Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 380/25395/24

адміністративне провадження № К/990/18137/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року (судді: Шинкар Т.І., Довга О.І., Обрізко І.М.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, -

установив:

19 грудня 2024 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області, відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 05.12.2024 № 37492/6/13-01-24-11 про виключення його з реєстру платника єдиного податку та зобов`язати поновити його реєстрацію як платника єдиного податку з 01.10.2024 року.

03 січня 2025 року представник позивача подав заяву, у якій просив застосувати заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення ГУ ДПС у Львівській області від 05.12.2024 року №37492/6/13-01-24-11 про виключення ФОП ОСОБА_1 з реєстру платника єдиного податку до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Обґрунтовуючи доводи поданої заяви представник позивача зазначив, що наслідками прийняття оскаржуваного у цій справі рішення є збільшення податкового навантаження, необхідність здійснення додаткового податкового обліку, пов`язаного з електронним адмініструванням податку на додану вартість, реєстрацією податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, підвищена відповідальність у разі невчинення дій із реєстрації платником податку на додану вартість, тощо. Поряд з цим виникнення у позивача означених обов`язків призведуть і до правової невизначеності для контрагентів позивача, це у значній мірі вплине на імідж позивача як суб`єкта господарювання та може призвести до розірвання угод та втрати абонентської бази.

Заявник також вказав, що невжиття заходів забезпечення позову у запропонований спосіб може призвести до неможливості виконання взятих на себе господарських зобов`язань, системного розірвання відповідних господарських зв`язків з боку абонентів (з огляду на необхідність підвищення вартості послуг), що, в свою чергу, матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності взагалі навіть у разі ухвалення позитивного рішення суду. Просив врахувати висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 25 жовтня 2023 року у справі № 160/11784/23, обставини якої є подібними до цієї справи.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року заяву представника позивача про забезпечення позову було задоволено: зупинено дію рішення ГУ ДПС у Львівській області від 05.12.2024 року № 37492/6/13-01-24-11 про виключення з реєстру платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 до набрання законної сили рішення суду в адміністративній справі №380/25395/24.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що заходи забезпечення позову в заявлений позивачем спосіб відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Водночас, правова оцінка дій та рішення відповідача підлягатиме встановленню під час судового розгляду даної справи. Враховуючи предмет позову, характер спірних правовідносин, з метою забезпечення збалансованості інтересів обох сторін у справі, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить позивач, суд першої інстанції дійшов до висновку, що заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оспорюваного рішення ГУ ДПС у Львівській області від 05.12.2024 року № 37492/6/13-01-24-11 є підставною та обґрунтованою, а, відтак, - підлягає задоволенню.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 31 березня 2025 року апеляційну скаргу ГУ ДПС у Львівській області задовольнив, скасував ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року та ухвалив нове судове рішення, яким в задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову, - відмовив.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не було наведено обґрунтувань з покликанням на докази необхідності, нагальності та доцільності вжиття заходів забезпечення позову. Таких доказів не було надано заявником і суду апеляційної інстанції, що позбавило суд апеляційної інстанції надати оцінку посиланням позивача щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року та залишити в силі ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року.

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що спосіб забезпечення позову відповідає предмету спору, а вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження поточного становища до розгляду справи по суті заявлених вимог. До того ж, разом із заявою про забезпечення позову ним було подано належні та достатні докази необхідності вжиття таких захотів, як-то: інформацію по кількості ліній (точок) фіксованого доступу до мережі Інтернет, у розрізі населених пунктів (загалом 869 договорів з абонентами); звітність у сфері телекомунікацій за період січень-вересень 2024 року, де в графі №3006 зазначено кількість абонентів; витяг з електронного кабінету, який підтверджує направлення такої звітності. В контексті оспорюваної постанови суду апеляційної інстанції просить також врахувати сталу позитивну практику Верховного Суду в аналогічних справах, які стосуються зупинення дії рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, а саме постанови від 25 жовтня 2023 року у справі № 160/11784/23, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 826/10936/18 та від 22 листопада 2019 року у справі №640/18007/18.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Ключовим питанням під час касаційного перегляду справи є перевірка дотримання судами попередніх інстанцій вимог статей 150 - 154 КАС України в контексті наявності/відсутності підстав для забезпечення позову у цій справі, з урахуванням фактичних обставин і предмета позовних вимог, у спосіб, обраний позивачем і застосований судом першої інстанції.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2)очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій установили, що позивач є постачальником електронних телекомунікаційних послуг, включений до реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг за № 595 та надає послугу доступу до мережі Інтернет.

Рішенням Головного управління ДПС у Львівській області від 05.12.2024 №37492/6/13-01-24-11 виключено позивача з реєстру платника єдиного податку.

Правові засади, на підставі яких здійснено виключення позивача з реєстру платника єдиного податку, визначені положеннями Податкового кодексу України, а саме абзацом 5 підпункту 298 2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового Кодексу.

Вказане положення встановлює, що платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.

Відповідно до підпункту 3 пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі: у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України у разі виявлення відповідним контролюючим органом, під час проведення перевірок, порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.

Абзац п`ятий підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України передбачає, що платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.

Отже, за наслідками прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку такий платник податків зобов`язаний з установленої у рішенні дати здійснювати подальший бухгалтерський та податковий облік за правилами загальної системи оподаткування.

З огляду на викладене за наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову. Так, за наслідками анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи позивач має змінити систему оподаткування на загальну, що призведе до додаткового податкового навантаження та виникнення обов`язку із реєстрації платником податку на додану вартість. Ці обставини, в свою чергу, можуть суттєво вплинути на ведення позивачем господарської діяльності, призвести до розірвання договірних відносин, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності в подальшому. У разі відновлення статусу позивача як платника єдиного податку (у випадку ухвалення судом рішення про задоволення позову) необхідним буде коригування податкового обліку як самого позивача, так і його контрагентів, оскільки податкове законодавство передбачає зовсім інші правила ведення обліку для платників податків на загальній системі оподаткування, зокрема, і в частині обліку податку на додану вартість.

Невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду.

Натомість, суд апеляційної інстанції помилково вказав на те, що у цій справі позивач належним чином не довів існування та впливу на нього обставин, виходячи з яких він просив вжити заходи забезпечення позову та які обґрунтовано свідчать про імовірне утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, адже наведені ФОП ОСОБА_1 обставини дійсно мають вплив на здійснення ефективного способу захисту порушеного права, який, насамперед, спрямований на поновлення такого права, і лише у разі неможливості такого поновлення - гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Колегія суддів вважає, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Суд першої інстанції також обґрунтовано вказав на те, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету, та що вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Ураховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що Восьмий апеляційний адміністративний суд помилково скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року підлягає скасуванню, а ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року, - залишенню в силі.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року скасувати.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська