Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2018 року

Київ

справа № 826/7/16

провадження № К/9901/15812/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного територіальне управління юстиції у місті Києві про скасування наказів, поновлення на посаді, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 листопада 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Арсірія Р. О., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: Межевича М. В., суддів Земляної Г. В., Сорочка Є. О.,

в с т а н о в и в :

У грудні 2015 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивач) звернулась до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі також - відповідач), у якому просила:

визнати протиправним і скасувати наказ від 6 листопада 2015 року 205/05 «Про застосування заходу дисциплінарного впливу до ОСОБА_1», згідно з яким до позивача, як начальника відділу-державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Голосіївського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, застосовано захід дисциплінарного впливу у вигляді догани;

визнати протиправним і скасувати наказ від 21 листопада 2015 року № 3270/03 «Про звільнення ОСОБА_1», згідно з яким позивача звільнено з посади начальника відділу-державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Голосіївського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві відповідно до пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП);

поновити позивача на роботі на посаді начальника відділу-державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Голосіївського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві;

стягнути із відповідача, Головного територіального управління юстиції у місті Києві, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 листопада 2015 року по день поновлення на роботі.

Позов обґрунтований протиправністю оскаржуваних наказів як таких, що винесені з грубим порушенням законодавства про працю.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 7 листопада 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року, позов задовольнив:

визнав протиправним та скасував наказ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 6 листопада 2015 року 205/05 «Про застосування заходу дисциплінарного впливу до ОСОБА_1»;

визнав протиправним та скасував наказ від 27 листопада 2015 року № 3270/03 «Про звільнення ОСОБА_1» відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП;

поновив ОСОБА_1 на посаді начальника відділу-державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Голосіївського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві з 30 листопада 2015 року;

стягнув з Головного територіального управління юстиції у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 листопада 2015 року по 7 листопада 2016 року в розмірі 34949,24 гривень.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та направити справу на новий судовий розгляд.

Заперечень (відзиву) на касаційну скаргу позивач не подала.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що наказом Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 6 липня 2015 року № 1563/03 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу-державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Голосіївського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Наказом Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 6 листопада 2015 року № 205/05 «Про застосування заходу дисциплінарного впливу до ОСОБА_1» до позивача застосовано захід дисциплінарного впливу у вигляді догани.

27 листопада 2015 року відповідачем згідно з наказом № 3270/03 «Про звільнення ОСОБА_1» позивача звільнено з посади начальника відділу-державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Голосіївського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП, за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором.

Вважаючи вказані накази протиправними та такими, що порушують його права та охоронювані законом інтереси, позивач звернулась до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач не зазначив, за яке саме порушення трудової дисципліни до позивача застосовано такий захід дисциплінарного стягнення як звільнення, коли таке порушення мало місце та у чому саме воно полягало; до позивача одночасно за два проступки застосовано три заходи дисциплінарного стягнення; відповідачем порушено передбачені державою гарантії одинокої матері на працю.

Верховний Суд погоджується з висновками судів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо оскарження наказу від 6 листопада 2015 року № 205/05, яким до позивача застосовано захід дисциплінарного впливу у вигляді догани, суд зазначає таке.

За правилами статті 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно зі статтею 14 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, до службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:

попередження про неповну службову відповідність;

затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Відповідно до статті 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Суди встановили, що дисциплінарне стягнення згідно з наказом від 6 листопада 2015 року накладено на позивача за порушення, що мало місце 6 травня 2015 року. Підставою для його накладення є довідка від 14 вересня 2015 року № 5 про результати позапланової перевірки відділів державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Голосіївського, Деснянського та Печерського районів Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Тобто, дисциплінарне стягнення накладено з порушенням установленого статтею 148 КЗпП місячного строку, а тому висновок судів про протиправність наказу відповідача від 6 листопада 2015 року є правильним.

Щодо оскарження наказу від 27 листопада 2015 року № 3270/03, яким позивача звільнено на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП за систематичне невиконання посадових обов'язків без поважних причин, Верховний Суд виходить з такого.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

За правилом пункту 3 статті 40 КЗпП трудовий договір може бути розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Суди встановили, що наказ від 27 листопада 2015 року обґрунтовано систематичним невиконанням позивачем посадових обов'язків без поважних причин, що проявилось у порушеннях законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних - осіб підприємців, зокрема:

помилкове скасування реєстраційної дії та зміна керівника ТОВ «ПЛАТО ПЛЮС» на ОСОБА_2 без примірника оригіналу (ксерокопії, нотаріально засвідченої копії) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміну зазначеної особи та/або примірника оригіналу (ксерокопії, нотаріально засвідченої копії) розпорядчого документа про їх призначення, наслідком якого стало застосування заходу дисциплінарно впливу у вигляді затримки у присвоєнні чергового рангу державного службовця до одного року згідно наказу Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 13 жовтня 2015 року № 193/05;

неправомірна реєстрація змін до установчих документів ТОВ «ДОН КТМ ПЛАСТ» та в подальшому самостійне скасування реєстраційних дій, наслідком чого стало застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани згідно наказу Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 6 листопада 2015 року № 205/05.

Відповідно до пунктів 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

За передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Отже, як правильно зазначили суди, підставою звільнення може бути лише безпосереднє порушення трудової дисципліни чи невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за наявності застосованого та такого, що не втратив юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення.

Натомість у справі, що розглядається, відповідач, пославшись на порушення з боку позивача трудової дисципліни, за які його вже притягнуто до дисциплінарної відповідальності, не встановивши при цьому нових порушень, звільнив позивача на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП, що наведеному не відповідає.

Крім того, як установлено судами, позивач є одинокою матір'ю і самостійно виховує дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1.

До того ж, з 27 листопада до 2 грудня 2015 року позивач перебувала на лікарняному.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті).

За змістом статті 184 цього ж Кодексу звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Отже, правильним є висновок суді про наявність у спірних правовідносинах порушень з боку Головного територіального управління юстиції у місті Києві вимог трудового законодавства.

Доводи касаційної скарги не спростовують таких висновків судів і зводяться до переоцінки встановлених обставин справи.

Суд зауважує, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 2401 КЗпП, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.

За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності наказу Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 27 листопада 2015 року № 3270/03 та наявності підстав для його скасування із поновленням позивача на роботі.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, оскільки Законом не передбачено будь-яких підстав для його зменшення.

Висновки судів щодо періоду вимушеного прогулу позивача та суми, що підлягає стягненню з відповідача у якості виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не є предметом касаційного оскарження.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстави для їх скасування відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року у справі № 826/7/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець