Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.11.2020 року у справі №520/13020/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16 грудня 2020 року

справа № 520/13020/19

адміністративне провадження № К/9901/30157/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року у складі судді Зоркіна Ю. В.,

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у складі суддів Бегунца А. О., Мельнікової Л. В., Рєзнікової С. С.,

у справі № 520/13020/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Петроль-РЗС"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування рішень,

УСТАНОВИЛ:

РУХ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Петроль-РЗС" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом (з урахуванням уточненого позову від 24 лютого 2020 року) до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування рішень про застосування фінансових санкцій від 21 листопада 2019 року №0001923201, №0001933201, №0001943201, №0001953201, визнання протиправними дій ДПС в Харківській області з проведення фактичних перевірок на підставі наказів Головного управління ДПС у Харківській області № 1071,1072,1073,1074 від 08 жовтня 2019 року з виходом за межі строків та мети перевірок, зазначених в наказах.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 12 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року, позов задовольнив частково, визнав протиправними та скасував рішення про застосування фінансових санкцій від 21 листопада 2019 року № 0001923201, №0001933201, № 0001943201, № 0001953201. В іншій частині вимог позов залишив без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що до 01 липня 2019 року Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР (далі - Закон №481) не передбачав ліцензування роздрібної торгівлі паливом. Фактично Закон України від 23 листопада 2018 року №2628 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" розширив погіршив становище позивача.

Суди першої та апеляційної інстанції врахували принцип "належного урядування" та зважаючи на те, що Законом №481 чітко не врегульовано відносини щодо органу, який видає ліцензії на роздрібну торгівлю пальним, а Державна фіскальна служба України лише 30 травня 2019 року направила лист за № 17014/7/99-99-12-01-01-17 із розпорядження про видачу ліцензій головними управліннями в областях з 1 липня 2019 року, суди дійшли висновку, що держава створила для платників перешкоди в господарюванні, що призвело до накладення штрафу на позивача.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що спірні рішення не відповідають критеріям пропорційності, а саме штраф у сумі 250000 грн є занадто великим відносно доходів позивача та відсутності системності порушення вимог законодавства у сфері ліцензування діяльності з продажу ПММ та легітимної мети Держави.

11 листопада 2020 року до Верховного Суду як суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга контролюючого органу.

13 листопада 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження за касаційною скаргою відповідача на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі № 520/13020/19 на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та витребувано справу з Харківського окружного адміністративного суду.

19 листопада 2020 року справа № 520/13020/19 надійшла до Верховного Суду.

ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 520/13020/19 є пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, який передбачає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статей 15, 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" залежно від платоспроможності платника податків.

Зокрема відповідач в касаційній скарзі зазначає, що жодних умов та обставин, за наявності яких суб'єкта господарювання може бути звільнено від фінансової відповідальності, передбаченої абзацом дев'ятим частини другої статті 17 Закону №481, статей 15, 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" не встановлюють. Так, у період з 01 липня 2019 року по 13 липня 2019 року позивачем здійснювалася реалізація пального за відсутності ліцензії через власну мережу автозаправних станцій за наступними адресами: вул. Харківська, 4А, смт. Старий Салтів, Вовчанський район, Харківська область; Салтівське шосе, 147А, м. Харків; пр-т Тракторобудівників, 77, м.

Харків; вул. Велика Кільцева, 6-А, м. Харків. Роздрібна торгівля пальним на вказаних АЗС здійснюється із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій моделі МАРІЯ - 303А1 (ФН - 3000273316, ЗН - ЗВ 1991013378), моделі МАРІЯ - 303А1 (ФН - 3000281223, ЗН - ЗВ 1991013591), моделі МАРІЯ - 303А2 (ФН - 300042831, ЗН - БК 1991002698), моделі МАРІЯ - 303А2 (ФН - 3000042830 БК - 1991002134).

Зазначені обставини судовими рішеннями у даній справі не спростовані та не заперечувалися позивачем.

Скаржник зауважує, що санкція статті 17 Закону № 481 передбачає фіксований розмір штрафу, що підлягає застосуванню до порушника, без жодних виключень, винятків, чи варіантів для пом'якшення відповідальності.

Відповідач окремо звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій грубо порушили вимоги статті 242 КАС України, оскільки, зазначивши в судових рішеннях про те, що рішення про застосування фінансових санкцій контролюючого органу не відповідають критеріям пропорційності (штраф у сумі 250 000 гривень за кожне порушення є занадто великим відносно доходів позивача), суди не досліджували фінансовий стан Товариства, будь - які документи на підтвердження цієї обставини не витребовували, а доказам, наданим відповідачем на підтвердження обсягу отриманого позивачем доходу, не надавали оцінку.

Податковий орган вказує на те, що в матеріалах справи наявні докази, які безумовно свідчать про те, що протягом періоду з 01 липня 2019 року по 13 липня 2019 року Товариство здійснювало роздрібну торгівлю пальним без наявності відповідних ліцензій на 6 торгових точках, що є системним порушенням вимог частини двадцятої статті 15 Закону № 481. Тому суди помилково зазначили, що позивачем 01 липня 2019 року торгівля пальним зупинялася.

Відповідач просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі № 520/13020/19 в частині задоволених позовних вимог, прийнявши в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Відзив Товариства на касаційну скаргу податкового органу Суду не надано, що не перешкоджає касаційному перегляду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин 1 , 2 , 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач перебував на обліку в Київській об'єднаній державній податковій інспекції м. Харкова Головного управління ДФС в Харківській області.

7 серпня 2019 року позивач отримав ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.

Головним управлінням ДПС у Харківській області видано накази: 8 жовтня 2019 року про проведення фактичних перевірок за фактичним місцем здійснення діяльності за період з 1 липня 2019 року по дату закінчення перевірки наказ № 1071 (за адресою: м. Харків, вул. Салтівське шосе, 147А), наказ № 1072 (за адресою:

Харківська область, Вовчанський район, смт Старий Салтів, вул. Харківська, 4А), наказ № 1073 (за адресою: м. Харків, вул. Велика Кільцева, 6А), № 1074 (за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 77).

За результатом проведених перевірок складено акти про результати фактичної перевірки з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні виробництва і обігу підакцизних товарів від 16 жовтня 2019 року № 374/20-40-32-01-08/21193658, №373/20-40-32-01-08/21193658, №376/20-40-32-01-08/21193658, № 372/20-40-32-01-08/21193658.

Вказаними актами встановлено порушення вимог частини 20 статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" в частині роздрібної торгівлі алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами, або пальним може здійснюватися суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за відсутності ліцензії на роздрібну торгівлю.

21 листопада 2019 року керівник податкового органу прийняв рішення про застосування фінансових санкцій №0001923201, №0001933201, №0001943201, №0001953201, якими до Товариства на підставі абзацу дев'ятого частини другої статті 17 Закону № 481 застосований штраф у розмірі 250000 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Закон №481 визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України.

Статтею 1 Закону №481 серед іншого надано визначення наступним поняттям:

ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у частини 20 статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" видів діяльності протягом визначеного строку;

роздрібна торгівля пальним - діяльність із придбання або отримання та подальшого продажу або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції/автогазозаправної станції/газонаповнювальної станції/газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки та/або реалізація скрапленого вуглеводневого газу в балонах для побутових потреб населення та інших споживачів.

Відповідно до статті 15 Закону №481 із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" від 23 листопада 2018 року 2628-VІІІ, роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями ~law21~ останній набирає чинності з 1 січня 2019 року, крім, зокрема, підпункту 6 (щодо змін до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"), підпункту 17 (щодо змін до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності") підпункту 17 (щодо змін до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", що набирають чинності з 1 липня 2019 року.

Одночасно ~law25~ доповнено частину другу статті 17 Закону №481, за якою до суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії - 250000 гривень.

За змістом статті 15 Закону №481 річна плата за ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним становить 2000 гривень на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.

Плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним справляється щорічно і зараховується до місцевих бюджетів згідно із законодавством.

Ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) терміном на п'ять років.

Ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має намір одержати ліцензію (оптова, роздрібна торгівля алкогольними напоями, тютюновими виробами, оптова, роздрібна торгівля пальним або зберігання пального).

Суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.

У заяві про видачу ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями або пальним додатково зазначаються адреса місця торгівлі, перелік реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, а також інформація про них: модель, модифікація, заводський номер, виробник, дата виготовлення; реєстраційні номери посвідчень реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, та дата початку їх обліку в податкових органах.

У додатку до ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями або пальним суб'єктом господарювання (у тому числі іноземним суб'єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) зазначається адреса місця торгівлі і вказуються перелік електронних контрольно-касових апаратів та інформація про них: модель, модифікація, заводський номер, виробник, дата виготовлення; реєстраційні номери книг обліку розрахункових операцій, які знаходяться у місці торгівлі.

Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

- документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

- акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

- дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у ~law26~ документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.

Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює (встановлює, визначає) Закон України "Про ліцензування видів господарської діяльності" від 2 березня 2015 року № 222-VIII (далі-Закон №222-VIII).

Відповідно до ~law28~ (в редакції з 01 липня 2019 року), ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як, зокрема, виробництво і торгівля пальним, яка ліцензується відповідно до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального".

~law30~ (в редакції на 1 липня 2019 року) у разі запровадження ліцензування нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, ліцензійні умови провадження нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, набирають чинності у строк, необхідний для приведення суб'єктом господарювання своєї діяльності у відповідність із вимогами ліцензійних умов, але не менш як через два місяці з дня їх прийняття.

Згідно з абзацом четвертим ~law31~ у разі внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування, передбачається достатній для реалізації цих змін строк, але не менш як два місяці.

~law32~ встановлено, що у разі відсутності ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, відповідальність за провадження такої господарської діяльності без ліцензії не застосовується.

Згідно з підпунктом 27 пункту 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 Державна податкова служба України відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом. ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи.

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 19 червня 2019 року №545 "Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" територіальні органи ДФС визначено органом ліцензування господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального.

Вказана постанова набрала чинності 01 липня 2019 року.

Листом Державної фіскальної служби від 30 травня 2019 року за №17014/7/99-99-12-01-01-17 на виконання Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" доведено територіальним органам - головним управлінням ДФС в областях та м.

Києві, що суб'єкти господарювання можуть подати документи на розгляд до органу ліцензування для отримання відповідних ліцензії на адресу Головних управлінь ДФС в областях та м. Києві за місцем роздрібної торгівлі пальним, починаючи з
12.06.2019. При цьому Головні управління ДФС у областях та м. Києві мають видавати зазначені ліцензії суб'єктам господарювання, починаючи з 01.07.2019.

ВИСНОВКИ СУДУ

З 1 липня 2019 року набрали чинності норми Закону №481 щодо ліцензування роздрібної торгівлі пальним. З цієї дати роздрібна торгівля пальним здійснюються суб'єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.

У разі роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів 250 000

гривень.

Зважаючи на положення абзацу четвертого ~law34~ при запровадженні ліцензування роздрібної та оптової торгівлі паливом, ліцензійні умови провадження нового виду господарської діяльності набирають чинності у строк, необхідний для приведення суб'єктом господарювання своєї діяльності у відповідність із вимогами ліцензійних умов, але не менш як через два місяці з дня їх прийняття.

~law35~, яким внесені зміни в тому числі до Законів № 481, №222-VIII, прийнятий Верховною Радою України 23 листопада 2018 року, опублікований 12 грудня 2018 року, набрав чинності з 1 січня 2019 року, крім зокрема норм підпункту 6 (щодо змін до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"), підпункту 17 (щодо змін до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності") підпункту 17 (щодо змін до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", що набирали чинності з 1 липня 2019 року.

Отже законодавець при запровадженні ліцензування роздрібної та оптової торгівлі пальним дотримався принципів, встановлених ~law39~, щодо надання достатнього строку для реалізації прийнятих змін, який склав вісім місяців з дня прийняття ~law40~.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення, дійшли висновку про нечіткість врегульованих відносин щодо органу, який видає ліцензії на роздрібну торгівлю пальним, зазначили, що Державна фіскальна служба України лише 30 травня 2019 року направила лист за № 17014/7/99-99-12-01-01-17 із розпорядження про видачу ліцензій головними управліннями в областях з 1 липня 2019 року, а отже держава створила для платників перешкоди в господарюванні, що призвело до накладення штрафу на позивача.

Суд погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій та звертає увагу на тому, що вищий орган виконавчої влади України з метою реалізації положень Закону № 481 в частині внесених змін ~law41~, лише 19 червня 2019 року постановою №545 (набрала чинності 1 липня 2019 року) пункт 6 переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 року № 609 виклав в новій редакції, доповнивши його новим видом ліцензійної діяльності (зокрема роздрібна та оптова торгівля пальним, зберігання пального), визначивши орган ліцензування - ДФС, територіальні органи ДФС.

Про можливість подати документи для отримання ліцензії з 12 червня 2019 року суб'єкт господарювання дізнався з листа ДФС від 30 травня 2019 року за №17014/7/99-99-12-01-01-17, при цьому фактично отримати ліцензію для здійснення роздрібної торгівлі пальним можливо було не раніше 1 липня 2019 року, що є днем набранням чинності норм ~law42~ щодо ліцензування, в тому числі й щодо відповідальності за торгівлю пальним без ліцензії.

Отже зволікання з боку держави в особі її органів виконавчої влади (КМУ, ДФС) щодо визначення органу ліцензування та відповідно зменшивши суб'єкту господарювання строк для реалізації права на отримання ліцензії до набрання чинності норм Закону №2628 щодо ліцензування, призвело б до необхідності зупинення діяльності суб'єкта господарювання. Зокрема, Підприємство мало 18 днів для подання відповідної заяви, в той час як органу ліцензування Законом надано 20 днів на розгляд заяви про отримання ліцензії.

Зазначені дії органів виконавчої влади є прикладом порушення ними принципу "належного урядування", які призвели до перешкод в господарюванні для добросовісних платників.

Частиною 2 статті 6 та частиною 1 статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (метою статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.

У пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v.

Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v.

Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat. com S.r. l. проти Молдови" (Megadat. com S.r. l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само).

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

До спірних правовідносин підлягає застосуванню рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 (справа № 1-6/2018), яким сформовано правову позицію щодо верховенства права, а саме - основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність. Конституційні та конвенційні принципи, на яких базується гарантія кожному прав і свобод осіб та їх реалізація, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища.

Наведене узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі "Звежинський проти Польщі", в якій Суд підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі "Беєлер проти Італії"). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73).

Суд визнає, що затримка в отриманні ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним була зумовлена виключно відсутністю законодавчо визначеного порядку отримання таких ліценцій станом на день набрання чинності ~law45~.

Аналізуючи наявність легітимної мети і пропорційність втручання держави у майнові права позивача за обставин, що склалися у цій справі, Суд у справі бере до уваги те, що держава не створила правового регулювання і фактичних умов, за яких господарська діяльність позивача у спірний період могла б бути законною.

Необхідний перехідний період був уведений в дію, проте ретроспективної дії таким положенням законодавець не надав. Отже, притягнення до відповідальності за таких умов не може бути визнане таким, що переслідує законну мету і є пропорційним.

Аналогічну позицію висловлено в постанові Верховного Суду від 4 листопада 2020 року у справі №160/10203/19.

Суд визнає безпідставними висновки судів попередніх інстанцій щодо порушення рішеннями відповідача принципів пропорційності та справедливості покарання з огляду на фінансовий стан Товариства, оскільки контролюючий орган діє в межах наданих йому повноважень, не має вибору щодо можливості застосування штрафу до суб'єкта господарювання в залежності від його доходу. Крім того суди не досліджували фінансовий стан Товариства, будь - які документи на підтвердження цієї обставини не витребовували. Наявним в матеріалах справи декларації, додаткам до неї, інформації щодо виторгу не надана правова оцінка судами попередніх інстанцій.

Проте зазначене не вплинуло на правильність вирішення справи по суті.

З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги відповідача, рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення їх без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу відповідачів слід залишити без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі № 520/13020/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І. А. Гончарова

І. Я. Олендер