Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2025 року

м. Київ

справа № 380/19695/21

адміністративне провадження № К/990/34874/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року, постановлену суддею Костецьким Н. В., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року, ухвалену колегією суддів у складі Довгої О. І., Запотічного І. І., Судової-Хомюк Н. М., у справі № 380/19695/21 за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ-Стиль", Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестбромтрейд" про визнання недійсними правочинів та стягнення в дохід держави коштів,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

У листопаді 2021 року Головне управління ДПС у Львівській області (далі - позивач, скаржник) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ-Стиль» (далі - ТОВ «ТМ-Стиль»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестбромтрейд» (далі - ТОВ «Вестбромтрейд»), в якому позивач просив:

- визнати недійсними договори купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна від 17 грудня 2020 року (б/н), укладені між ТОВ «ТМ-Стиль» та ТОВ «Вестбромтрейд», на підставі яких виписано податкову накладну від 17 грудня 2020 року №1;

- стягнути в дохід держави з ТОВ «ТМ-Стиль» 402 908 400 грн, а з ТОВ «Вестбромтрейд» - все одержане майно за договорами купівлі-продажу від 17 грудня 2020 року, а саме: комплекс загальною площею 267,8 кв.м, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, Каховське шосе, 15, земельну ділянку площею 0,6352 га, кадастровий номер 2323081800:02:010:0001 (за тією ж адресою) та обладнання в кількості, комплектності, асортименті та за ціною згідно із специфікацією.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2022 року. залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року, контролюючому органу відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 10 серпня 2023 року вищевказані судові рішення скасовано та справу направлено до Львівського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року, провадження у справі закрито.

Ухвалюючи вказані судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач, заявляючи позов про визнання недійсними договорів та застосування наслідків їх недійсності, втручається у сферу приватноправових відносин, що склалися між відповідачами на принципах свободи вибору контрагентів та свободи договору.

У зв`язку з цим суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що спір у цій справі до публічно-правових не належить з огляду на приватноправовий характер правовідносин стосовно укладення і виконання оспорюваних договорів, у яких позивач безпосередньо не здійснював владно-управлінських повноважень.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Не погодившись з ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2024 року, Головне управління ДПС у Львівській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати, а справу направити до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, податковий орган стверджує, що позиція суду апеляційної інстанцій не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки в даному випадку Головне управління ДПС у Львівській області ініціює позов не як юридична особа, яка здійснює господарську діяльність, а саме як контролюючий орган та відповідно, подання даного позову слід розглядати як виконання покладених на контролюючий орган повноважень. Скаржник наполягає на належності цього спору саме адміністративній юрисдикції, оскільки повноваження податкового органу ініціювати судовий розгляд прямо визначені підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

Відповідачі не подали відзиву на касаційну скаргу. Про відкриття касаційного провадження повідомлені належним чином.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Звертаючись з цим позовом контролюючий орган доводив, що правочини, укладені між ТОВ «ТМ-СТИЛЬ» та ТОВ «ВЕСТБРОМТРЕЙД», спрямовані на створення штучних підстав для незаконного права на податковий кредит і, як наслідок, зменшення податкових зобов`язань (сторони не мали на меті досягти наслідків, обумовлених договором, а уклали його виключно з метою отримання податкової вигоди). До такого висновку позивач дійшов за наслідками вивчення висновку аналітичного дослідження ДПС України «Про результати дослідження фінансово-господарської діяльності ТОВ «ТМ-СТИЛЬ» , ТОВ «ВЕСТБРОМТРЕЙД» та ТОВ «ТЕТРА КАПІТАЛ» щодо наявності ознак правопорушень, пов`язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом». У вказаному аналітичному дослідженні зібрано низку фактів, зокрема, про те, що посадові особи ТОВ «ТМ-СТИЛЬ» здійснили продаж газонаповнювальної станції скраплених вуглеводних газів згідно з договорами купівлі-продажу від 17 грудня 2020 року на адресу ТОВ «ВЕСТБРОМТРЕЙД» за вартістю 402' 908' 400 грн, що не відповідає ринковій, яка раніше отримана як внесок у статутний фонд ТОВ «ТМ-СТИЛЬ» від ТОВ «ТЕТРА КАПІТАЛ» відповідно до Протоколу загальних зборів №1 від 30 листопада 2020 року у розмірі 6' 520' 000 грн. ТОВ «ВЕСТБРОМТРЕЙД», своєю чергою, використало для оплати кошти, отримані як внесок до статутного капіталу від «ризикового» суб`єкта господарювання - АТ «ЗНВКІФ «АРАБЄСКАЛЄ 1». На підтвердження своїх доводів позивач посилався на відповідні докази, які додав до позовної заяви.

Надаючи оцінку правовідносинам, щодо яких виник спір, в контексті викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2025 року у справі № 420/12471/22 висновку, Верховний Суд виходить із того, що контролюючий орган, звертаючись до суду з цим позовом, обґрунтовував свою позицію відсутністю господарської діяльності між відповідачами, що, відповідно, виключає існування приватноправових відносин між контролюючим органом і відповідачами у справі та, як наслідок, юрисдикцію справи за господарськими судами і обумовлює підсудність таких справ адміністративним судам за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (пункти 92, 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2025 року у справі № 420/12471/22).

У пунктах 97-105 названої постанови вказано, що за правилами пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: 4.1.1. загальність оподаткування - кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу; 4.1.3.. невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.

Податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу (пункт 6.1 статті 6 ПК України).

Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Отже, у податкових правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому, як прямо зазначено в підпункті 14.1.241 пункту 14.1 статті 14 ПК України, є суб`єктом владних повноважень у значенні Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 20 ПК України визначено права контролюючих органів.

Пунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Отже, заявляючи відповідний позов, контролюючий орган діє як суб`єкт владних повноважень, реалізуючи публічно-владні управлінські функції у публічно-правовій сфері податкових правовідносин, із забезпечення виконання конституційного обов`язку платника податків (стаття 67 Конституція України), тобто для забезпечення публічного порядку.

Європейський суд з прав людини в одному зі своїх рішень (справа "Феррадзіні проти Італії" (Ferrazzini v. Italy) заява № 44759/98) проголосив, що "…податкові питання… становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер…, податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов`язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов`язково створюють для платника податків" (пункт 29).

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За правилами частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним, частиною третьою якої передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини, зокрема, може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Водночас однією з основоположних засад цивільного законодавства відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Таким чином, законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 липня 2025 року у справі № 500/5479/23.

Як вбачається із змісту заявленого позову, у цій справі проблемним питанням було здійснення відповідачами діяльності з метою отримання незаконної податкової вигоди без правових на те підстав, а тому правовідносини у цій справі виникли виключно у публічно-правовій площині, у зв`язку з чим податковий орган, звертаючись до суду із цим позовом, реалізовував свої владні повноваження у публічно-правових відносинах стосовно наведених вище суб`єктів господарювання. Фактично контролюючий орган реалізовує повноваження на втручання у приватноправові відносини шляхом звернення з позовом про визнання недійсним договору, що суперечить інтересам держави та суспільства, і застосування встановлених законом правових наслідків недійсності такого договору в межах публічно-правових відносин щодо адміністрування сплати податків, зборів, платежів у єдності матеріального та процесуального вимірів. Сфера виникнення спору має загальнозначущий та загальносуспільний характер, зумовлена реалізацією публічного інтересу, тому що податковий орган як суб`єкт з особливим правовим статусом втручається в приватноправові відносини, що виникли на підставі договору, не з власного (приватного) інтересу, а виконуючи повноваження публічного контролю у сфері оподаткування з метою забезпечення національної економічної безпеки шляхом реалізації функції мобілізації фінансових ресурсів. Таке втручання ґрунтується на компетенції контролюючого органу і має характер владного розпорядження для припинення дискримінації держави, що слугуватиме запобіжником проти завдання збитків державі.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване рішення з порушенням норм процесуального права, що призвело до створення перешкоди у реалізації позивачем права на доступ до правосуддя, а тому наявні підстави для його скасування.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки у цій справі порушення норм процесуального права допущено судом першої та апеляційної інстанцій, справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року у справі № 380/19695/21 скасувати, а указану справу направити до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О. О. Шишов

М. М. Яковенко