Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.08.2019 року у справі №560/267/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 березня 2020 року

Київ

справа №560/267/19

адміністративне провадження №К/9901/22002/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Хмельницький обласний військовий комісаріат про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у складі судді Шевчука О.П. від 25 лютого 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Білої Л.М., Сторчака В. Ю., Ватаманюка Р.В. від 18 червня 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа: Хмельницький обласний військовий комісаріат, у якому просив:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги та скасувати пункт 54 протоколу №122 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних виплат від 07 грудня 2018 року;

- зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби у розмірі, передбаченому статтею 16-2 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, що діяла у період спірних правовідносин, а саме у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на перше січня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за результатами розгляду поданих позивачем документів до Міністерства оборони України через Хмельницький обласний військовий комісаріат для виплати одноразової грошової допомоги 07 грудня 2018 року відповідно до пункту 54 Протоколу №122 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою ОГД та компенсаційних виплат, відповідачем було прийнято рішення про відмову у призначенні ОГД з огляду на те, що первинно позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", якою запроваджувалась виплата ОГД. На переконання позивача, відповідач відмовив у призначенні та виплаті даної одноразової грошової допомоги з підстав, що не передбачені статтею 16-4 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а відтак така відмова є протиправною.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення II групи інвалідності у зв`язку з травмою, пов`язаною із виконанням обов`язків військової служби, є підставою для виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі, передбаченому частиною першою статті 16-2 "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". При цьому, позиція відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки закінчився дворічний строк після первинного встановлення втрати працездатності, є помилковою. Інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в пункті 54 рішення Комісії, оформленому протоколом № 122 від 07 грудня 2018 року, не наведено, а відтак комісія Міністерства оборони України, відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, діяла всупереч нормам чинного законодавства України.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року змінено в частині мотивування рішення про задоволення позовних вимог, в решті рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду в частині мотивів задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що встановлена позивачу ІІ група інвалідності 30 жовтня 2017 року і чинне на той момент законодавство жодним чином не пов`язувало право на отримання одноразової грошової допомоги з датою звільнення позивача з військової служби. Натомість відмова відповідача у виплаті одноразової грошової допомоги не пов`язана із закінченням дворічного строку після первинного встановлення втрати працездатності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить змінити рішення судів попередніх інстанцій та скасувати їх в частині зобов`язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, ухвалити нову постанову в цій частині, якою зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути документи позивача стосовно виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІI групи інвалідності відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до Верховного Суду 05 серпня 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 560/267/19.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звільнений в запас наказом командувача Прикордонних військ Збройних Сил Україні від 22 вересня 1994 року № 057-ПМ та згідно з наказом командира військової частини А - 0620 від 12 жовтня 1994 року №205 виключений зі списків особового складу військової частини.

З 12 січня 1986 року по 25 березня 1988 року позивач проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій ДР Афганістан в складі 1074 АП, 108 МСД, 40 ОА, що підтверджується довідкою від 25 вересня 2013 року № 4/259.

Позивач під час виконання бойового завдання в січні 1988 року отримав черепно-мозкову травму, забій поперекового відділу хребта та перебував на стаціонарному лікуванні у в/ч 99427 в м. Кандагарі з 11 січня 1988 року по 24 березня 1988 року, що підтверджується архівною довідкою Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації № 6/3/1-924 .

В результаті огляду позивача військово-лікарською комісією складено довідку МСЕК від 12 вересня 2013 року, якою позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності, пов`язану з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись військові дії.

Під час повторного огляду позивача 30 жовтня 2017 року МСЕК встановила позивачу II групу інвалідності у зв`язку із травмою, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби.

04 грудня 2017 року позивач звернувся з заявою до Хмельницького обласного військового комісаріату для виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із повторним оглядом та отриманням ІІ групи інвалідності, оскільки відповідно до акта огляду МСЕК серії АВ №1082252 від 30 жовтня 2017 року ОСОБА_1 довічно встановлено ІІ групу інвалідності з 30 жовтня 2017 року, поранення, контузія, пов`язані із виконанням інтернаціонального обов`язку.

Однак позивач отримав лист, відповідно до якого документи повернуто на доопрацювання. Не погодившись з діями відповідача, позивач оскаржив їх у судовому порядку. За результатами судового розгляду рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2018 року у справі № 822/1343/18, задоволено позовні вимоги в повному обсязі.

На виконання рішення суду у справі № 822/1343/18, 07 грудня 2018 року відповідно до пункту 54 Протоколу №122 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою ОГД та компенсаційних виплат, відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні ОГД з огляду на те, що первинно позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності новою редакцією статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", якою запроваджувалась виплата одноразової грошової допомоги, а відтак він не має права на одержання зазначеної допомоги.

Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанції не прийняли до уваги, що первинно позивачу інвалідність ІІІ групи встановлена 16 вересня 2013 року. Враховуючи, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності. Відтак зобов`язання відповідача прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 у розмірі 250 прожиткових мінімумів є протиправним.

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу Міністерства оборони України не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" (далі - Постанова № 975).Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як особі з інвалідністю ІІ групи.

Другу групу інвалідності позивачу встановлено з 30 жовтня 2017 року.

На день встановленні ІІ групи інвалідності позивачу діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з пунктом 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18.

Отже, ІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_1 30 жовтня 2017 року в період, коли розмір такої допомоги законодавством визначено на рівні 250 прожиткових мінімумів.

Таким чином, встановивши, що позивач проходив військову службу в Збройних силах СРСР, отримав поранення внаслідок проходження військової служби, суди першої та апеляційної інстанції правомірно встановили, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення, зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Стосовно питання судового втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно з якою національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Судді: Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко