Історія справи

Постанова КАС ВП від 15.08.2023 року у справі №640/16809/20
Ухвала КАС ВП від 11.07.2021 року у справі №640/16809/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 640/16809/20

адміністративне провадження № К/9901/22370/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Кравчука В.М., Єзерова А.А., Стародуба О.П.,

розглянув у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Міністерства юстиції України

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року (суддя Погрібніченко І.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року (колегія у складі суддів Кузьменка В.В., Ганечко О.М., Степанюка А.Г.)

у справі №640/16809/20

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України, Державного підприємства "Національні інформаційні системи",

треті особи - Громадська організація "Український нагляд", Прокуратура Київської області,

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

І. РУХ СПРАВИ

1. У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мінюст), Державного підприємства "Національні інформаційні системи" (далі - ДП "Національні інформаційні системи"), в якому просив:

1) визнати протиправним та скасувати наказ Мінюсту від 17.06.2020 №2071/5 "Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора Чабанівської

селищної ради Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_1 ";

2) зобов`язати Мінюст та ДП "Національні інформаційні системи" відновити йому доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

2. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 11.02.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2021, задовольнив позов.

3. 14.06.2021 відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.

4. Ухвалою від 05.10.2021 Верховний Суд відкрив провадження у справі.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.05.2020 Міністерством юстиції України видано наказ №1179/7 «Про проведення камеральної перевірки державного реєстратора Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_1 » щодо проведених позивачем реєстраційний дій за заявами №№ 37951379, 37951854.

6. 17.06.2020 відповідно до ст. 37-1 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV), Порядку здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №990 (далі - Порядок №990), за результатами такої перевірки відповідач 1 видав Наказ №2071/5, яким анульовано державному реєстратору Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_1 доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а його виконання покладено на Державне підприємство «Національні інформаційні системи».

7. Незгода з вказаним наказом обумовила звернення позивача до суду.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

8. Позивач вважає, що вчинив реєстраційну дію щодо припинення обтяження (скасування арешту) земельної ділянки на підставі наданого заявником пакету документів, у повній відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно».

Поряд з цим, позивач звертав увагу, що зазначене обтяження (арешт) було накладено на підставі ухвали слідчого суді Печерського району м. Києва від 30.01.2017 в межах кримінального провадження № 042016110000000584, яке згодом було закрито на підставі постанови слідчого прокуратури Київської області від 06.03.2019. Вказане, на думку позивача, свідчить про те, що вчинення ним реєстраційної дії про припинення обтяження (скасування арешту) земельної ділянки, яке відбулося за заявою власника, не мало на меті створення передумов для її рейдерського відчуження або ухилення власника від цивільно-правової відповідальності, а навпаки - спрямоване на поновлення прав власності.

Позивач вважає, що оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України, яким йому анульовано доступ до Державного реєстру прав, прийнято на підставі висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, а застосований вид відповідальності неспівмірний (непропорційний) вчиненому порушенню.

9. Міністерство юстиції України проти задоволення позову заперечило. Зазначило, що позивач як державний реєстратор вчинив реєстраційну дію про припинення обтяження (арешту) об`єкту нерухомого майна - земельної ділянки за відсутності документу, що підтверджує набуття, зміну або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно.

Було порушено вимоги статей 10, 18, 23, 27 Закону 1952-IV, що, в свою чергу, свідчить про вчинення ним одноразового грубого порушення вимог визначених законами порядків державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, у Міністерства юстиції України були достатні підстави для анулювання ОСОБА_1 доступу до Державного реєстру прав.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

10. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуваний наказ, в частині анулювання доступу до Державного реєстру не є співрозмірним до тих порушень, які вчинив позивач. Неврахування відповідачем зазначеного під час прийняття спірного наказу, свідчить про порушення останнім критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України, а саме не обґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, непропорційно, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

11. Як на підставу касаційного оскарження відповідач покликається на те, що суд апеляційної інстанції вирішив спір без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25.01.2019 у справі № 820/5866/17, від 29.04.2020 у справі № 826/15358/17, від 03.06.2020 у справі № 820/2443/18. Суд апеляційної інстанції встановив факт вчинення позивачем порушення при прийнятті рішення про державну реєстрацію права та Міністерство юстиції України мало право застосувати такий вид санкції як анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про невмотивованість виду застосованого до реєстратора заходу реагування, передбаченого ст. 37-1 Закону №1952-IV, що не є найбільш суворим до вчинення порушення. Санкція Мінюсту є одним із засобів спонукання державного реєстратора до додержання норм права; суди при ухваленні рішення мали досягнути розумний баланс між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення. Крім того, покликається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики та суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

12. Відзив від позивача не надходив, при цьому відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копію ухвали про відкриття провадження отримано 11.10.2021.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

13. Верховний Суд перевірив в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права та дійшов таких висновків.

14. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

15. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

16. Відповідно до ч.1 ст. 37-1 Закону №1952-IV контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав.

17. За результатами моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України проводить перевірки державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав.

У разі якщо в результаті проведеної перевірки державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав виявлено прийняття такими державними реєстраторами чи суб`єктами державної реєстрації прав рішень з порушенням законодавства, що має наслідком порушення прав та законних інтересів фізичних та/або юридичних осіб, Міністерство юстиції України вживає заходів до негайного повідомлення про це відповідних правоохоронних органів для вжиття необхідних заходів, а також заінтересованих осіб.

18. Відповідно до п. 1 Порядку №990 цей Порядок визначає процедуру здійснення Мін`юстом контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - сфера державної реєстрації), критерії, за якими здійснюється моніторинг реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та визначається ступінь відповідальності за порушення у сфері державної реєстрації.

19. Пунктом 4 Порядку №990 передбачено, що контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації, зокрема щодо відповідності державних реєстраторів кваліфікаційним вимогам, визначеним законодавством, здійснюється шляхом розгляду скарг відповідно до Закону України "Про звернення громадян", звернень інших осіб відповідно до закону, депутатських звернень, аналізу інформації, опублікованої в засобах масової інформації чи оприлюдненої в Інтернеті, перевірки відомостей, отриманих Мін`юстом під час реалізації повноважень у сфері державної реєстрації, моніторингу реєстраційних дій в реєстрах, а також шляхом проведення спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора в реєстрах.

Контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації щодо визначення професійної компетентності осіб, які мають намір виконувати функції державного реєстратора та не перебували на посаді державного реєстратора або не виконували функції державного реєстратора, здійснюється шляхом тестування на знання законодавства у сфері державної реєстрації таких осіб..

20. Згідно з п.п. 5-6 Порядку №990 під час здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації відповідні посадові особи Мін`юсту мають право доступу до реєстрів, зокрема до реєстраційних справ в електронній формі.

Моніторинг реєстраційних дій в реєстрах як комплекс організаційно-технічних заходів, що за допомогою програмних засобів ведення реєстрів забезпечує проведення посадовими особами Мін`юсту аналітичного дослідження реєстраційних дій за певний проміжок часу (тиждень, місяць або квартал) за принципом зростання (без перевірки попередніх періодів), здійснюється за такими критеріями:

1) скасування записів у реєстрах;

2) проведення реєстраційних дій з порушенням строків, визначених законами;

3) проведення державної реєстрації припинення обтяжень права власності та інших речових прав, похідних від права власності, на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва (крім випадку проведення такої реєстраційної дії державними та приватними виконавцями);

4) проведення державним реєстратором реєстраційних дій протягом одного року з дня призначення на відповідну посаду суб`єктом державної реєстрації, з дня призначення на посаду державного нотаріуса чи з дня реєстрації приватної нотаріальної діяльності, а також протягом шести місяців з дня відновлення доступу державного реєстратора до реєстрів.

21. Пунктами 9-10 Порядку №990 передбачено, що камеральна перевірка за результатами здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації проводиться на підставі рішення Мін`юсту в разі виявлення порушень, визначених законами, порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

22. Відповідно до п. 13 Порядку №990 під час проведення камеральної перевірки державний реєстратор, уповноважена особа суб`єкта державної реєстрації мають право подавати посадовій особі Мін`юсту свої пояснення та додаткову інформацію, що стосується предмета перевірки, які додаються до матеріалів перевірки.

23. Згідно з п. 15 Порядку №990 під час підготовки проекту рішення Мін`юсту про притягнення державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації до передбаченої законом відповідальності посадова особа Мін`юсту встановлює наявність у діях державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації одноразового грубого чи неодноразового порушення визначених законами порядків державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або наявність у діях таких осіб інших порушень у сфері державної реєстрації, зокрема таких, як: проведення реєстраційних дій з порушенням строків, визначених законами; відсутність на документах в електронній формі кваліфікованого електронного підпису державного реєстратора у випадках, передбачених законодавством; відсутність електронних копій документів, які необхідні для проведення відповідної реєстраційної дії та виготовлення яких передбачено законодавством (за умови подальшого виготовлення таких копій державним реєстратором).

У разі виявлення у діях державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації одноразового грубого чи неодноразового порушення визначених законами порядків державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань чи встановлення невідповідності державного реєстратора кваліфікаційним вимогам, визначеним законодавством, застосовується пункт 2 частини другої статті 37 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та/або пункт 2 частини другої статті 34 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

24. У відповідності до ч. 2 ст.37-1 Закону №1952-IV за результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про:

1) тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав;

2) анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав;

3) притягнення до адміністративної відповідальності державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав;

4) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю;

5) скасування акредитації суб`єкта державної реєстрації прав.

25. Отже, законодавством чітко визначені підстави та порядок дій Міністерства юстиції України щодо здійснення контролю у сфері державної реєстрації прав. Наявність відповідних підстав та дотримання цього порядку є обов`язковою передумовою умовою для застосування Міністерством юстиції України санкцій, визначених ст.37-1 Закону №1952-IV.

26. Анулювання ОСОБА_1 доступу до Державного реєстру прав на підставі оскаржуваного наказу відбулося внаслідок перевірки звернення Громадської організації "Український нагляд" щодо законності вчинення ним реєстраційних дій по державній реєстрації обтяження, припинення відносно земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222484400:09:003:5145 та 3222484400:09:003:5146 та виявлених контролюючим органом порушень Закону №1952-IV та Порядку №990.

27. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 15.01.2020 позивач за результатами розгляду поданих заявником документів повинен був зупинити розгляд заяви та запропонувати останньому подати відповідний доказ набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, чого вчинено не було.

Отже, позивач порушив вимоги законодавства, а тому відповідач має право застосувати такий вид санкції як анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав.

28. Предметом касаційного розгляду є питання співмірності застосованої санкції.

29. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з норм Закону № 1952-IV вбачається, що законодавець, наділяючи Міністерство юстиції України функціями контролю у сфері державної реєстрації прав та визначаючи порядок застосування ним видів заходів впливу до державних реєстраторів, як контролюючий орган також зобов`язав його мотивувати таке рішення. Тобто Міністерство юстиції України зобов`язане навести підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви, за яких застосовано саме такий захід впливу, та обґрунтувати строки його застосування.

30. Отже, для прийняття рішення відповідно до Закону 1952-IV, підставою для якого є наявність у діях державного реєстратора одноразового грубого чи неодноразового порушення визначених законами порядків державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Міністерство юстиції України має ретельно дослідити всі обставини справи, тобто встановити факт порушення державним реєстратором законодавства у сфері державної реєстрації прав, що в свою чергу і є мотивом для прийняття рішення про анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав.

31. Застосування певного виду стягнення, передбаченого ст. 37-1 Закону №1952-ІV повинно відповідати загальним принципам законності, справедливості, індивідуальності, пропорційності, оскільки наслідки негайного виконання рішення про обмеження доступу впливають на професійну діяльність державних реєстраторів, робота яких безпосередньо залежить від можливості мати такий доступ.

32. Тому, визначаючи вид стягнення, відповідач повинен був врахувати характер порушення, його систематичність, сукупність з іншими порушеннями, наявність/відсутність негативних наслідків з відображенням цих обставин у спірному наказі про застосування заходу стягнення.

33. У постанові від 26.07.2023 у справі № 200/3265/21-а Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду зробив такі висновки щодо дискреції:

«35. Разом з цим Верховний Суд зазначає, що дискреція - це не обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

36. Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб`єктів.

37. Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

38. Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.

39. У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі "Hasan and Chaush v.Bulgaria" № 30985/96).

40. Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятою 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

41. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

42. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

43. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

44. Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988), встановлено, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.

45. Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї, та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Гавенда проти Польщі" від 14.03.2002)».

34. Таким чином, у разі виявлення порушень законодавства у сфері державної реєстрації відповідач розглядає питання відповідальності суб`єкта у сфері державної реєстрації та приймає рішення про застосування до санкцій. При застосуванні санкцій відповідач повинен дотримуватися принципів недискримінації та пропорційності порушення і покарання та ефективності санкцій, які мають стримуючий вплив.

35. В свою чергу, обов`язковість дотримання принципу пропорційності зумовлює обов`язок суб`єкта владних повноважень, при визначенні розміру санкції, обґрунтовувати в своєму рішенні ступінь тяжкості вчиненого правопорушення та його небезпечність.

36. Водночас, в оскаржуваному наказі немає відомостей про те, що відповідач здійснив дослідження чи перевірку фактів, викладених за результатами проведення камеральної перевірки позивача. Відповідач в оскаржуваному наказі зазначив норми, які було порушено позивачем, втім останній не містить відомостей про негативні наслідки цих порушень, зокрема, про порушення прав та законних інтересів юридичних та фізичних осіб, а також мотивів застосування до державного реєстратора саме такої санкції як анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав.

37. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що в оскаржуваному наказі не наведено фактів вчинення позивачем неодноразових порушень у сфері державної реєстрації прав та не надано доказів, що такі факти досліджувались при прийнятті оскаржуваного рішення про анулювання доступу до Державного реєстру.

38. Таким чином, відповідач не встановив неодноразових порушень позивачем у сфері державної реєстрації прав, що стало підставою для прийняття невмотивованого рішення в частинні анулювання доступу до Державного реєстру, а тому застосоване відповідачем до позивача стягнення не відповідає принципу обґрунтованості та пропорційності.

39. Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуваний наказ, в частині анулювання доступу до Державного реєстру не є співмірним тим порушенням, які вчинив позивач, з тими санкціями, які були до нього застосовані.

40. У постанові від 03.06.2020 у справі №820/2443/18, на яку у касаційній скарзі покликається відповідач, зазначено:

«36… Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не встановлює часових рамок тимчасового обмеження доступу, що відповідно наділяє відповідача як суб`єкта владних повноважень самостійно вирішувати на який строк потрібно чи доцільно обмежити доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вимагає, щоб рішення Міністерства юстиції України було вмотивованим.

37. У такому аспекті є підстави вважати, що обсяг дискреції Міністерства юстиції України обумовлюється конкретними обставинами/ситуацією (як-от суть, характер порушень, їх наслідки), за яких тимчасове обмеження у доступі до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є виправданим і найбільш дієвим способом реагування.

… 39. У цьому зв`язку звертає увагу те, що в рамках камеральної перевірки комісія, яка її проводила, не вимагала від позивача як уповноваженої особи суб`єктів державної реєстрації надати пояснення по суті виявлених порушень, що у цій ситуації могло б сприяти вирішенню та/чи усуненню виявлених проблем при вчиненні нею реєстраційних дій. Водночас, зі змісту оскарженого наказу, як і з пояснень відповідача не зрозуміло чим керувався останній, обмежуючи позивачу доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно саме на шість місяців, зокрема, які порушення вимагали саме такого заходу реагування і чому.»

41. Отже, відповідач прийняв спірний наказ без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а тому такий наказ підлягає скасуванню.

42. Суд відхиляє покликання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 03.06.2020 у справі №820/2443/18, від 25.01.2019 у справі № 820/5866/17, від 29.04.2020 у справі №826/15358/17, з огляду на те, що зазначені справи стосувалися тимчасового блокування доступу до реєстру Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, - найменш суворої санкції.

Крім того, у справі №820/2443/18 Верховний Суд визнав неспівмірним навіть тимчасове блокування з огляду на надмірний строк такого блокування. При цьому, у справі, що розглядається, до позивача було застосовано інший, більш суворіший, захід - анулювання доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

43. Згідно з положенням ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

44. Відповідно до чч. 1-3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

45. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

46. Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

47. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

48. Суди першої та апеляційної інстанції ухвалили рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому касаційну скаргу не підлягає задоволенню.

49. З огляду на результат перегляду справи в суді касаційної інстанції судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись ст. 343 349 351 355 356 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі №640/16809/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя В.М. Кравчук

Суддя А.А. Єзеров

Суддя О.П. Стародуб