Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 березня 2019 року

Київ

справа №826/11031/16

адміністративне провадження №К/9901/41890/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2017 року (головуючий суддя Келеберда В.І.)

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Бабенко К.А., судді - Кузьменко В.В., Степанюк А.Г.)

у справі № 826/11031/16

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування вимоги та рішення,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м.Києві (далі - ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві) про визнання протиправними дій щодо нарахування позивачу земельного податку у розмірі 4427,81 грн.; визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 22 жовтня 2015 року № 10867-23; визнання протиправним та скасування рішення про опис майна у податкову заставу від 04 квітня 2016 року № 10876/Г/26-56-17-27.

В обґрунтування позову зазначено, що ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві неправомірно зобов'язала позивача сплатити земельний податок за земельну ділянку, власником чи користувачем якої він не являється.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2017 року позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 задоволено частково: визнано протиправною та скасовано податкову вимогу ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 22 жовтня 2015 року № 10867-23 та рішення ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 04 квітня 2016 року № 2846/Г/26-56-17-27 про опис майна у податкову заставу. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено, що позивач не є власником, землекористувачем або орендарем земельної ділянки.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2017 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що податкове зобов'язання нараховано правильно, оскільки земельна ділянка перебуває у користуванні позивача.

Не погоджуючись із постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив її скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2017 року.

При цьому в обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що у відповідача були відсутні підстави для надіслання податкової вимоги та опису майна у податкову заставу, оскільки попередньо він не отримував податкового повідомлення-рішення про нарахування йому податкового зобов'язання. Також вказав, що не являється власником або користувачем земельної ділянки, а тому не повинен сплачувати земельний податок.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві зазначила, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставними.

20.03.2018 справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017), яка кореспондується з положеннями статті 242 КАС України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Справедливість судового рішення вимагає щоб такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Обираючи аргументи та приймаючи докази, суди мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін.

У Рішенні Європейського Суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві нарахувала позивачу податкове зобов'язання з плати за землю у розмірі 4427,81 грн.

У зв'язку із несплатою вказаного податкового зобов'язання 22 жовтня 2015 року відповідачем складено оскаржувану вимогу, згідно з якою станом на 21 жовтня 2015 року сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 4427,81 грн.

04 квітня 2016 року відповідачем прийнято рішення № 2846/Г/26-56-17-27 про опис майна у податкову заставу.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю є обов'язковим платежем у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві надіслала позивачу податкову вимогу про сплату узгодженого податкового зобов'язання, однак відсутні докази прийняття податкового повідомлення-рішення, на підставі якого у позивача виникло узгоджене податкове зобов'язання.

При цьому, позивач стверджував, що таке йому надсилалося та не надавалося за письмовим запитом до ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у місті Києві.

Разом з тим, судами не досліджено підстави виникнення у позивача податкового зобов'язання зі сплати земельного податку, податкове повідомлення-рішення не витребовувалось, факт його узгодження встановлений не був.

Суд касаційної інстанції звертає увагу судів на те, що зміст положень статей 11, 71, 86 КАС України (в редакції, чинній на час апеляційного розгляду справи) зобов'язує суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Відповідно до статті 341 КАС України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною четвертою статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, Суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова