Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.03.2018 року у справі №825/1582/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 березня 2019 року

Київ

справа №825/1582/17

адміністративне провадження №К/9901/35823/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №825/1582/17

за позовом громадянина Узбекистану ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_3 - представника громадянина Узбекистану ОСОБА_2, на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року (постановлену у складі: головуючого судді - Житняк Л.О.) та на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Федотова І.В., суддів: Літвіної Н.М., Губської Л.В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2017 року громадянин Узбекистану ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив

- скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 29 вересня 2017 року №78;

- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийняти рішення про оформлення документів про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог чинного законодавства.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05 жовтня 2017 року позивачем було отримано повідомлення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області №28 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. З вказаною відмовою позивач не погоджується, оскільки у своїй заяві про надання статусу біженця або додаткового захисту, відповідній анкеті та під час співбесіди він чітко вказав причини, через які змушений був залишити країну громадянської належності. Також позивач посилається на загальновідому інформацію про країну походження, що знаходиться у відкритих джерелах, звітами міжнародних правозахисних та урядових організацій, які також містяться у відкритому доступі. Вважає, що обставини, стосовно ситуації в Узбекистані, не були взяті до уваги та не були проаналізовані при ухваленні відповідачем рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Короткий зміст рішення суду інстанції

3. 27 листопада 2017 року Чернігівський окружний адміністративний суд вирішив:

У задоволенні позову відмовити повністю.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наказ Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 29 вересня 2017 року №78, яким позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням інформації по країні походження та дослідженням всіх обставин справи і є правомірним. Під час перебування на Батьківщині, або перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності, позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за ознаками расової належності, віросповідання, національності, громадянства чи підданства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 19 лютого 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу громадянина Узбекистану ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року - без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 07 березня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 - представника громадянина Узбекистану ОСОБА_2.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року. Прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3 - представника громадянина Узбекистану ОСОБА_2, на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року.

8. Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

9. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (представник позивача у справі):

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

ОСОБА_3 - представник громадянина Узбекистану ОСОБА_2, зазначає, що судами неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи. Інформація по країні походження підтверджує наявність у позивача цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Однак судами попередніх інстанцій не були враховані наведені обставини.

10. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу (відповідача у справі):

Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області посилається на те, що рішення судів попередніх інстанцій є обґрунтованими та прийняті з врахуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення даної справи.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Узбекистану, віросповідання - іслам. Позивач прибув на територію України в 2009 році у приватних справах та проживав з 2009 року по 2015 рік без документів на право проживання в Україні.

12. 02 липня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до ГУ ДМС України у м. Києві з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій вказав про побоювання в майбутньому за безпеку свого життя, оскільки він є мусульманином, а у Узбекистані переслідують мусульман, тому в разі повернення у країну походження, його можуть кинути за грати.

13. 14 липня 2016 року, за результатами розгляду вказаної заяви, Державною міграційною службою України було прийнято рішення №361-16 "Про відмову ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".

14. Вищевказане рішення було оскаржено позивачем до суду.

15. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі №820/4175/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду від 14 грудня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

16. В подальшому, постановою Деснянського районного суду міста Києва від 08 вересня 2017 року у справі №754/11675/17 за позовом Деснянського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві до громадянина Узбекистану ОСОБА_2, останнього примусово видворено за межі України та затримано з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

17. Перебуваючи в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, 11 вересня 2017 року позивач особисто звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

18. За результатами розгляду вказаної заяви, наказом Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 29 вересня 2017 року №78 позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Узбекистану ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що було направлено відповідне повідомлення №28.

19. Вважаючи вказану відмову необґрунтованою, позивач звернувся з даним позовом до суду.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

20. Конституція України.

20.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

21.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

21.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

22. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

22.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

22.2. Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

22.3. Частини 1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.

22.4. Частини1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.

22.5. Частина шоста статті 8. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

22.6. Частина сьома статті 8. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

22.7. Частина восьма статті 8. У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

22.8. Частина перша статті 12. Рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

22.9. Частина друга статті 12. Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.

23. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.

23.1. Пункти 45. Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

23.2. Пункт 62. Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, рухома бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

23.3. Пункт 195. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

24. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04.

24.1. Пункт п'ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

25. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (зі змінами та доповненнями).

25.1. Пункт 23. При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

26. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

27. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог.

28. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивач перебував з 2009 року до 2015 року на території України нелегально, з порушенням національного законодавства, а саме частини 5 статті 5 закону України «Про біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

29. За змістом вказаної правової норми особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

30. Із протоколу співбесіди вбачається, що позивач не належить до жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації, до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався і не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, пов'язаних з расою, національністю чи релігією та політичними поглядами, що не дає підстав віднесення його до потенційних груп ризику, які можуть зазнати переслідування чи серйозної шкоди в країні походження.

31. Крім того, що позивач не навів жодних конкретних фактів його особистого переслідування або погрози переслідування в країні свого постійного проживання, а також не надав жодного документа на підтвердження цих фактів.

32. Вищенаведені обставини спростовують твердження касатора про незаконність наказу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 29 вересня 2017 року №78 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Узбекистану ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

33. Безпідставним є посилання касатора на те, що інформація по країні походження підтверджує наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Узбекистану, з огляду на наступне.

34. Інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що керівництвом з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН надано загальний аналіз поняття «цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона психічний стан, який пов'язаний із характеристикою особистості заявника, а тому, зазначається, що висновок про стан у країні-походження не є визначальним. Під впливом суб'єктивної оцінки ситуації, що склалась навколо, особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

35. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було досліджено та проаналізовано оновлену інформацію по країні походження позивача на момент подачі ним заяви. З'ясовано, що влада Республіки Узбекистан за останні роки стала на шлях реформування країни, внаслідок чого, значно покращилась ситуація у сфері відношення держави до релігійних поглядів громадян. На даний час у країні кожному гарантується свобода віросповідання, якщо це не порушує законів Узбекистану та прав інших громадян. Крім того, відбулось звільнення великої кількості політичних в'язнів, що отримали судимості при попередній владі. Тобто, зазначене свідчить про позитивні тенденції внутрішньої політики держави та системи кримінального судочинства.

36. Судами попередніх інстанцій були враховані матеріали по країні походження ОСОБА_2. Однак зазначена інформація в сукупності з іншими обставинами справи та поведінкою позивача, які підлягають дослідженню та оцінюванню, не дає підстав вважати, що він прибув в Україну саме із метою уникнення стати жертвою переслідувань у країні своєї громадянської належності.

37. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

38. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 - представника громадянина Узбекистану ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року у справі №825/1582/17- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх