Історія справи

Постанова КАС ВП від 14.12.2023 року у справі №140/3650/20
Ухвала КАС ВП від 14.02.2021 року у справі №140/3650/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 140/3650/20

адміністративне провадження № К/9901/10338/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.07.2020 (головуючий суддя: Смокович В.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 (головуючий суддя: Кушнерик М.П., судді: Курилець А.Р., Мікула О.І.) у справі № 140/3650/20 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУПФУ у Волинській області або відповідач-2), в якому просив:

визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови у поверненні незаконно утриманих із пенсії сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору;

стягнути з Державного бюджету України шляхом списання із відповідного рахунку управління державної казначейської служби України у м. Луцьк Волинської області 68 494,29 грн майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 28.07.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020, у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нову постанову про задоволення позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 05.04.2021 задоволено заяви суддів Блажівської Н.Є., Шишова О.О., Яковенка М.М. про самовідвід, а справу передано до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення нового складу суду.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду: головуючий суддя: Мартинюк Н.М., судді: Мельник-Томенко Ж.М., Соколов В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 19.05.2021 відкрито касаційне провадження у справі.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду: головуючий суддя: Мартинюк Н.М., судді: Єресько Л.О., Соколов В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 11.08.2022 задоволено заяви суддів Мартинюк Н.М., Єресько Л.О., Соколова В.М. про самовідвід, а справу передано до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення нового складу суду.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду: головуючий суддя: ОСОБА_2., судді: Рибачук А.І., Стеценко С.Г.

У зв`язку із звільненням судді ОСОБА_2 (рішення Вищої ради правосуддя від 08.06.2023 № 622/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку»), розпорядженням Заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 13.06.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 15.06.2023 вказану справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Чиркін С.М. - головуючий суддя, судді: Берназюк Я.О., Шарапа В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 05.12.2023 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУПФУ у Волинській області як одержувач пенсії на підставі Закону України № 1789-ХІІ від 05.11.1991 «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-ХІІ).

У спірному періоді (лютий 2015 року - лютий 2018 року) із пенсії позивача утримувався податок з доходів фізичних осіб за ставкою 15 %, військовий збір за ставкою 1,5%.

Рішенням № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року Конституційний Суд України визнав положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування суми пенсій, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, таким, що не відповідає частині першій статті 126 Конституції України, тобто неконституційними.

Позивач уважає, що у зв`язку із визнанням неконституційним положення, на підставі якого з його пенсії відраховувались податки, має право на відшкодування збитків у порядку статті 152 Конституції України, статей 22 1175 Цивільного кодексу України за рахунок коштів Державного бюджету України.

ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН

На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що він є отримувачем пенсії за вислугу років з якої у період із лютого 2015 року по лютий 2018 року утримувався податок на доходи фізичних осіб та військовий збір в загальному розмірі 68 494 грн. Водночас рішенням від 27.02.2018 №1-р/2018 Конституційний Суд України визнав положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування деяких пенсій, таким, що не відповідає частині першій статті 126 Конституції України, тобто неконституційними. Отже, зважаючи на визнання неконституційною норми, на підставі якої оподатковувалася його пенсія у спірний період, позивач вважає, що має право на відшкодування шкоди у розмірі здійснених утримань за спірний період, яка підлягає відшкодуванню у порядку статті 1175 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідач-1 позов не визнав. Зазначає, що орган Державної казначейської служби України лише виконує рішення суду про стягнення коштів з Держаного бюджету України, а не відповідає за зобов`язаннями Держави Україна або інших державних органів; виконує функцію обслуговуючого банку розпорядників бюджетних коштів. Зазначив, що механізм відшкодування шкоди, завданої актами, що визнані неконституційними, законодавством не врегульований. Положення статті 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Водночас жодних доказів на підтвердження заподіяння спірними правовідносинами позивачу шкоди суду не надано.

У відповідь на зазначений вище відзив позивач зазначив, що визнання норми неконституційною свідчить про завдання йому шкоди з огляду на незаконне оподаткування його пенсії у період із лютого 2015 року по лютий 2018 року.

Відповідач-2 подав у відповідь заперечення, у яких наголосив, що позивач не обґрунтував і не надав жодного доказу порушення його прав, свобод та інтересів саме Управлінням.

Відповідач-2 також позов не визнав. Зазначив, що відповідно до статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Отже, до визнання абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування деяких пенсій, таким, що не відповідає частині першій статті 126 Конституції України, ГУ ПФУ у Волинській області діяло на підставі Закону, тобто - правомірно.

У відповідь на відзив відповідача-2 ОСОБА_1 зазначив, що пенсійний орган не визначив, яким судом, окрім Конституційного суду України, можна визначити незаконними положення окремих нормативних актів та не спростував право на відшкодування завданої шкоди у порядку статті 56 Конституції України.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що фактичне оподаткування пенсій припинено з 27.02.2018, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №1-6/2018, а отже, на час виникнення спірних правовідносин положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України були чинними, а відтак підлягали застосуванню. Відповідно, здійснюючи відповідні відрахування у період з лютого 2015 року по лютий 2018 року, пенсійний орган діяв згідно вимог чинного у цей період законодавства.

Суд першої інстанції зазначив, що правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 16.04.2019 у справі № 318/2132/14-а, від 16.05.2019 у справі № 336/5032/15-а, від 23.06.2020 у справі № 400/4340/19.

Одночасно з викладеним, суди першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях зробили висновок про те, що цивільне законодавство, на яке посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, не застосовується до відносин, пов`язаних зі сплатою чи утриманням податків та інших обов`язкових платежів. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України в судовому порядку судом не визнані незаконними та не скасовані. У свою чергу положення статті 1175 ЦК України підлягають застосуванню лише у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Відтак, оподаткована сума пенсії позивача не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Касаційна скарга обґрунтована неоднаковим застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм права у подібних правовідносинах. Натомість правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах відсутній. Відповідно, за твердженнями скаржника, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

По суті спору скаржник стверджує, пенсія не є заробітком громадян або іншим доходом, пов`язаним з будь-яким видом діяльності, а є одним з видів соціальних виплат у розумінні статті 46 Конституції України. В подальшому Конституційний Суд України рішенням від 27.02.2018 у справі № 1-6/2018 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Отже пенсійний орган у період з лютого 2015 по лютий 2018 року, як податковий агент, незаконно стягував щомісяця із пенсії позивача податок на доходи з фізичних осіб у розмірі 15%, а з 01.07.2016 - 18% та військовий збір у розмірі 1,5% від загальної суми нарахованої пенсії. Всього за спірний період пенсійним органом було стягнуто та перераховано до Державного бюджету платежів на загальну суму 68494,29 грн, з яких: 63308,51 грн - податку на доходи з фізичних осіб та 5185,78 грн військового збору. Позивач зазначає, що звернувся до Державної казначейської служби України в м. Луцьку з вимогою повернути незаконно утримані кошти, проте отримав відмову.

Підсумовуючи викладене, скаржник вважає, що відмова держави від своїх гарантій та неповернення утриманих податків з пенсії є порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод.

Також скаржник вказує на неправильне застосування норм матеріального права, що полягає в незастосуванні до спірних правовідносин положень частини третьої статті 152 Конституції України та статей 22 1175 ЦК України. На підтвердження правильності викладених доводів скаржник посилається на постанову Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16.

Одночасно скаржник стверджує про нерелевантність приведеної судом першої інстанції судової практики.

Також скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції порушив його право на отримання відзивів на апеляційну скаргу, а також доповнення чи зміну апеляційної скарги.

Від ГУПФУ у Волинській області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній із посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Наполягає, що у спірний період ним правомірно утримувалися із пенсії позивача ПДФО та військовий збір. Водночас фактичне оподаткування окремих пенсій припинено із 27 лютого 2018 року, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі № 1-р/2018. Також пенсійний орган вважає безпідставною вимогу позивача про стягнення з Державного бюджету України шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Відповідач-1 також скористався процесуальним правом та подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Вважає, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом (далі Закон № 1058-IV).

Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право у тому числі на соціальний захист у старості та в інших випадках, передбачених законом, яке гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян.

Відповідно до статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить у тому числі (…) прийняття законів.

Своєю чергою за приписами статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються у тому числі права громадянина, гарантії цих прав та основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно із статтею 1 Закону України № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280 затверджено Положення про Пенсійний фонд України (далі - Положення № 280).

Згідно із Положенням № 280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, який здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

У контексті обставин цієї справи, колегія суддів враховує, що у постанові від 05.06.2019 Велика Палата Верховного Суду у справі № 686/23445/17, спір у якій розглядався у зв`язку із визнанням прийнятого Верховною Радою України неконституційного акта (закону) та на думку позивача йому було завдано майнової шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, був зроблений висновок, що такий спір повинен розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Також у постанові від 04.03.2020 у справі № 757/63985/16, у якій позивач по суті просив стягнути недораховану та неотриману різницю у пенсії державного службовця з Пенсійного фонду України, як суб`єкта владних повноважень, Велика палата Верховного Суду зазначила, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу за певний період, який повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Отже, спір у цій справі має розглядатись за правилами визначеними КАС України та відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу суд, у тому числі (…) має перевірити чи діяв відповідач на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Згідно із встановленими судами попередніх інстанцій обставин, у період з лютого 2015 року по лютий 2018 року (включно до 27.02.2018) з пенсії позивача утримувалися ПДФО та військовий збір.

Своєю чергою, згідно із підпунктом 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Об`єктом оподаткування збору є доходи, визначені пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України, тобто доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15 відсотків об`єкта оподаткування щодо доходів.

За правилами пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 164.1.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку визначені пунктом 164.2 статті 164 ПК України.

Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01.01.2015, підпункт 164.2.19 ПК України викладено в наступній редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».

Судами встановлено, що згідно із статтею 7 Закону України № 80 від 28.12.2014 «Про Державний бюджет на 2015 рік» у 2015 році мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з 01 січня - 1218,00 грн. Відтак, відповідно до положень підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, базою оподаткування у 2015 році є суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує 3654,00 грн на місяць.

У подальшому, Законом України від 02.06.2016 № 1411-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій» були внесені зміни до підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, згідно із якими базою оподаткування ПДФО є суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 01 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення.

Водночас, статтею 38 ПК України передбачено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Відповідно до пункту 164.3. статті 164 ПК України при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і не грошовій формах.

Також, пунктом 16-1 Підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Відповідно, об`єктом оподаткування військового збору, є розмір доходу, з якого справляється податок на доходи фізичних осіб, при цьому базою оподаткування по відношенню до позивача є загальний розмір пенсії.

Розмір призначеної позивачу пенсії та проведених відрахувань на підставі законодавства, яке діяло на період спірних правовідносин, сторонами не оспорюється.

27.02.2018 Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі №1-6/2018, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

У контексті спірних правовідносин колегія суддів зазначає, що правовим підґрунтям, яке послугувало підставою для звернення позивача до суду із цим позовом, є ухвалення Конституційним Судом України Рішення №1-р/2018 від 27 лютого 2018 року, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, відповідно до якого у період з лютого 2015 року по лютий 2018 року пенсія ОСОБА_1 оподатковувалася податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

На думку позивача, за цей період останньому завдано шкоду, яку він оцінив у грошовому виразі, виходячи із сукупної суми відрахувань 68494,29 грн.

За такого обраного способу захисту, предметом спору є стягнення збитків у вигляді неотриманої частини пенсії, зменшену у зв`язку із утриманням податку на доходи фізичних осіб та військовий збір за період з лютого 2015 року по лютий 2018 року (включно до 27.02.2018).

При вирішенні спору по суті Верховний Суд наголошує, що згідно із частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Тотожне положення закріплено у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України».

Також, згідно із статтею 97 цього Закону Конституційний Суд України у рішенні може встановити порядок і строки їх виконання.

Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

Такий правовий підхід застосований Верховним Судом у постанові від 25.07.2019 у справі № 804/3790/17 та підтриманий у постанові Верховного Суду від 28.04.2022 у справі № 240/10144/20.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 (провадження № 13-76зво20) наголосила на тому, що Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення КСУ мають пряму дію.

Отже, зміст норм розділу ХІІ Конституції України (Конституційний Суд України) та Закону України від 13 липня 2017 року № 2136- VIII «Про Конституційний Суд України» свідчить про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.

Відповідно рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням (п. 9.9 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року у справі № 922/1391/18).

Згідно із пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27 лютого 2018 року, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно, дія абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України втратила чинність 27 лютого 2018 року.

За таких обставин, Рішення Конституційного Суду № 1-р/2018 від 27.02.2018 на спірні правовідносини у цій справі не може вплинути, оскільки такі виникли до його прийняття та останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Аналогічний правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 755/3939/15-а, від 24.10.2018 у справі № 552/1027/15-а, від 20.11.2018 у справі у справі № 825/552/18, від 05.12.2018 у справі № 453/686/15-а, від 16.04.2019 у справі № 318/2132/14-а, від 06.03.2023 у справі № 675/1032/18 та від 16.03.2023 у справі № 240/383/20 і колегія суддів у справі, що розглядається, не вбачає правових підстав відступати від такої.

Згідно із частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Судами встановлено, що фактичне оподаткування окремих пенсій припинено із 27 лютого 2018 року, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №1-р/2018, а отже, на час виникнення спірних правовідносин (лютого 2015 року по лютий 2018 року) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України були чинними, та відповідно підлягали застосуванню.

Таким чином, у період із лютого 2015 року по лютий 2018 року пенсія позивача була об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Отже, здійснюючи відповідні відрахування у період з 01.02.2015 по 26.02.2018, пенсійний орган діяв відповідно до вимог чинного у цей період законодавства.

Також, колегія суддів враховує, що у позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах позивач не ставив під сумнів відповідність отриманої щомісячної пенсії у період із лютого 2015 року по лютий 2018 року та розмір утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору в розмірі 68 494 грн.

Водночас зазначає, що має право на відшкодування шкоди у розмірі здійснених утримань за спірний період, яка підлягає відшкодуванню у порядку статті 1175 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди врегульовано статтею 22 ЦК України, за змістом якої, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За сталою судовою практикою, збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Верховний Суд наголошує, що згідно із статтею 1175 ЦК України, на яку покликається позивач, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Натомість судами у межах заявлених позовних вимог, із дотриманням норм процесуального закону та прав учасників, встановлені та оцінені обставини і підстави позову у контексті прийняття Конституційним Судом України Рішення №1-р/2018 від 27.02.2018.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 16.04.2019 у справі №318/2132/14-а, від 16.05.2019 у справі №336/5032/15-а, від 23.06.2020 у справі № 400/4340/19.

Одночасно, у контексті вимог статей 328 341 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що приведений вище перелік судових рішень Верховного Суду спростовує доводи касаційної скарги про відсутність єдиної правозастосовчої практики щодо вирішення цієї категорії справ.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій, із застосування практики Верховного Суду, дійшли обґрунтованих висновків, що здійснюючи відповідні відрахування у спірному періоді, пенсійний орган діяв правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства.

За такого правового регулювання, колегія суддів відхиляє твердження скаржника про нерелевантність приведеної судом першої інстанції судової практики Верховного Суду, оскільки у справах № 318/2132/14-а та № 336/5032/15-а сформовано єдиний правовий підхід до вирішення спорів щодо оподаткування сум пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у період до ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі № 1-6/2018.

Одночасно колегія суддів погоджується із твердженнями скаржника, що у зазначеній судом першої інстанції справі № 400/4340/19 Верховним Судом не приймалося рішення по суті.

Так, у зазначеній справі, Верховний Суд ухвалою від 23.06.2020 відмовив у відкритті касаційного провадження з тих підстав, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків щодо правомірності дій пенсійного органу з відрахування у період з липня 2015 року по лютий 2018 року із довічного грошового утримання позивача податку на доходи з фізичних осіб. Таким чином, Суд констатував, що наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.04.2019 у справі № 318/2132/14-а, від 16.05.2019 у справі № 336/5032/15-а, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 333 КАС України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження.

Водночас, помилка суду першої інстанції у зазначенні виду судового рішення (зазначено постанова Верховного Суду від 23.06.2020 замість ухвали від цієї ж дати) не впливає на правильність вирішення спору по суті, а отже в силу вимог частини другої статті 350 КАС України не є підставою для скасування рішення суду.

Щодо посилань скаржника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16 та доводів про безпідставне незастосування судами попередніх інстанцій положень статті 22 ЦК України, колегія суддів зазначає таке.

Так, у справі № 6-237цс16 позивач суддя у відставці звернувся до суду з позовом до територіального управління державної судової адміністрації України у Житомирській області, Державної казначейської служби України про стягнення упущеної вигоди.

Позивач у вказаній справі посилався на те, що на підставі довідки, виданої територіальним управлінням державної судової адміністрації України у Житомирській області від 13.11.2009, органами Пенсійного фонду України було призначене щомісячне довічне утримання йому, як судді у відставці у розмірі меншому за той, на який він мав право у зв`язку з займаною адміністративною посадою голови суду. Такі дії відповідача в судовому порядку було визнано неправомірними, та зобов`язано видати нові довідки про заробітну плату.

На підставі нових довідок, виданих відповідачем, органами Пенсійного фонду України здійснено перерахунок недоотриманого позивачем щомісячного довічного грошового утримання. Проте, враховуючи, що перерахунок здійснено з часу звернення із заявою про проведення перерахунку, позивач посилаючись на статті 22 1173 ЦК України, просив стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області упущену вигоду у розмірі 65072,69 грн, яку він міг би отримати з 01.11.2009 по 01.11.2014, якби відповідачем було видано довідку про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з посадового окладу голови суду. У подальшому позивач уточнив свої позовні вимоги та просив стягнути упущену вигоду у вигляді збитку, завданого органом державної влади. Тобто, завдані позивачеві збитки зумовлені протиправними діями органу державної влади.

Водночас у справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області, ГУПФУ у Волинській області, в якому просив суд стягнути з Державного бюджету України шкоду, завдану законом, що визнаний неконституційним.

Підставою звернення до суду з цим позовом слугувало ухвалення Конституційним Судом України рішення №1-р/2018 від 27.02.2018, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, відповідно до якого у період з лютого 2015 по лютий 2018 року пенсія позивача оподатковувалася податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, чим, на думку останнього, йому було завдано шкоду, яку він оцінив у розмірі загальної суми відрахованого податку.

Таким чином, у порівнюваних справах різними є суб`єктний склад учасників спірних правовідносин, підстави звернення до суду з відповідними позовами, обставини завдання позивачам шкоди, а також - нормативне регулювання спірних правовідносин і їх часові проміжки.

Отже, правовідносини у справі № 6-237цс16 та у справі, що розглядається, не є подібними, а тому висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016, не можуть бути застосовними до спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.04.2022 у справі № 240/10144/20.

Оцінюючі доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає, що суд завчасно повідомив сторін про проведення відкритого судового засідання 23.12.2020 (позивача повідомлено поштовим зв`язком, а відповідачів у справі засобами електронного зв`язку); 16.12.2020 (зареєстровано судом 17.12.2020) від ДО УДКСУ у м. Луцьку Волинської області через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу; у день проведення судового засідання (23.12.2020) від позивача надійшов лист, у якому останній, серед іншого, повідомив про неможливість прибуття до суду у зв`язку з чим просив слухати справу за його відсутності.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції було створено учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог КАС України.

Своєю чергою, така підстава, як ненадіслання судом апеляційної інстанції на адресу позивача відзиву ДО УДКСУ у м. Луцьку Волинської області на апеляційну скаргу, відсутня серед підстав, визначених частиною третьою статті 353 КАС України, що є безумовною підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.

Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги позивача.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно із положеннями статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

ІХ. СУДОВИЙ ЗБІР

З огляду на результат касаційного перегляду, судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.07.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі № 140/3650/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я. О. Берназюк

В. М. Шарапа