Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.01.2020 року у справі №140/640/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2021 року

Київ

справа №140/640/19

адміністративне провадження №К/9901/34267/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М. Б., Усенко Є. А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №140/640/19 за позовом Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-1" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування акта та податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року (суддя Каленюк Ж. В. ) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року (головуючий суддя - Обрізко І. М., судді: Іщук Л. П., Онишкевич Т. В. ),

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-1" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" (далі у тексті - позивач, ЦСТРІ "Енергія-1") звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Волинській області (далі у тексті - відповідач, ГУ ДФС), в якому просив визнати протиправними та скасувати:

- акт документальної позапланової виїзної перевірки від 2 листопада 2018 року №22942/14-04/30659431;

- податкові повідомлення-рішення від 26 листопада 2018 року №0014221404, №0014211404, №0464481303, №0464491303.

Позов вмотивовано тим, що ЦСТРІ "Енергія-1" дотримано усіх передбачених законом вимог для користування пільгою із звільнення від оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток, а саме: на підприємстві працює більше 50% осіб з інвалідністю від загальної кількості працюючих; фонд оплати праці осіб з інвалідністю протягом звітного періоду становить не менш як 25 % від суми загальних витрат з оплати праці; відсоток суми витрат на переробку сировини в загальній вартості виготовлених товарів/наданих послуг становить більше 8 % ціни постачання таких товарів/послуг. Водночас, ГУ ДФС не наділене повноваженнями встановлювати характер укладених з фізичними особами угод - цивільно-правові чи трудові. Відповідачем безпідставно використані висновки акта, складеного за наслідками інспекційного відвідування Управління Держпраці у Волинській області, оскільки в судовому порядку рішення, прийняте на підставі вказаного акта, було скасоване.

Донарахування грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору на підставі письмових пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які працювали за цивільно-правовими договорами підряду, позивач також вважає безпідставним та таким, що зроблене на підставі припущень контролюючого органу.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26 листопада 2018 року №0014221404, №0014211404, №0464481303, №0464491303. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ЦСТРІ "Енергія-І" є юридичною особою, організаційно-правова форма - "Підприємство об'єднання громадян", засноване Волинською обласною організацією Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України", що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивач отримав дозволи на користування пільгами з оподаткування згідно з пунктом 142.1 статті 142 та пунктом 197.6 статті 196 ПК України на період з 1 жовтня 2015 року по 31 вересня 2016 року, з 1 жовтня 2016 року по 31 грудня 2016 року, з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року на підставі розпоряджень Волинської обласної державної адміністрації від 15 вересня 2015 року №400, від 14 вересня 2016 року №411 та від 15 грудня 2016 року №584 відповідно.

Посадовими особами ГУ ДФС проведено позапланову документальну виїзну перевірку ЦСТРІ "Енергія-1" у зв'язку із отриманням податкової інформації про порушення вимог пункту 142.1 статті 142 та статті 197.6 статті 197 ПК України, виявленням недостовірності даних у деклараціях з ПДВ та податку на прибуток, фінансовій звітності та звітах 1ДФ, ненаданням пояснень та їх документального підтвердження, які спростовують виявлені недостовірності даних та порушення за період діяльності з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року на запит від 8 лютого 2018 року №2069/10/03-20-12-04-08, за результатами якої складено акт від 2 листопада 2018 року №22942/14-04/30659431.

Перевіркою встановлено порушення:

- пункту 197.6 статті 197 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на загальну суму 4207009
грн, в тому числі за 2016 рік на суму 1794222 грн, за 2017 рік на суму 2412787
грн;

- пункту 142.1 статті 142 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 170478 грн за 2017 рік;

- підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14, підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164, підпункту 167.1 статті 167, підпунктів 168.1.1, 168.1.2 статті 168, пунктів 171.1, 171.2 статті 171, підпункту "а" пункту 176.2 статті 176 ПК України, у зв'язку з чим визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 26269,71 грн за період березень - грудень 2017 року;

- підпунктів 1.2, 1.3, 1.4, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України, у результаті чого визначено суму зобов'язань з військового збору за період березень - грудень 2017 року на загальну суму 2189,14 грн.

Такі висновки контролюючий орган мотивував тим, що з метою зменшення загальної чисельності працівників для визначення співвідношення чисельності інвалідів до загальної середньооблікової чисельності працівників ЦСТРІ "Енергія-1" приховував факти трудових відносин шляхом укладання цивільно-правових договорів з фізичними особами на виконання будівельних робіт за наявності вакантних посад. Водночас, відносини між підприємством та фізичними особами, які працювали за цивільно-правовими договорами фактично були строковими трудовими договорами.

Використання робочої сили за договорами цивільно-правового характеру здійснювалось з червня 2016 року, тому ГУ ДФС дійшло висновку, що у 2016 році співвідношення чисельності осіб з інвалідністю до середньооблікової чисельності працівників (з врахуванням зазначених договорів) становило 39%, у 2017 році - 29%. Під час перевірки були враховані висновки акта інспекційного відвідування №ВЛ784/3/АВ від 31 жовтня 2018 року, складеного Управлінням Держпраці у Волинській області, згідно з яким ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з липня 2016 року були допущені до роботи без належного оформлення трудових відносин. Вказане свідчить про безпідставне користування ЦСТРІ "Енергія-1" пільгами, встановленими пунктом
142.1 статті 142 ПК України, пунктом 197.6 статті 197 ПК України.

В ході проведення перевірки контролюючий орган також врахував пояснення, відібрані у гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2, та дійшов висновку, що виходячи з різниці сум виплаченого доходу вказаним особам згідно з розрахунково-платіжними відомостями про нарахування винагород за цивільно-правовими угодами та сумами, отриманими відповідно до пояснень, ЦСТРІ "Енергія-1" як податковий агент не утримало та не перерахувало до бюджету податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 26269,71 грн та військового збору - на 2189,14 грн.

На підставі вказаного акта перевірки 26 грудня 2018 року відповідач виніс податкові повідомлення-рішення:

- №0014211404, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 5258761,25 грн, з них 4207009 грн - за основним платежем та 1051752,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0014221404, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 213097,50 грн, з них 170478 грн - за основним платежем та 42619,50 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0464481303, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 45185,14 грн, з них 26269,71 грн - за основним платежем та 8915,43 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0464491303, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з військового збору на 3765,43 грн, з них 2189,14 грн - за основним платежем та 1576,29 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що цивільно-правові угоди та трудові договори врегульовують різні за своєю природою правовідносини, при цьому сторони є вільними у виборі виду договору, який буде укладено між ними. Натомість, приписи статті 20 ПК України не наділяють податковий орган повноваженнями із контролю правильності оформлення відносин між сторонами. Викладені у акті перевірки висновки про приховування позивачем трудових відносин шляхом укладання договорів цивільно-правового характеру є припущеннями. Суд вказав, що позивачем дотримано усіх вимоги для користування пільгами, передбаченими пунктом 142.1 статті 142 та пунктом 197.6 статті 197 ПК України, в тому числі, отримано дозволи, видані уповноваженим органом.

Щодо донарахування контролюючим органом податку на доходи фізичних осіб та військового збору, суд першої інстанції вказав, що таке донарахування здійснювалось виключно на підставі письмових пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2, хоча в них і містилось застереження про орієнтовний розмір отриманої винагороди.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_2 вказав, що пояснення у нього були відібрані під тиском працівника податкової міліції та надав відомості про відмінний від вказаного в поясненнях розмір винагороди. Допитати ОСОБА_1 не виявилось за можливе з огляду на відсутність останнього за місцем проживання.

Врахувавши наведене у сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність донарахування відповідачем податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

В частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування акта перевірки суд, з посиланням на практику Верховного Суду України та Верховного Суду, відмовив, оскільки акт є лише носієм доказової інформації та не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 4 КАС України, яке зумовлювало виникнення будь-яких прав та обов'язків для платника податків.

Апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та повністю підтримав викладені у ньому висновки.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДФС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у позові.

Скаржник наполягає на тому, що з аналізу письмових пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також укладених з ними цивільно-правових договорів слідує, що ці особи виконували роботи, що мають систематичний характер, тобто фактично ці особи перебували у трудових відносинах з позивачем. ГУ ДФС зауважує, що укладення договорів цивільно-правового характеру відбувалось за наявності вакантних посад за штатним розписом. Окремо скаржник послався на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 28 лютого 2019 року (справа №824/766/16-а), в якій суд, в тому числі на підставі письмових пояснень, визнав, що укладені цивільно-правові договори містять ознаки трудового договору. Решта мотивів касаційної скарги зводиться до викладення обставин справи, цитування висновків акта перевірки та норм Податкового кодексу України з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін як законні та обґрунтовані. ЦСТРІ "Енергія-1" вважає, що відібрання у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пояснень здійснено у незаконний спосіб та під психологічним тиском, відтак висновки про порушення позивачем податкового законодавства зроблені на підставі неналежних та недопустимих доказів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах її доводів, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" ця касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (до 8 лютого 2020 року).

За змістом частини 1 статті 341 КАС України (тут і далі - в редакції, чинній до 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З огляду на доводи касаційної скарги колегією суддів рішення судів попередніх інстанцій переглядаються в частині задоволених позовних вимог.

Винесення контролюючим органом спірних податкових повідомлень-рішень обумовлене допущенням позивачем, на переконання ГУ ДФС, наступних порушень:

1) недотримання ЦСТРІ "Енергія-1" вимог пункту 142.1 статті 142, пункту 197.6 статті 197 ПК України в частині відсоткового співвідношення кількості осіб з інвалідністю, що працюють на підприємстві позивача, з середньообліковою кількістю штатних працівників (податкові повідомлення-рішення №0014211404, №0014221404);

2) ненарахування та неутримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору на всю суму виплачених коштів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки згідно з письмовими поясненнями останніх вони отримували від позивача більшу суму винагороди, ніж було зазначено у розрахунково-платіжних відомостях (податкові повідомлення-рішення №0464481303, №0464491303).

З приводу обґрунтованості застосування позивачем пільг із оподаткування підприємств та організацій, які засновані громадськими організаціями осіб з інвалідністю, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 142.1 статті 142 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) звільняється від оподаткування прибуток підприємств та організацій, які засновані громадськими організаціями інвалідів і є їх повною власністю, отриманий від продажу (постачання) товарів, виконання робіт і надання послуг, крім підакцизних товарів, послуг із поставки підакцизних товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку здійснювати постачання товарів від імені та за дорученням іншої особи без передачі права власності на такі товари, де протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менш як 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці.

Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявності дозволу на право користування такою пільгою, який видається уповноваженим органом відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Абзац перший пункту 197.6 статті 197 ПК України передбачає звільнення від оподаткування операцій з постачання товарів (крім підакцизних товарів) та послуг (крім послуг, що надаються під час проведення лотерей і розважальних ігор та послуг з постачання товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку здійснювати постачання товарів від імені та за дорученням іншої особи без передачі права власності на такі товари), що безпосередньо виготовляються підприємствами та організаціями, які засновані громадськими організаціями інвалідів, де кількість інвалідів, які мають у таких організаціях основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менш як 50 відсотків середньооблікової кількості штатних працівників, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат з оплати праці, що належать до складу витрат згідно з правилами оподаткування податком на прибуток підприємств.

Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати зазначену пільгу за наявності реєстрації у відповідному контролюючому органі, яка здійснюється на підставі відповідної заяви платника податку про бажання отримати таку пільгу і рішення уповноваженого органу відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (абзац третій пункту 197.6 статті 197 ПК України).

З аналізу наведених правових положень слідує, що як звільнення від оподаткування податком на прибуток, так і звільнення від оподаткування податком на додану вартість, можливе за умови дотримання сукупності наступних критеріїв:

1) постачання товарів та послуг (за виключенням: підакцизних товарів; послуг при проведенні лотерей і розважальних ігор; послуги з постачання товарів, отриманих у межах посередницьких договорів, договорів довірчого управління, а також інших цивільно-правових договорів, за якими постачання товарів здійснюється від імені та за дорученням іншої особи без передачі права власності на них) має здійснюватись виключно підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, які засновані громадськими організаціями інвалідів і є їх власністю;

2) кількість осіб з інвалідністю за основним місцем роботи має становити протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників;

3) фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу витрат виробництва;

4) наявність реєстрації підприємства або організації у відповідному контролюючому органі на підставі позитивного рішення уповноваженого органу відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

При цьому для застосування пільги, передбаченої пунктом 197.6 статті 197 ПК України, необхідно, щоб товари та послуги були виготовлені безпосередньо таким підприємством, про що вказано у абзаці другому зазначеної норми.

Суди попередніх інстанцій, оцінюючи доводи відповідача про недотримання позивачем вимог критерію щодо співвідношення кількості осіб з інвалідністю за основним місцем роботи та середньооблікової чисельності штатних працівників, вказали, що вони є безпідставними та непідтвердженими належними доказами.

При цьому суди врахували довідку від 6 листопада 2017 року №12717/03-20-13-08/30659431, складену ГУ ДФС за результатами фактичної перевірки ЦСТРІ "Енергія-І" з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), визначення наявності та необхідної кількості найманих працівників, виходячи із встановленої звітності та тривалістю виробництва станом на 24 жовтня 2017 року, якою не встановлено порушень щодо укладення трудових договорів з працівниками. Зі змісту указаної довідки вбачається, що контролюючий орган аналізував також і цивільно-правові угоди, укладені позивачем.

Посилання відповідача і в акті перевірки, і під час розгляду справи на акт інспекційного відвідування від 31 жовтня 2018 року №ВЛ784/3/АВ, складений Управлінням Держпраці у Волинській області, суди попередніх інстанцій відхилили, оскільки рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року (справа № 140/2493/18), яке набрало законної сили, було задоволено позов ЦСТРІ "Енергія-І" до Управління Держпраці у Волинській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, винесеної на підставі зазначеного акта інспекційного відвідування.

Суди також врахували, що позивач у 2016-2017 роках мав відповідні дозволи, видані уповноваженим органом, на застосування пільг при оподаткуванні прибутку підприємства та сплаті податку на додану вартість. Також суди зазначили, що ГУ ДФС не наділено повноваженнями із контролю за дотриманням вимог трудового законодавства підприємствами при укладенні трудових або цивільно-правових договорів. Обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, закріплено у статті 19 Конституції України.

Таким чином, суди зробили висновок за результатом дослідження та оцінки доказів, а касаційна скарга не містить аргументів, які б вказували на неповноту їх дослідження або процесуальні порушення при їх оцінці.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність порушення позивачем критеріїв, визначених пунктом
142.1 статті 142 та пунктом 197 статті 197 ПК України, що свідчить про безпідставність донарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 28 лютого 2019 року (справа №824/766/16-а), оскільки предметом судового розгляду у цій справі була постанова про накладення штрафу, винесена територіальним органом Державної служби України з питань праці як органу, який наділений повноваженнями з реалізації державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Таким чином, у наведеному скаржником судовому рішенні суд надавав оцінку рішенню суб'єкта владних повноважень, який відповідно до закону наділений правом на формулювання висновку про порушення суб'єктом господарювання норм трудового законодавства. При цьому у зазначеній справі суди за результатами оцінки доказів дійшли висновку про те, що укладені цивільно-правові договори містять ознаки трудового договору і укладені для приховування дійсних відносин. Отже, фактичні обставини у справі є відмінними.

Щодо донарахування ГУ ДФС позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та з військового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Відповідно до пунктів 171.1, абзацу "а" пункту 171.2 статті 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку; податку з інших доходів - податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.

Згідно з підпунктами 1.2,1.4,1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 ПК України (тобто, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід). Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статтею 163 ПК України.

Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 163 ПК України (як для податку на доходи фізичних осіб).

Висновок контролюючого органу про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та з військового збору ґрунтується на поясненнях, відібраних Оперативним управлінням ГУ ДФС у Волинській області у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 25 та 30 жовтня 2018 року відповідно.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ЦСТРІ "Енергія-І" були укладені цивільно-правові договори про виконання загально-будівельних робіт: з ОСОБА_1 на період з 20 березня 2017 року по 31 грудня 2017 року, а з ОСОБА_2 - з 20 березня 2017 року по 3 листопада 2017 року. Розмір оплати за виконані роботи відповідно до договорів, складеними на їх виконання актів приймання-передачі виконаних робіт, розрахунково-платіжних відомостей визначено на рівні: 27900 грн - ОСОБА_1,23200 грн - ОСОБА_2.

Водночас, у письмових поясненнях, на які посилався відповідач, було зазначено, що заробітна плата ОСОБА_1 (з березня по грудень 2017 року) та ОСОБА_2 (з травня по грудень 2017 року) становила орієнтовно 12000 грн та 10000 грн на місяць відповідно.

Судом першої інстанції було викликано для допиту вказаних осіб. Допитати ОСОБА_1 не виявилось за можливе з огляду на відсутність останнього за місцем проживання.

За показами ОСОБА_2 у судовому засіданні, пояснення він власноручно не писав, вони були написані посадовою особою оперативного управління ГУ ДФС. Свій підпис під поясненнями, у яких, зокрема, йдеться про дохід у розмірі 10000 грн на місяць, поставив під тиском вказаного працівника, який попередньо зачитав аналогічні пояснення ОСОБА_1 та погрожував штрафом. При цьому ОСОБА_2 пояснив суду, що він виконував підрядні роботи на умовах договору, укладеного із ЦСТРІ "Енергія-1", за вільним графіком, отримуючи винагороду близько 3000 грн на місяць, що залежало від обсягу виконаної роботи.

Отже, вирішальним питанням у цій частині спору є встановлення розміру виплаченого на користь вказаних осіб доходу на підставі досліджених доказів.

Оцінюючи докази, суди попередніх інстанцій вказали, що відповідно до пункту 78.3 статті 78 ПК України працівникам податкової міліції забороняється брати участь у проведенні планових та позапланових виїзних перевірок платників податків, що проводяться контролюючими органами, якщо такі перевірки не пов'язані з веденням оперативно-розшукових справ або здійсненням кримінального провадження стосовно таких платників податків (посадових осіб платників податків), що знаходяться в їх провадженні. Перевірки платників податків податковою міліцією проводяться у межах повноважень, визначених законом, та в порядку, передбаченому Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність", Кримінальним процесуальним кодексом України та іншими законами України.

З огляду на викладене, суди дійшли висновку, що письмові пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є допустимими доказами у розумінні статті 74 КАС України з огляду на недоведення перед судом визначених законом підстав та способу для їх отримання.

Крім того, у судовому засіданні свідок ОСОБА_2 надав покази, що є відмінними від зафіксованих у представлених контролюючим органом поясненнях.

Оскільки висновки акта перевірки не було підтверджено належними первинними документами, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0464481303, №0464491303.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на фактичних обставинах, встановлених відповідно до вимог процесуального закону. При цьому скаржник не посилається на допущення судами попередніх інстанцій будь-яких порушень норм процесуального закону при встановленні обставин справи та їх оцінці.

Обґрунтування касаційної скарги аналогічні доводам, викладеним у відзиві на позов та апеляційній скарзі і зводяться до вимог здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 1 -3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на адміністративний позов, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року у справі №140/640/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

СуддіМ. М. Гімон М. Б. Гусак Є. А. Усенко