Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 січня 2020 року

Київ

справа №826/11381/15

касаційне провадження №К/9901/25871/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.04.2016 (суддя Кобилянський К.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 (головуючий суддя - Безименної Н.В., судді: Кучма А.Ю., Аліменко В.О.) у справі № 826/11381/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ Україна» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ Україна» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання недійсними та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.04.2015 №0000892204 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток, в тому числі: за основним платежем в сумі 33843809 грн. і за штрафними санкціями в сумі 16921905 грн. та податкового повідомлення-рішення від 03.04.2015 №0000882204 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість, в тому числі: за основним платежем у сумі 33245805 грн. і за штрафними санкціями в сумі 16622903 грн.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 14.04.2016 позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12.07.2016 постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Державна податкова інспекція у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпунктів 135.5.10, 135.5.10, 135.5.14 пункту 135.5 статті 135, підпункту 136.1.1 пункту 136.1 статті 136, пункту 137.1 статті 137, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.8, підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138, підпунктів 139.1.5, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, статті 185, пункту 189.1 статті 189, пункту 200.1, 200.2 статті 200, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статтей 69, 86, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, наголошує на фіктивному характері розглядуваних господарських операцій позивача з його задекларованими постачальниками - Товариством з обмеженою відповідальністю «Омега-2010», Товариством з обмеженою відповідальністю «Дусон», Товариством з обмеженою відповідальністю «Пріор-КС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промсервіс КОА».

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2013, результати якої оформлено актом від 17.03.2015 № 1715/26-52-22-04-14/33780248.

За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог, зокрема:

пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у загальній сумі 34219394 грн.;

пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у загальній сумі 33585026 грн.

Допущення позивачем вказаних порушень податковий орган пов`язує з неправомірним формуванням показників податкового обліку за наслідками господарських операцій щодо придбання Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ Україна» автомобільних товарів (шин для вантажних авто, дисків в асортименті) у контрагентів-постачальників Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега-2010», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дусон», Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріор-КС» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Промсервіс КОА», а також автокамер та офісних меблів у Приватного підприємства «Діслав» і рекламних послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль Медіа».

На думку податкового органу, такі господарські операції не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

На підставі зазначеного акта перевірки Державною податковою інспекцією у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.04.2015:

№ 0000892204, згідно з яким збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток в загальній сумі 51329091 грн., в тому числі: у сумі 34219394 грн. за основним платежем та в сумі 17109697 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0000882204, згідно з яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 50377539 грн., в тому числі: у сумі 33585026 грн. за основним платежем та в сумі 16792513 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Під час адміністративного оскарження вказаних актів індивідуальної дії Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ Україна» подано до відповідача заяву від 16.04.2015 № 73 про намір досягнення податкового компромісу, визначеного Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу» від 25.12.2014 № 63-VІІІ, за податковими повідомленнями-рішеннями від 03.04.2015 № 0000882204 і № 0000892204 в частині донарахувань за епізодами з приводу формування показників податкового обліку за наслідками фінансово-господарських взаємовідносин з Приватним підприємством «Діслав» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Стиль Медіа».

Рішенням Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 24.04.2015 № 4159/10/26-52-22-04-20 погоджено застосування податкового компромісу та визначено Товариству з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ Україна» суми занижених податкових зобов`язань за податковим повідомленням-рішенням від 03.04.2015 № 0000892204 щодо грошових зобов`язань з податку на прибуток у сумі 375585 грн. (грошове зобов`язання до сплати в сумі 18779,25 грн.), та податковим повідомленням-рішенням від 03.04.2015 № 0000882204 щодо грошових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 399221 грн. (грошове зобов`язання до сплати в сумі 19961,05 грн.).

Вважаючи податкові повідомлення-рішення від 03.04.2015 протиправними в частині нарахованих грошових зобов`язань за епізодами з приводу формування показників податкового обліку за наслідками фінансово-господарських взаємовідносин щодо придбання автомобільних товарів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега-2010» на підставі договору від 29.04.2011 № 29/04, Товариства з обмеженою відповідальністю «Дусон» від 06.02.2013 № 02/13, Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріор-КС» від 25.06.2012 № 25/06 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Промсервіс КОА» від 01.02.2012 № 02/12, позивач звернувся з цим позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

З огляду на викладене, предметом спору у цій справі є позовні вимоги щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 03.04.2015 №0000892204 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток, в тому числі: за основним платежем в сумі 33843809грн. і за штрафними санкціями в сумі 16921905 грн. та податкового повідомлення-рішення від 03.04.2015 №0000882204 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість, в тому числі: за основним платежем у сумі 33245805 грн. і за штрафними санкціями в сумі 16622903 грн.

Відсутність права у позивача на включення до складу податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, відповідно податку на додану вартість та витрат за такими операціями податковий орган пов`язує з їх нереальним характером. Такі висновки відповідача ґрунтуються на наявній у нього податковій інформації, а також на аналізі даних товарно-транспортних накладних і відомостей з інтернет-ресурсів щодо технічних характеристик (вантажопідйомність) автомобілів, що використовувалися при перевезенні спірних товарів (вантажних шин). Так, податковий орган вказує, що у задекларованих позивачем контрагентів відсутні ресурсні можливості отримання та відвантаження поставлених позивачу товарів, зокрема: основних засобів, трудових ресурсів, технічного персоналу, виробничих активів, засобів для транспортування та іншого майна.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що фактичне виконання спірних договірних правовідносин підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають характер та суть договірних зобов`язань та повністю підтверджують їх реальне здійснення. Недоліки певних первинних документів чи їх відсутність не є підставою для беззаперечного висновку про безтоварних характер господарських операцій, яких вони стосуються.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Водночас висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ Україна» до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: договори, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, аркуші з журналу обліку довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, реєстри прибуткових накладних в розрізі контрагентів, оборотно-сальдові відомості в розрізі по товарах, платіжні доручення з відмітками банку про прийняття до виконання платіжних документів і проведені платежі.

За результатами ретельного аналізу відображених у первинній документації відомостей судами встановлено, що вони надають можливість ідентифікувати фактичну поставку товарно-матеріальних цінностей позивачу від його задекларованих постачальників із залученням до таких операцій (в частині навантаження, транспортування і розвантаження) послуг перевізників - Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Бєлтранс».

Так, у підтвердження наявності господарських взаємовідносин Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ Україна» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Бєлтранс» позивачем пред`явлено судам попередніх інстанцій договори щодо суборенди/оренди автомобілів, про вантажно-розвантажувальні роботи, про надання послуг з перевезення вантажів, акти здачі-прийняття робіт (наданнят послуг), платіжні доручення на оплату послуг, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, що використовувалися при перевезеннях.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що розрахунок маси вантажу для перевезень транспортом визначався шляхом обрахунку місць (штук), оскільки товар від постачальника був отриманий у кількісному виразі, що відповідає стандартам виробника та не суперечить положенням пункту 6 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363. Крім того, судами з`ясовано, що технічні особливості напівпричепів у використаних для транспортування спірних товарно-матеріальних цінностей товарів дозволяють зняття цистерни та покриття їх тентом, що, в свою чергу, не впливає на конструкцію напівпричепів та процес перевезення габаритних вантажів.

Більше того, в судовому засіданні 06.08.2015 в суді першої інстанції в якості свідків було допитано колишнього директора ТОВ «Омега-2010» ОСОБА_1 , колишнього директора ТОВ «Промсервіс КОА» ОСОБА_2 , колишнього директора ТОВ «Дусон» ОСОБА_3. та заступника директора ТОВ «Пріор-КС» ОСОБА_4., які, перебуваючи під присягою та попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та відмову від давання показань, усно підтвердили фактичне здійснення договірних зобов`язань з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ Україна».

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій) передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Показання свідка є джерелом доказів в розумінні статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій), яка кореспондується зі статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017), тобто фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, згідно з показаннями свідків поставлені позивачу товарно-матеріальні цінності (вантажні шини, диски) закуповувалися у третіх осіб-постачальників (Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕОЛ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецшини України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта 2010») та реалізовувалися Товариству з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ Україна» на підставі відповідних замовлень. Також пояснено, що завантаження товарів, до якого залучалися як працівники товариств-постачальників, так і працівники Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ Україна», здійснювалося за місцем розташування складських приміщень Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега-2010», Товариства з обмеженою відповідальністю «Промсервіс КОА», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дусон» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріор-КС» (м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корп. 57, оф. 73; м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корп. 57, оф. 80; м. Бородянка, вул. Леніна, 369; м. Київ, вул. Радомишльська, 44 (з жовтня 2013 року - м. Київ, пров. Балтійський, 23), а розвантаження - за адресами нежитлових приміщень та їх частин, майданчиків перед будівлями, площ для гаражування, асфальтових площадок: Київська область, Києво-Святошинський район, с. П.П.Борщагівка, вул. В. Кільцева, 4-б; 28 км + 900 автомагістралі Київ-Чернігів ліво біля с. Требухів; м. Черкаси, вул. Смілянська, 165; Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Харківське шосе, 1; м. Сімферополь, с. Грес, вул. Монтажна, 8; м. Чернігів, вул. Інструментальна, 34 і 34б; м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 13; м. Кіровоград, вул. Виставкова. Вказані обставини підтверджуються й відомостями наданих позивачем документів, зокрема товарно-транспортних накладних, видаткових накладних, договорів оренди щодо платного строкового користування об`єктами нерухомого майна для розміщення складів, сервісно-технічних станцій та офісів і складених на їх підставі актів прийому-передачі об`єктів нерухомого майна, платіжних доручень про сплату орендних платежів, свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу, наказу про закріплення автотранспорту за водієм, документів щодо організації та проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей на товаристві та інших первинних документів.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Крім того, за результатами дослідження питання економічної доцільності придбання позивачем у контрагентів автомобільних товарів судами попередніх інстанцій встановлено, що такі товари були придбані Товариством з обмеженою відповідальністю «Тідісі Україна» для подальшого збуту в мережі структурних підрозділів товариства та були використані у оптовій/роздрібній торгівлі деталями та приладдям для автотранспортних засобів, для технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, що відповідає основному виду діяльності позивача згідно з КВЕД.

Факти наявності у позивача придбаних активів (шин, дисків) та подальшої реалізації цих товарів суб`єктам господарської діяльності на території України податковою інспекцію не заперечувалися, беззаперечних доказів неможливості виконання цих поставок саме задекларованими постачальниками податковим органом не представлено, альтернативного руху активу у порівнянні із задекларованим платником (позивачем) відповідачем за результатами проведеної документальної перевірки також не встановлено.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальників - Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега-2010», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дусон», Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріор-КС» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Промсервіс КОА», як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб`єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо.

Станом на момент укладення та виконання спірних правочинів контрагенти позивача були зареєстрованими в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що не заперечувалось відповідачем.

За таких обставин у сукупності висновок судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність твердження контролюючого органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та витрат за здійсненими з Товариством з обмеженою відповідальністю «Омега-2010», Товариством з обмеженою відповідальністю «Дусон», Товариством з обмеженою відповідальністю «Пріор-КС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промсервіс КОА» господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.04.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 у справі № 826/11381/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк