Історія справи

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2019 року

Київ

справа №820/5603/16

адміністративне провадження №К/9901/33200/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуГоловного управління Державної фіскальної служби у Харківській областіна постановуХарківського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року (суддя: М.О. Спірідонов)та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року (колегія у складі суддів: Л.В. Тацій, М.І. Старосуд, А.М. Григоров)у справі №820/5603/16за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕФАНТ-М»доГоловного управління Державної фіскальної служби у Харківській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕФАНТ-М» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 21 вересня 2016 року № 0001821401 та № 0001831401.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки, викладені в акті перевірки, є протиправними, оскільки реальність виконання господарських операцій зі спірними контрагентами підтверджується оформленими належним чином первинними документами. Окрім того, платник податку не може нести відповідальності за несумлінне ставлення своїх контрагентів до виконання ними податкових зобов`язань чи неспроможності податкових органів якісно та своєчасно виконувати свої обов`язки по перевірках.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року, адміністративний позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 21 вересня 2016 року № 0001821401 та № 0001831401.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентами - ПП «Імекс 2008», ТОВ «Профіт фінанси», підтверджується первинними документами. Окрім того, судами відзначено, що право формувати податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться у залежність від виконання податкових зобов`язань та факту подачі відповідної податкової звітності контрагентами платників податків.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а обставини, що мають значення для вирішення справи, судами з`ясовані неповно. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням його апеляційної скарги.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 28 липня 2016 року по 25 серпня 2016 року проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 березня 2016 року, за результатами якої складено акт 01 вересня 2016 року № 505/20-40-14-01-08/381569884, яким встановлено порушення позивачем приписів: п.198.2-198.3 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 332089,00 грн. за березень 2016 року.

На підставі акта 01 вересня 2016 року № 505/20-40-14-01-08/381569884 контролюючим органом 21 вересня 2016 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0001821401, яким підприємству зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 349860.00 грн.;

№ 0001831401, яким відповідно збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 332089,00 грн. та нараховано штрафну санкцію у розмірі 83022,25 грн.

Фактичною підставою для прийняття контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, слугувало відображене в акті судження про те, що у позивача відсутній власний лічильник на використання електроенергії, а отже він не може підтвердити розподіл електроенергії, використаної безпосередньо підприємством по взаємовідносинам із ТОВ «Профіт фінанси». По взаємовідносинам із ТОВ «Імекс 2008» - послався на те, що ПП «Імекс 2008» не подано до податкового органу відповідної декларації з податку на додану вартість за лютий 2016 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Профіт фінанси» при виконанні договору оренди нежитлового приміщення №10102013 від 10 жовтня 2013 року та додаткової угоди від 21 липня 2015 року, за умовами якого передбачено, що позивач (орендар) відшкодовує орендодавцеві вартість спожитої в процесі виробничої діяльності електричної енергії - на підставі даних приладів обліку, встановлених на об`єкті оренди, згідно тарифів від постачання послуг, ТОВ «Імекс 2008» при виконанні договору поставки від 09 квітня 2014 року №2/04-2014, відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити товар по заявці покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар (сітка віконна, холоднокатаний пруток тощо), підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов`язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: актом-наряду від 15 липня 2015 року №7651, актом технічної перевірки розрахункових засобів обліку електроустановок понад 1кВт від 15 липня 2015 року № 3389, з яких вбачається, що орендоване приміщення обладнано лічильником непрямого включення, акти надання послуг, у яких окрім інших сум визначено суму вартості спожитої орендарем електроенергії за відповідний період, рахунками, актами зняття показників лічильника електроенергії за період з вересня 2015 року по лютий 2016 року, виписками з банку, видатковими та податковими накладними, випискою банку.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Суди попередніх інстанцій окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію укладених зі спірними контрагентами договорів, цілком обґрунтовано також врахували те, що використання придбаних ТМЦ у власній господарській діяльності позивача підтверджується долученими до матеріалів справи звітами про використання матеріалів на виробництво продукції, а вироблена із придбаної сировини продукція ТОВ «Елефант-М» реалізована третім особам, що підтверджується наданими копіями договору поставки, видатковими накладними, а також копіями платіжних доручень.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту на підставі податкових накладних виданих контрагентами.

При цьому, судами цілком обґрунтовано не прийняті посилання відповідача на те, що у позивача відсутній власний лічильник на використання електроенергії, а отже він не може підтвердити розподіл електроенергії, використаної безпосередньо підприємством, оскільки відсутність права власності на лічильник, який фіксує обсяг спожитої позивачем електроенергії, не є підставою для позбавлення останнього права на податковий кредит. Доказів не використання позивачем означеного в актах обсягу електроенергії відповідачем не надано, як не встановлено і судами.

Верховний Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач як платник податку не несе відповідальності у випадку заниження податкових зобов`язань іншими платниками податків, у межах спірних відносин розбіжності між податковим кредитом позивача та податковими зобов`язаннями його контрагента не можуть свідчити про відсутність факту придбання позивачем ТМЦ у ТОВ «Імекс 2008», і як наслідок, завишення податкового кредиту з податку на додану вартість. Платник податку (покупець) не несе відповідальність за наслідки невиконання постачальником обов`язків з декларування своїх податкових зобов`язань та несплати податку до бюджету. Відповідальність за допущені податкові правопорушення, в такому випадку, несе безпосередньо правопорушник.

Отже, оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

.......................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.ПасічникСудді Верховного Суду