Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2019 року

Київ

справа №826/13932/16

адміністративне провадження №К/9901/22524/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Данилевич Н.А.,

розглянувши у судовому засіданні без виклику сторін в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 вересня 2016 року (суддя Літвінова А.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді: Шурка О.І., Василенка Я.М., Степанюка А.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною і скасування постанови,

установив:

30 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС) про визнання протиправною і скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС від 30 грудня 2015 року про закінчення виконавчого провадження №45406868 з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року №34592/06.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2016 року, адміністративний позов залишено без розгляду.

Не погоджуючись із такими рішеннями позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувані ухвали і направити адміністративну справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивач не заявляв клопотань про поновлення пропущеного строку звернення до суду, оскільки таке прохання містилося в адміністративному позові і судом вирішене не було. Зауважує, що апеляційний суд також не дослідив наявні у справі докази на підтвердження поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду та не надав їм правової оцінки.

Заперечень (відзиву) на касаційну скаргу до суду не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що про винесення спірної постанови, тобто, про порушення своїх прав, позивачу стало відомо 28 березня 2016 року з письмової відповіді Департаменту ДВС, тоді як із цим позовом він звернувся до суду лише 30 серпня 2016 року. Поряд із цим суд встановив, що жодних клопотань про поновлення строку звернення до суду позивач не заявляв, належних обґрунтувань (пояснень, доказів) щодо причин пропуску строку не зазначав.

Суд апеляційної інстанції таке рішення підтримав, додатково зазначивши, що перебіг строку на звернення до суду починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, і у даному випадку таким днем є дата отримання позивачем листа Департаменту ДВС - 28 березня 2016 року, а не день отримання спірного рішення.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Судами встановлено, що 30 грудня 2015 року постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС закінчено виконавче провадження №45406868 з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року № 34592/06.

ОСОБА_1 є стягувачем у виконавчому провадженні №45406868.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував, що з 2006 року перебуває у кримінально-виконавчій установі у м. Бердичеві, за адресою знаходження якої і отримує пошту. Однак відповідач не повідомляв позивача про хід виконавчого провадження за місцем його постійного перебування, чим допустив протиправну бездіяльність та порушив права позивача на отримання коштів, присуджених на його користь за рішенням Європейського суду з прав людини. 22 лютого 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив перерахувати належні йому за рішенням суду кошти. Листом від 21 березня 2016 року відповідач повідомив, що 30 грудня 2015 року виконавче провадження було закінчене, оскільки від (позивача) не надходило заяв про витребування належних йому коштів. Відповідачем не було долучено до вказаного листа копію постанови від 30 грудня 2015 року, про яку у ньому йшлося, така була отримана лише 22 серпня 2016 року на запит представника позивача і в межах десятиденного строку оскаржена до суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин; далі - КАС України) учасники виконавчого провадження мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси. Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

За статтею 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 106 КАС України у позовній заяві в разі необхідності зазначається клопотання про звільнення від сплати судового збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги; про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків тощо.

Процесуальний закон не визначає вичерпного переліку клопотань, які можуть бути заявлені в позовній заяві, але приписує, що воно (клопотання) може міститися в тексті позовної заяви.

Відповідно до вимог частин першої та третьої статті 108 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.

З огляду на наведені положення КАС України суддя, установивши, що позивач пропустив строк звернення до суду з адміністративним позовом, проте не заявив клопотання про його поновлення, повинен був залишити такий адміністративний позов без руху в порядку, встановленому статтею 108 КАС України, із посиланням на те, що такий оформлений без дотримання вимог пункту 5 частини першої статті 106 КАС.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 8 грудня 2016 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України» встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права підприємства-заявника на доступ до суду, з огляду на те, що Вищий господарський суд України при розгляді повторної касаційної скарги ТОВ «Фріда» повернув її без розгляду у зв'язку пропуском строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку, і безпідставно не дав оцінки супровідному листу підприємства-заявника, в якому містилося клопотання продовжити відповідний строк.

Як убачається зі змісту адміністративного позову, позивач висловив у ньому прохання поновити строк звернення до суду, що по суті і є клопотанням у розумінні вимог КАС України. Позивач навів обґрунтування причин пропуску ним строку звернення до суду із даним позовом і просив визнати їх поважними (а.с. 7 адміністративного позову).

Суд першої інстанції на це уваги не звернув, заявлене позивачем клопотання не вирішив, допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення питання. Таке порушення є обов'язковою підставою для скасування апеляційним судом ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, з направленням справи для продовження розгляду, однак апеляційний суд цього не зробив.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди дійшли передчасного висновку про наявність підстав до залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, не перевіривши при цьому доводи позивача, якими він обґрунтовував причини пропуску строку звернення до суду із даним позовом, та не дослідивши докази, надані ним на підтвердження таких доводів.

Внаслідок цього, ухвали суду першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Іванов проти України» зауважив, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове до виконання судове рішення залишалося невиконаним без невиправданих затримок. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, виконувалися відповідно до вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

постановив:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2016 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.А. Данилевич