Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.03.2018 року у справі №813/2976/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2019 року

Київ

справа №813/2976/17

адміністративне провадження №К/9901/38975/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2018 (головуючий суддя - Яворський І.О., судді: Кухтей Р.В., Нос С.П.) у справі №813/2976/17 (876/12557/17) за адміністративним позовом Приватного підприємства «Єврошляхстандарт» до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Єврошляхстандарт» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.06.2017 №0008751414 та №0008761414.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2018 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2018 у справі №813/2976/17 (876/12557/17) та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2018 у справі №813/2976/17 (876/12557/17).

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, доводи Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області зводяться до того, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною скасування правомірно прийнятих податкових повідомлень-рішень. При цьому, відповідач посилається на безпідставність формування позивачем валових втрат та податкового кредиту за результатом договірних відносин з Приватним підприємством «Лібсберг» (Приватне підприємство «НП «Хіміч») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестгранд-Буд» з огляду на штучність укладених правочинів та безтоварний характер проведених операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди третім особам з метою ухилення від сплати податків до бюджетів. Обґрунтовуючи свою позицію орган доходів і зборів посилається на податкову інформацію отриману по вказаних контрагентах, а саме: відсутність основних засобів на підприємствах, відсутність вказаних контрагентів за місцезнаходженням, а також відсутність інформації щодо наявності у вказаних Приватного підприємства «Лібсберг» (Приватне підприємство «НП «Хіміч») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестгранд-Буд» технічного персоналу та виробничих потужностей для надання послуг по монтажу балок на замовлення позивача.

Відповідач також зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано та залишено поза увагою наявність у податкового органу інформації щодо наявних ознак фіктивності Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестгранд-Буд» (досудове розслідування у кримінальному провадженні від 28.07.2015 внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №32015110130000019 за фактом фіктивного підприємства та сприяння в ухиленні від сплати податків у особливо великих розмірах юридичними особами за ознаками кримінальних правопорушень передбачених частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 212, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України). На думку суб'єкта владних повноважень, прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, є правомірним, підстави для їх скасування - відсутні.

Приватне підприємство «Єврошляхстандарт» не скористалося своїм правом та не надало відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 11.02.2019 справу №813/2976/17 (876/12557/17) призначено до касаційного розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 12.02.2019 о 12.00 год.

Касаційний розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні без повідомленням сторін в поряду спрощеного позовного провадження у відповідності до положень статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Єврошляхстандарт» з питань взаємовідносин із Приватним підприємством «Лібсберг» (Приватне підприємство «НП «Хіміч»), Державним підприємством «Чернігівський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» за жовтень 2014 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестгранд-Буд», Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Завод Євроформат» за грудень 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на 98202,00грн.; пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 109113,00грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 23.05.2017 №617/13-01-14-14/33805995 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.06.2017 №0008751414, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 136391,00 грн., з яких 109113,00грн. за податковими зобов'язаннями та 27278,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0008761414, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 122753,00грн., з яких 98202,00грн. за податковими зобов'язаннями та 24551,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Фактичною підставою для збільшення Приватному підприємству «Єврошляхстандарт» суми грошових зобов'язань став висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом взаємовідносин з Приватним підприємством «Лібсберг» (Приватне підприємство «НП «Хіміч») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестгранд-Буд» з огляду на штучність укладених правочинів та безтоварний характер проведених господарських операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди з метою несплати податків до бюджетів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на відсутність у вказаних контрагентів позивача основних засобів, умов для ведення господарської діяльності, матеріально-технічних, трудових ресурсів та виробничих потужностей необхідних для надання послуг з монтажу балок на замовлення позивача; відсутність вказаних контрагентів за місцезнаходженням.

Також відповідач зазначає про наявність інформації щодо наявних ознак фіктивності Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестгранд-Буд» (досудове розслідування у кримінальному провадженні від 28.07.2015 внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №32015110130000019 за фактом фіктивного підприємства та сприяння в ухиленні від сплати податків у особливо великих розмірах юридичними особами за ознаками кримінальних правопорушень передбачених частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 212, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України), що безпосередньо впливає на формування даних податкового обліку позивача.

На думку податкового органу, єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством позивача незаконної податкової вигоди.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень з огляду на штучність формування позивачем показників податкового обліку за результатом господарських операцій з Приватним підприємством «Лібсберг» (Приватне підприємство «НП «Хіміч») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестгранд-Буд».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з безпідставності тверджень відповідача про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за взаємовідносинами з Приватним підприємством «Лібсберг» (Приватне підприємство «НП «Хіміч») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестгранд-Буд» з огляду на те, що належними первинними документами підтверджено отримання позивачем реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами. Судом відхилено доводи податкового органу щодо наявності інформації про порушення відносно учасників організованої злочинної групи кримінального провадження за фактом фіктивного підприємництва ряду юридичних осіб, серед яких є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вестгранд-Буд», оскільки дана інформація за відсутності обвинувального вироку не є беззаперечним свідченням фіктивності укладених правочинів між позивачем та вказаним суб'єктом господарювання.

Проте, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалено без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

При цьому, відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проте, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з Приватним підприємством «Лібсберг» (Приватне підприємство «НП «Хіміч») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестгранд-Буд», а саме: не з'ясовано всіх умов відповідних договорів укладених між сторонами, специфіки господарських операцій позивача з контрагентами та умов придбання спірних послуг; не перевірено фактичне виконання договірних зобов'язань по монтажу балок, їх зміст та порядок виконання; не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів.

З наведеного вбачається, що у справі також залишилися недослідженими обставини про те чи контрагенти позивача були спроможними виконати умови спірних договорів; чи могли контрагенти виконати обсяг робіт (послуг) в обумовлені сторонами строки; яким чином слід було оформляти виконання договорів; чи мали контрагенти позивача виробничий, технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності, чи була у позивача необхідність замовляти роботи у третіх осіб.

З метою дослідження фактичного виконання договірних відносин позивача з контрагентами, судам необхідно дослідити первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, їх відповідність вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з'ясовувати порядок та вартість послуг відповідно до умов договорів та їх мету придбання.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

Втім судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача, зокрема, з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестгранд-Буд», з огляду на доводи відповідача, що зазначене підприємство створено без наміру здійснювати господарську діяльність.

На обґрунтування того, що документи, надані позивачем на підтвердження правомірності формування ним даних податкового обліку за оспорюваними операціями, не є достатніми та достовірними, відповідач посилається, на матеріали кримінального провадження внесеного 28.07.2015 до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №32015110130000019 за фактом фіктивного підприємства та сприяння в ухиленні від сплати податків у особливо великих розмірах юридичними особами за ознаками кримінальних правопорушень передбачених частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 212, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

В свою чергу, суди попередніх інстанції, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи, не перевірили дані щодо участі засновника/директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестгранд-Буд» в діяльності очолюваної юридичної особи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, а також не перевірили стан даної кримінальної справи.

Також, судами попередніх інстанцій не з'ясовано, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованим постачальником та хто персонально брав у цьому участь з урахуванням того, що вказані обставини входять до предмета доказування в даній справі та мають істотне значення для вирішення питання щодо права позивача на формування даних податкового обліку за розглядуваними правочинами.

Слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Отже, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з вищезазначеними контрагентами судам необхідно: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; перевірити факт реального руху активу по всьому ланцюгу учасників схеми; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Для з'ясування обставин реальності вчинення господарських операцій судам належить ретельно перевіряти доводи податкового органу про їх фактичне нездійснення, викладених в акті перевірки або підтверджених іншими доказами.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлено неповно, не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2018 у справі №813/2976/17 (876/12557/17) скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду