Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.11.2019 року у справі №280/5328/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 березня 2020 року

Київ

справа №280/5328/18

адміністративне провадження №К/9901/30806/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Дашутіна І.В.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.03.2019 у складі судді Максименко Л.Я. та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 у складі колегії суддів: Мельника В.В., Сафронової С.В., Чепурнова Д.В. у справі №280/5328/18 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці щодо не проведення нарахування та виплати позивачеві середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 11.11.2016 по 04.05.2018;

- зобов`язати здійснити нарахування та виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 11.11.2016 по 04.05.2018 в сумі 51 858 грн;

- компенсувати інфляційні втрати, пов`язані з втратою частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати в сумі 11 334,37 грн;

- стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 25 000 грн.

2. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11.03.2019 позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.11.2016 по 04.05.2018;

- зобов`язано Ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсацію втрати частини доходу за період з 11.11.2016 по 04.05.2018;

- стягнуто з Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3 000,00 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

2.1. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

3.1. ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ України та обіймала посаду слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Запоріжжя Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці.

3.2. Згідно довідки від 05.09.2013 №403 позивач в період 05.09.2013 - 08.01.2014 перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами.

3.3. Відповідно до наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці від 21.02.2014 № 16о/с, позивачці надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 13.02.2014 до 10.11.2016.

3.4. Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці від 21.08.2015 №80о/с майора міліції ОСОБА_1 було звільнено з посади слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Запоріжжя у запас Збройних сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 31.08.2015. Відповідно до наказу, вислуга років станом на 31.08.2015 у календарному обчисленні складає 15 років 00 місяців 00 днів.

3.5. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.04.2016 у справі №808/8303/15 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці, зазначений наказ про звільнення позивача визнано протиправним та скасовано.

3.6. На виконання вищевказаної постанови суду, Управлінням Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці було видано наказ від 31.05.2016 № 1о/с, згідно якого пункт наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.2015 №80о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ за пункту 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України відмінити, вважати її працюючою на попередній посаді з 31.08.2015.

3.7. Разом з тим, зазначеним наказом позивача звільнено в запас Збройних сил України за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 06.11.2015. Зазначено, що вислуга років на день звільнення складає 15 років 02 місяці 06 днів.

3.8. Постановою Запорізькою окружного адміністративного суду від 18.08.2016 у справі №808/2143/16 зазначений наказ в частині звільнення позивача визнано протиправним та скасовано.

3.9. На виконання постанови суду, Управлінням Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці був виданий наказ від 09.01.2017 № 2о/с, згідно якого пункт наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України від 31.05.2016 № 1о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ за пункту 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України відмінити, вважати її працюючою на попередній посаді з 06.11.2015.

3.10. Зазначеним наказом позивачку було звільнено в запас Збройних сил України за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 06.11.2015. Зазначено, що вислуга років на день звільнення складає 15 років 02 місяці 06 днів.

3.11. Постановою Запорізькою окружного адміністративного суду від 11.07.2017 у справі № 808/621/17 зазначений наказ в частині звільнення позивача визнано протиправним та скасовано.

3.12. На виконання постанови суду, Управлінням Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці був виданий наказ від 04.05.2018 № 5о/с, згідно якого пункт наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України від 09.01.2017 № 2о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ за пункту 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України скасовано. Зазначеним наказом позивача звільнено в запас Збройних сил України за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 04.05.2018. Зазначено, що вислуга років на день звільнення складає 17 років 08 місяців 04 дні.

3.13. Водночас, під час розгляду адміністративних справ № 808/8303/15, № 808/2143/16, №808/621/17 позивачем не було заявлено вимоги про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому вказане питання не було вирішено.

3.14. Позивач звернулась до відповідача з вимогою виплатити на її користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період 11.11.2016 по 04.05.2018.

3.15. У відповідь на зазначене звернення відповідач листом від 26.06.2018 №П-151 повідомив, що не вбачає підстав для розгляду зазначеного питання, оскільки згідно постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 11.07.2017 та ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.11.2017 обов`язок щодо виплати грошових сум на ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці не покладався.

3.16. Вважаючи неправомірною відмову відповідача щодо виплати позивачці грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом порушених прав.

4. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вказав на те, що наявна необхідність виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, оскільки в період з 11.11.2016 по 04.05.2018 між сторонами у справі тривали судові спори з приводу оскарження наказів про звільнення та поновлення на посаді. Оскільки в адміністративних справах №808/8303/15, № 808/2143/16, № 808/621/17 було встановлено протиправність дій відповідача щодо звільнення позивача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість заявлених вимог про стягнення середнього заробітку. З огляду на неможливість самостійного проведення розрахунку суми середнього заробітку, та ненадання сторонами належних та допустимих доказів про заробітну плату за останні 2 календарні місяці роботи позивача, суди дійшли висновку захистити порушене право ОСОБА_1 шляхом зобов`язання нарахування та виплати суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення моральної шкоди, суди вказали, що позивач змушена була витрачати час та увагу на оскарження незаконних наказів про звільнення перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною, після закінчення якої мала обґрунтовані сподівання на подальше працевлаштування.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

5.1. Доводи касаційної скарги, грунтуються на тому, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної оцінки доводам відповідача щодо формального поновлення позивача на посаді, без фактичного виконання посадових обов`язків. Відповідач посилається на те, що судами необгрунтовано не взято до уваги пункти 9-11 «;Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до яких перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ. Крім того, відповідач вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій хибно встановлено наявність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди.

6. Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалась.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

7. Частиною другою статті 19 Конституції України від 28.06.1991 № 254к/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

8. Положеннями статті 43 Конституції України закріплено право кожного громадянина на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

9. Оскаржувані правовідносини виникли у зв`язку з необхідністю вирішення питання про стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за наслідками встановлення в судовому порядку протиправність дій відповідача щодо звільнення позивачки з органів внутрішніх справ.

10. Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно надано оцінку обставинам поновлення позивача на посаді та хибно не застосовано до оскаржуваних правовідносин положення Закону України «Про Національну поліцію» щодо відсутності перешкод для звільнення особи в період перебування її у відпустці.

11. Так, пунктами 9-11 «;Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII визначено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

12. Водночас, колегія суддів зазначає, що в межах заявленого позивачкою предмета спору не розглядається питання правомірності дій відповідача щодо видання наказу про її звільнення.

13. Рішеннями Закарпатського окружного адміністративного суду у справах №808/8303/15, №808/2143/16, №808/621/17 було встановлено протиправність дій та рішень відповідача щодо звільнення позивача з посади, тому посилання відповідача на положення законодавства, яким врегульовано питання скорочення працівників органів внутрішніх справ не приймаються судом до уваги.

14. Разом з тим, доцільно наголосити на тому, що спір про скасування наказу про звільнення обов`язково передбачає вирішення питання і про поновлення особи на посаді, якщо суд дійде висновку, що такий наказ треба скасувати як протиправний.

15. При вирішенні публічно-правового спору суд повинен враховувати, що поряд з принципом змагальності та диспозитивності, діє також принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи. За змістом останнього, суд повинен вжити всіх заходів, необхідних для з`ясування обставин справи, а також ухвалити рішення, яке б відновило порушені права та інтереси позивача.

16. Вирішення питання про поновлення на посаді невід`ємно пов`язане з вимогою про скасування правового акта про звільнення і не може бути предметом окремого позову.

17. Визнання акта індивідуальної дії, як-от наказу про звільнення з посади, протиправним/неправомірним і його скасування означає, що він втрачає чинність з дати його винесення. З цієї ж дати особа має бути поновлена на посаді, навіть якщо позивач не заявив такої (окремої) позовної вимоги.

18. Крім того, положеннями частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

19. Пунтом 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

20. Тобто, суб`єкт призначення має виплатити незаконно звільненій особі рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більше як за один рік.

21. Як встановлено судами попередніх інстанцій, наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці від 04.05.2018 № 5о/с до вислуги років позивачки був зарахований період, протягом якого остання фактично не працювала у зв`язку з її незаконним звільненням. Вказане слугувало для висновку судів попередніх інстанцій про те, що позивача фактично було поновлено на посаді слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Запоріжжя.

22. За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що з огляду на перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до 10.11.2016 включно, ОСОБА_1 мала стати до роботи 11.11.2016.

23. Проте, реалізувати гарантоване Конституцією України право на працю позивач не змогла з огляду на видання відповідачем вищевказаних наказів.

24. У даному випадку, судові спори щодо оскарження наказів про звільнення тривали в період з 11.11.2016 по 04.05.2018, тому обгрунтованим є висновок судів про необхідність виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

25. Доцільним, на переконання колегії суддів є посилання судів попередніх інстанцій на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 20.06.2018 (справа № 11-134ас18) стосовно необхідності проведення виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

26. При цьому, як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

27. Надаючи оцінку висновкам судів попередніх інстанцій щодо визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів виходить з наступного.

28. При визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу застосованню підлягають положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі - Порядок № 100).

29. Так, пунктом 2 Порядку №100 визначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

При цьому, час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

30. Відповідно до пунктів 5, 8 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

31. При обрахунку середньої заробітної плати для оплати часу вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

32. Водночас, з огляду на відсутність належних та допустимих доказів, які б свідчили про розмір заробітної плати за останні два робочі місяці, суди були об`єктивно позбавлені можливості встановити розрахунок середньоденного грошового забезпечення, яке отримувала позивачка у червні - серпні 2013 року.

33. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, такі докази докази не були надані на вимогу суду.

34. За таких обставин та з метою ефективного захисту порушеного права, судом першої інстанції обгрунтовано прийнято рішення про зобов`язання відповідача самостійно здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.11.2016 по 04.05.2018.

35. Разом з тим, колегія суддів також вважає правильним висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для виплати позивачці компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки втрачена частина доходу не має разового характеру та є грошовим забезпеченням, заробітною платою.

36. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, колегія суддів враховує, що протягом 2015-2017 років позивач була змушена доводити протиправність дій відповідача щодо її звільнення в судовому порядку. За вказаний період виплати їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідачем не було здійснено. Такою бездіяльністю відповідача було заподіяно позивачу негативних наслідків, а саме моральні та фізичні страждання внаслідок довготривалого порушення її права на працю та на виплату заробітної плати, ігноруванням її законних прав, приниженням честі та гідності. Крім того, важливим у даному випадку є також те, що в період оскарження наказів про своє звільнення позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною, після закінчення якої мала бути офіційно працевлаштована. Вказане в сукупності беззаперечно вплинуло на моральний стан позивача, тому Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність моральної шкоди, а також із визначеним розміром такої шкоди.

37. За таких обставин, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій надано правильну оцінку обставинам справи.

38. На переконання суддів Верховного Суду, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами попередніх інстанцій та не спростовують висновків суду, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

39. Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судових рішень при їх ухваленні.

40. За змістом частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

41. Частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

42. З огляду на наведене, касаційна скарга Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці не підлягає задоволенню.

43. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

44. Касаційну скаргу Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці залишити без задоволення.

45. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.03.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 у справі № 280/5328/18 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

46. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко