Ухвала КАС ВП від 19.12.2019 року у справі №826/12799/18

Друк

Пошук

302

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний адміністративний суд верховного суду ( КАС ВП )

Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.12.2019 року у справі №826/12799/18

Державний герб України

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 лютого 2020 року

Київ

справа №826/12799/18

адміністративне провадження №К/9901/33915/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Олефіренко Катерини Миколаївни, треті особи: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк", Публічне акціонерне товариство "Автомобільна компанія "Укртранс", про визнання протиправними та скасування рішень за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Карпушової О.В., Губської Л.В., Епель О.В. від 05 листопада 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Олефіренко К.М. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38906297 від 22 грудня 2017 року, прийнятого відповідачем (номер запису 24102253, іпотека квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ); про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38906585 від 22 грудня 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем протиправно здійснено державну реєстрацію обтяжень на квартиру, яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено неправдиві відомості щодо власника майна.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2019 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на те, що існують суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, відповідач всупереч вимогам пункту 5 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» здійснила реєстрацію прав та їх обтяжень, при цьому, іпотекодержателем вказала ПАТ АБ "Укргазбанк", а іпотекодавцем - ПАТ "Автомобільна компанія "Укртранс", не врахувавши ту обставину, що власником майна є інші особи.

Судом першої інстанції зроблений висновок, що відповідач, як державний реєстратор, повинен був відмовити в реєстрації обтяження прав ПАТ "АК "Укртранс" на спірну квартиру, оскільки заяву про державну реєстрацію щодо ПАТ "АК "Укртранс" подано після державної реєстрації 12 жовтня 2015 року права власності на таке майно за новими право набувачами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2019 року скасовано, провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір про правомірность рішень приватного нотаріуса щодо державної реєстрації іпотеки не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його прийнятим з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана до суду 05 грудня 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 грудня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/12799/18.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 жовтня 2015 року на підставі договору купівлі-продажу приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазарчук Н.В. було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на 1/2 квартири АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру на момент її продажу 12 жовтня 2015 року було зареєстровано за ПАТ "АК "Укртранс", що підтверджується свідоцтвом № НОМЕР_2, серії НОМЕР_1 від 12 квітня 2013 року.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16 лютого 2018 року №114266075 відповідачем 22 грудня 2017 року було здійснено державну реєстрацію обтяжень квартири АДРЕСА_1 , яка є спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме прийняті наступні рішення:

- про державну реєстрації прав та їх обтяжень, індексний номер: 38906297 від 22 грудня 2017 року (іпотека, номер запису 24102252);

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38906585 від 22 грудня 2017 року (заборона на нерухоме майно, номер запису 24102382).

Державна реєстрація вказаних вище обтяжень була здійснена нотаріусом, зокрема, на підставі іпотечного договору, серія та номер 3622, виданого 28 листопада 2008 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голубнича О.В. Обтяжувачем вказано ПАТ АБ "Укргазбанк", код ЄДРПОУ: 23697280.

Особою, майно якої обтяжується, було вказано ПАТ "АК "Укртранс" (код ЄДРПОУ: 22890514, країна реєстрації: Україна, 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 83-А).

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права прийнято рішення про закриття провадження в даній справі. Скаржник вказує, що відповідач як суб`єкт владних повноважень, приймаючи оскаржувані рішення, діяв всупереч вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду з цим позовом.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає касаційному перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як убачається з матеріалів позовної заяви, 12 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Джерело Фінансів» укладено договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазарчук Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 2266.

Державна реєстрація вказаних вище обтяжень була здійснена нотаріусом, зокрема, на підставі іпотечного договору, серія та номер 3622, виданого 28 листопада 2008 року, видавник: Голубнича О.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Обтяжувачем вказано ПАТ АБ "Укргазбанк", код ЄДРПОУ: 23697280.

За твердженням позивача, заяву про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження квартири відповідачу було подано АТ «АБ «Укргазбанк» щодо майна АТ «АК «Укртранс». Однак спірне нерухоме майно позивач придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Джерело Фінансів» та ніяких угод з АТ «АК «Укртранс» не укладав.

Отже, у цій справі позивач, заявляючи вимоги про визнання протиправними й скасування оскаржуваних рішень Нотаріуса, фактично оскаржує заявлене ПАТ АБ «Укгазбанк» право іпотеки та заборону відчуження належного йому спірного нерухомого майна, тобто позов заявлено на захист права власності позивача.

Таким чином, спірні правовідносини пов`язані із захистом речового права позивача, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 826/16178/18

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

За змістом наведених правових положень суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту його порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Беручи до уваги наведене, а також ураховуючи, що спірні правовідносини пов`язані із захистом порушеного речового права позивача, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи № 826/366/16 (провадження № 11-96апп18) та № 815/6956/15 (провадження № 11-192апп18) відповідно).

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов`язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів; п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в справі «Омельченко проти України» (заява № 45965/08), про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв`язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою, пункт 1 статті 6 Конвенції закріплює «право на суд», в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того, щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (Bellet v. France, № 23805/94 пункт 36, «Церква села Сосулівка проти України» № 37878/02 пункт 50); Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, не допустивши порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,