Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 вересня 2018 року

Київ

справа №815/6623/14

адміністративне провадження №К/9901/9532/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавної податкової інспекції м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській областіна постановуОдеського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року (суддя Ю.В. Харченко)та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року (колегія у складі суддів: А.Г. Федусик, Л.Є. Зуєва, О.А. Шевчук)у справі№ 815/6623/14за позовомАгропромислового торгового дому «СГ» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністюдоДержавної податкової інспекції м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Агропромисловий торговий дім «СГ» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ «СГ») звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області №0002652205 від 10 вересня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 3451139,00 грн., з яких 2300759,00 грн. - основний платіж, 1150380,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки відповідача спростовуються оформленими належним чином первинними документами, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 10 вересня 2014 року №0002652205.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що віднесення ТОВ «СГ» спірної суми грошових коштів до складу валових витрат перевіряємого періоду в межах досліджених фінансово-господарських відносин із ТОВ «НікАгроТрейд» та ТОВ «Лекс Каунт» повністю підтверджено наданими позивачем до суду та наявними у матеріалах справи відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а відтак позивач мав усі законні підстави для віднесення до складу валових витрат 2300759,00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи, а також на непідтвердженість господарських операцій позивача з контрагентами - ТОВ «НікАгроТрейд» та ТОВ «Лекс Каунт», виходячи з відсутності ТТН, складських свідоцтв, складських квитанцій, сертифікатів якості, ветеринарних свідоцтв. Окрім відсутності вказаних документів, податкова інспекція звертає увагу на те, що відповідно до інформаційної системи «Податковий блок» контрагентами не було надано жодного звіту.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у період з 30 липня 2014 року по 19 серпня 2014 року, на підставі направлень на перевірку, фахівцями відповідача згідно з п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.77.1 ст.77 п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України, наказу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 23 липня 2014 №1160, та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «СГ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт №106/15-32-22-05/30948582/78 від 27 серпня 2014 року, яким зафіксовано порушення позивачем п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.9 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2300759,00 грн., у тому числі за 2013 рік - у сумі 2300759,00 грн.

На підставі акта перевірки №106/15-32-22-05/30948582/78 від 27 серпня 2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10 вересня 2014 року №0002652205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 3451139,00 грн., з яких 2300759,00 грн. - основний платіж, 1150380,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Судами також встановлено, що реальність господарських операцій ТОВ «СГ» (покупець) з ТОВ «НікАгроТрейд» (постачальник) при виконанні договору поставки №300 від 15 листопада 2012 року та з ТОВ «Лекс Каунт» (постачальник) при виконанні договору поставки №305М від 15 липня 2013 року, предметом яких є поставка сільськогосподарської продукції, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: видатковими накладними, актами прийому-передач, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, а також специфікаціями до договорів поставки із зазначенням назви товару, кількості, ціни, строку, умов поставки та іншими відомостями, які передбачені вказаними договорами поставки.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію укладених зі спірними контрагентами договорів, цілком обґрунтовано дослідили договір про надання послуг з приймання, сушки, доробки, зберігання і відвантаження сояшника і кукурудзи за №22, та договір складського зберігання зерна №6, укладені позивачем з ВАТ «Весело-Кутський комбінат хлібопродуктів», а також інші супутні документи, що підтверджують фактичне прийняття зберігачем сільськогосподарського товару, належного ТОВ «СГ».

Окрім того, при оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у спірних контрагентів товару, також дослідили його подальше використання та використання у власній господарській діяльності, внаслідок чого, врахувавши зовнішньоекономічні контракти, акти-розрахунки, довіреності, листи, ветеринарні свідоцтва, сертифікати якості, карантинні сертифікати, посвідчення про якість зерна, дійшли обґрунтованого висновку про реальність його отримання позивачем від спірних контрагентіва, а також про фактичне його використання у власній господарській діяльності.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Суд касаційної інстанції, також, звертає увагу, що право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не обмежено поданням виключно тих доказів, що надавалися ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та подавати докази на підтвердження таких заперечень, надається платникові як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу (на яких допускається подання учасником процесу нових доказів).

Відповідно судами цілком правомірно були досліджені усі первинні документи, складені на реалізацію укладених з постачальниками договорів, а також встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до витрат, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарської операції за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Водночас в обґрунтування касаційної скарги відповідачем не наведено обставин, які б вказували на нереальність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на даних інформаційної системи «Податковий блок» щодо контрагентів позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду