Історія справи
Ухвала КАС ВП від 23.03.2020 року у справі №160/11052/19
ПОСТАНОВА
Іменем України
07 травня 2020 року
Київ
справа №160/11052/19
адміністративне провадження №К/9901/7848/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 у складі судді Царікової О. В. та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13.02.2019 у складі колегії суддів: Лукманової О. М., Божко Л. А., Дурасової Ю. В. у справі № 160/11052/19 за позовом ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського відділу Державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», про визнання незаконними та скасування постанов, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Амур-Нижньодніпровського відділу Державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», в якому просила:
- визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Брильова О. В. від 03.12.2015 про відкриття виконавчого провадження у виконавчому провадженні № 49556635;
- визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Брильова О. В. від 04.12.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 49556635.
2. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 відмовлено у відкритті провадження у справі.
2.1. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.02.2019 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. 03 грудня 2015 року державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Брильовим О. В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, на підставі виконавчого листа від 28.10.2015 № 904/6201/15, виданого Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська.
3.2. Постановою державного виконавця від 04.12.2015 було арештовано майно боржника та оголошено заборону на його відчуження.
3.3. У подальшому, постановою державного виконавця від 28.09.2016 виконавчий документ повернуто стягувачу.
3.4. Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до листа Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21.10.2019 року цивільної справи за номером № 904/6201/15 в суді не було зареєстровано.
3.5. Разом з тим, Господарським судом Дніпропетровської області повідомлено, що справа № 904/6201/15 була у провадженні цього суду. Відповідно до рішення від 29.09.2015 у справі № 904/6201/15 стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 14000 грн 00 коп боргу за кредитом, 6333 грн 64 коп боргу за процентами, 5353 грн 27 коп пені, 1073 грн 48 коп боргу з комісії та 1827 грн 00 коп витрат на сплату судового збору.
3.6. 28 жовтня 2015 року Господарським судом Дніпропетровської області видано наказ про примусове виконання рішення суду.
3.7. Позивачка звернулась до суду із вказаним позовом, оскільки вважає дії відповідача щодо відкриття виконавчого провадження неправомірними.
4. Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав на те, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їх посадових або службових осіб, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактично Амур-Нижньодніпровським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження № 49556635 на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/6201/15, в якій ОСОБА_1 мала статус відповідача як суб`єкт господарювання - фізична особа-підприємець та як сторона у виконавчому провадженні. Водночас, судом апеляційної інстанції зазначено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження допущено помилку у назві суду, яким видано виконавчий документ на підставі якого відкрито виконавче провадження. Вказане в сукупності свідчить про те, що справу належить розглядати за правилами господарського судочинства, і як, наслідок, відмовити у відкритті адміністративного провадження.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Позивачкою подано касаційну скаргу, в якій вона просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
5.1. Доводи касаційної скарги позивача, грунтуються на тому, що судами попередніх інстанцій хибно встановлено можливість розгляду справи судом, який видав виконавчий документ з огляду на те, що у провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська не перебувала цивільна справа № 904/6201/15, як про це зазначено у постанові про відкриття виконавчого провадження.
6. Відповідач та третя особа не скористались правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
7. Відповідно до частини другої статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
8. Положеннями статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
9. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
10. Згідно із частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
11. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
12. Пунктом 1 частини другої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
13. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
14. Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
15. Матеріалами адміністративної справи підтверджено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження від 03.12.2015 № 49556635 державним виконавцем вказано виконавчий лист Амур-Нижньоднського районного суду м. Дніпропетровська від 28.10.2015 у справі № 904/6201/15 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу у розмірі 28 587, 39 грн.
16. Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2015 у справі № 904/6201/15 стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 14 000 грн 00 коп боргу за кредитом, 6 333 грн 64 коп боргу за процентами, 5 353 грн 27 коп пені, 1 073 грн 48 коп боргу з комісії та 1 827 грн 00 коп витрати на сплату судового збору.
17. Також судами попередніх інстанцій вказано, що виконавче провадження Амур-Нижньодніпровським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції № 49556635, в якому були винесені оскаржувані постанови фактично відкрито з примусового виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/6201/15, в якій ОСОБА_1 мала статус відповідача як суб`єкт господарювання - фізична особа-підприємець та як сторона у виконавчому провадженні.
18. Визначаючи юрисдикцію суду щодо розгляду поданого позивачкою позову, зокрема щодо оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно боржника, Верховний Суд виходить з наступного.
19. Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби на час виникнення спірних правовідносин було врегульовано статтею 287 КАС України.
20. Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
21. На час відкриття виконавчого провадження був чинним Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV), на момент звернення позивачкою до суду чинним був Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
22. Так, частиною першою статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
23. Примусовому виконанню відповідно до вказаного Закону підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
24. Крім того, положеннями як Закону № 606-XIV так і Закону № 1404-VIII визначено право учасників виконавчого провадження оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
25. Такий висновок грунтується на положеннях частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII, згідно з якою рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
26. Скаржник зазначає, що помилковим є висновки судів попередніх інстанцій про можливість оскарження дій державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ за умови відсутності у провадженні Амур-Нижньоднського районного суду м. Дніпропетровська справи № 904/6201/15.
27. У даному випадку, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що фактично державним виконавцем допущено помилку під час формування постанови про відкриття виконавчого провадження, в частині зазначення суду, яким видано виконавчий документ.
28. Вказаний висновок підтверджується зібраними під час перегляду справи в апеляційному порядку доказами, зокрема листом Господарського суду Дніпропетровської області, яким на виконання вимог ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 16.01.2020 зобов`язано надати копію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2015 у справі № 904/6201/15 та копію наказу про виконання вказаного судового рішення.
29. Разом з тим, на переконання колегії суддів, помилкове зазначення в постанові про відриття виконавчого провадження іншого суду, ніж той, що видав виконавчий документ, при цьому із правильним зазначенням іншої інформації про зміст наказу суду та сторін, не свідить про можливість розгляду скарг на дії державного виконавця всупереч вимогам статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 287 КАС України.
30. Так, згідно зі статтею 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
31. З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби стосовно виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ.
32. Виходячи з наведеного, Верховний Суд уважає правильним висновок судів попередніх інстанції, про відмову у відкритті провадження в цій справі в порядку адміністративного судочинства щодо вимог позивачки про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, прийнятої на виконання наказу, виданого судом у господарській справі, а також про визначення юрисдикції спору в цій частині в порядку, встановленому Господарського процесуального кодексу України.
33. Ураховуючи вищевикладене, Верховним Судом встановлено, що доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм та матеріального процесуального права не знайшли свого підтвердження та є безпідставними.
34. Відповідно до положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
35. Відтак, в межах доводів касаційної скарги, за наслідками надання оцінки мотивуванням скаржника, Верховним Судом не встановлено неправильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
36. Положеннями статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
37. З огляду на наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
38. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
39. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13.02.2019 у справі № 160/11052/19 за позовом ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського відділу Державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», про визнання незаконними та скасування постанов - залишити без змін.
40. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О.О. Шишов
М. М. Яковенко