Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 242зп-24/160

адміністративне провадження № К/990/44148/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотронівський гірничо-збагачувальний комбінат»

до Державної служби геології та надр України

про забезпечення позову до подання позовної заяви,

за касаційною скаргою Державної служби геології та надр України

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Голобутовського Р.З. від 26 липня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Білак С.В., Юрко І.В., Чабаненко С.В. від 22 жовтня 2024 року

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мотронівський гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - заявник, ТОВ «Мотронівський ГЗК») звернулося до суду до пред`явлення позову із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Державній службі геології та надр України (далі - Держгеонадра) приймати рішення та вчиняти будь-які дії щодо анулювання або зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 3640, виданого 31 грудня 2004 року заявнику.

2. На обґрунтування заяви ТОВ «Мотронівський ГЗК» зазначало, що 25 червня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіберіус Плюс» (далі - ТОВ «Тіберіус Плюс») уклало з ТОВ «Мотронівський ГЗК» договір купівлі-продажу права на користування надрами Малишевського родовища (ділянки Мотронівсько-Аннівська та Північно-Західна), яке належить останньому на підставі спеціального дозволу від 31 грудня 2004 року № 3640. 17 липня 2024 року «Тіберіус Плюс» звернулося до Держгеонадр із заявою про внесення змін до цього дозволу, проте 19 липня 2024 року Держгеонадра повідомила про залишення заяви без розгляду. Заявник вважав, що відмова Держгеонадр у розгляді документів порушує права ТОВ «Тіберіус Плюс» на користування надрами, набуте за договором, адже спеціальний дозвіл на користування надрами може бути анульовано, що унеможливить відновлення прав Товариства навіть за рішенням суду, оскільки анульований дозвіл припиняє існувати, а зміни до нього внести неможливо.

На думку заявника, без забезпечення позову Держгеонадра обов`язково анулює спеціальний дозвіл на користування надрами від 31 грудня 2004 року № 3640 після спливу 30 днів, що зробить судовий захист прав неефективним.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 26 липня 2024 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року, задовольнив заяву про забезпечення позову; заборонив Держгеонадрам приймати рішення та вчиняти будь-які дії щодо анулювання або зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 3640, виданого 31 грудня 2004 року ТОВ «Мотронівський ГЗК», до набрання законної сили судовим рішенням.

4. Суд першої інстанції виходив із того, що до пред`явлення ТОВ «Мотронівський ГЗК» позову та ухвалення судового рішення за результатами його розгляду, Держгеонадра матиме право застосувати санкцію у вигляді анулювання або зупинення спеціального дозволу на користування надрами, що унеможливить або ускладнить ефективне відновлення порушених прав заявника.

5. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що ТОВ «Тіберіус Плюс» як новий власник спеціального дозволу на користування надрами після укладання договору купівлі-продажу права на користування надрами від 25 червня 2024 року № 25/06-24 має правомірні очікування на отримання (перереєстрацію) спеціального дозволу.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

6. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Держгеонадра подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року і відмовити ТОВ «Мотронівський ГЗК» у задоволенні заяви про забезпечення позову.

7. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили статті 150 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та неправильно застосували статті 13 57 Кодексу України про надра, а також не врахували, що Президент України Указом від 24 червня 2024 року № 376/2024 увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у вигляді анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 31 грудня 2004 року № 3640 (додаток до Указу № 1, пункт 390).

Скаржник вважає, що ТОВ «Мотронівський ГЗК» не обґрунтувало, як невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити відновлення порушених прав, покликаючись на висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17 та від 30 липня 2020 року у справі № 640/15124/19, від 27 вересня 2023 року у справі № 280/5917/22 та від 14 лютого 2024 року у справі № 600/3430/23-а щодо питань забезпечення позову.

8. ТОВ «Мотронівський ГЗК» подало відзив, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Заявник зазначає, що Держгеонадра відмовило ТОВ «Тіберіус Плюс» у розгляді заяви про внесення змін у спеціальний дозвіл у частині його власника через нібито неповний пакет документів, а також вказало на можливе анулювання дозволу через санкції РНБО України проти кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_1 . З огляду на це суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його та ТОВ «Тіберіус Плюс» інтересам до ухвалення рішення у справі.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

9. 18 листопада 2024 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу.

10. Верховний Суд ухвалою від 02 грудня 2024 року відкрив касаційне провадження, витребував справу та запропонував учасникам справи надати відзив на касаційну скаргу.

11. 16 грудня 2024 року до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу.

12. Учасники справи не заявили будь-яких клопотань щодо розгляду справи у суді касаційної інстанції.

13. Верховний Суд ухвалою від 04 квітня 2025 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 07 квітня 2025 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

14. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів виходить з такого.

15. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

16. Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

17. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

18. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

19. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є обґрунтованими з огляду на таке.

20. Згідно з частиною першою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

21. На підставі частини другої цієї статті Кодексу забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

22. Отже, забезпечення позову є процесуальною гарантією реалізації судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Однак для того, щоб суд застосував заходи забезпечення позову, заявник (позивач) має довести наявність принаймні однієї з підстав, зазначених у частині другій статті 150 КАС України.

23. Комітет Міністрів Ради Європи (далі - КМРЄ) у параграфі І та ІІ Рекомендацій від 13 вересня 1989 року № R(89)8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах» (on provisional court protection in administrative matters) наголосив, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходи тимчасового захисту від адміністративного акта; надаючи особі тимчасовий захист, суд бере до уваги всі обставини та інтереси; такі заходи можуть вживатися, зокрема, у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо аргументи заявника на перший погляд (prima facie) спростовують правомірність такого акта.

24. КМРЄ у пункті «d» глави 5 «Ефективність судового розгляду» Рекомендацій (2004)20 «Про судовий перегляд адміністративних актів» (on judicial review of administrative acts), прийнятих 15 грудня 2004 року, також вказав, що суд повинен мати право надавати тимчасові заходи захисту до завершення провадження.

25. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вважає, що забезпечувальні заходи (тимчасові заборони), які суд застосовує під час вирішення спору, мають відповідати закону, враховувати суспільні інтереси та забезпечувати пропорційність між обраними засобами й метою, яку прагне досягти суд. Зазначена позиція відображена в рішеннях ЄСПЛ від 17 травня 2016 року у справі «Джиніч проти Хорватії» (Dћiniж v. Croatia, № 38359/13, пункти 61- 62) та від 16 березня 2021 року у справі «Карагасаноглу проти Туреччини» (Karahasanoglu v. Turkey, заяви № 21392/08 та дві інші, пункти 144- 153).

26. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися виключно в межах позовних вимог, бути адекватними та пропорційними до них, гарантувати ефективний захист прав позивача, який неможливий без невідкладного судового втручання.

27. Адекватність заходу забезпечення позову, який має застосовувати суд, визначається його відповідністю тим вимогам, для забезпечення яких цей захід вживається, через зіставлення права чи інтересу, про захист якого просить заявник, із майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

28. Пропорційність у такому випадку означає співвідношення між негативними наслідками, що можуть виникнути від застосування заходів забезпечення позову, та наслідками, що можуть настати через їх неприйняття.

29. Аналогічні висновки щодо критеріїв забезпечення позову Верховний Суд висловлював у постановах від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 11 січня 2022 року у справі № 640/18852/21, від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20, від 27 вересня 2023 року у справі № 280/5917/22 та ін.

30. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

31. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен вказати мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними (постанови Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 420/5553/18, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі № 640/29749/20, від 11 січня 2022 року у справі № 640/18852/21 та від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20).

32. Суд має встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, спроможність такого заходу забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, перевірити імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, а також мотивувати неможливість порушення у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу (постанова Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 640/30483/21).

33. Частина друга статті 150 КАС України допускає забезпечення позову до його пред`явлення, проте зазначене вимагає від суду чітко мотивувати необхідність таких заходів.

34. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що можуть обмежити Держгеонадра у праві приймати рішення та вчиняти будь-які дії щодо спеціального дозволу на користування надрами № 3640, виданого 31 грудня 2004 року ТОВ «Мотронівський ГЗК».

35. Стаття 13 Кодексу України про надра (у редакції, чинній до 15 листопада 2024 року) наділяє Держгеонадра дискреційними повноваженнями щодо анулювання або зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами у разі застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до кінцевого бенефіціарного власника надрокористувача, що є частиною реалізації державної політики у сфері надрокористування.

36. Отже, дискреційні повноваження Держгеонадр щодо анулювання чи зупинення дозволу внаслідок санкцій не є абсолютними і підлягають судовому контролю на предмет їх відповідності принципам пропорційності та адекватності.

37. Заборона Держгеонадрам вчиняти будь-які дії щодо спеціального дозволу на користування надрами № 3640, перешкоджає виконанню Указу Президента України від 24 червня 2024 року № 376/2024, яким введено санкції проти бенефіціарного власника вказаного ТОВ «Мотронівський ГЗК».

38. Вказаний Указ Президента відповідно до Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII «Про санкції» та статті 13 Кодексу України про надра зобов`язує Держгеонадра вжити заходів щодо анулювання або зупинення дії дозволу через 30 днів після введення санкцій, якщо кінцевий бенефіціарний власник не змінився.

39. Водночас такі повноваження Держгеонадр є дискреційними, оскільки орган має право оцінювати обставини та приймати рішення відповідно до закону. При цьому заходи забезпечення позову повинні забезпечувати ефективність судового захисту прав заявника, але не можуть непропорційно обмежувати дискреційні повноваження державного органу. Суд має ретельно перевірити, чи не виходить втручання суду за межі, необхідні для забезпечення справедливого розгляду, не допускаючи необґрунтованого втручання у правомірну діяльність органів влади.

40. Суди першої та апеляційної інстанцій, застосовуючи захід забезпечення у вигляді повної заборони на будь-які дії щодо дозволу № 3640, фактично обмежили ці дискреційні повноваження без належного обґрунтування протиправності дій Держгеонадр.

41. В оскаржуваних рішеннях суди не аналізували, чи були дії органу на момент винесення ухвали очевидно протиправними у розумінні пункту 2 частини другої статті 150 КАС України та чи існують ознаки такої протиправності поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Натомість суди попередніх інстанцій посилаються лише на можливе анулювання спеціального дозволу після 26 липня 2024 року, що не є достатньою підставою для втручання в законну діяльність суб`єкта владних повноважень.

42. Просте припущення або ймовірність майбутніх негативних наслідків без належного доведення обставин порушення не можуть бути єдиною підставою для втручання у діяльність суб`єкта владних повноважень.

43. Крім того, забезпечення позову у вигляді повної заборони Держгеонадрам вчиняти дії щодо дозволу № 3640 порушує баланс між приватними інтересами заявника та національними інтересами, оскільки обмеження таких дискреційних повноважень перешкоджає реалізовувати державну політику у сфері надрокористування та позбавляє державу можливості оперативно виконати рішення РНБО та Указ Президента про санкції, запроваджені з метою захисту національних інтересів.

44. Дискреційні повноваження Держгеонадр передбачають право органу не лише анулювати (припиняти) чи зупиняти дію дозволу, а й здійснювати інші дії, зокрема, перевіряти дотримання умов надрокористування чи розглядати заяви про внесення змін до дозволу.

45. У справі, що розглядається, суди не обґрунтували, чому приватний майновий інтерес заявника на збереження дії спеціального дозволу повинен мати перевагу над національними інтересами, реалізованими через застосування санкцій у зв`язку із загрозами національній безпеці України.

46. Покликання суб`єкта господарювання виключно на істотні складнощі або неможливість ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, може бути підставою для застосування заходів забезпечення позову у виняткових випадках.

47. Рішення чи дії суб`єктів владних повноважень очевидно можуть завдавати шкоди та мати вплив на господарську діяльність, які заявник (позивач) оцінює негативно.

48. Подібну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 460зп-23/160.

49. У разі оскарження відповідного акта суб`єкта владних повноважень особа має право заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди, тому зазначене не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі (постанова Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 380/11600/20).

50. Посилання суду апеляційної інстанції на правомірні очікування ТОВ «Тіберіус Плюс» як нового власника права на користування надрами є необґрунтованим, оскільки ця юридична особа не є заявником забезпечення позову, а з огляду на частину першу статті 150 КАС України заходи забезпечення позову вживаються виключно для захисту прав заявника, а не третіх осіб, які не зверталися до суду.

51. Суди попередніх інстанцій не вказали конкретні мотиви існування очевидної небезпеки для прав заявника у випадку незабезпечення позову, оцінивши можливі наслідки невжиття таких заходів для іншої юридичної особи (ТОВ «Тіберіус Плюс»), тобто не підтвердили наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України.

52. З урахуванням викладеного, вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви у цій справі є передчасним та необґрунтованим, оскільки суди попередніх інстанцій не встановили наявності реальної та невідворотної загрози порушення прав заявника, яка не може бути ефективно відвернута іншими процесуальними способами після подання позову. Натомість обраний судами захід забезпечення позову створює непропорційні обмеження для Держгеонадр.

53. Заходи забезпечення позову у справах, пов`язаних із дискреційними повноваженнями суб`єктів владних повноважень, можуть застосовуватися лише у виняткових випадках, коли очевидність протиправності дій є доведеною понад обґрунтований сумнів, а загроза правам заявника є реальною, невідворотною і не може бути ефективно усунена без невідкладного судового втручання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

54. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

55. Згідно з частиною першою статті 351 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

56. Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу Держгеонадр слід задовольнити, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року - скасувати, а у задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі № 242зп-24/160 скасувати.

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотронівський гірничо- збагачувальний комбінат» про забезпечення позову до подання позовної заяви відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа