Історія справи

Постанова КАС ВП від 06.10.2022 року у справі №360/2189/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 360/2189/20

адміністративне провадження № К/9901/42918/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №360/2189/20

за позовом ОСОБА_1

до Луганської обласної прокуратури

про визнання протиправною бездіяльності, стягнення недоотриманої заробітної плати при звільненні, надбавки за класний чин, вихідної допомоги, не виплаченої при звільненні, середньоденної заробітної плати за кожен день затримки розрахунку при звільненні,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року (головуюча суддя: Захарова О.В.)

і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року (головуючий суддя: Блохін А.А., Гаврищук Т.Г., Гайдар А.В.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2020 року ОСОБА_1 пред`явила позов до прокуратури Луганської області, у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила суд:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати їй при звільненні різниці заробітної плати з урахуванням розміру окладу, встановленого статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», починаючи з 1 січня 2020 року до 5 травня 2020 року у сумі: 48767,00 грн;

1.2. стягнути з відповідача на її користь різницю в недоотриманій при звільненні заробітної плати у сумі: 48767,00 грн;

1.3. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати їй при звільненні 5 травня 2020 року надбавки за класний чин за період з жовтня 2019 року до часу звільнення - 5 травня 2020 року, у сумі: 12600,00 грн;

1.4. стягнути з відповідача на її користь надбавку за класний чин у розмірі: 12600,00 грн;

1.5. стягнути з відповідача на її користь вихідну допомогу у розмірі: 21429,87 грн, невиплачену при звільненні;

1.6. стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в сумі: 51023,50 грн за затримку розрахунку при звільненні, а саме затримки виплати заробітної плати і вихідної допомоги у зв`язку із звільненням, з дня наступного за днем звільнення, тобто з 6 травня 2020 року до 16 липня 2020 року.

2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з липня 2012 року до 5 травня 2020 працювала в органах прокуратури, де протягом 2020 року їй виплачувалася заробітна плата не в повному розмірі.

2.1. У цьому контексті позивачка доводила, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка виразилася у незастосуванні під час розрахунку й виплати їй заробітної плати посадового окладу у розмірі, передбаченому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру». Водночас ОСОБА_1 стверджувала, що відповідач діяв неправомірно, коли виплачував їй заробітну плату відповідно до урядової постанови від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», а не відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

2.2. Позовні вимоги у цій частині основувалися також на рішенні Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

2.3. Також ОСОБА_1 зазначала, що має класний чин юриста першого класу, присвоєний їй у 2017 році, однак після набрання чинності Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», а саме з жовтня 2019 року й до звільнення відповідач протиправно не виплачував їй надбавку за вказаний чин. У цьому контексті позивачка доводила, що відповідач не попереджав її про зміну істотних умов праці і відповідного чину її не позбавляли, тож відповідач повинен був виплачувати указану надбавку на основі постанови Уряду від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» й додатку №8 до неї.

2.4. Одночасно з цим, ОСОБА_1 стверджувала, що всупереч приписам статті 44 Кодексу законів про працю України (далі також - «КЗпП України») відповідач не виплатив їй вихідну допомогу при звільненні.

2.5. Зрештою, посилаючись на неповний розрахунок і приписи статей 116-117 КЗпП України, ОСОБА_1 доводила наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 стосовно виплати їй посадового окладу в неналежному розмірі. У цьому контексті суд зазначив, що за змістом абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» оплата праці прокурора, який не пройшов атестацію, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», тож відсутні підстави для обрахунку посадового окладу позивачки у спірний період в іншому розмірі, ніж це передбачено указаною постановою.

4.1. Стосовно вихідної допомоги суди зазначили, що умовою її виплати за статтею 44 КЗпП України є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав. Зауваживши, що позивачку звільнено з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», суди дійшли висновку, що остання не набула права на отримання вихідної допомоги.

4.2. Додатково суд апеляційної інстанції указав, що позивачка оскаржила наказ про звільнення й адміністративний суд визнав протиправним і скасував цей наказ, поновивши її на посаді. Відповідне судове рішення набрало законної сили 6 липня 2021 року у результаті апеляційного перегляду. Тож наказ, який слугував підставою для проведення з позивачкою розрахунку при звільненні, скасований.

4.3. Стосовно надбавки за класні чини, суди вказали, що згідно з пунктом 1 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» визнано такими, що втратили чинність норми Закону України «Про прокуратуру» у редакції 1991 року, у тому числі частина перша статті 49, якою однією зі складових заробітної плати прокурорів визначалась надбавка за класні чини. Натомість після набрання чинності цим Законом (25 вересня 2019 року) нарахування заробітної плати прокурорів проводиться без врахування зазначеної надбавки. Тож суди дійшли висновку, що у позивачки відсутнє право на виплату, яку скасовано законом.

4.4. Одночасно з цим, суди вказали, що збереження виплати за класний чин у підзаконному нормативно-правовому акті не може бути застосовним за відсутності передбаченого законом права на таку виплату, оскільки заробітна плата прокурора регулюється виключно законом і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

4.5. Зрештою суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів за затримку розрахунку при звільненні, указавши на її похідний характер і залежність від основних вимог, які не задовольняються.

Короткий зміст вимог касаційної скарги й відзиву

5. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на вказані судові рішення, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

6. В обґрунтування підстав касаційного оскарження позивачка покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, стверджуючи, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

7. Так, скаржниця зазначає, що суди застосували статтю 44 КЗпП України без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі №640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі №440/3166/20, від 27 травня 2021 року у справі №380/4855/20, від 24 червня 2021 року у справі №200/5390/20-а, від 22 липня 2021 року у справі №300/2000/20, від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20, від 16 вересня 2021 року у справі №600/690/20-а, від 30 вересня 2021 року у справі №160/10949/20, стосовно наявності у прокурора права на виплату вихідної допомоги при звільненні.

8. Позиція ОСОБА_1 полягає в тому, що при звільненні з органів прокуратури вона мала право на отримання вихідної допомоги, а відповідач зобов`язаний був здійснити таку виплату. Натомість суди попередніх інстанцій, постановляючи оскаржувані рішення, не надали належної оцінки діючому законодавству, що регулює спірні правовідносини і не врахували, що зміни до Закону України «Про прокуратуру» і КЗпП України, внесені Законом України 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури», не встановлюють обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

9. Зрештою скаржниця ставить під сумнів правильність інтерпретації судами норм матеріального права щодо відсутності у відповідача обов`язку виплатити їй різницю в недоотриманій заробітній платі і надбавці за класний чин.

10. У січні 2022 року відповідач подав відзиву на касаційну скаргу, просить відмовити у задоволенні вимог позивачки і залишити без змін рішення, які нею оскаржуються.

10.1. Відповідач відстоює позицію, згідно з якою висновки й рішення судів попередніх інстанцій є обґрунтованими й законними, а підстави для їхнього скасування відсутні. Аргументи відповідача загалом повторюють доводи судів, які покладені в основу оскаржуваних рішень.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. З 20 липня 2012 року ОСОБА_1 безперервно працювала в органах прокуратури, що підтверджується відомостями трудової книжки позивача НОМЕР_1 .

12. Наказом Генеральної прокуратури України від 28 липня 2017 року №133к ОСОБА_1 відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру», статей 4,5 Положення про класні чини працівників органів прокуратури України присвоєно класний чин юриста 1 класу.

13. Наказом прокурора Луганської області від 30 квітня 2020 року №520к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 5 травня 2020 року.

13.1. Підставою для винесення вказаного наказу слугувало рішення кадрової комісії №1 від 10 квітня 2020 року №283.

13.2. Цим наказом відділу фінансового та бухгалтерського обліку прокуратури Луганської області вказано провести остаточний розрахунок і виплату усіх належних позивачці виплат при звільненні.

13.3. З указаним наказом ОСОБА_1 ознайомилася 4 травня 2020 року.

14. Згідно з розрахунковим листом за 2020 рік, за травень 2020 року ОСОБА_1 нараховано до виплати: оклад у сумі: 603,16 грн; компенсація відпустки щорічної: 6111,44 грн; щомісячна премія: 949,97 грн; індексація по постанові КМУ №526: 39,16 грн; надбавка за вислугу років прокурорам і слідчим: 120,63 грн; надбавка за виконання ОВР: 542,84 грн, всього нараховано: 8367,20 грн.

15. Відповідно до розрахункового листа ОСОБА_1 за 2019 рік, виплата надбавки за класний чин здійснювалась відповідачем з січня 2019 року до вересня 2019 року, остання виплата: вересень 2019 року у сумі: 1457,14 грн. У 2020 році надбавка за класний чин позивачці не виплачувалася.

16. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року, яке залишене без змін постановою Першого апеляційного суду від 6 липня 2021 року, у справі №360/2157/20 за позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури, першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу від 30 квітня 2020 року №520к, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу частково задоволено позовні вимоги:

16.1. визнано протиправним і скасовано рішення кадрової комісії №1 з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 10 квітня 2020 року №283 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки» прийняте відносно ОСОБА_1 ;

16.2. визнано протиправним і скасовано наказ прокурора Луганської області від 30 квітня 2020 року №520к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області з 5 травня 2020 року;

16.3. поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області з 6 травня 2020 року;

16.4. стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 6 травня 2020 року до 16 грудня 2020 року у сумі: 159193,32 грн з відрахуванням обов`язкових податків та зборів;

16.5. у решті позовних вимог відмовлено;

16.6. стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі: 840,80 коп;

16.7. допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді;

16.8. допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі: 21429,80 грн з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

17. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

18. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі також - «Закон № 1697-VII», у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

19. Відповідно до частини першої статті 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

20. За частиною другою статті 81 Закону №1697-VII (зі змінами, внесеними Законом України від 2 липня 2015 року №578-VIII) заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

21. Відповідно до частини третьої статті 81 Закону №1697-VII (у редакції Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

22. За частиною сьомою статті 81 Закону №1697-VII (зі змінами, внесеними Законом України від 2 липня 2015 року №578-VIII) прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

23. Відповідно до частини дев`ятої статті 81 Закону №1697-VII фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

24. Положення цієї статті, згідно із Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності 1 січня 2015 року) і Законом України від 28 грудня 2014 року №80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (теж набрав чинність 1 січня 2015 року), застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

25. Аналогічним чином положення зазначеної статті мають застосовуватися і згідно із Законом України від 25 грудня 2015 року № 928-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік».

26. У червні 2018 року 50 народних депутатів України звернулися до Конституційного Суду України з конституційним поданням, у якому просили про визнати таким, що не відповідає статті 1, частині другій статті 3, статті 6, частинам першій, другій статті 8, частині другій статті 19, частині третій статті 22, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 131-1 Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України [яким його доповнено згідно із Законом №79-VIII] у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

27. Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

28. Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

29. До ухвалення рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020, але після внесення конституційного подання щодо визнання неконституційними окремих положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, набрав чинності Закон України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - «Закон №113-ІХ»).

30. Цим Законом унесено низку змін до законів України, зокрема й до Закону України «Про прокуратуру» (щодо назв органів прокуратури, їх структури, чисельності, заробітної плати та інші). Тим самим Законом - у розділі ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» - започатковано реформу органів прокуратури, втілення якої опосередковано атестуванням усіх чинних прокурорів України на відповідність вимогам професійної компетентності, етики і доброчесності. Успішне проходження цієї атестації визначено умовою для переведення [працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур] на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі та, опосередковано, для виплати заробітної плати у розмірі, визначеному у статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції згідно із Законом №113-ІХ).

31. Щодо останнього, то за текстом частини другої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції Закону №113-ІХ) заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.

32. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції Закону №113-ІХ) посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

32.1. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

32.2. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.

33. Згідно з частиною сьомою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону № 113-ІХ) прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

34. Статтею 14 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку із внесенням до неї змін Законом №113-ІХ, передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України «Про прокуратуру» кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону №113-ІХ.

35. У тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

36. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

36.1. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

36.2. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

36.3. Дія цього пункту не поширюється на випадок, передбачений підпунктом 4 пункту 21 цього розділу.

37. Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ (у первинній редакції) з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

38. Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку <…>.

39. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

40. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

IV. ОЦІНКА СУДУ

41. З метою визначення меж розгляду справи належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

41.1. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

41.2. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

42. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року касаційне провадження було відкрите з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

43. Верховний Суд, переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування судами норм законодавства, а також стосовно обґрунтованості поданої касаційної скарги, виходить з такого.

44. Спірні правовідносини виникли у зв?язку із тим, що, на думку позивачки, відповідач протиправно не виплатив їй при звільненні усіх належних сум, а саме: заробітної плати з урахуванням окладу, встановленого Законом України «Про прокуратуру», починаючи з 1 січня 2020 року; надбавки за класний чин з жовтня 2019 року до звільнення; вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням у розмірі середньомісячної заробітної плати. Водночас у зв`язку з неповним розрахунком при звільненні позивачка вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки такого розрахунку.

45. Правове регулювання оспорюваних позивачкою питань щодо виплати заробітної плати визначено спеціальним Законом України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким передбачена переатестація прокурорів. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин діяла нова редакція статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

46. Закон №113-ІХ визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їхньої атестації.

47. Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

48. Отже, правовий статус зазначених прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону №113-IX, здійснювалося у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

49. Системний аналіз приписів Закону №113-ІХ дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», яка була чинною в оспорюваний позивачкою період.

50. Згідно з пунктами 1, 2, 6 Постанови КМУ №505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.

51. Водночас ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в обласні прокуратури, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ.

52. Верховний Суд звертає увагу, що положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації. Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону №113-ІХ.

53. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 14 липня 2022 року у справі №240/1984/21.

54. Стосовно застосування рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, яким було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, Верховний Суд у наведених справах зазначив таке.

55. Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому рішенні (абзаці одинадцятий підпункту 2.2 пункту), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Конституції України, має визначатися виключно законом.

56. Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в розумінні статті 131-1 Конституції України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р(II)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

57. Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх постановах від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №560/4176/19, від 26 листопада 2021 року у справі №200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

58. Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, на яке посилається позивачка, стосується приписів статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в редакції Закону №113-ІХ без обмежень у цій справі, пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/»оновлені» прокуратури (відповідно до Закону №113-ІХ).

59. Суди попередніх інстанцій установили, що позивачка була звільнена посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у зв`язку з неуспішним проходженням прокурором атестації.

60. Отже, позивачка не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах належить застосовувати приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови КМУ №505.

61. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року справі №826/18228/16, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/1874/19, від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 14 липня 2022 року у справі №160/13767/20.

62. На основі викладеного Верховний Суд констатує, що суди першої й апеляційної інстанцій, належним чином установивши фактичні обставини справи, правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачці при звільненні різниці заробітної плати і стягненні на її користь цієї різниці.

63. Щодо позовних вимог, які стосуються надбавки за класний чин, Верховний Суд звертає увагу на таке.

64. Згідно з частиною першою статті 49 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII (чинної до набрання законної сили Законом №113-ІХ) заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.

65. Відповідно до частини першої і другої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (у редакції до внесення змін Законом №113-ІХ) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

66. 25 вересня 2019 року набув чинності Закон №113-ІХ, згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» якого втратили чинність, серед іншого, частина перша статті 49 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII і постанова Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України», тобто, положення законодавства, на підставі яких встановлювалися класні чини працівників органів прокуратури України та передбачалася відповідна надбавка як складова частина заробітної плати.

67. Додатком 8 постанови КМУ №505 визначався розмір надбавок до посадових окладів працівників органів прокуратури за класні чини. Указаний додаток виключено на підставі постанови Уряду від 26 лютого 2020 року №171 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яка набрала законної сили 4 березня 2020 року.

68. За правилами конкуренції правових норм у цьому випадку пріоритет у застосуванні має Закон №113-ІХ.

69. Отже, за наведеного правового регулювання Верховний суд констатує, що з набранням чинності Законом України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» у прокурорів відсутнє право на отримання надбавки за класний чин як складової заробітної плати. Тож суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у позивачки з 25 вересня 2019 року відсутнє право на нарахування та виплату надбавки за класний чин.

70. Суд також зазначає, що збереження виплати за класний чин у підзаконному нормативно-правовому акті не може бути застосовним за відсутності передбаченого законом права на таку виплату, оскільки заробітна плата прокурора регулюється виключно Законом і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (стаття 81 Закону №1697-VII).

71. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі №560/4178/20, від 18 травня 2021 року у справі №360/2160/20 та від 19 травня 2022 року у справі №640/4264/20, від 4 серпня 2022 року у справі №640/12389/20 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

72. З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачці надбавки за класний чин за період з жовтня 2019 року до часу звільнення і, відповідно, стягнення з відповідача на користь позивачки такої надбавки.

73. Щодо позовної вимоги про стягнення вихідної допомоги Верховний Суд зазначає таке.

74. Статтею 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

75. Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

76. Законом №113-ІХ у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, статтю 51 Закону України «Про прокуратуру» доповнено частиною п`ятою, такого змісту: «на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження».

77. У той же час приписами Закону України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

78. Нормою, яка регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника, є стаття 44 КЗпП України.

79. Відповідно до статті 1 КЗпП України (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

80. Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

81. Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

82. Водночас Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

83. Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку <…>.

84. Зміни, внесені до КЗпП України Законом №113-ІХ, не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

85. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з цим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

86. Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі №640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі №440/3166/20, від 27 травня 2021 року у справі №380/4855/20, від 24 червня 2021 року у справі №200/5390/20-а, від 22 липня 2021 року у справі №300/2000/20, від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20, від 16 вересня 2021 року у справі №600/690/20-а, від 30 вересня 2021 року у справі №160/10949/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №380/5278/20 і колегія суддів не вбачає підстав відступати від неї.

87. За наведеного правового регулювання, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивачки права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.

88. Як установили суди, наказом прокурора Луганської області від 30 квітня 2020 року №520к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 5 травня 2020 року.

89. На день звільнення позивачці не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.

90. Ураховуючи викладене, колегія суддів уважає висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у позивачки права на отримання вихідної допомоги при звільненні помилковими й такими, що не відповідають усталеній практиці Верховного Суду стосовно застосування статті 44 КЗпП України у взаємозв`язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

91. Водночас колегія суддів не може визнати обґрунтованими посилання судів першої й апеляційної інстанцій на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16.

92. Так, у названій постанові Суд дійшов висновку про те, що оскільки прокурора звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру», яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання.

93. Однак, варто зазначити, що після набрання чинності Законом №113-ІХ Верховний Суд, вирішуючи спори щодо виплати вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням з органів прокуратури, змінив свою позицію з цього питання і неодноразово та послідовно її підтримав.

94. Відтак, ураховуючи сталу практику Верховного Суду у цій категорії спорів та правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №755/10947/17 щодо необхідності застосування останньої правової позиції, застосуванню до спірних правовідносин підлягає саме та позиція, яка є останньою у цій категорії спорів.

95. Отже, оскільки під час вирішення спору суди першої й апеляційної інстанцій не застосували актуальну правозастосовну практику Верховного Суду, аргументи скаржника про неправильне застосування судами положень статті 44 КЗпП України у зіставленні з положеннями пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у вимірі спірних правовідносин знайшли своє підтвердження.

96. Підсумовуючи викладене колегія суддів зазначає, що позивачка мала право при звільненні на отримання вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України.

97. Одночасно з цим, колегія суддів зауважує, що обставини оскарження позивачкою наказу про звільнення не можуть слугувати підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення вихідної допомоги, оскільки постановою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №360/2157/20 рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року і постанова Першого апеляційного суду від 6 липня 2021 року скасовані з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

98. Тож, узагальнюючи наведені обставини й міркування по суті спору, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, які стосуються виплати різниці заробітної плати і надбавки за класний чин.

99. Натомість у частині позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки вихідної допомоги при звільненні суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для її задоволення. Як наслідок, суди дійшли передчасного висновку про неможливість задоволення похідної позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

100. Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, у цій частині знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті справи.

101. Оскільки суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку, то, як наслідок, не перевірили доводи позивачки щодо розміру належної їй до виплати суми вихідної допомоги при звільненні і не розраховували суми, яка підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України.

102. У свою чергу, суд касаційної інстанції в силу вимог частини другої статті 341 КАС України не має процесуальної можливості перевірити правильність обрахунку заявлених до стягнення сум та, у зв`язку з цим задовольнити ці позовні вимоги шляхом стягнення відповідних суми, оскільки не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

103. Позаяк для перевірки доводів і вимог позивачки у цій частині потрібно мати вихідні дані, які суд касаційної інстанції в межах своїх повноважень з`ясовувати не може, цей аспект спору, відповідно до частини другої статті 353 КАС, вимагає повторного розгляду з урахуванням висновків, про які мовиться вище.

104. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

105. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині вимог про стягнення на користь позивачки вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні.

106. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідно до правил статті 350 КАС України слід залишити без змін.

107. Отже, касаційну скаргу належить задовольнити частково.

108. З огляду на результат розгляду касаційної скарги судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 345 349 350 353 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення вихідної допомоги, невиплаченої при звільненні, та грошових коштів за затримку розрахунку при звільненні, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

3. У іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

…………………………………

…………………………………

…………………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду