Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.01.2018 року у справі №815/4242/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 жовтня 2019 року

Київ

справа №815/4242/14

адміністративне провадження №К/9901/5606/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Олендера І. Я.,

суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2015 (судді: Бойко А. В. (головуючий), Танасогло Т. М., Яковлєв О. В. ) у справі № 815/4242/14 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування вимоги, рішення про застосування штрафних санкцій та податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИЛ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач, Підприємець) звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування:

- податкового повідомлення-рішення від 18.07.2014 № 0006001701, яким Підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2 647,95 грн та застосовано штрафну санкцію в сумі 1323,98 грн;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 08.07.2014 № 0005581701, яким донараховано 35 744,58 грн єдиного соціального внеску (ЄСВ) та застосовано штрафні санкції в розмірі 3 990,67 грн;

- вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.07.2014 № Ф-0005571701 на суму 35
744,58 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкове повідомлення - рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимога контролюючим органом прийнято безпідставно, оскільки висновки акту перевірки про допущені Підприємцем порушення вимог податкового законодавства є не обґрунтованими та не відповідають дійсності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2015 (суддя Завальнюк І. В. ) у задоволенні позову відмовлено.

4. Рішення суду обґрунтовано висновком про те, що позивачем не надано документів бухгалтерської звітності, які б підтверджували обґрунтованість віднесення до складу витрат суми самостійно нарахованих амортизаційних нарахувань по основним засобам в розмірі 3 908,34 грн.

Також суд дійшов висновку, що, якщо кредитні ресурси використовуються для цілей ведення господарської діяльності то проценти по ним відносяться до фінансових витрат, проте оскільки позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження того, що сплачені нею суми процентів за користування кредитним лімітом по договору № wwbkzj від 20.07.2011 у 2013 році на загальну суму 13 744,61 грн обумовлені виробничою необхідністю та пов'язані із господарською діяльністю Підприємця, то відповідні такі кошти не можуть бути віднесені на витрати.

Суд дійшов висновку і про обґрунтованість рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 08.07.2014 № 0005581701 з огляду на наявність судових рішень в справі № 815/4243/14 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0004291701 від 24.07.2013. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, в задоволенні позовних вимог було відмовлено у повному обсязі. Вирішуючи спір, суди обох інстанцій погодились із позицією податкового органу про заниження Підприємцем податку на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності у 2011 та 2012 роках.

5. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2015 рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.07.2014 № 0006001701, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

6. Рішення суду обґрунтовано помилковістю висновку суду першої інстанції відносно того, що позивачем не було надано документів бухгалтерської звітності, які б підтверджували обґрунтованість віднесення до складу витрат суми самостійно нарахованих амортизаційних нарахувань по основним засобам та підтвердження того, що сплачені нею суми процентів за користування кредитним лімітом обумовлені виробничою необхідністю та пов'язані із господарською діяльністю Підприємця, оскільки як під час проведення перевірки так і під час судового розгляду справи контролюючим органом будь-яких зауважень до первинних та бухгалтерських документів, на підставі яких позивачем здійснювалось віднесення витрат до складу валових надано не було, а відтак контролюючим органом досліджувались первинні документи та бухгалтерська звітність, і про відсутність первинних документів на підставі яких Підприємцем були віднесені проценти та амортизаційні відрахування до складу валових витрат контролюючим органом не вказувалось.

Проте суд апеляційної інстанції погодився з мотивами суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог щодо скасування рішення від 08.07.2014 №
0005581701.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Підприємець подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2015 в частині відмови в задоволені позовних вимог щодо скасування вимоги про сплату боргу та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в зазначеній частині.

8. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до ст. 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкового повідомлення - рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 08.07.2014 № 1631/17-01/2518809588, оформленого за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки діяльності Підприємця щодо своєчасності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з
01.01.2013 по 31.12.2013, дотримання законодавства щодо укладення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з
01.01.2011 по 31.12.2013, під час якої було виявлено порушення позивачем вимог, зокрема:

- пп.138.10.5 п.138.10 ст.138, ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого Підприємцем занижена сума податку на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності в розмірі 2 647,95 грн;

- п.2 ст.7, п.11 ст.8, п.8 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого занижено суму єдиного внеску в розмірі 35 744,58 грн, в т. ч. 2011 рік - 14
449,86 грн, 2012 рік - 15 169,10 грн, 2013 рік - 6 125,62 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що позивачем безпідставно віднесено на валові витрати суми коштів по сплачених відсотках за користування кредитом на суму 13744,61 грн та амортизаційні нарахування на суму 3908,34 грн, з огляду на те, що фізичні особи-підприємці не мають право включати до складу валових витрат витрати на погашення кредиту та суми сплачених процентів, нарахованих за користування вказаним кредитом, а також суми амортизації основних засобів, оскільки ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва та основних фондів для фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування законодавством не передбачено. Також позивачем за перевіряємий період було завищено витрати, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб та відповідно нарахування з єдиного соціального внеску.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято оскаржувані податкове повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимогу про сплату боргу.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

10. В доводах касаційної скарги позивач цитує норми матеріального права, вказує на безпідставну відмову у задоволенні позовної вимоги про скасування вимоги про сплату боргу, оскільки порушено алгоритм розрахунку суми єдиного внеску контролюючим органом, також позивач вказує, що скільки судом апеляційної інстанції було підтверджено правомірність віднесення до витрат суму коштів у розмірі 13 744,61 грн та 3908,34 грн то відповідно на вказані суми не має нараховуватись і ЄСВ.

11. Контролюючим органом відзиву (заперечень) на касаційну скаргу надано не було.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

12. Податковий кодекс України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин):

12.1. Підпункт 14.1.3 пункту 14.1 статті 14.

Амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

12.2. Пункт 44.1 статті 44.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

12.3. Пункт 85.2 статті 85.

Платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

12.4. Пункт 138.1 статті 138.

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з Податковий кодекс України; крім витрат, визначених у Податковий кодекс України.

12.5. Пункт 138.2 статті 138.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податковий кодекс України.

12.6. Підпункт "в" підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138.

До складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

12.7. Підпункт 138.10.5 пункту 138.10 статті 138.

До складу інших витрат включаються, зокрема, фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених Податковий кодекс України, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

12.8. Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

12.9. Пункт 177.1 статті 177.

Доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в Податковий кодекс України.

12.10. Пункт 177.2 статті 177.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

12.11. Пункт 177.4 статті 177 (до 01.01.2015).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III Податковий кодекс України.

13. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні":

13.1. Частина 3 статті 2.

Суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

13.2. Частина 1 статті 9.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

14. Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин):

14.1. Пункт 4 частини першої статті 4.

Платниками єдиного внеску фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

14.2. Пункт 2 частини першої статті 7.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

14.3. Частина одинадцята статті 8.

Ставка єдиного внеску для вказаної категорії платників складає 34,7% від бази оподаткування, визначеної статтею 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід незалежно від форми (грошова чи не грошова) його отримання.

16. Чистий оподатковуваний дохід визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними із проведенням господарської діяльності такої фізичної особи-підприємця.

17. Витрати, що пов'язані з проведенням господарської діяльності фізичної особи-підприємця мають бути підтверджені належно оформленими первинними документами.

18. Платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

19. Фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати в межах норм, встановлених Податковим кодексом України, пов'язані із запозиченнями включаються до складу інших витрат, а не до витрат операційної діяльності.

20. Фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат.

На сьогодні законодавчо не встановлена форма ведення такого обліку, тому фізична особа - підприємець за власним бажанням може вести такий облік з використанням Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92.

Амортизація поширюється на об'єкти основних засобів та нематеріальних активів, витрати на придбання чи самостійне виготовлення яких підтверджені документально.

Таким чином, суми амортизаційних відрахувань підлягають включенню до складу витрат фізичної особи - підприємця на загальній системі оподаткування. При цьому, умовами для включення вищевказаних амортизаційних відрахувань до складу витрат фізичної особи - підприємця на загальній системі оподаткування є: власне бажання підприємця на загальній системі оподаткування щодо нарахування амортизації основних засобів та нематеріальних активів; ведення окремого обліку таких витрат за кожним об'єктом основних засобів та нематеріальних активів; документальне підтвердження витрат на придбання та/або на самостійне виготовлення таких об'єктів основних засобів та нематеріальних активів; амортизація нараховується з урахуванням встановленого Податковим кодексом України мінімально допустимого строку корисного використання об'єкта основних засобів та нематеріальних активів.

21. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов'язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

22. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Поряд з цим частиною 3 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З рішення суду апеляційної інстанції вбачається, що в частині правовідносин щодо включення Підприємцем до валових витрат пов'язаних з нарахуванням процентів за користування кредитними коштами, інших витрат пов'язаних з запозиченням коштів та амортизаційних відрахувань суд допустив неправильне застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги.

23. Колегія суддів зазначає, що з акту перевірки вбачається, що доводи контролюючого органу відносно того, що позивачем безпідставно віднесено до валових витрат відсотки за користування кредитними коштами вмотивовано тим, що такі витрати відносяться саме до складу інших витрат, а не до витрат операційної діяльності, які згідно з вимогами пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України включаються до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходу.

Враховуючи положення підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції Закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати в межах норм, встановлених Податковим кодексом України, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) включаються саме до складу інших витрат (які не беруть участі визначенні чистого доходу), а не до витрат операційної діяльності, а тому позивачем безпідставно віднесено до складу витрат вартість винагороди за користування кредитним лімітом, відповідно договору банківського обслуговування, суми процентів за користування кредитним лімітом; суми комісії за перерахування грошових коштів в рахунок кредитного ліміту відповідно тарифів банку; суму фінансового штрафу, сплачену на користь банку; вартість заборгованостей по кредитному договору Д-207 від 03.07.2013; суму комісійної винагороди та суми відрахувань за ККО по договору № wwbkzj від 20.07.2011 у 2013 році на загальну суму 13744,61 грн.

Вищеозначеного судами як першої так і апеляційної інстанції до уваги взято не було, проте це не призвело до неправильного ухвалення рішення судом першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

24. Щодо віднесення до витрат амортизаційних відрахувань, то колегія суддів зазначає наступне.

Фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування має право включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування, проте така фізична особа - підприємець має вести окремий облік таких витрат за кожним об'єктом амортизації, зобов'язана мати документальне підтвердження витрат на придбання та/або на самостійне виготовлення таких об'єктів. Крім того, нарахування амортизаційних відрахувань має здійснюватися з урахуванням положень Податковим кодексом України відносно мінімально допустимого строку корисного використання основних засобів та нематеріальних активів.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що оскільки контролюючий орган не покликався на відсутність документів чи на їх недоліки, на підставі яких Підприємець здійснював нарахування амортизаційних відрахувань та відносив їх на валові витрати, а також враховуючи, що контролюючий орган досліджував первинні документи позивача та його бухгалтерську звітність та не встановив жодного порушення порядку формування валових витрат, то відповідно позивач правомірно відніс амортизаційні відрахування до валових витрат, оскільки в будь - якому випадку правомірність нарахування амортизації має бути підтверджена належними первинними документами, тобто позивач мав би вести окремий податковий облік витрат за кожним об'єктом амортизації, проте будь - яких документів позивачем до матеріалів справи з цього приводу долучено не було.

Суд апеляційної інстанції також вказав перелік первинних документів, які досліджував контролюючий орган, зокрема Книгу обліку доходів і витрат, виписки з банку, накладні, акти виконаних робіт, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, угоди, оборотно-сальдові відомості, акти звірок, розрахункові документи, звітність за перевіряємий період та які, на думку суду, підтверджують правомірність віднесення амортизаційних нарахувань до витрат, оскільки жодних зауважень відносно вказаних документів контролюючим органом не висловлювалось та жодного порушення порядку формування валових витрат не встановлено, проте колегія суддів зауважує, що вказані документи не є документами, які підтверджують правомірність проведення Підприємцем амортизаційних відрахувань та віднесення таких до валових витрат. Як вже зазначалось вище фізична особа - підприємець (якщо бажає включати до витрат амортизаційні відрахування), має вести окремий облік таких витрат за кожним об'єктом амортизації, мати документи, що підтверджують витрат на придбання та/або на самостійне виготовлення об'єктів, які підлягають амортизації, відповідні розрахунки строків амортизації тощо, оскільки саме ведення такого обліку є підставою для включення таких до витрат, проте позивачем вказаних документів надано не було, матеріали справи таких не містять, а відповідно відсутні підстави для висновку про правомірність віднесенням позивачем амортизаційних відрахувань до валових витрат.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Підприємця в цій частині.

25. В частині позовних вимог щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.07.2014 № Ф-0005571701 на суму 35 744,58 грн то враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставин справи, зокрема і щодо наявності судового рішення у справі № 815/4243/14, яке набрало законної сили та яким встановлено, що Підприємцем в порушення п.138.2. та 138.4 ст.138 Податкового кодексу України, безпідставно було включено до складу валових витрат на протязі перевіреного періоду суму коштів у розмірі 126 839,00 грн., що призвело до порушення, п. 138.2 п. 138.4 ст. 158, ст.177 Податкового кодексу України та занижено суми податку на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності за 2011 рік у розмірі 19 026,00 грн, за 2012 рік у розмірі 8913,00
грн, а також враховуючи що, за даними звітів сума єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу, у розмірі 34,7% в 2011 році склала 5256,6 грн, даними перевірки - 16706,46 грн (відхилення 14449,86 грн), в 2012 році - 5225,88
грн, даними перевірки - 20394,98 грн (відхилення 15139,10 грн), в 2013 році - 9681 грн, даними перевірки - 15806,62 грн (відхилення 6125,62 грн), колегія суддів приходить до висновку про правомірність висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні вимог позивача в цій частині.

Посилання Підприємця в касаційній скарзі на неправильний метод розрахунку єдиного внеску колегія судді не приймає до уваги з огляду на те, що по-перше такими доводами не було обґрунтовано ні позовну заяву ні уточнену позовну заяву, по - друге наведені доводи стосуються випадку самостійного декларування Підприємцем річного доходу у відповідній звітності із зазначенням доходу в кожному місяці, а не випадку коли донарахування Підприємцю суми доходу та єдиного соціального внеску з такого доходу проводиться контролюючим органом за результатами перевірки та на підставі відповідного рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

26. З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в повному обсязі.

27. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За приписами частини 3 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 1 статті 352 того самого Кодексу визначено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З наведених вище мотивів Верховний Суд вважає наявними підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції в силу скасування ним рішення суду першої інстанції, яке частково відповідає закону.

Водночас, у частині мотивування відмови в задоволені позову в частині віднесення фізичною особою - підприємцем до валових витрат відсотків за користування кредитними коштами, постанова суду першої інстанції ухвалена з неправильним застосування норм матеріального права, що дає підстави для виходу за межі вимог касаційної скарги.

Частинами 1 та 4 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З урахуванням наведеного вище, суд касаційної інстанції дійшов висновків про наявність підстав для зміни мотивувальної частини постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2015 у справі №815/4242/14 скасувати.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2015 у справі №815/4242/14 змінити у мотивувальній частині, з врахуванням висновків наведених у постанові Верховного Суду.

У іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від
19.05.2015 у справі №815/4242/14 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

І. Я. Олендер

І. А. Гончарова

Р. Ф. Ханова,

Судді Верховного Суду