Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 420/13662/24

адміністративне провадження № К/990/18894/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року, ухвалене суддею Пекного А. С., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року, ухвалену колегією суддів у складі Ступакової І. Г., Семенюка Г. В., Шляхтицького О. І., у справі № 420/13662/24 за позовом Комунальної установи «Регіональна служба охорони» Одеської обласної ради» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Комунальна установа «Регіональна служба охорони» Одеської обласної ради» (далі - позивач, КУ «РСО» ООР») звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - відповідач, контролюючий орган, податковий орган, скаржник), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 квітня 2024 року № 15519/15-32-07-08, яким збільшено суму грошового зобов`язання за податком на додану вартість на загальну суму 2 729 286 грн, зокрема: 2 481 169 грн - за податковими зобов`язаннями, 248 117 грн - за штрафними санкціями.

Суть спору полягає в тому, що позивач здійснював безоплатне надання послуг з охорони майна іншим юридичним особам, засновниками яких є Одеська обласна державна адміністрація та Одеська обласна рада, а також забезпечував охорону посадових осіб Одеської обласної ради під час виконання ними службових обов`язків. Фінансування витрат позивача, пов`язаних з наданням зазначених послуг, здійснювалося за рахунок коштів обласного бюджету Одеської області шляхом надання субсидій (код бюджетної класифікації 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)»).

Проблемне питання у справі виникло у зв`язку з тим, що контролюючий орган дійшов висновку, що бюджетні кошти, отримані позивачем у вигляді субсидій, фактично є компенсацією за безкоштовно надані послуги, а тому повинні включатися до бази оподаткування податком на додану вартість.

Позивач, не погоджуючись із таким висновком, стверджує, що правовідносини між ним та органом місцевого самоврядування мають виключно бюджетний, а не цивільно-правовий характер, а отже, субсидії, отримані з бюджету для покриття видатків установи, не можуть розглядатися як компенсація вартості послуг і не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 17 квітня 2024 року № 15519/15-32-07-08 у частині суми грошового зобов`язання у розмірі 2 719 362,90 грн, зокрема: за основним зобов`язанням - 2 472 148,00 грн та за штрафними санкціями - 247 214,90 грн.

Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій погодилися з доводами позивача щодо помилковості висновків контролюючого органу про те, що КУ «РСО» ООР» здійснювала операції з постачання послуг охорони, а Одеська обласна рада перераховувала кошти з бюджету у якості компенсації за вказані послуги, у зв`язку з чим отримані комунальною установою бюджетні кошти повинні включатися до бази оподаткування податком на додану вартість. Суд зазначив, що відносини між позивачем і Одеською обласною радою щодо надання (перерахування) коштів є бюджетними, існують в рамках виконання бюджетної програми, а тому отримані позивачем з бюджету грошові кошти за кодом бюджетної класифікації 2610 за своїм характером для позивача не є компенсацією вартості товарів/послуг, що постачаються.

При цьому інші епізоди порушень, включених до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, достовірно установлені контролюючим органом, підтверджуються матеріалами справи та позивачем не спростовані, а саме:

1) КУ «РСО» ООР» не включила до складу податкових зобов`язань за лютий 2020 року вартість виконаних послуг з охорони Одеської загальноосвітньої школи № 27 у розмірі 1335 грн;

2) неправомірно включила в рядок 16.1 «Від`ємне значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду: значення рядка 21 попереднього звітного (податкового) періоду» декларації за лютий 2020 року 2178 грн податку на додану вартість у зв`язку з відсутністю декларації за попередній звітний період, за квітень 2020 року у розмірі 4090 грн і травень 2020 року у розмірі 1418 грн у зв`язку з відсутністю від`ємного значення, що підлягає включенню до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи установили:

Головне управління ДПС України в Одеській області провело позапланову виїзну документальну перевірку КУ «РСО» ООР» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт від 12 квітня 2021 року № 7267/15-32-07-09/42306010.

За наслідками розгляду заперечень позивача на вказаний акт перевірки відповідач визнав за необхідне провести позапланову документальну перевірку відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Після завершення дії мораторію на проведення документальних та фактичних перевірок, встановленого абзацом першим пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, наказом Головного управління ДПС в Одеській області від 22 лютого 2024 року № 1686-п призначено проведення позапланової документальної перевірки КУ «РСО» ООР».

За результатами проведеної перевірки складено акт від 28 березня 2024 року № 11584/15-32-07-08 про результати документальної позапланової виїзної перевірки, у висновках якого, серед іншого, зафіксовано порушення позивачем:

- підпункту 14.1.139 пункту 14.1 статті 14, пункту 180.1 статті 180, пункту 181.1 статті 181, пунктів 183.1, 183.2, 183.10 статті 183, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, пункту 4.1 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 листопада 2014 року № 1130, в результаті чого КУ «РСО» ООР» занизило зобов`язання з податку на додану вартість на 2481169 грн;

- пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого КУ «РСО» ООР» не склало і не зареєструвало в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлені терміни податкові накладні на суму 2472148 грн.

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що податковий орган встановив надання позивачем послуг з охорони власності іншим платникам податків - юридичним особам, засновником яких є Одеська обласна державна адміністрація або Одеська обласна рада, а саме: Державний архів Одеської області, Комунальна організація «Обласна служба експлуатації адміністративних будівель», Комунальна установа «Одеський обласний центр допомоги ветеранам війни». Крім того, позивач забезпечував охорону посадових осіб Одеської обласної ради під час виконання ними службових обов`язків.

Послуги з охорони цих юридичних та фізичних осіб оплачувалися не отримувачами послуг, а здійснювалось за рахунок фінансування з обласного бюджету Одеської області. Для цього на казначейський рахунок КУ «РСО» ООР» з бюджету надійшло коштів на загальну суму 12277557 грн за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)». При цьому, у звіті про фінансові результати КУ «РСО» ООР» визначила сутність операцій з охорони, що здійснювались за рахунок бюджетних коштів як реалізацію послуг та відобразила витрати, проведені за рахунок бюджетних коштів, у складі показників «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» (рядок 2050) та «Інші операційні витрати» (рядок 2180).

За висновками Головного управління ДПС в Одеській області, КУ «РСО» ООР» здійснювала саме операції з постачання послуг з охорони, а Одеська обласна рада, у якості компенсації за послуги з охорони, перераховувала грошові кошти.

Однак, КУ «РСО» ООР» з порушенням податкового законодавства не включила до об`єкту оподаткування податком на додану вартість операції з постачання послуг з охорони, наданих за рахунок фінансування з обласного бюджету.

На підставі вказаного акту перевірки Головне управління ДПС в Одеській області прийняло податкове-повідомлення рішення від 17 квітня 2024 року № 15519/15-32-07-08, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2 729 286 грн, зокрема: 2 481 169 грн - за податковими зобов`язаннями та 248 117 грн - за штрафними санкціями.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Головне управління ДПС в Одеській області, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, позивач посилається на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували підпункт 196.1.6 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 липня 2019 року у справі № 808/435/17.

За твердженням контролюючого у вказаному судовому рішенні суд касаційної інстанції сформулював правову позицію, згідно з якою отримані з бюджету кошти, що використовуються для надання послуг (у тому числі на підставі договорів, або коли послуга передбачена статутною діяльністю), є компенсацією вартості таких послуг та мають бути включені до бази оподаткування податком на додану вартість.

Скаржник акцентує увагу, що важливим є не лише джерело коштів, а й факт надання послуги третім особам або у рамках виконання завдань, передбачених статутом суб`єкта господарювання. При цьому, скаржник також посилається на постанову Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 826/11154/18, де йдеться про те, що операція, яка має відплатний характер та передбачає компенсацію вартості товарів/послуг, незалежно від джерела фінансування є об`єктом оподаткування податком на додану вартість.

Окрім цього, посилаючись на порушення норм процесуального права, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено фактичні обставини щодо того, що послуги охорони фактично надавалися третім особам, а також не надано належної правової оцінки висновкам акту перевірки, складеного за результатами виїзної документальної перевірки. Також, не було досліджено джерело та характер отриманих бюджетних коштів, підстави їх перерахування, що має значення для встановлення природи правовідносин (цивільно-правові чи публічні, відплатні чи безоплатні).

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими та правильними, а тому оскаржувані судові рішення є законними та не підлягають скасуванню.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Датою виникнення податкових зобов`язань у разі постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата зарахування таких коштів на банківський рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якій іншій формі, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов`язаннями перед бюджетом. (пункт 187.7 статті 187 ПК України)

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Водночас, нормою підпункту 196.1.6 пункту 196.1 статті 196 ПК України передбачено, що не є об`єктом оподаткування операції з виплат у грошовій формі заробітної плати (інших прирівняних до неї виплат), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи інших фондів загальнообов`язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі).

Наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 року № 333 затверджено Інструкцію щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету (далі - Інструкція №333), пунктом 1.5 розділу 1 якої передбачено, що видатки одержувачів бюджетних коштів здійснюються, зокрема, за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)».

За визначеннями, наведеними в пункті 1.6 Інструкції № 333, субсидії - це усі невідплатні поточні виплати підприємствам, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов`язані з відшкодуванням збитків державних підприємств; трансфертні платежі - невідплатні та безповоротні платежі, які не є придбанням товарів чи послуг, наданням кредиту або виплатою непогашеного боргу.

Відповідно до підпункту 2.4.1 Інструкції № 333 до коду 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)», окрім іншого, відносяться субсидії підприємствам (установам та організаціям), поточні видатки одержувачів бюджетних коштів; поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям).

Відповідно до наведених вище норм законодавства, надання субсидій/трансфертів не пов`язане з компенсацією вартості товарів і послуг, в обмін на проведені платежі, тобто, не є операцією з оплати товарів/послуг.

Наведене кореспондує з тим, що законодавчо визначений термін «субсидія» та/або «трансфертні платежі» не передбачає оплатності у вигляді компенсації вартості товарів/послуг, що придбавалися у суб`єктів господарювання, у тому числі платників податку на додану вартість, та є фінансуванням поточних бюджетних видатків.

При отриманні вказаних субсидій і трансфертних платежів, платник не визначає податкові зобов`язання з податку на додану вартість, оскільки відсутній сам об`єкт оподаткування податком на додану вартість.

Статтями 188 та 189 ПК України визначені правові підстави здійснення операцій з постачання товарів/послуг, які мають певне договірне або інше цивільно-правове підґрунтя.

Наведене в ПК України визначення постачання товарів/послуг відноситься до сфери цивільно-правових відносин, які регулюються нормами цивільного законодавства, та виникає з підстав, визначених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Разом з тим Бюджетним кодексом України визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Бюджетне законодавство передбачає використання бюджетних коштів виключно на цілі обумовлені планом їх використання.

Відносини між позивачем і обласною радою мають характер бюджетних відносин та мають розглядатись через призму бюджетного законодавства.

При цьому, у спірному випадку бюджетні кошти надійшли до КУ «РСО» ООР» не в рахунок оплати вартості поставлених позивачем послуг, позивач не поставляє послуги згідно з договорами безпосередньо Одеській обласній раді. Відтак, у нього не виникає податкових зобов`язань з податку на додану вартість під час бюджетних взаємовідносин.

Помилковість висновків контролюючого органу у цій справі фактично виникла з підстав неправильного тлумачення двох випадків отримання бюджетних коштів на виконання програми благоустрою міста чи інших подібних програм, а саме: 1) шляхом компенсації чи оплати вартості наданих (виконаних) послуг (робіт); та 2) шляхом цільового фінансування, що суттєво розрізняється між собою.

Так, у першому випадку для цілей оподаткування ПДВ отримані кошти вважаються оплатою (компенсацією) наданих (виконаних) послуг (робіт) одержувачем бюджетних коштів в межах таких програм, а тому їх сума має бути включена таким платником до бази оподаткування вартості виконаних ним робіт/послуг на дату їх отримання (пункт 187.7 статті 187 ПК України).

У другому випадку, отримання бюджетних коштів цільового фінансуванням в рамках певної програми, коли кошти надходять до постачальника з бюджетного рахунку одержувача бюджетних коштів, то при їх отриманні об`єкта оподаткування податком на додану вартість не виникає, оскільки в такому випадку у нього навіть відсутній факт постачання товарів, робіт, послуг, а отримані в рамках певної програми бюджетні кошти не є компенсацією вартості товарів/послуг для одержувача бюджетних коштів.

Суди попередніх інстанцій правильно установили, що жодного належного доказу того, що кошти надходили на рахунок позивача саме як оплата послуг охорони, відповідач не надав. Касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів, які б підтверджували зворотнє.

Відтак колегія суддів уважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що отримані позивачем від Одеської обласної ради кошти за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» на виконання затвердженої Одеською обласною радою Програми надання фінансової підтримки комунальним підприємствам (установам, організаціям) спільної власності територіальних громад Одеської області, які забезпечують діяльність обласної ради та обласної державної адміністрації, не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість. Відтак у позивача не виникало об`єкта оподаткування, відповідно, у КУ «РСО» ООР» не виникло правових підстав для визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з відсутністю об`єкта оподаткування податком на додану вартість.

Висновки судів першої та апеляційної інстанції у цій справі узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07 лютого 2023 року по справі № 420/18420/21, від 08 березня 2023 року по справі № 640/4920/20.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 808/435/17, оскільки в ній відсутні висновки, про які зазначає позивач у підставах касаційного оскарження. Більш того, предметом розгляду у вказаній справі є застосування штрафних санкцій за подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що очевидно виключає наявність висновку щодо правозастосування норм податкового законодавства щодо справляння податку на додану вартість, а також норм бюджетного законодавства. Крім цього, перевіривши доводи касаційної скарги щодо постанови Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 826/11154/18, колегія суддів також встановила відсутність зазначеної постанови Верховного Суду у цій справі, як і відсутність зазначеного скаржником висновку серед усталених правових позицій Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).

Таким чином, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі № 420/13662/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О. О. Шишов

М. М. Яковенко