Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.11.2019 року у справі №826/694/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2020 року

Київ

справа №826/694/15

адміністративне провадження №К/9901/5656/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОІЛ ІНТРЕЙД» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Желтобрюк І.Л., суддів Мамчура Я.С., Шостака О.О. від 23 липня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лирокс-Групп» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лирокс-Групп» (змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «ОІЛ ІНТРЕЙД»; далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі- відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 листопада 2014 року №0001471502.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків Інспекції про недотримання позивачем положень податкового законодавства та формування податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за результатами господарських операцій із контрагентом, оскільки вважає, що добросовісний покупець не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на податковий кредит за порушення правил декларування підприємством-постачальником.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2015 року позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що залучені до матеріалів справи документи є достатніми та належними доказами реальності фінансово-господарської діяльності позивача із Фермерським господарством «Досвід» (далі - ФГ «Досвід») у вересні 2014 року, а також здійснення за їх участю господарських операцій, тому Товариство за наявності відповідних законодавчих підстав включило до складу податкового кредиту суми ПДВ за наслідком таких відносин. За висновком суду доводи відповідача про порушення Товариством норм Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині формування податкового кредиту нормативно та документально не підтверджуються, а зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ є протиправним.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 липня 2015 року скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог Товариства.

Апеляційний суд дійшов протилежних висновків та зазначив у своєму рішенні про те, що реальність операцій між позивачем та ФГ «Досвід» щодо поставки останнім зернових та соняшника не підтверджується належними та допустимими доказами, які повинні супроводжувати фактичне виконання такого роду відносин й ФГ «Досвід» не мало реальної можливості поставити на адресу позивача десятки тон соняшника. Наведене суд обґрунтував тим, що: видані контрагентом податкові накладні не узгоджуються із періодом, протягом якого за умовами договору мала б здійснюватися поставка товару; за наявної у контролюючого органу інформації об`єктивно необхідних ресурсів для виконання спірних договірних зобов`язань ФГ «Досвід» не має й у підприємства відсутні земельні угіддя, придатні для вирощування зернових культур, наймані працівники, техніка, складські приміщення тощо, а використовувані ним земельні ділянки в адміністративних межах Балаклеївської сільської ради загальною площею 4,818 га (у тому числі 3,8303 га ріллі та 0,9877 га господарських дворів) об`єктивно не достатні для вирощування зернових та соняшника у розмірі, обумовленому договорами із позивачем.

Крім того суд апеляційної інстанції взяв до уваги наявність кримінального провадження №32014250000000135, порушеного стосовно посадових осіб ФГ «Досвід» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (далі - КК України), в межах якого як свідок був допитаний ОСОБА_1 - попередній власник ФГ «Досвід», який повідомив, що на земельних ділянках, що перебували в оренді підприємства, жодних зернових культур в 2014 році посіяно не було; в липні 2014 року ФГ «Досвід» перереєстровано на гр. ОСОБА_2 , яка зареєстрована в АР Крим, та змінено вид діяльності на «вирощування зернових».

Відтак, за висновком апеляційного суду, операції між Товариством та контрагентом не створюють наслідків для податкового обліку й у позивача відсутні підстави для формування податкового кредиту з ПДВ й, відповідно, право на бюджетне відшкодування сум податку.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство подало касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просило його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування апеляційним судом норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов`язань з ПДВ. Вважає, що цей суд дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже невірно оцінив залучені до справи докази та фактичні обставини справи, які свідчать про те, що операції між позивачем та його контрагентом фактично проведені та документально оформлені, Товариством дотримано передбачені ПК України умови для формування податкового кредиту з ПДВ, у зв`язку з чим, на його думку, відсутні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

В судове засідання представники учасників справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, не з`явилися, у зв`язку з чим, беручи до уваги положення частини 4 статті 344, пункту 2 частини 1 статті 345 КАС України, суд розглянув справу в порядку письмового провадження.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем перевірки складено акт від 28 жовтня 2014 року №1454/1-26-50-15-20-38934205, у якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пунктів 198.2, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ на суму 38665315,00 грн. та завищено на цю ж суму від`ємне значення між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за вересень 2014 року.

У акті перевірки Інспекція дійшла висновку про формування Товариством податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із ФГ «Досвід» без достатніх правових підстав. На обґрунтування останнього контролюючий орган посилався на те, що відповідно до бази даних ІС «Податковий блок» контрагент позивача не подавав декларацію з ПДВ за вересень 2014 року та не відобразив податкові зобов`язання по податкових накладних на суму 231991890,00 грн., у тому числі ПДВ - 38665315,00 грн., які включено до податкового кредиту позивача.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11 листопада 2014 року №0001471502, відповідно до якого Товариству зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ за вересень 2014 року у розмірі 38665315,00 грн.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту, а покупця - права на його формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

В ході розгляду справи судами встановлено, що 02 вересня 2014 року між Товариством та ФГ «Досвід» укладено договір поставки №17, за умовами якого останнє зобов`язалось поставити на користь позивача зернові та соняшник у загальній кількості 25000 тон плюс/мінус 10,0% а позивач, в свою чергу, зобов`язався сплатити їх вартість на умовах, визначених в договорі; період поставки товару з 01 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року.

Також 17 Вересня 2014 року між позивачем та ФГ «Досвід» укладено аналогічний вищезазначеному договір поставки №23, за умовами якого контрагент зобов`язався поставити на користь позивача зернові та соняшник у загальній кількості 30000 тон плюс/мінус 10,0%, а позивач, в свою чергу, зобов`язався сплатити їх вартість на умовах, визначених в договорі, період поставки товару - з 20 вересня 2014 року по 20 жовтня 2014 року.

З посиланням на вказані договори ФГ «Досвід» на адресу позивача виписані наступні податкові накладні: від 25 вересня 2014 року №2/2, від 26 вересня 2014 року №4/2, від 29 вересня 2014 року №6/2, від 30 вересня 2014 року №8/2 на загальну суму 106500542,00 грн., у тому числі ПДВ - 17750090,00 грн.; від 24 вересня 2014 року №1/2, від 25 вересня 2014 року №3/2, від 26 вересня 2014 року №5/2, від 29 вересня 2014 року №7/2, від 30 вересня 2014 року №9/2 на загальну суму 125491350,44 грн., у тому числі ПДВ - 20056000,07 грн. На підставі цих податкових накладних суми ПДВ включені Товариством до складу податкового кредиту у вересні 2014 року.

Як стверджував позивач, реальність виконання операцій за вказаними договорами підтверджується: рахунком - фактурою; видатковими накладними; платіжними дорученнями; банківськими виписками; договором зберігання; актами здачі-приймання майна.

Суд касаційної інстанції зазначає, що за певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, видані контрагентом податкові накладні не узгоджуються із періодом, протягом якого за умовами договору мала б здійснюватися поставка товару, й доказів уточнення періоду поставки позивачем до суду надано не було.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не встановлено наявності у контрагента достатніх ресурсів, необхідних для виконання спірних договірних зобов`язань, а саме земельних угідь, придатних для вирощування зернових культур, найманих працівників, техніки, складських приміщень тощо.

Суд апеляційної інстанції також оцінив відомості про використовувані контрагентом земельні ділянки в адміністративних межах Балаклеївської сільської ради загальною площею 4,818 га (у тому числі 3,8303 га ріллі та 0,9877 га господарських дворів) й дійшов висновку, що останніх об`єктивно не достатньо для вирощування зернових та соняшника у розмірі, обумовленому договорами із позивачем.

Врахував апеляційний суд й наявність кримінального провадження №32014250000000135, порушеного стосовно посадових осіб ФГ «Досвід» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205 КК України, в межах якого як свідок був допитаний ОСОБА_1 - попередній власник ФГ «Досвід», який повідомив, що підприємство було зареєстровано ним в 2007 році з власної ініціативи й по 2012 рік займалось розведенням свиней, а з 2012 по 2014 рік додатково вирощувало малину та виробляло біогумус; в зв`язку зі скрутним матеріальним становищем в травні 2014 року він був змушений розмістити в інформаційній мережі Інтернет оголошення про продаж товариства; за твердженням ОСОБА_1 , на оголошення відгукнулась жінка на ім`я ОСОБА_3, яка зв`язалась з ним засобами телефонного зв`язку, та запропонувала купити господарство за умови зміни його виду діяльності на «вирощування зернових». Також зазначив, що на земельних ділянках, які перебували в оренді підприємства, жодних зернових культур в 2014 році посіяно не було, а в липні 2014 року ФГ «Досвід» перереєстровано на гр. ОСОБА_2 , яка зареєстрована в АР Крим, та змінено вид діяльності на «вирощування зернових».

Оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, врахувавши ненадання документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують здійснення такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, відсутність у контрагента матеріально-технічної можливості здійснювати обумовлені договорами із позивачем зобов`язання, дефектність первинних документів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що, в даному випадку, надані позивачем первинні документи не підтверджують реальність операцій, які зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання (позивача).

Оскільки під час розгляду справи не встановлено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування податкового кредиту з ПДВ, правильним є висновок апеляційного суду про відсутність у позивача підстав для його формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

В межах спірних правовідносин судом апеляційної інстанції досліджені первинні документи Товариства, покладені в основу формування податкового обліку, здійснено їх аналіз, чим дотримано принцип належності та допустимості доказів.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги, які по суті зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, не дають підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при ухваленні рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 344, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОІЛ ІНТРЕЙД» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду