Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2020 року

Київ

справа №2340/4006/18

адміністративне провадження №К/9901/19585/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Ватутінського комунального виробничого підприємства "Водоканал" на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року (головуючий суддя Тимошенко В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року (головуючий суддя Земляна Г.В., судді - Ісаєнко І.О., Лічевецький І.О.) у справі за адміністративним позовом Ватутінського комунального виробничого підприємства «Водоканал» до Головного управління ДФС у Черкаській області, третя особа Ватутінська міська рада про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 року Ватутінське комунальне виробниче підприємство «Водоканал» (далі - Ватутінське КВП «Водоканал») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - ГУ ДФС у Черкаській області), третя особа Ватутінська міська рада, в якому просило визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 червня 2018 року №0083681304 Форма "Д" за платежем «податок на доходи фізичних осіб», яким нараховано суму грошового зобов`язання за штрафними (фінансовими ) санкціями (штрафами) у розмірі 322378,12 грн сума та пеню у сумі 135550,52 грн, з мотивів протиправності їх застосування.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, Ватутінське КВП «Водоканал» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зокрема, в обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки визначені в ньому штрафні санкції повинні застосовуватися згідно пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, а не пункту 127.1 статті 127 цього Кодексу, адже за обставин, які склались у даній справі, йдеться про несвоєчасну сплату податкового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб.

ГУ ДФС у Черкаській області скористалося своїм правом та надіслало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі наказу ГУ ДФС у Черкаській області від 16 квітня 2018 року №740 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки КВП «Водканал»» та направлень на перевірку, виданих ГУ ДФС у Черкаській області 26 квітня 2018 року №771/23-00-14-010, №733/23-00-13-0409, з 27 квітня 2018 року по 29 травня 2018 року відповідачем проведено вказану перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року з урахуванням пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, за результатами якої 5 червня 2018 року складено Акт №226/23-00-14-0107/24359125 (далі - Акт перевірки).

Згідно Акта перевірки позивачем порушено, зокрема, вимоги:

підпункту 163.1.2 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.2 пункту164.1 статті 164 підпунктів 168.1.1, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, підпункту "а" пункту 171.2. статті 171, підпункту "а" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого несвоєчасно перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб за період з 1 грудня 2015 року по 30 квітня 2016 року на загальну суму 291184,98 грн;

підпункту 163.1.2 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.2 пункту164.1 статті 164 підпунктів 168.1.1, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, підпункту "а" пункту 171.2. статті 171, підпункту "а" пункту 176.2 статті 176 ПК України, в результаті чого несвоєчасно перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб за період з 1 травня 2016 року по 30 вересня 2017 року на загальну суму 415414,43 грн.

На підставі вказаного Акта перевірки, ГУ ДФС у Черкаській області 27 червня 2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0083681304 Форма "Д" за платежем «податок на доходи фізичних осіб», яким нараховано суму грошового зобов`язання за штрафними (фінансовими ) санкціями (штрафами) у розмірі 322378,12 грн та пеню у сумі 135550,52 грн.

Вважаючи прийняте ГУ ДФС у Черкаській області 27 червня 2018 року податкове повідомлення-рішення №0083681304 неправомірним, Ватутінське КВП «Водоканал» звернулося до суду з позовом про його скасування.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 27 червня 2018 року, оскільки штрафні санкції і пеня за несвоєчасне перерахування позивачем до бюджету податку на доходи фізичних осіб нараховані податковим органом в межах строку давності, встановленого пункту 102.1 статті 102 ПК України та з правильним застосуванням пункту 127.1 статті 127 та статті 129 ПК України.

Зазначена позиція підтримана Шостим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду висновки судів попередніх інстанцій проте, що відповідачем доведено наявність правових підстав для застосування до позивача штрафних санкцій у відповідності до пункту 127.1 статті 127 ПК України вважає передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до підпункту "а" пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Згідно із підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

За змістом підпункту 168.1.2 статті 168.1 статті 168 вказаного Кодексу податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Підпунктом 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України визначено, що якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

В силу пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, податковий агент зобов`язаний перерахувати до бюджету утриманий податок під час виплати доходу, а якщо оподаткований дохід нараховується, але не виплачується платнику податку, то податок підлягає сплаті (перерахуванню) у строки, встановлені ПК України для місячного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 127.1 статті 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Згідно із підпунктом 126.1 статті 126 ПК України у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, положення статті 126 ПК України щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

Тобто, у разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених ПК України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК України.

В свою чергу, положеннями статті 127 ПК України встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 Податкового кодексу України, а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 7 лютого 2018 року (справа №813/5787/15), від 27 березня 2018 року (справа №П/811/618/17), від 11 вересня 2018 року (справа №805/3649/17-а), від 24 жовтня 2018 року (справа №820/2405/16), від 8 жовтня 2019 року (справа № 820/5099/18).

Отже, вирішуючи питання щодо правомірності застосування до платника податків штрафів, визначених статтею 127 ПК України, слід з`ясовувати, чи була проявлена з боку такого платника протиправна бездіяльність у вигляді не нарахування, неутримання та/або несплати податкового зобов`язання.

У позовній заяві, а також апеляційній скарзі позивач наголошував на відсутності факту ненарахування, неутримання та/або несплати податку на доходи фізичних осіб та помилковості обчислення контролюючим органом суми штрафних санкцій із застосуванням приписів Податкового кодексу України, які передбачають відповідальність за таке порушення, адже зміст акту перевірки та додатків до нього свідчать саме про несвоєчасність сплати податку. Ватутінське КВП «Водоканал» вказувало, що на час проведення перевірки суми грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб ним були сплачені в повному обсязі, що підтверджено бухгалтерською документацією наданою при перевірці відповідачу.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою відповідні доводи платника податків та не досліджено зміст акта перевірки, як такого, на предмет суті встановлених порушень і як наслідок, не надано правової оцінки правильності обраного контролюючим органом виду відповідальності, встановленої Податковим кодексом України саме за такі порушення, обмежившись лише констатацією застосованих контролюючим органом розмірів штрафної санкції.

За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент подання касаційної скарги; далі - КАС України) суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).

Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Частинами першою - третьою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент подання касаційної скарги; далі - КАС України) передбачено що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною другою статті 353 вказаного Кодексу передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 КАС України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Ватутінського комунального виробничого підприємства «Водоканал» задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх