Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2025 року

м. Київ

справа №160/29742/23

адміністративне провадження № К/990/6073/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Уханенка С. А.,

суддів - Жука А.В., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи - Головного управлення Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року (суддя-доповідач - Шальєва В.А., судді - Іванов С.М., Черпунов Д.В.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 16 жовтня 2023 року № 179-23 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

1.1. Позов обґрунтовано тим, що у 2015 році він переїхав до України з Республіки Молдова через побоювання за своє життя, оскільки його батько був членом опозиційної партії, у зв`язку з чим члени його сім`ї неодноразово переслідувалися за свої політичні переконання. У травні 2022 року він уперше звернувся до відповідача із заявою про визнання його біженцем, однак отримав відмову в оформленні документів для вирішення цього питання, яку оскаржив до суду. Позивач указує, що судовими рішеннями у справі № 160/13263/22 орган ДМС було, зокрема, зобов`язано прийняти відповідне рішення про оформлення документів для вирішення порушеного ним питання, однак ДМС України знову відмовило йому у наданні такого статусу, з посиланням на відсутність умов, установлених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Посилаючись на те, що у разі повернення до Республіки Молдова його дійсно будуть переслідувати через політичні погляди, а відповідач протиправно відмовив йому у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, просив суд задовольнити позов.

ІІ. Установлені судами обставини справи

2. ОСОБА_1 є громадянином Республіки Молдова, що підтверджується посвідченням особи НОМЕР_1 , виданим 17 червня 2015 року ДП «Центр Державних інформаційних ресурсів «Реєстр» (дійсне до 02 серпня 2025 року), який у 2015 році приїхав до України.

3. У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак отримав відмову в оформленні документів для вирішення цього питання та відповідний наказ від 20 травня 2022 року №101 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

3.1. Не погоджуючись з таким рішенням органу ДМС, позивач оскаржив його до суду.

3.2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року, позов ОСОБА_1 у справі № 160/13263/22 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДМС в Дніпропетровській області від 20 травня 2022 року №101 «Про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» стосовно ОСОБА_1 та зобов`язано ГУ ДМС в Дніпропетровській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3.3. На виконання судових рішень у справі № 160/13263/22, наказом від 20 червня 2023 року № 67 ГУ ДМС в Дніпропетровській області скасовано наказ від 20 травня 2022 року № 101 та наказано забезпечити виконання усіх заходів, передбачених чинним законодавством з питань оформлення документів, необхідних для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

4. У межах процедури оформлення документів ОСОБА_1 для надання йому відповідного статусу ГУ ДМС в Дніпропетровській області направлено запити до територіальних органів ДМС та інших державних органів щодо надання інформації стосовно позивача.

5. Ураховуючи те, що у розпорядженні ГУ ДМС в Дніпропетровській області була ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2022 року у кримінальній справі № 202/1573/22 стосовно ОСОБА_1 , до Управління Служби безпеки України у Дніпропетровської області (далі - УСБУ у Дніпропетровській області) був направлений лист № 1201.3.3-12441/12.3-23, в якому орган ДМС, з-поміж іншого, повідомив, що до Міністерства юстиції України надійшов запит від Міністерства юстиції Республіки Молдова про видачу ОСОБА_2 з метою екстрадиції для виконання вироку суду, у зв`язку з чим, відповідно до частини шостої статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» просив здійснити перевірку указаних обставин стосовно позивача.

5.1. Так, в указаній ухвалі Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у кримінальній справі № 202/1573/22 містилася інформація про те що 25 червня 2021 року працівниками відділення поліції № 1 Дніпропетровського районного управління поліції ГУ НП в Дніпропетровській області в порядку статей 208 582 Кримінального процесуального кодексу України затримано громадянина Республіки Молдова ОСОБА_3 (мовою паспорту ОСОБА_3 ), який розшукується компетентними правоохоронними органами Республіки Молдова, для виконання вироку суду про засудження останнього за вчинення злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 190 Кримінального кодексу Республіки Молдова (далі - КК РМ). Вироком суду Белць від 13 квітня 2016 року у справі № 1-800/2014 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 190 КК РМ та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 15 років, з виконанням покарання в пенітенціарній установі закритого типу з позбавленням права займати посади, пов`язані з управлінням грошовими засобами.

5.2. У зв`язку з викладеним, ГУ ДМС в Дніпропетровській області також надіслало відповідний запит до відділу міжнародного поліцейського співробітництва Головного Управління національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУ НП в Дніпропетровській області), в якому просило перевірити за обліками Генерального Секретаріату Інтерполу громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 .

6. Листом від 14 серпня 2023 року № 55/2-5847 нт-вих. УСБУ у Дніпропетровській області повідомило, що за результатами перевірки громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який має намір отримати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту не отримано інформації, яка б перешкоджала його подальшому документуванню.

7. Листом від 21 липня 2023 року № 10/23/Н2/15F/419/1275 ГУ НП в Дніпропетровській області повідомило, що станом на 21 липня 2023 року за обліками Генерального секретаріату Інтерполу громадянин ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в міжнародному розшуку не перебуває. Однак додатково проінформовано, що є інформація про те, що раніше фігурант розшукувався правоохоронними органами Республіки Молдова, з метою арешту та екстрадиції для притягнення до кримінальної відповідальності за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 190 КК Республіки Молдова (шахрайство в особливо великих розмірах).

7.1. Водночас ГУ НП в Дніпропетровській області проінформувало, що з метою повної та всебічної перевірки запитуваної інформації 27 червня 2022 року направило відповідний запит Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва НП України, який листом від 20 липня 2023 року повідомив, що відповідною комісією було вирішено, що інформація, надана Національним центральним бюро Інтерполу в Республіці Молдова щодо громадянина ОСОБА_2 не відповідають вимогам статей 10 та 12 Правил Інтерполу про обробку даних, а також загальним положенням статті 2 Статуту Інтерполу, а тому її необхідно видалити, що і було зроблено.

8. Також судами установлено, що в матеріалах справи є ухвала слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2023 року у кримінальній справі № 202/8820/23 в якій, зокрема, зазначено, що наказом Міністерства юстиції України від 24 листопада 2021 року №4204/5 було прийнято рішення про видачу (екстрадицію) ОСОБА_2 до Республіки Молдови, проте ухвалою Київського апеляційного суду від 09 січня 2023 року зазначений наказ Міністерства юстиції України №4204/5 було скасовано і судове рішення набрало законної сили 09 січня 2023 року.

9. За результатами розгляду матеріалів особової справи № 2021DP0010 ГУ ДМС в Дніпропетровській області складено рекомендаційний висновок від 15 вересня 2023 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону, а саме відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань у заявника відсутні, а також заявник не надав обґрунтованих доказів щодо загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, передбачені пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (а.с. 220 - 235 том 1).

9.1. Указаний висновок разом із матеріалами справи № 2021DP0010 було направлено ДМС України.

10. Відповідно до статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та за результатами розгляду особової справи № 2021DP0010, 16 жовтня 2023 року ДМС України прийняло рішення № 179-23, яким відмовлено громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з підстав відсутності умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (а.с. 219 том 1).

11. 06 листопада 2023 року ОСОБА_1 отримав повідомлення про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 23 жовтня 2023 року №07-23. Підстава: рішення Державної міграційної служби України від 16 жовтня 2023 року №179-23.

12. Предметом спору у цій справі є правомірність рішення про відмову у визнанні особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

13. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України від 16 жовтня 2023 року № 179-23 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано ДМС України прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

13.1. Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні докази звернення Дніпропетровської обласної прокуратури за дорученням Міністерства юстиції України до ГУ ДМС у Дніпропетровській області щодо проведення повторної перевірки обставин, що можуть перешкоджати видачі (екстрадиції) до Республіки Молдова громадянина цієї держави ОСОБА_1 , як і відсутні докази щодо прийняття нового рішення про видачу (екстрадицію) позивача. Суд також урахував, що станом на 21 липня 2023 року за обліками Генерального секретаріату Інтерполу ОСОБА_1 у міжнародному розшуку не перебуває, в розшук Інтерполом не оголошений та щодо нього не опубліковано циркулярне оповіщення. Тому висновки відповідача про те, що позивач не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності через побоювання бути притягнутим до кримінальної відповідальності за вчинені ним дії, є суб`єктивним судженням, а отже ДМС повно та об`єктивно не встановило наявність або відсутність конвенційних ознак, що дають позивачу право на отримання відповідного статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

14. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено у позові.

14.1. Скасовуючи рішення суду та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не наведено конкретних фактів дискримінаційного ставлення до нього, яке б могло бути кваліфіковане як переслідування за ознаками політичних переконань, а викладена історія переслідування є непідтвердженою, як і те, що порушення кримінальної справи щодо позивача із винесенням обвинувального вироку та призначенням покарання були спричинені саме його політичною позицією. Членство позивача у партії не підтверджено відповідним членським квитком. Суд апеляційної інстанції указав, що батько позивача ОСОБА_7 (як й сам позивач за його твердженнями) є членом політичної партії «Дія та солідарність» (PAS), яка на цей час є правлячою партією у Республіці Молдова і судом не встановлено, що позивач зазнавав будь-яких обмежувальних заходів в Республіці Молдова, оскільки мав змогу вільно здобувати освіту, переміщуватися територією країни, безперешкодно оформити паспортний документ для виїзду за кордон та перетнути кордон країни громадянської належності тощо. Матеріали особової справи ОСОБА_1 не свідчать про наявність будь-якої його дискримінації зі сторони органів державної влади Республіки Молдова, що спростовує викладену ним історію ймовірного переслідування на території країни громадянської належності та не дозволяє обґрунтувати причину виїзду позивача з Республіки Молдова з позиції надання міжнародного захисту в Україні. Крім того, ОСОБА_1 , прибувши в Україну у 2016 році не звернувся за захистом у порядку та строки, встановлені у частині першій статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а звернувся лише у 2022 році (через п`ять років) після прибуття в Україну після його затримання через розшук правоохоронними органами Республіки Молдова. Крім того, за результатами проведеної відповідачем перевірки екстрадиційних документів встановлено, що кримінальне правопорушення, за яке розшукується позивач, не належить до військових та не носить політичного характеру, оскільки позивача засуджено за вчинення шахрайства в особливо великих розмірах і той факт, що ОСОБА_1 не перебуває у міжнародному розшуку за каналами Інтерполу, не є тією обставиною, яка дозволяє дійти висновку про наявність обставин, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін

15. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

15.1. У касаційній скарзі заявник зазначив, що судом апеляційної інстанції не враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 23 травня 2018 року у справі № 820/1309/16, в який Суд зазначив, що побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні і такі обставини є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. ОСОБА_1 також послався на незастосування судом висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 12 березня 2020 року у справі № 520/7064/19, відповідно до якого заявник не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і не має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів.

15.2. ОСОБА_1 указав, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, оскільки у цьому випадку відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пунктів 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

15.3. Заявник наголошує, що причиною звернення до відповідача стало побоювання за своє життя та недоторканість в Республіці Молдова, через політичні переслідування, оскільки саме батько позивача, а не позивач, як було зазначено в оскаржуваній постанові, є членом політичної партії - Міжнародна Християнсько- Демократична партія, тому він вважає, що у разі повернення до Республіки Молдова його будуть переслідувати через його політичні погляди. Отже, існують обґрунтовані підстави стати жертвою переслідування за ознаками політичних переконань, тому висновки, зазначені в постанові Третього апеляційного адміністративного суду, є такими, що не відповідають дійсності та прийняті без урахування усіх істотних обставин справи.

16. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 лютого 2025 року визначено склад колегії суддів для розгляду касаційної скарги: головуючий суддя - Мартинюк Н.М., судді: Мельник-Томенко Ж.М., Жук А.В.

17. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

18. У відзивах на касаційну скаргу ДМС України та ГУ ДМС в Дніпропетровській області просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки постанова суду апеляційної інстанції є законною та такою, що ґрунтується на засадах верховенства права. Відповідачі указують, що поняття «обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань» є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця і цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Так, суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання, що є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї і саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну та стала біженцем. Натомість, об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

18.1. ДМС України та ГУ ДМС в Дніпропетровській області посилаються на те, що положеннями пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

18.2. Відповідачі наголошують, що доводи позивача (підтримані судом першої інстанції) про те, що він нібито не може повернутися до країни громадянського походження у зв`язку із сфабрикованою проти нього кримінальною справою, є цілком безпідставними, адже намагання уникнути покарання у країні громадянського походження за вчинення кримінального правопорушення, яке не належить до військових та не носить політичного характеру, так як ОСОБА_1 засуджено за вчинення шахрайства в особливо великих розмірах і в силу закону не є підставою для визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

19. У зв`язку з перебуванням судді Мартинюк Н.М. у відпустці по вагітності та пологах, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 вересня 2025 року визначено інший склад колегії суддів для розгляду касаційної скарги: головуючий суддя - Уханенко С.А., судді: Жук А.В., Соколові В.М.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

20. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

22. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні регламентовано Законом України від 08 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

23. За визначеннями, наведеними в частині першій статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):

біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (пункт 1);

додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті (пункт 4);

заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті (пункт 8);

особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13);

24. Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту установлений статтею 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до частини першої якої, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

24.1. Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України (частина п`ята статті 5 указаного Закону).

24.2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина шоста статті 5 указаного Закону).

25. Умови, за яких особа не визнається біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту наведені у статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за змістом частини першої якої, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, особа, яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; ; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; .

26. Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

27. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року (далі - Конвенція) і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

28. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

29. Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу 2004/83/ЕС від 29 квітня 2004 року «Про мінімальні стандарти кваліфікації та статусу громадян третіх країн або осіб без громадянства як біженців або осіб, які взагалі потребують міжнародного захисту та змісту наданого захисту» які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, в разі якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

29.1. Директива Ради ЄС 2004/83/ЕС від 29 квітня 2004 року у статті 15 визначає підстави для надання додаткового захисту як ризик отримання серйозної шкоди у формі: (А) смертної кари; (В) катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та (С) серйозної особистої загрози життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.

VI. Позиція Верховного Суду

30. Питаннями, яке суд касаційної інстанції має вирішити в межах розгляду цієї справи, є:

- перевірка обґрунтованості доводів позивача про те, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду у справах № 820/1309/16 та № 520/7064/19;

- необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

31. Відповідаючи на поставлені питання, Верховний Суд виходить з наступного.

32. Ключовими аргументами касаційної скарги ОСОБА_1 є:

- суд апеляційної інстанції повинен був застосувати правову позицію Верховного Суду у справі № 820/1309/16, в якій Суд указав, що побоювання особи є оціночним судженням, з визначенням критеріїв його оцінки, а за висновками суду касаційної інстанції у справі №520/7064/19 заявник не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і не має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, , оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів;

- причиною його звернення до відповідача стало побоювання за своє життя та недоторканість в Республіці Молдова, через політичні переслідування, оскільки його батько є членом політичної партії - Міжнародна Християнсько - Демократична партія, тому він вважає, що у разі повернення до Республіки Молдова його будуть переслідувати через його політичні погляди, а отже існують обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознаками політичних переконань.

33. Аналізуючи, зазначені позивачем приклади судових справ № 820/1309/16 та № 520/7064/19, Верховний Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 щодо необхідності застосування до спірних правовідносин висновків суду касаційної інстанції, сформовані у цих справах, оскільки наведення позивачем окремих цитат з указаних судових рішень, без зазначення норми щодо якої сформовано висновок, не підтверджують застосовність цього висновку до справи, що розглядається.

34. Що стосується аргументів про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», то Суд зауважує, що у цих нормах наведені загальні визначення поняття «біженець» та «особа, яка потребує додаткового захисту». Суд наголошує, що умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявнику статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту неодноразово викладалися у постановах Верховного Суду, зокрема, у справах 826/28240/16 та 815/3481/17, що, відповідно обумовлює відсутність підстав для формування судом касаційної інстанції окремого висновку. Крім того, застосування законодавчо закріплених умов залежить від конкретних фактів, установлених судами у кожному окремому випадку, оскільки спори про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, як правило, мають індивідуальний характер і обставини переслідувань, мотиви виїзду та ступінь небезпеки є унікальними для кожного заявника.

35. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатує, що наразі судова практика у такій категорії справ сформована так, що при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнанні біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, зокрема, насамперед повинні ураховуватися конвенційні підстави, наведені у пункті 24 цієї постанови. Водночас застосування узагальнених правових висновків Верховного Суду завжди вимагає від судів попередніх інстанцій безпосередньої оцінки конкретних доказів і фактів, що характеризують особисту ситуацію особи, яка звернулася за таким захистом. Це означає, що запроваджений Верховним Судом підхід щодо критеріїв надання іноземцю статусу біженця/особи, яка потребує додаткового захисту, був побудований, із застереженням про необхідність урахування оцінки доказів у кожній конкретній справі.

36. У справі, що розглядається, що позивач наполягає на існуванні обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань (пункт 2 Конвенції) і це переслідування пов`язане з його політичними поглядами (підпункт «д» пункту 3 Конвенції).

37. Разом з тим, одним із визначальних критеріїв під час установлення статусу біженця є наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Цей критерій має комплексний характер, оскільки включає суб`єктивну та об`єктивну сторони.

37.1. Так, суб`єктивна сторона полягає у внутрішньому переконанні особи щодо існування загрози її життю, свободі чи безпеці у країні походження. Такі побоювання є результатом психологічної оцінки ситуації, що склалася навколо неї, і саме під їхнім впливом особа приймає рішення залишити державу. З огляду на це, при вирішенні спору про надання статусу біженця ретельному дослідженню підлягає суб`єктивне сприйняття заявником небезпеки та мотиви його виїзду.

37.2. Об`єктивна сторона пов`язана з фактичним підтвердженням наявності ризику переслідування. Вона полягає у наданні доказів, що свідчать про реальність побоювань, зокрема документів, свідчень, офіційних звітів чи інших відомостей, які доводять наявність обставин, здатних створити реальну загрозу для особи у разі її повернення до країни походження. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

38. Як установлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи (зокрема, протоколом співбесіди від 29 червня 2023 року) позивачем не наведено конкретних фактів дискримінаційного ставлення до нього, яке б могло бути кваліфіковане як переслідування за ознаками політичних переконань. Навпаки під час співбесіди ОСОБА_1 зазначив, що його батько є членом партії «Дії та сролідарність» і очолює її осередок на півночі Молдови та указав, що з 2019 року це вже правляча партія (том І, а.с.168 - 169, том І).

Наведене свідчить про відсутність з боку заявника достатнього обґрунтування власного суб`єктивного сприйняття небезпеки та мотивів виїзду з країни громадянської належності.

39. Судами попередніх інстанцій також не встановлено, що позивач зазнавав будь-яких обмежувальних заходів в Республіці Молдова, оскільки мав можливість вільно здобувати освіту, переміщуватися територією країни, безперешкодно оформити паспортний документ для виїзду за кордон та перетнути кордон країни громадянської належності тощо. Крім того, описані позивачем факти затримання його поліцією стосувалися 2012 - 2014 років, а отже викладена ним історія переслідування є непідтвердженою, як і те, що порушення кримінальної справи щодо позивача, із винесенням обвинувального вироку та призначенням покарання були спричинені саме його політичною позицією.

40. Верховний Суд також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що не зважаючи на те, що наразі позивач не перебуває у міжнародному розшуку за каналами Інтерполу, такий факт не свідчить про наявність обставин, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», так як під час проведеної органом ДМС перевірки екстрадиційних документів було з`ясовано, що кримінальне правопорушення, за яке розшукується ОСОБА_1 , кваліфіковане як шахрайство в особливо великих розмірах, а отже не належить до злочинів військового або політичного характеру.

41. Правильною є оцінка судом апеляційної інстанції обставини надмірного строку звернення за захистом через п`ять років після прибуття в Україну. Отже суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту на території України, через наявність ознак, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

42. Доводи касаційної скарги щодо неналежної оцінки судом апеляційної інстанції обставин справи, з посиланням на те, що висновки, зазначені в постанові Третього апеляційного адміністративного суду, є такими, що не відповідають дійсності, не знайшли підтвердження під час перегляду цієї справи Верховним Судом, оскільки матеріали цієї справи свідчать про протилежне та спростовують аргументи позивача про існування щодо нього обґрунтованих підстав стати жертвою переслідування за ознаками політичних переконань.

43. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

44. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

VІI. Судові витрати

45. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасником справи, на користь якого ухвалено судове рішення, за наслідками перегляду справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року залишити без змін.

3. Судові витрати не розподіляються.

4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуючий суддя: С.А. Уханенко

Судді: А.В. Жук

В.М. Соколов