ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

справа №520/4495/2020

касаційне провадження № К/9901/1209/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Слобожанської митниці Держмитслужби на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 (суддя Бабаєв А.І.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2020 (головуючий суддя - Подобайло З.Г., судді - Бартош Н.С., Григоров А.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротаєрс" до Слобожанської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євротаєрс" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулось до суду із позовом до Слобожанської митниці Держмитслужби (далі - відповідач, Митниця, митний орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 19.03.2020 № UА807000/2020/000767/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА807180/2020/00025.

В обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на протиправність прийняття митним органом оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів, оскільки ним під час митного оформлення товару разом з поданням митної декларації були подані документи, які підтверджували митну вартість товарів за ціною контракту, тому відповідач не мав законних підстав для коригування митної вартості із застосуванням резервного методу.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 23.07.2020 позов задовольнив: изнав протиправними та скасував рішення про коригування митної вартості товарів від 19.03.2020 № UА807000/2020/000767/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА807180/2020/00025. Стягнув з Митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства сплачений судовий збір в сумі 6990,16 грн. Відмовив у стягненні судових витрат на правничу допомогу з Митниці на користь Товариства.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 25.11.2020 апеляційну скаргу Митниці залишив без задоволення, апеляційну скаргу Товариства задовольнив, скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні судових витрат на правничу допомогу з Митниці на користь Товариства. Стягнув на користь Товариства судові витрати на правничу допомогу у розмірі 23000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Митниці. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 залишив без змін.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем надані митному органу всі передбачені чинним законодавством документи, необхідні для підтвердження митної вартості товару з урахуванням умов поставки товару. Надані відповідачу при митному оформленні товару відомості про визначення митної вартості товару базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддаються обчисленню, відтак, оскаржувані рішення про коригування митної вартості та картка відмови є протиправними та підлягають скасуванню.

При цьому, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат та ухвалюючи в цій частині нове рішення, виходив з того, що невизначення позивачем тривалості часу, який витрачено адвокатом на надання окремих видів послуг по даній справі, за умови окреслення певної загальної фіксованої суми вартості правничої допомоги за договором від 23.03.2020 та документальне підтвердження її надання і оплати, не може вважатися підставою для визнання таких витрат необґрунтованими.

Митниця, не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин справи. Стверджує про наявність розбіжностей у документах, які підтверджують числові значення складових митної вартості. Скаржник доводить, що на час здійснення митного оформлення товару, позивач не надав документів в підтвердження заявленої митної вартості товарів та спростування виявлених розбіжностей у документах.

Як на підставу касаційного оскарження відповідач посилається на положення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник вважає, що судами не враховані висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 15.08.2019 у справі №826/19400/15, в якому суд зазначив, що перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначений частиною другою статті 53 Митного кодексу України, є обов`язковим для надання при митному оформленні товару. Зауважує, що судами не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.05.2018 у справі №809/1260/17, від 02.04.2019 у справі №826/14258/15, №815/4150/14, від 16.04.2019 у справі №804/16271/15, в яких суд дійшов висновку, що обов`язок доведення митної ціни товарів лежить на позивачу. Вказує, що судами не враховані висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 19.06.2018 у справі №818/1220/17, в якій суд дійшов висновку, що з огляду на суперечність поданих декларантом документів у митниці були обґрунтовані підстави для сумніву в правильності митної оцінки товару, які не були усунуті позивачем шляхом надання додатково витребуваних документів. За відсутності документів, які б пояснили чи спростували сумніви митного органу, останній мав достатні та обґрунтовані підстави для невизнання митної вартості товару за ціною договору (контракту) та застосування другорядного методу визначення митної вартості імпортованих товарів. Відповідач зазначає, що судами не врахований висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15.08.2019 у справі № 826/19400/15, в якій суд дійшов висновку, що за наявності підстав сумніву митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України відповідач має витребувати додаткові документи для перевірки правильності визначення митної вартості товару.

Також, скаржник покликається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, сформульованих у постанові від 01.09.2020 № 640/6209/19, щодо співмірності витрат на надання правової допомоги із ціною позову.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.02.2021 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.06.2025 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 04.06.2025.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 16.12.2019 між ТОВ "Євротаєрс" (покупець) та Shandong Hongsheng Rubber Technology Co., Ltd (Китай) (продавець) був укладений зовнішньоекономічний комерційний контракт № 16.12.2019, предметом якого була купівля шин для легкових, вантажних автомобілів, автобусів, спецтехніки, дисків стальних автомобільних, коліс у збірці (код УКТЗЕД 87087), шин автомобільних код (УКТЗЕД 4011) (далі - товар) у відповідності до заявок та рахунків (пункт 1.1 статті 1); покупець направляє заявку продавцю із зазначенням найменування, асортименту, кількості товару, який покупець бажає придбати у продавця (пункт 1.2 статті 1); заявка вважається узгодженою після підписання сторонами проформи-інвойсу (пункт 1.3 статті 1); платежі за даним контрактом здійснюються банківським переводом в доларах США на підставі проформ-інвойсів та комерційних рахунків, які виставляються продавцем (пункт 3.1 статті 3); платежі за даним контрактом здійснюються банківським переводом в доларах США після підписання контракту обома сторонами та 100% оплати від комерційних рахунків, виставлених продавцем перед заходом товару у порт призначення (пункт 3.2 статті 3); продавець продає, а покупець купує товар у відповідності до заявок і комерційних рахунків на умовах CFR морський порт Південний або морський порт Одеса (згідно Інкотермс-2010), також допускається відвантаження на умовах FOB порти Китаю (згідно Інкотермс-2010) (пункт 4.3 статті 4).

12.03.2020 до відповідача подано для митного оформлення декларацію №/2020/001246, разом із якою подано пакувальний лист №HS034191216 від 09.01.2020, рахунок фактуру (інвойс) №HS034191216 від 19.01.2020, коносамент №WMS19126751 від 14.01.2020, накладну ЦІМ №40148579 від 08.03.2020, документ, що підтверджує вартість перевезення товару (довідку про транспортні витрати) від 02.03.2020, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів від 16.12.2019, договір про надання послуг митного брокера від 07.05.2018. Також, декларантом позивача були надані додаткові документи

Під час здійснення митним органом контролю правильності визначення митної вартості товарів встановлено, що в поданих декларантом документах, які підтверджують заявлену митну вартість, містяться розбіжності, а саме: надано два прийс-листа від продавця та виробника з однаковими цінами на умовах поставки FOB, тобто не враховано прибуток продавця, що неможливо; оплата у сумі 100% згідно умов контракту здійснюється на підставі попередніх проформ-інвойсів та рахунків, які не були надані, що унеможливлює ідентифікувати банківські платежі саме до цієї поставки, а також тому, що не надано специфікацію, сума, вказана в платіжних дорученнях від 23.12.2019 та від 24.02.2020, не співпадає із сумою, зазначеною в інвойсі, дата платіжного доручення від 19.12.2019 значно раніше, ніж дата інвойсу від 19.01.2020, у довідці про транспортні витрати у графі «морський фрахт за межами території України» не зазначені відомості щодо експедиторської винагороди.

Відповідач, розглянувши документи, надані позивачем, прийняв рішення про коригування митної вартості товарів від 19.03.2020 № UА807000/2020/000767/2. Так, в рішенні про коригування митної вартості товарів вказано, що джерелом інформації для даного рішення є наявна в митному органі цінова інформація з врахуванням спрацювання ризику АСАУР код 105-2,106-2, є наявна в митному органі цінова Інформація що наявна в АСМО Інспектор та ЄАІС про митні оформлення товарів митне оформлення, яких вже здійснено у максимально наближений термін: №UА500020/2020/200294 від 08.01.2020. Зазначено, що при прийнятті рішення застосовані Методичні рекомендації щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджені наказом ДФС України від 11.09.2015 № 689. Також, зазначено, що коригування митної вартості здійснено за другорядним методом (резервним методом) у відповідності до статті 64 Митного кодексу України, розрахунок митної вартості складає: тов. № 1) 170,01 USD/шт.= 170,01 USD * 260 шт.= 44202,60 USD.

На підставі вищевказаного рішення відповідачем складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА807180/2020/00025.

Судами також установлено, що представником відповідача в обґрунтування висновку про заниження митної вартості товару Товариством, вказано, що митна вартість товару становить 1,99 дол.США/кг, що, на думку відповідача, менше, ніж інформація по фактам митних оформлень подібних товарів, а саме 2,79 дол.США/кг.

Відносини, з приводу яких виник даний спір, регулюються Митним кодексом України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статей 49 50 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно з частиною першою статті 51, частиною першою статті 52 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Як встановлено частиною другою статті 52 Митного кодексу України, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з частинами першою, другою статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (частина п`ята статті 53 Митного кодексу України).

З аналізу наведених норм вбачається, що положення статті 53 Митного кодексу України містять вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Згідно зі статтею 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною п`ятою статті 54 Митного кодексу України передбачено право митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

За правилами частини шостої статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з частиною першою статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина друга статті 55 Митного кодексу України).

Зазначені положення зобов`язують митницю у рішенні про коригування митної вартості зазначати конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Частинами другою та третьою статті 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Відповідно до частин четвертої п`ятої статті 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

З наведених правових норм вбачається, що митний орган, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, подані декларантом документи не містили розбіжностей, в митній декларації позивача, в інвойсі, які є основними документами, а також в декларації країни експорту жодних розбіжностей у вартості товару не міститься, зокрема: сума, вказана у комерційному інвойсі від 19.01.2020, становить 28654,00 доларів США, що відповідає сумі, сплаченій Товариством згідно платіжних доручень від 23.12.2019 та від 24.02.2020 (866,40 доларів США + 19993,60 доларів США); платежі були здійснені позивачем у відповідності до положень пункту 3.2 статті 3 контракту, а умови FOB передбачені пунктом 4.3 статті 4 контракту; рахунок на оплату позивачем вартості перевезення № 832 від 13.03.2020 містить графу «морський фрахт за межами території України», вартість якого становить 72540,00 грн.

Крім того, судами було встановлено, що вказаний відповідачем метод для визначення митної вартості товару, а саме - використання ціни за кілограм товару, є некоректним в даному випадку, оскільки митним органом не враховано те, що товари в даному випадку є штучними виробами та мають різні антропометричні показники, характеристики, оснащення та, відповідно, вартість.

Ураховуючи встановлені судами обставини та наведені норми чинного законодавства, Верховний Суд дійшов до висновку, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано відзначено про надання позивачем митниці належного та достатнього пакету документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, відповідачем не підтверджено належними доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.

У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваних рішення митниці про коригування митної вартості та картки відмови.

Щодо доводів скаржника про неспівмірність витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає про таке.

Частиною першою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною першою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підстав доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За правилами частини сьомої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною дев`ятою статті 139 КАС України,при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, якщо він передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором.

Судом апеляційної інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивач надав: договір № 23-03.20 про надання про надання правової (правничої) допомоги від 23.03.2020, платіжне доручення від 23.03.2020, рахунок-фактуру №103 від 23.03.2020, акт № 1 прийому адвокатських послуг від 09.07.2020, ордер № 1598 Серія 000010, виданий на адвоката, який представляв інтереси в суді та готував процесуальні документи; свідоцтво № 4007 адвоката Степанюк О.А. на право зайняття адвокатською діяльністю; витяг з Реєстру адвокатів України на Степанюк О.А.

Відповідно до пункту 1.1 договору № 23-03.20 про надання про надання правової (правничої) допомоги від 23.03.2020 (далі - Договір), укладеного між Адвокатським об`єднанням «Фортекс» та ТОВ «Євротаєрс» (Клієнт), за цим договором Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання зобов`язується надати Клієнту правничу допомогу для захисту та представництва інтересів Клієнта в судових органах щодо визнання протиправними та скасування Рішення про коригування митної вартості товарів від 19.03.2020 №UA807000/2Ц20/000767/2 та Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA807180/2020/00025.

Пунктом 1.2 Договору визначено види правничої допомоги, яку Адвокатське об`єднання зобов`язується надавати Клієнту.

Відповідно до пункту 4.1 Договору - ціна адвокатських послуг згідно даного Договору становить 23000,00 гривень, без ПДВ. Ціна по даному договору включає в себе підготовку всіх правових документів під час розгляду справи у суді, представництво інтересів клієнта у судових засіданнях в межах м. Харкова та надання іншої правової (правничої) допомоги згідно з пунктом 1.2 Договору.

Кількість та обсяг надання адвокатських послуг (правової (правничої) допомоги) визначається Адвокатським об`єднанням з урахуванням позиції Клієнта та обставин розгляду справи у судах. Надання адвокатських послуг фіксується актом (актами) наданих послуг, що підписуються сторонами (пункт 4.2 Договору).

Відповідно до акту № 1 прийому адвокатських послуг від 09.07.2020, враховуючи складність справи № 520/4495/2020, якість та обсяги наданих адвокатських послуг, розраховану судом ціну позову по даній справі в розмірі 325877,32 грн, адвокатом надано наступні адвокатські послуги:

1.Адвокатське об`єднання підготувало обґрунтування правової позиції по Справі та склало позовну заяву до адміністративного суду з урахуванням вимог діючого законодавства України та практики Верховного суду щодо оскарження Рішення про коригування митної вартості товарів від 19.03.2020 № UA8070Ц0/2020/00076772 та Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA80718Ц/2020700025 - вартість послуги 19000, 00 грн.

2.Адвокатське об`єднання підготувало та склало клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) ТОВ "Євротаєрс" згідно з частиною п`ятою статті 262 КАС України, письмове підтвердження згідно з пунктом 11 частини 5 статті 160 КАС України - вартість послуги 600,00 грн;

3.Адвокатське об`єднання підготувало відповідь на Відзив на позовну заяву, додаткові пояснення (щодо стягнення витрат на правову допомогу) - вартість послуги 2500, 00 грн.

4.Адвокатське об`єднання представляло інтереси клієнта у судовому засіданні по справі №520/74495/2020 - 01.07.2020 - вартість послуги 900, 00 грн.

Акт № 1 прийому адвокатських послуг від 09.07.2020 містить детальний опис наданих адвокатських послуг (їх кількість, суть кожної послуги) згідно з пунктом 1.2. Договору, а також визначено ціну адвокатського гонорару за кожну надану послугу.

23.03.2020 позивачем відповідно до рахунку-фактури № 103 від 23.03.2020, сплачено вартість правничої допомоги за договором № 23-03.20 від 23.03.2020, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення від 23.03.2020 на суму 23000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру.

З урахуванням наведеного, враховуючи предмет оскарження та встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів погоджується зі співмірністю та обґрунтованістю стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу у розмірі 23000,00 грн.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Слобожанської митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова