Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.06.2020 року у справі №400/977/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 400/977/19

адміністративне провадження № К/9901/13870/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л. О.,

суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М.

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 400/977/19

за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова Артема Дмитровича про визнання неправомірними та скасування постанов

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року, ухвалене суддею Лісовською Н. В.

та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Осіпова Ю. В., суддів Семенюка Г. В., Шляхтицького О. І.,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернуся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича (далі - відповідач, приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д. О.), в якому, з урахуванням уточнень, просив:

1.1. визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. від 22 січня 2019 року про стягнення основної винагороди приватного виконавця в розмірі 176 531,65 грн у виконавчому провадженні №58159712;

1.2. визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. від 06 березня 2019 року про закінчення виконавчого провадження №58159712 в частині підстав її прийняття.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення суду в межах виконавчого провадження виконано не було, приватним виконавцем Куліченком Д. О. з моменту відкриття виконавчого провадження не було здійснено жодних виконавчих дій, майно боржника не реалізовувалося, заборгованість в межах виконавчого провадження примусово не стягувалася. Позивач пояснював, що за домовленістю з банком позивач сплатив значно меншу суму заборгованості, оскільки основна сума кредиту ("тіло кредиту") фактично була "прощена" банком. Тому вважав стягнення основної винагороди приватного виконавця в розмірі 176531,65 грн незаконним. Крім того, оскільки частина кредиту була прощена банком, то, на думку позивача, приватний виконавець не повинен був виносити постанову про закінчення виконавчого провадження за пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", тобто у зв'язку з повним фактичним виконанням виконавчого документа, а повинен був посилатися на пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", що виключає можливість приватного виконавця стягувати основну винагороду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено пропущений строк.

4. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

5. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, виходив з того, що за заявою стягувача про повне фактичне виконання виконавчого документа, відповідачем 06 березня 2019 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження". При цьому, до повноважень приватного виконавця не входять повноваження надавати оцінку угодам (договорам) та діям стягувача, що вчиненні ним самостійно поза межами процесу примусового виконання з метою повернення боргу.

5.1. Оскільки виконавче провадження закінчене саме на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", то застосовуються наслідки, передбачені частиною 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", а тому прийнята відповідачем 22 січня 2019 року постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця в розмірі 176 531,65 грн є правомірною.

6. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог щодо визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. від 22 січня 2019 року про стягнення основної винагороди приватного виконавця в розмірі 176 531,65 грн у виконавчому провадженні № 58159712 - скасовано та залишено цю позовну вимогу без розгляду.

6.1. В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року - залишено без змін.

7. Залишаючи позовні вимоги без розгляду, в частині визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. від 22 січня 2019 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач, ознайомившись зі спірною постановою відповідача від 22 січня 2019 року про стягнення з нього основної винагороди приватного виконавця - 27 лютого 2019 року, фактично без поважних причин звернувся до суду про її оскарження лише 02 квітня 2019 року (тобто більше ніж через 1 місяць), що є суттєвим пропуском встановленого законом 10-денного строку на її оскарження.

7.1. Стосовно інших позовних вимог в частині визнання неправомірною та скасування постанову приватного виконавця Куліченка Д. О. від 06 березня 2019 року про закінчення виконавчого провадження №58159712, суд апеляційної інстанції, погодився з висновком суду першої інстанції щодо їх необґрунтованості та безпідставності.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

8.01 червня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій скаржник з урахуванням уточненої касаційної скарги просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

9. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що насправді ознайомився з матеріалами виконавчого провадження 27 лютого 2019 року, у тому числі з постановою про відкриття виконавчого провадження від 22 січня 2019 року № 58159712, де в пункті 3 зазначена сума винагороди приватного виконавця в розмірі не більше 10% від суми, що підлягає стягненню, а також указано, що остаточний розмір грошової винагороди буде визначено під час розподілу стягнутих з боржника грошових коштів пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми. Крім того, скаржник указує, що ознайомився також і з постановою про стягнення основної винагороди приватного виконавця в сумі 176531,65 грн. Однак, приймаючи до уваги, що зазначена сума винагороди підлягала стягненню лише після виконання приватним виконавцем рішення суду у повному обсязі і тому, на момент ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження не вважав, що його права були порушені цією постановою, на виконання спірна постанова не направлялася, а тому позивач і не став звертатися до суду з приводу оскарження останньої.

9.1. В подальшому, 28 лютого 2019 року між АТ "Райфайзен Банк Аваль" та позивачем було укладено договір про припинення зобов'язань за кредитним договором та зменшено суму непогашеної заборгованості. Відповідно до зазначеного договору розмір непогашеної заборгованості станом на 28 лютого 2019 рокусклав 1156049,87. Також банк і позивач домовилися про припинення зобов'язань у зв'язку із виконанням умов кредитора банку за кредитним договором з 28 лютого 2019 року, а боргові зобов'язання припинилися внаслідок звільнення кредитором позичальника від сплати боргових зобов'язань, а кредитний та іпотечний договори вважаються розірваними.

9.2.06 березня 2019 року приватний виконавець, отримавши листа банку про повне фактичне виконання виконавчого документа, керуючись пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", без перевірки зазначеного у листі, витребування додаткових документів від банку, відповідного повідомлення позивача, ухвалив постанову про закінчення виконавчого провадження № 58159712.

Пунктом 2 цієї постанови передбачено звернення до виконання постанови про стягнення з позивача як боржника основної винагороди приватного виконавця у сумі 176531,65 грн.

9.3. Скаржник пояснював, що про закінчення виконавчого провадження № 58159712 та звернення до виконання постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця йому стало відомо від його представника лише 28 березня 2019 року після ознайомлення останнього з матеріалами виконавчого провадження. А тому не погоджуючись із такими рішеннями приватного виконавця, 02 квітня 2019 року в межах передбаченого законом 10 денного строку позивач звернувся до суду із цим позовом, у зв'язку з чим вважає, що строк звернення до суду ним не пропущений.

9.4. На думку скаржника, не обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій, що основна винагорода приватного виконавця встановлюється у вигляді відсотка суми, що підлягає стягненню, а не суми, яка фактично стягнута у виконавчому провадженні. Позивач погоджується, що відповідно до частини 3 статті 45 Закону України "Про виконавче провадження" основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору, який згідно частини 3 статті 45 Закону України "Про виконавче провадження" повинен справлятися у розмірі 10% суми, що підлягає стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, однак ця винагорода повинна справлятися саме за примусове виконання рішення. В свою чергу, відповідно до пункту 19 постанови КМУ від 08.09.2016 № 643 (в редакції постанови КМУ від 31.10.2018) "Про затвердження порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміру основної винагороди приватного виконавця" приватний виконавець одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми. Дані доводи суди попередніх інстанцій не прийняли та оцінки їм не надали.

9.5. Скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16, від 15 лютого 2018 року у справі № 910/1587/13, від 18 квітня 2018 року у справі № 761/11524/15-ц, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18. Зазначає, що у даних правовідносинах витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення приватному виконавцю Куліченко Д. О. було відшкодовано, а тому у останнього не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII.

10.01 червня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л. О., судді Загороднюк А. Г., Соколов В. М.

11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

12. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л. О. від 27 листопада 2020 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

13.28 серпня 2020 року від приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судами попередніх інстанцій залишити без змін. Вказують на те, що в частині 4 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції чинній на 28 серпня 2018 року зазначено, що постанова про стягнення винагороди виконавця виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, що й було зроблено виконавцем. Сума винагороди в постанові розраховується як 10 % від суми стягнення за виконавчим документом. Так, у виконавчому написі нотаріуса, який перебував на виконанні, загальна сума боргу зазначена 1 765 316,53 грн, а відтак, сума основної винагороди виконавця складає 10 %, що становить 176 531,65 грн. А відтак, відповідач зазначає, що під час винесення постанови про стягнення основної винагороди виконавця діяв виключно законно та в межах своїх повноважень.

13.1. Щодо підстав закінчення виконавчого провадження відповідач зазначив, що 06 березня 2019 року на його адресу надійшла заява АТ "Райффайзен Банк Аваль", де було зазначено, що стягувач по ВП № 58159712 просить закінчити виконавче провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", тобто у зв'язку з фактичним виконанням. До цієї заяви була надана лише довіреність представника стягувача, ані договору, ані угоди про списання та/або прощення кредиторської заборгованості стягувачем не надавалося.

Окрім того, відповідач зауважує, що у виконавця відсутні повноваження надавати оцінку угодам (договорам) та діям стягувача, що вчиненні ним самостійно поза межами процесу примусового виконання з метою повернення боргу.

13.2. Також вказує на, що суд апеляційної інстанцій правомірно виходив з того, що позивачем пропущений строк на звернення до суду в частині позовних вимог визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. від 22 січня 2019 року, оскільки вперше з матеріалами виконавчого провадження позивач ознайомився 27 лютого 2019 року, про що ним особисто написано відповідну заяву, яка міститься у матеріалах виконавчого провадження. Однак з даним позов останній звернувся лише 02 квітня 2019 року (тобто більше ніж через 1 місяць).

14. Від третіх осіб відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Установлені судами фактичні обставини справи

15. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю. Н. 29 грудня 2018 року вчинено виконавчий напис № 4407 про звернення стягнення на нерухоме майно - комплекс бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 568,5 м2, АДРЕСА_1, що належить позивачу ОСОБА_1, на користь АТ "Райффайзен Банк Аваль" для задоволення вимог банку щодо погашення заборгованості по договору іпотеки від 24 січня 2007 року (кредитний договір від 23 січня 2007 року на суму 112 000
доларів США під 13% на 10 років, т. б. до 23 січня 2017 року) в сумі 62 655,61

доларів США, що еквівалентно 1 755 316,53 грн, а також 10 000 грн плати за вчинення виконавчого напису.

16.22 січня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д. О., на підставі заяви стягувача - АТ "Райффайзен Банк Аваль" від 22 січня 2019 року (вх. №189), винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 58159712 з примусового виконання вказаного вище виконавчого напису №4407 від 29 грудня 2018 року. У пункту 3 постанови відповідач постановив стягнути з боржника основну винагороду приватного виконавця в розмірі не більше 10% від суми, що підлягає стягненню. Остаточний розмір грошової винагороди буде визначено під час розподілу стягнутих з боржника грошових коштів, відповідно до статті 45 Закону України "Про виконавче провадження", пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми за формулою А х 10% = W.

17.22 січня 2019 року, приватним виконавцем Куліченко Д. О., з посиланням на приписи статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" № 1403-VIII від 02 червня 2016 року та частини 3 статті 45 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02 червня 2016 року, було винесено ще дві постанови - про стягнення з позивача основної винагороди в сумі 176 531,65 грн та про накладення арешту на майно боржника (т.1 а. с.144,146,147).

18.22 січня 2019 року, копії вказаних вище постанов від 22 січня 2019 року відповідачем були направлені на поштову адресу боржника ОСОБА_1 рекомендованим листом (т.1 а. с.141-145).

19.24 січня 20 року, приватним виконавцем Куліченко Д. О. проведено опис та арешт майна боржника, про що винесено відповідні акт та постанову, копію якої 25 січня 2019 року було направлено на поштову адресу боржника (т.1 а. с.153,154,158).

20.01 лютого 2009 року відповідачем, на виконання цього виконавчого провадження, було направлено письмові запити до Департаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міськради та ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області про надання додаткової інформації щодо належних боржнику об'єктів нерухомості, а в подальшому, 12 лютого 2019 року до Березанської райради та Рибаківської сільради, а 21 лютого 2019 року - Березанської філії Миколаївського МБТІ (т.1 а. с.155,156,163,165,204).

21.04 лютого 2019 року приватним виконавцем Куліченко Д. О. винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - ПП "Ажіо", для участі у виконавчому провадженні з метою визначення вартості арештованого майна боржника, копія якої в той же день, 04 лютого 2019 року, була направлена на адресу боржника рекомендованим листом (т.1 а. с.160,162).

22.14 лютого 2019 року суб'єктом оціночної діяльності - ПП "Ажіо", на виконання вищевказаної постанови приватного виконавця від 04 лютого 2019 року, було виготовлено відповідний Звіт про визначення вартості майна боржника, копія якого, в той же день була направлена на адреси стягувача та боржника рекомендованими листами (т.1 а. с.167,210).

23.15 лютого 2019 року відповідачем на адресу Миколаївської філії ДП "Сетам" направлено заявку на реалізацію арештованого майна боржника на електронному майданчику в процедурі торгів (т.1 а. с.211).

24.15 лютого 2019 року, приватним виконавцем Куліченком Д. О. направлено подання про розшук боржника до Центрального районного суду м. Миколаєва, який, в свою чергу, своєю ухвалою від 22 лютого 2019 року (справа № 490/1524/19) залишив без руху (т.1 а. с.205,212).

25.28 лютого 2019 року, між позивачем (боржником) та АТ "Райффайзен Банк Аваль" (стягувачем), у зв'язку з частковим погашенням позичальником частини кредитної заборгованості та прощенням Банком іншої частини боргових зобов'язань, було підписано договір про припинення зобов'язань за кредитним договором від 23 січня 2007 року (т.1 а. с.15).

26.06 березня 2019 року стягувач - АТ "Райффайзен Банк Аваль" звернувся до приватного виконавця Куліченка Д. О. із заявою (вх. №704), в якій, посилаючись на вимоги пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" та самостійну сплату боржником заборгованості, просив закінчити виконавче провадження № 58159712 (т.1 а. с.221).

27.06 березня 2019 року, приватний виконавець Куліченко Д. О., на підставі вказаної вище заяви стягувача та у зв'язку з повним фактичним виконанням виконавчого документа, керуючись пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року, ухвалив постанову про закінчення даного виконавчого провадження № 58159712 (т.1 а. с.229).

28. Крім того, в пункту 2 вказаної постанови про закінчення виконавчого провадження відповідач, окрім іншого, також зазначив і про реєстрацію в автоматизованій систем виконавчого провадження постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 22 січня 2019 року.

29. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А. О. від 06 березня 2019 року відкрито виконавче провадження №~organization0~ з примусового виконання постанови приватного виконавця Куліченка Д. О. від 22 січня 2019 року №58159712 про стягнення з позивача основної винагороди приватного виконавця в сумі 176531,65 грн.

30. Не погоджуючись з такими діями та постановами приватного виконавця Куліченка Д. О., позивач звернувся до суду із даним позовом.

Нормативне регулювання

31. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент винесення спірних правовідносин, далі - ~law39~).

32. Відповідно до ~law40~ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у ~law41~ органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, ~law42~, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до ~law43~, а також рішеннями, які відповідно до ~law44~ підлягають примусовому виконанню.

33. Згідно ~law45~ заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені ~law46~.

34. Відповідно до ~law47~ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

34.1. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

34.2. Виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

34.3. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

34.4. Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

35. Відповідно до ~law53~ виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

36. Згідно ~law54~ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ~law55~, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ~law56~), 11,14 і 15 ~law57~, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому ~law58~.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

37. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

38. Предметом оскарження у даній справі є постанови приватного виконавця від 22 січня 2019 року про стягнення з позивача, як боржника, винагороди приватного виконавця в розмірі 176 531,65 грн у виконавчому провадженні № 58159712 та від 06 березня 2019 року про закінчення виконавчого провадження № 58159712 в частині підстав її винесення.

39. Залишаючи без розгляду позовні вимоги в частині визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця від 22 січня 2019 року про стягнення з позивача, як боржника, винагороди приватного виконавця в розмірі 176 531,65 грн у виконавчому провадженні № 58159712, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач, ознайомившись зі спірною постановою відповідача від 22 січня 2019 року про стягнення з нього основної винагороди приватного виконавця - 27 лютого 2019 року, фактично без поважних причин звернувся до суду про її оскарження лише 02 квітня 2019 року (тобто більше ніж через 1 місяць), що є суттєвим пропуском встановленого законом 10-денного строку на її оскарження.

40. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині позовних вимог щодо визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця від 22 січня 2019 року, Верховний Суд зазначає таке.

41. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України.

42. Частиною 1 статті 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

43. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

44. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

45. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

46. При цьому за приписами частини 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли частини 1 статті 121 КАС України встановлено неможливість такого поновлення.

47. З матеріалів справи слідує, що позивач ОСОБА_1 ознайомився із матеріалами виконавчого провадження № 58159712, в тому числі із спірною постановою від 22 січня 2019 року - 27 лютого 2019 року. Вказане підтверджується наявною в матеріалах справи копією його власноручної заяви від 26 лютого 2019 року (вх. № 572).

48. Не погоджуючись із вказаною постановою приватного виконавця, позивач 02 квітня 2019 року оскаржив їх до Миколаївського окружного адміністративного суду.

49. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено пропущений строк, посилаючись на дату ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження представника позивача-адвоката Михайлова Г. В., а саме 28 березня 2019 року.

50. Суд апеляційної інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду в частині позовних вимог визнання постанову відповідача від 22 січня 2019 року про стягнення основної винагороди приватного виконавця в розмірі 176 531,65 грн у виконавчому провадженні №58159712 виходив з того, що позивачем пропущено встановлений пунктом 1 частини 2 статті 287 КАС України строк звернення із позовом до суду та не доведено поважність причин його пропуску.

51. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

52. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.

53. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

54. Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

55. Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).

56. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги.

57. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

58. Підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання позовної заяви.

59. Згідно з частиною 1 статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Зловживання процесуальними правами не допускається.

60. Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що ознайомлення представника позивача 27 березня 2019 року з матеріалами виконавчого провадження №58159712, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду із цією позовною заявою, позаяк такий строк рахується з дня, коли особи дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав. Той факт, що позивач в момент ознайомлення не вважав свої права порушеними оскаржуваною у цій справі постановою про стягнення основної винагороди приватного виконавця, не змінює правила обрахунку строку звернення до суду для її оскарження.

61. За таких обставин, Верховний Суд вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції, що позивач, ознайомившись зі спірною постановою відповідача від 22 січня 2019 року про стягнення з нього основної винагороди приватного виконавця - 27 лютого 2019 року, пропустив строк звернення до суду з неповажних причин, що, в свою чергу, є підставою для залишення цих його позовних вимог без розгляду.

62. Отже, суд апеляційної інстанції, залишаючи без розгляду позовні вимоги в частині визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. від 22 січня 2019 року про стягнення основної винагороди приватного виконавця в розмірі 176 531,65 грн у виконавчому провадженні №58159712 з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду та відсутності підстав для його поновлення, правильно застосував положення частини 3 статті 123 КАС України, з урахуванням визначених статтею 287 КАС України особливостей, на підставі повноважень, наданих йому статтею 319 КАС України.

63. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно скасував рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця від 22 січня 2019 року.

64. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції під час застосування до нього наслідків пропуску строку звернення до суду правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, оскільки у цих постановах Судом досліджувалося питання пропуску строку "позовної давності" у цивільних правовідносинах, що не є тотожним поняттю "строк звернення до суду" в адміністративному судочинстві.

65. Також колегія суддів відхиляє доводи скражника відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції під час застосування до нього наслідків пропуску строку звернення до суду правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18 та постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16, від 15 лютого 2018 року у справі № 910/1587/13, від 18 квітня 2018 року у справі № 761/11524/15-ц щодо застосування норм ~law59~, оскільки застосування наслідку залишення без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду є формою припинення судового провадження за позовною заявою (її частиною) без надання правової оцінки судом суті позовних вимог.

66. Що стосується інших позовних вимог щодо визнання неправомірною та скасування постанову приватного виконавця Куліченка Д. О. від 06 березня 2019 року про закінчення виконавчого провадження №58159712 в частині підстав її прийняття, то Верховний Суд зазначає таке.

67. Примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Приписи ~law60~ містять вичерпний перелік підстав та умови, за якими виконавчий збір не стягується, зокрема, визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі ~law61~, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

68. У цій справі суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що оскільки стягувач - АТ "Райффайзен Банк Аваль" звернувся до приватного виконавця Куліченка Д. О. із заявою від 06 березня 2019 року за вх. № 704 (тобто вже після відкриття виконавчого провадження), де, посилаючись на ~law62~ та самостійну сплату боржником заборгованості, просив закінчити виконавче провадження №58159712, то це виключає можливість застосування ~law63~, як на тому напоялгає позивач. А тому державний виконавець правомірно закрив ВП № 53314543 на підставі ~law64~.

69. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що рішення суду першої інстанції у не скасованій судом апеляційної інстанції частині та постанова суду апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їхнього скасування відсутні.

70. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

71. Інші доводи та аргументи скаржника зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанції і свідчать про його незгоду із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

72. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

73. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

74. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у не скасованій судом апеляційної інстанції частині та постанова суду апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції у не скасованій судом апеляційної інстанції частині та постанови апеляційної інстанції відсутні.

75. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у не скасованій судом апеляційної інстанції частині та постанову апеляційної інстанції - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

76. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року у не скасованій судом апеляційної інстанції частині та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2020 року у справі № 400/977/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ. О. Єресько А. Г. Загороднюк В. М. Соколов