Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 листопада 2018 року

Київ

справа №826/171/17

адміністративне провадження №К/9901/30678/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І. та судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь", Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" Біла Ірина Володимирівна, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" Волков Олександр Юрійович, Національний банк України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: судді-доповідача Бабенка К.А., суддів Василенка Я.М., Горяйнова А.М. від 06 лютого 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 березня 2015 року № 61 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь"; визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15 червня 2015 року № 116 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації до 19 липня 2015 року та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк "Київська Русь" - Волкова Олександра Юрійовича до 19 липня 2015 року включно; визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 липня 2015 року № 138 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" Волкова Олександра Юрійовича з 17 липня 2015 року по 16 липня 2016 року включно; визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23 червня 2016 року № 1085, яким продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" та продовжено повноваження ліквідатора до 16 липня 2018 року включно; визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 01 вересня 2016 року № 1706, яким змінено уповноважену особу Фонду та делеговано повноваження ліквідатора ПАТ "Банк "Київська Русь" Білій Ірині Володимирівні з 05 вересня 2016 року; зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не чинити перешкод у відновленні статутної діяльності ПАТ "Банк "Київська Русь".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2017 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_5 (далі також - скаржник) звернулася до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2017 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2017 року залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

Залишаючи апеляційну скаргу без руху суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказана скарга подана після закінчення строку на апеляційне оскарження, а зазначені в заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження підстави є неповажними.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2017 року.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження Київський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що скаржником у заяві про поновлення строку на касаційне оскарження, поданій на виконання ухвали від 16 січня 2018 року, не зазначено поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Представник позивача, не погоджуючись з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року, звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що протягом 10 днів з моменту отримання постанови суду першої інстанції нею було подано апеляційну скаргу, яка ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2017 року була повернута без вказівки фактичних обставин, які виявилися підставою для такого повернення. 29 грудня 2017 року апеляційну скаргу нею було подано повторно разом із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій як підставу такого поновлення було зазначено, що договір про надання правової допомоги міститься в матеріалах справи. Проте, 24 січня 2018 року нею було отримано ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року, в якій роз'яснено, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 було повернуто у зв'язку з тим, що її не підписано, а не у зв'язку з відсутністю договору про надання правової допомоги. Зазначає, що непідписання апеляційної скарги (першої), поданої в строк, відбулось технічно, вона була впевнена, що підпис був проставлений, і про його відсутність дізналася лише з ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року. Вважає, що порушення судом апеляційної інстанції положень статті 169 КАС України потягло за собою пропущення апелянтом строку на апеляційне оскарження при повторній подачі апеляційної скарги, про поновлення якого було заявлене клопотання.

Від третіх осіб Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" та Національного банку України надійшли відзиви на касаційну скаргу, у яких вказується на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції та необґрунтованість доводів касаційної скарги.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України (тут і далі в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам процесуального закону судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 13 Розділу VIІ "Перехідні положення" КАС України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності.

Згідно з частиною другою статті 186 КАС України (в редакції, Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У відповідності до частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 121 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Відповідно до частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки (пункт 6 частини п'ятої статті 44 КАС України).

Як вбачається з матеріалів справи, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2017 року була прийнята в письмовому провадженні за відсутності учасників справи, та отримана представником позивача 21 листопада 2017 року, що підтверджується відповідною розпискою.

Апеляційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2017 року представником позивача було направлено до вказаного суду 29 грудня 2017 року із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження, в обґрунтування якого було зазначено, що вперше апеляційну скаргу було подано вчасно, однак, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2017 року її було повернуто на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 КАС України, хоча в указаній апеляційній скарзі було зазначено, що договір про надання правової допомоги міститься в матеріалах справи.

Зазначені скаржником в доданій до апеляційної скарги заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження причини пропуску строку на апеляційне оскарження не були визнані Київським апеляційним адміністративним судом поважними, у зв'язку з чим ухвалою від 16 січня 2018 року апеляційну скаргу представника позивача було залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав для поновлення строку.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вищевказаної ухвали 25 січня 2018 року представником позивача було надіслано на адресу суду апеляційної інстанції заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, в обґрунтування якої було зазначено, що непідписання апеляційної скарги (першої), поданої в строк, відбулось технічно, вона була впевнена, що підпис був проставлений, і про його відсутність дізналася лише з ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року.

За результатами розгляду заяви представника позивача про поновлення строку на апеляційне оскарження Київський апеляційний адміністративний суд 06 лютого 2018 року постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2017 року, в якій вказав, що зазначені представником позивача обставини (непідписання поданої вперше апеляційної скарги з технічних причин) не є поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження, а тому не можуть бути підставою для його поновлення.

Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для поновлення строку на оскарження судових рішень в кожній конкретній справі залежить від вказаних у відповідній заяві причин, підтверджених належними доказами.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 05 жовтня 2017 року у справі № 820/2497/16 та постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 281/1326/14-а та від 20 березня 2018 року у справі № 804/95/17.

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини "Устименко проти України" (№ 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності".

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85).

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Осман проти Сполученого Королівства" зазначено, що обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, якщо воно не має правомірної мети і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою ("CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO" № 23452/94).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин. При цьому суд може встановити наявність таких перешкод за умови подання відповідних доказів особою, яка пропустила процесуальний строк та подала клопотання про його поновлення.

З урахуванням положень частини другої статті 186 КАС України (в редакції, Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII) у даній справі апеляційна скарга на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2017 року могла бути подана до 01 грудня 2017 року. Однак, позивач таку скаргу подав лише 29 грудня 2017 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження.

У клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке подавалось до суду апеляційної інстанції на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, скаржник обґрунтовував причини пропуску строку обставинами, які, на переконання суду касаційної інстанції, свідчать про пропуск такого строку через суб'єктивні обставини - неоформлення апеляційної скарги відповідно до вимог процесуального закону, чинного на час її подання.

Вказане клопотання не містило інформації про наявність в період з 21 листопада по 29 грудня 2017 року будь-яких об'єктивних перешкод або непереборних обставин для подачі належним чином оформленої апеляційної скарги.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, прийняв рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цього не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі судове рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко