Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 серпня 2018 року

Київ

справа №820/6762/16

адміністративне провадження №К/9901/40025/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., при секретарі судового засідання - Титенко М.П., за участю позивача - ОСОБА_2, розглянувши в у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуОСОБА_2 на постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2017 року (колегія у складі суддів: Дюкарєва С.В., Жигилій С.П., Перцова Т.С.)у справі № 820/6762/16 за позовомОСОБА_2доЦентральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення і податкової вимоги, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 102-1704 від 07 квітня 2015 року про визначення суми податкового зобов'язання за платежем «Транспортний податок з фізичних осіб 18011001» у розмірі 25000,00 грн. та податкову вимогу № 1484-23 від 26 жовтня 2015 року про стягнення податкового боргу у сумі 25000 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що оспорюваним рішенням, прийнятим на підставі рішення №1793/15 сесії 36-го скликання 6-го Харківської міської ради Харківської області від 21 січня 2015 року, ОСОБА_2 нарахований транспортний податок за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн. На переконання позивача, згадане рішення місцевої ради, в силу положень статті 12 Податкового кодексу України, може застосовуватись лише до правовідносин, які виникли з 01 січня 2016 року, а тому нарахування на його підставі податків за 2015 рік є протиправним, також відповідно, є протиправною податкова вимога №1484-23 від 26 жовтня 2015 року про стягнення з позивача податкового боргу у сумі 25000 грн., що виник з несплати транспортного податку.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення № 102-1704 від 07 квітня 2015 року про визначення ОСОБА_2 суми податкового зобов'язання за платежем «Транспортний податок з фізичних осіб 18011001» у розмірі 25000 грн.

Скасовано податкову вимогу № 1484-23 від 26 жовтня 2015 року про стягнення з ОСОБА_2 податкового боргу у сумі 25000 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України щодо оподаткування транспортним податком може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2017 року у даній справі скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення виходив того, що при вирішенні питання про співвідношення цих норм в правовому регулюванні місцевих податків, які є обов'язковими згідно з Податкового кодексу України, норма підпункту 12.3.5 є спеціальною. У зв'язку з цим транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 267 Податкового кодексу України, починаючи з 1 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити в силі.

23 березня 2017 року Вищим адміністративним судом України, касаційне провадження за касаційною скаргою позивача відкрито.

19 березня 2018 року касаційна скарга передана на розгляд судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В.П. в порядку пункту четвертого частини першої розділу 7 «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є власником автомобіля Toyota Highlander (легковий універсал -В), 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

07 квітня 2015 року податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №102-1704, яким відповідно до пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України визначено грошове зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000 грн.

26 жовтня 2015 року у зв'язку із несплатою платником податків узгодженої, за твердженням податкового органу, суми грошового зобов'язання, відповідачем було винесено податкову вимогу №1484-23.

Разом з цим, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішення Харківської міської ради №1793/15 «Про місцеві податки і збори» в частині встановлення податку на транспорт 2015 рік прийняте 21 січня 2015 року, на підставі якого позивачу нарахований транспортний податок за 2015 рік.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Таким чином, транспортний податок мав справлятися не раніше 2016 року.

Вказане підтверджується тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

В такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків не застосовуються.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 352 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2017 року скасувати та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року.

3. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає.

........................

........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду