Некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду (ВС  КЦС справа № 372/2583/18 від 15.09.2021 р.)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

У цьому рішенні ВС КЦС застеріг - що надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства.

Фабула судового акту: Іпотекодавець, який за договором іпотеки забезпечував виконання боржником (позичальником) свого зобов’язання за договором безпроцентної позики - уклав з позикодавцем договір іпотеки, предметом якого був готельно-ресторанний комплекс (із землею, будівлями та спорудами). Згодом - готельно-майновий комплекс було поділено на декілька окремих об’єктів нерухомого майна. Згоду на це іпотекодержатель давав. Майно було оцінене, і - оскільки боржник не повернув борг за договором позики - то в рахунок погашення його боргу було передано одну із частин колишнього єдиного об‘єкту - наразі окрему земельну ділянку. Оціночна вартість цієї земельної ділянки повністю покривала суму заборгованості (навіть з надлишком, який позикодавець мав повернути).

Таким чином, іпотекодавець (який в рахунок погашення боргу передав землю) вважав договір іпотеки припинений (відповідно і правовідносини). Проте, згодом, за іпотекодержателем (кредитором) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі рішень державного реєстратора безпідставно внесено право власності на всі інші - крім земельної ділянки - спірні об'єкти нерухомого майна (частинки готельно-ресторанного комплексу). Іпотекодержатель в свою чергу передав деякі об’єкти іншим особам.

Крім того - новий власник (позикодавець) звернувся до суду з позовом про відшкодування упущеної вигоди, так як вважав, що іпотекодавець неправомірно використовує і не звільняє набуте ним майно.

Сам же іпотекодавець (колишній власник) не погодився із безпідставним - на його думку - набуттям інших частин готельно-ресторанного комплексу і подав позов до позичальника та інших нових власників “про визнання припиненими правовідносин іпотеки та скасування рішень про реєстрацію права власності”.

Позови були об’єднані в одне провадження. Водночас - суд першої інстанції у задоволенні обидвох позовів відмовив. Рішення мотивоване тим, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає визначеним Цивільним кодексом України способам захисту порушених прав у спірних правовідносинах. А невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством, є підставою для відмови у позові.

Крім того - оскаржуватися в даному випадку можуть виключно рішення або дії державного реєстратора, які порушують права позивача, а відповідачем у справі має бути той державний реєстратор, рішення чи дії якого, на думку позивача, призвели до порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Суд апеляційної інстанції залишив рішення без змін. Іпотекодавець подав касаційну скаргу.

ВС КЦС таку задовольнив, постанову апеляційного суду скасував, а справу направив на новий розгляд. ВС виклав наступні аргументи:

Щодо відповідача - державного реєстратора: Законом України «Про іпотеку» передбачено три форми захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Згідно з частиною другою статті 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі. При цьому, він зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Щодо неправильного формулювання вимог позову: Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених у ЦПК випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Право визначення предмету позову належить лише позивачу, який обирає правомірний та ефективний спосіб захисту прав та інтересів. Способи захисту цивільних прав та інтересів, за загальним правилом, визначені частиною другою статтею 16 ЦК України, яка також передбачає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

При цьому слід враховувати, що некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Базова функція суду - додав ВС - ухвалення обов`язкового рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не створює новий спір для цих самих сторін, які не можуть між собою дійти порозуміння у позасудовому порядку.

Отже у цій справі: У своєму позові іпотекодавець просив визнати припиненими правовідносини іпотеки та скасувати рішення про реєстрацію за відповідачами права власності. Отже, висновок суду апеляційної інстанції відносно того, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає визначеним Цивільним кодексом способам захисту порушених прав у спірних правовідносинах, є помилковим.

Аналізуйте судовий акт: Як розділити майно між двома його співвласниками: «поділ» майна чи «виділ» частки в натурі? (ВС/КЦС у справі № 310/7011/17 від 28.07.2021);

Поділ майна подружжя направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника є «вживанням права на зло» (ВС/КЦС у справі №723/826/19 від 11.08.2021);

Порушення нотаріусом вимог Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не може бути підставою для визнання правочину недійсним (ВС КЦС справа 219/11149/18 від 20 жовтня 2021 року);

Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення (ВС КЦС справа №761/33621/18 від 08.09.2021 р.).

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 372/2583/18

провадження № 61-14185св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Червинської М. Є.,

суддів:Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач (співвідповідач за позовом ОСОБА_1 )- Товариство з обмеженою відповідальністю «ІПК»,

співвідповідач за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІПК» (позивач)- ОСОБА_1 ,

співвідповідачі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІПК»:Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллаба», Публічне акціонерне товариство «РВС Банк»,

співвідповідач за позовом ОСОБА_1 - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

третя особа за позовом ОСОБА_1 -ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІПК» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2019 року у складі судді Кравченка М. В., постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІПК» (далі - ТОВ «ІПК») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллаба» (далі - ТОВ «Коллаба»), Публічного акціонерного товариства «РВС Банк» (далі - ПАТ «РВС Банк»), третя особа - ОСОБА_3 , про визнання припиненими правовідносин іпотеки та скасування рішень про реєстрацію права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 22 лютого 2013 року між ТОВ «ІПК» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Басенко К. О. та зареєстрований в реєстрі за номером 284, номер запису про обтяження 285, 286.

Вказаний іпотечний договір забезпечує вимогу ОСОБА_1 згідно з договором безпроцентної позики грошей, укладеним між ним та ОСОБА_3 21 лютого 2013 року, за умовами якого ОСОБА_3 зобов`язаний до 21 лютого 2014 року повернути ОСОБА_1 суму позики у розмірі 2 493 000 грн. Предметом іпотеки є комплекс, що складається з ресторанного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Комплекс, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, с/рада Нещерівська, «ІНФОРМАЦІЯ_2» садове товариство обслуговуючий кооператив, належить ТОВ «ІПК» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Нещерівською сільською радою 23 грудня 2012 року. Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 09 листопада 2012 року серії ЯМ № 823973, земельна ділянка розміром 1,3933 га, кадастровий номер 3223186200:06:009:0158, також належить ТОВ «ІПК»

В подальшому, у 2014 році, ресторанний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1» та земельна ділянка розміром 1,3933 га за згоди іпотекодержателя ОСОБА_1 були поділені на окремі об`єкти нерухомого майна.

Внаслідок такого поділу ТОВ «ІПК» стало власником окремих об`єктів, отримавши правовстановлюючі документи на наступне нерухоме майно:

- земельну ділянку з кадастровим номером 3223186200:06:009:0167, площею 0,8072 га, адреса Київська область, Обухівський район, с/рада Нещерівська;

- земельну ділянку з кадастровим номером 3223186200:06:009:0168, площею 0,0368 га;

- будівлю - літня зала загальною площею 197,4 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186200:06:009:0166;

- будівлю - ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 697,7 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186200:06:009:0165;

- будівлю - готель, загальною площею 476,2 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186200:06:009:0164;

- земельну ділянку з кадастровим номером 3223186200:06:009:0166, площею 0,1104 га;

- земельну ділянка з кадастровим номером 3223186200:06:009:0165, площею 0,2896 га.

Таким чином, з березня 2014 року склалися правовідносини іпотеки (майнової поруки) щодо семи об`єктів іпотеки за реєстраційними номерами 597512432231, 597462932231, 318313432231, 318271732231, 318178132231, 310722232231, 310664032231, що були передані позивачем в якості забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 за договором позики від 21 лютого 2013 року зі строком повернення - 21 лютого 2014 року у розмірі 2 493 000,70 грн.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що з 23 листопада 2015 року ОСОБА_1 є власником нерухомого майна:

- об`єкт нерухомого майна 597512432231 - земельна ділянка з кадастровим номером 3223186200:06:009:0167 площею 0,8072 га; адреса: Київська область Обухівський район, Нещерівська сільська рада;

- об`єкт нерухомого майна 597462932231 - земельна ділянка з кадастровим номером 3223186200:06:009:0168 площею 0,0368 га;

- об`єкт нерухомого майна 318313432231 - будівля, літня зала загальною площею 197,4 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186200:06:009:0166;

- об`єкт нерухомого майна 318271732231 - будівля, ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 697,7 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186200:06:009:0165;

- об`єкт нерухомого майна 318178132231 - будівля, готель, загальною площею 476,2 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186200:06:009:0166;

- об`єкт нерухомого майна 310722232231 - земельна ділянка з кадастровим номером 3223186200:06:009:0166 площею 0,1104 га;

- об`єкт нерухомого майна 310664032231 - земельна ділянка з кадастровим номером 3223186200:06:009:0165 площею 0,2896 га.

Разом із тим, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 131775339 від 23 липня 2018 року за ОСОБА_1 16 листопада 2015 року о 18 годині 33 хвилини зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223186200:06:009:0165, площею 0,2896 га, ринкова вартість якої згідно експертної грошової оцінки майна земельної ділянки , без врахування 20 % ПДВ становила 3 698 840 грн.

Позивач зазначає, що внаслідок державної реєстрації, в результаті якої за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна ринковою вартістю 3 698 840 грн, в рахунок погашення заборгованості у розмірі 2 493 000,70 грн, станом на 18.34 год 16 листопада 2015 року правовідносини між учасниками у справі змінились.

На думку позивача, правовідносини іпотеки за договором іпотеки між ТОВ «ІПК» та ОСОБА_1 припинились у повному обсязі в силу частини першої статті 599 ЦК України, статей 33, 36 Закону України «Про іпотеку»щодо наступних об`єктів нерухомого майна: 597512432231; 597462932231; 318313432231; 318271732231; 318178132231; 310722232231.

Крім того, відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку»станом на 18.34 год 16 листопада 2015 року у ОСОБА_1 вже існував обов`язок відшкодувати іпотекодавцю ТОВ «ІПК» перевищення 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотеко держателя.

Також у ОСОБА_1 виник обов`язок передати ТОВ «ІПК» оригінал договору позики від 21 лютого 2013 року.

Проте, у листопаді 2015 року, внаслідок внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі рішень державного реєстратора ОСОБА_1 безпідставно отримав у недобросовісне володіння спірні об`єкти нерухомого майна.

На думку позивача, жодних правових підстав для державної реєстрації переходу права власності від ТОВ «ІПК» до ОСОБА_1 на ці об`єкти нерухомого майна не було.

В подальшому право власності на вказане нерухоме майно безпідставно перейшло до ТОВ «Коллаба» таПАТ «РВС банк» відповідно.

На підставі викладеного ТОВ «ІПК» просило визнати припиненими правовідносини між позивачем та ОСОБА_1 за договором іпотеки від 22 лютого 2013 року щодо об`єктів нерухомого майна, а також визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , ТОВ «Коллаба», ПАТ «РВС Банк» на об`єкти нерухомого майна, а саме:

- земельну ділянку з кадастровим номером 3223186200:06:009:0168, площею 0,0368 га;

- будівлю - літня зала загальною площею 197,4 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186200:06:009:0166;

- будівлю - ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 697,7 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186200:06:009:0165;

- будівлю - готель, загальною площею 476,2 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186200:06:009:0164;

- земельну ділянку з кадастровим номером 3223186200:06:009:0166, площею 0,1104 га;

- земельну ділянку з кадастровим номером 3223186200:06:009:0167, площею 0,8072 га.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ІПК», фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про відшкодування упущеної вигоди.

Позов мотивовано тим, що 23 листопада 2015 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на ресторанний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1», на підставі договору іпотеки від 22 лютого 2013 року у зв`язку з неповерненням боржником ОСОБА_3 грошових коштів за договором безпроцентної позики грошей. Іпотекодавцем виступило ТОВ «ІПК».

Таким чином ОСОБА_1 став власником наступного майна: земельної ділянки з кадастровим номером 3223186200:06:009:0167 загальною площею 0,8072 га; земельної ділянки кадастровий номер 3223186200:06:009:0168 загальною площею 0,0368 га; будівлі літньої зали загальною площею 197,4 кв. м, розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186200:06:009:0166, що знаходиться у «ІНФОРМАЦІЯ_2» садове товариство» обслуговуючий кооператив № 2 Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області; будівлі ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 697,7 кв. м, що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186200:06:009:0165, що знаходиться у «ІНФОРМАЦІЯ_2» садове товариство» обслуговуючий кооператив № 1 Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області; будівлі готелю загальною площею 476,2 кв. м, що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186200:06:009:0164, що знаходиться у «ІНФОРМАЦІЯ_2» садове товариство» обслуговуючий кооператив № 3 Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області; земельної ділянки з кадастровим номером 3223186200:06:009:0166 загальною площею 0,1104 га; земельної ділянки з кадастровим номером 3223186200:06:009:0165 площею 0,2896 га.

Позивач зазначає, що до набуття ним права власності на ресторанний комплекс це майно належало ТОВ «ІПК».

ОСОБА_1 стало відомо, що ТОВ «ІПК» на підставі договору оренди від 01 листопада 2015 року приміщення ресторану здало в оренду ФОП ОСОБА_2 .

На вимогу ОСОБА_1 щодо звільнення займаного приміщення, відповідачі не реагують та продовжують здійснювати свою господарську діяльність на території ресторанного комплексу, чим порушують права позивача, а також право на отримання прибутку від комерційного приміщення ресторанного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1» у період з 23 листопада 2015 року та по день подання позовної заяви.

Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «ІПК» та ФОП ОСОБА_2 солідарно упущену вигоду в розмірі 4 005 567,30 грн.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 16 листопада 2018 року зазначені позови об`єднані в одне провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2019 року в задоволенні позову ТОВ «ІПК» відмовлено, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині позову ТОВ «ІПК» мотивоване тим, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає визначеним цивільним кодексомспособам захисту порушених прав у спірних правовідносинах. Суд зазначив, що невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством, є підставою для відмови у позові.

Також суд зазначив, що оскаржуватися в даному випадку можуть виключно рішення або дії державного реєстратора, які порушують права позивача, а відповідачем у справі має бути той державний реєстратор, рішення чи дії якого, на думку позивача, призвели до порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Разом із тим, як зауважив суд, ТОВ «ІПК» жодних позовних вимог до державних реєстраторів не заявляло.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду в частині відмови у задоволенні його позову, ТОВ «ІПК» подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «ІПК», фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про відшкодування упущеної вигоди в апеляційному порядку не оскаржувалося, апеляційним судом в силу статті 367 ЦПК Українине переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, ТОВ «ІПК», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ТОВ «ІПК» скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «ІПК» у повному обсязі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано, без врахування існуючих правових позицій Верховного Суду, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Зокрема, заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Тому, дійшли до неправильного висновку, що відповідачем по вказаним позовним вимогам повинен бути державний реєстратор, а не ОСОБА_1 .

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК Українисудом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

27 жовтня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 22 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір безпроцентної позики грошей, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав грошові кошти 2 493 000,70 грн, що становить в доларовому еквіваленті 311 898 доларів США. Згідно з пунктом 3 цього договору позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику протягом 1 року, а саме - до 22 лютого 2014 року.

Відповідно до додаткової угоди № 1 до договору безпроцентної позики грошей від 30 липня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 у власність грошові кошти у розмірі 5 312 148 грн, що за курсом НБУ на 30 липня 2013 року складає 664 600 дол. США.

Відповідно до додаткової угоди № 2 до договору безпроцентної позики грошей від 21 листопада 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 у власність грошові кошти у розмірі 5 688 618 грн, що за курсом НБУ на 21 листопада 2013 року складає 711 700 дол. США.

22 лютого 2013 року між ТОВ «ІПК» (іпотекодавцем) та ОСОБА_1 (іпотекодержателем) укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Басенко К. О. та зареєстрований в реєстрі за номером 284. Відповідно до пункту 1.1 вказаної угоди цей договір забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з договору безпроцентної позики грошей, укладеного 21 лютого 2013 року між іпотекодержателем та ОСОБА_3 , за умовами якого останній зобов`язаний до 21 лютого 2014 року повернути ОСОБА_1 суму позики у розмірі 2 493 000,70 грн.

Відповідно до пункту 1.2. іпотечного договору предметом іпотеки є нерухоме майно, яке складається з ресторанного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1»: А - ресторанний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1» - 696,7 кв. м, Б - літня зала, В, П, Р, С, Т - навіс, Г - баня, Д - господарська будівля, Е,Ж,З,И,К,Л,М,Н,О - будинки відпочинку, № 1 - колодязь та земельна ділянка розміром 1,3933 га, кадастровий номер 3223186200:06:009:0158, які розташовані в СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2» на території Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області.

У 2014 році ресторанний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1» та земельна ділянка розміром 1,3933 га, кадастровий номер 3223186200:06:009:0158, були поділені на окремі об`єкти нерухомого майна.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер - 18835212 від 11 березня 2014 року, виданого Реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, земельна ділянка за адресою: Київська область, Обухівський район, с/рада Нещерівська, кадастровий номер 3223186200:06:009:0166 з цільовим призначенням для будівництва та експлуатації готельно-ресторанних та торгівельно-розважальних комплексів, площею 0,1104 га, на праві приватної власності належить ТОВ «ІПК».

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер - 19283150 від 20 березня 2014 року, виданого Реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області будівля, літня зала за адресою: Київська область, Обухівський район, с/рада Нещерівська, «ІНФОРМАЦІЯ_2» садове товариство» обслуговуючий кооператив, 2 площею 197,4 кв. м, на праві приватної власності належить ТОВ «ІПК».

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер - 19280845 від 20 березня 2014 року, виданого Реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області будівля, ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1», за адресою: Київська область, Обухівський район, с/рада Нещерівська, «ІНФОРМАЦІЯ_2» садове товариство» обслуговуючий кооператив, 1, площею 697,7 кв. м, на праві приватної власності належить ТОВ «ІПК».

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер - 19275460 від 20 березня 2014 року, виданого Реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області будівля, готель за Київська область, Обухівський район, с/рада Нещерівська, «ІНФОРМАЦІЯ_2» садове товариство» обслуговуючий кооператив, 3, площею 476,2 кв. м, на праві приватної власності належить ТОВ «ІПК».

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер - 34968293 від 16 березня 2015 року, виданого Реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області земельна ділянка за адресою: Київська область, Обухівський район, с/рада Нещерівська, кадастровий номер 3223186200:06:009:0168, з цільовим призначенням для будівництва та експлуатації готельно-ресторанних та торгівельно-розважальних комплексів, площею 0,0368 га, на праві приватної власності належить ТОВ «ІПК».

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер - 34970409 від 16 березня 2015 року, виданого Реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області земельна ділянка за адресою: Київська область, Обухівський район, с/рада Нещерівська, кадастровий номер 3223186200:06:009:0167, з цільовим призначенням для будівництва та експлуатації готельно-ресторанних та торгівельно-розважальних комплексів, площею 0,8072 га, на праві приватної власності належить ТОВ «ІПК».

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 з 23 листопада 2015 року є власником наступного нерухомого майна:

- об`єкт нерухомого майна 597512432231 - земельна ділянка з кадастровим номером 3223186200:06:009:0167 площею 0,8072 га;

- об`єкт нерухомого майна 597462932231 - земельна ділянка з кадастровим номером 3223186200:06:009:0168 площею 0,0368 га;

- об`єкт нерухомого майна 318313432231 - будівля, літня зала загальною площею 197,4 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186200:06:009:0166;

- об`єкт нерухомого майна 318271732231 - будівля, ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 697,7 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186200:06:009:0165;

- об`єкт нерухомого майна 318178132231 - будівля, готель, загальною площею 476,2 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186200:06:009:0164;

- об`єкт нерухомого майна 310722232231 - земельна ділянка з кадастровим номером 3223186200:06:009:0166, площею 0,1104 га;

- об`єкт нерухомого майна 310664032231 - земельна ділянка з кадастровим номером 3223186200:06:009:0165, площею 0,2896 га.

Відповідно до висновку про вартість земельної ділянки за № 20/18 від 19 лютого 2018 року, ринкова вартість земельної ділянки, площею 0,2896 га, кадастровий номер 3223186200:06:009:0165, за адресою: Київська область, Обухівський район, с/р Нещерівська, станом на дату оцінки 16 листопада 2015 року становила 3 698 840 грн.

Відповідно до висновку про вартість земельної ділянки за № 20-3/18 від 19 лютого 2018 року ринкова вартість земельної ділянки, площею 0,1104 га, кадастровий номер 3223186200:06:009:0166, за адресою: Київська область, Обухівський район, с/р Нещерівська, станом на дату оцінки 16 листопада 2015 року, становила 1 410 005 грн.

Згідно з висновком № 20-3/2/18 від 19 лютого 2018 року ринкова вартість будівлі літньої зали площею 197,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , станом на дату оцінки 16 листопада 2015 року, становила 4 928 605 грн.

Відповідно до висновку про вартість земельної ділянки № 20/2/18 від 19 лютого 2018 року, ринкова вартість будівлі ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1», площею 697,70 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 16 листопада 2015 року, становила 18 704 823 грн.

Згідно цього ж висновку, вартість будівлі готелю площею 476,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 16 листопада 2015 року, становила 5 496 871грн.

Згідно з висновком № 20-2/18 від 19 лютого 2018 року визначена ринкова вартість земельної ділянки площею 0,8072 га, кадастровий номер 3223186200:06:009:0167, за адресою: Київська область, Обухівський район, с/рада Нещерівська, станом на 16 листопада 2015 року - 9 794 263 грн.

Відповідно до висновку про вартість земельної ділянки № 20-4/18 від 19 лютого 2018 року ринкова вартість земельної ділянки площею 0,0368 га, кадастровий номер 3223186200:06:009:0168, за адресою: Київська область, Обухівський район, с/рада Нещерівська, станом на 16 листопада 2015 року, становила 493 519 грн.

14 листопада 2017 року ОСОБА_1 одноособово заснував ТОВ «Коллаба», передавши 16 листопада 2017 року вказаній юридичній особі право власності на спірні об`єкти нерухомого майна.

У період з 30 листопада 2017 року по 13 грудня 2017 року право власності на вказане нерухоме майно набуло ПАТ «РВС Банк».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині те відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до статті 572 ЦК Українив силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Згідно зі статтею 589 ЦК Україниу разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

За змістом статті 7 Закону України «Про іпотеку»за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених у статті 12 Закону України «Про іпотеку».

Законом України «Про іпотеку»передбачено три форми захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку»сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Отже, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Частиною першою статті 13 ЦПК Українипередбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК Україниу справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 51 ЦПК Українисуд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.

Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.

Отже, позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, зокрема предмет іпотеки, не може бути звернена до державного реєстратора, якого позивач визначив відповідачем. Державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи підтверджують, що спір у ТОВ «ІПК» виник з ОСОБА_1 , ТОВ «Коллаба», ПАТ «РВС Банк» з приводу порушення останніми права власності позивача на нерухоме майно внаслідок внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію за вказаними особами права власності на спірні об`єкти нерухомого майна.

При таких обставинах, звертаючись до суду з позовними вимогами про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, позивач ТОВ «ІПК» правильно визначив ОСОБА_1 , ТОВ «Коллаба», ПАТ «РВС Банк» відповідачами як осіб, речове право на майно яких оспорюється та щодо яких здійснено записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції при апеляційному перегляді справи дійшов помилкового висновку, що позов ТОВ «ІПК» було пред`явлено до неналежного відповідача.

Крім того, дійшовши висновку про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає визначеним цивільним кодексомспособам захисту порушених прав у спірних правовідносинах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право визначення предмету позову належить лише позивачу, який обирає правомірний та ефективний спосіб захисту прав та інтересів.

Способи захисту цивільних прав та інтересів, за загальним правилом, визначені частиною другою статтею 16 ЦК України:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У своєму позові ТОВ «ІПК» просило визнати припиненими правовідносини іпотеки та скасувати рішення про реєстрацію за відповідачами права власності.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції відносно того, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає визначеним цивільним кодексомспособам захисту порушених прав у спірних правовідносинах, є помилковим.

При цьому слід ураховувати, що некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Таким чином, висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «ІПК» є передчасними.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

В оцінці доводів касаційної скарги, правильності оскаржуваної судової постанови Верховний Суд врахував, що основним завданням суду є вирішення спору між сторонами, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язкового рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не створює новий спір для цих самих сторін, які не можуть між собою дійти порозуміння у позасудовому порядку.

Оскільки апеляційний суд належним чином не встановив правовідносини, які виникли між сторонами, не в достатній мірі з`ясував фактичні обставини справи щодо заявлених вимог, а суд касаційної інстанції відповідно до процесуальних повноважень в такому разі не може ухвалити власне судове рішення, то оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, врахувати зазначені вище висновки Великої Палати Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, ухвалена з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК Україниє підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІПК» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

1756
Переглядів
1
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
0