Поділ майна подружжя направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника є «вживанням права на зло» (ВС/КЦС у справі №723/826/19 від 11.08.2021).

Фабула судової справи: Вже вкотре ВС при розгляді справи керується принципами «добросовісності» і недопущення зловживання своїми правами. Адже в деяких справах очевидним є істинний стан речей, який «приховують» під виглядом інших правовідносин з корисливих мотивів.

До суду звернулась жінка, яка у своїй позовній заяві пояснювала, що під час шлюбу із своїм чоловіком набули право власності на земельну ділянку і побудували торгово-розважальний центр, які згідно до закону, є спільною сумісною власністю подружжя.

Пізніше, в межах виконавчого провадження, через особисті борги, виконавцем було накладено арешт на все майно чоловіка.

Отже, позивачка в судовому порядку доводила своє права власності на половину у спільному майні подружжя та у зв’язку із цим просила скасувати арешт з її 1/2 частки майна.

Чоловік із позовом звісно погодився.

Суди перших двох інстанцій не виявили ознак зловживань правом подружжя та позов задовольнили. Доводи апелянта-кредитора про те, що подружжя використовує такий судовий механізм для зменшення розміру майна на яке може бути звернуто стягнення, суд визнав необґрунтованими.

Кредитор звернувся із касаційною скаргою на винесені судові рішення, зазначав про їх незаконність і мотивував це наступними доводами.

Зокрема, скаржник зазначав, що насправді, подружжя давно розлучилось. Однак, для того, щоб уникнути майнової відповідальності, останні «відновили» відносини, скасувавши заочне рішення суду про розірвання шлюбу.

ВС погодився із скаржником і скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій роз’яснив наступне:

- очевидно, що в даній справі подружжя, яке перебувало в розірваному шлюбі на підставі заочного рішення 2011 року, «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (позов про визнання права на частку та звільнення майна з під арешту за умови скасування заочного рішення 2011 року, закриття провадження в справі про розірвання шлюбу, після пред`явлення позову в цій справі) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника;

- суди не звернули увагу на те, що заява жінки про перегляд заочного рішення, яким розірвано шлюб, та заява чоловіка про відмову від позову про розірвання шлюбу були подані за спливом 8 років після звернення з позовом та ухвалення рішення - після звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості з чоловіка;

- суди не врахували, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

З огляду на зазначене, ВС вказав на порушення подружжям основоположних принципів права, що передбачені ст. 3, 13, 16 ЦКУ та обов’язок судів реагувати на це відповідним чином - не допускати задоволення вимог, що заявлені із зловживанням правом.

Аналізуйте судовий акт: Поділ майна подружжя не рятує від звернення стягнення на предмет іпотеки (ВС/КЦС у справі 381/979/15-ц від 26.05.2021).

Поділ майна подружжя включає в себе не лише поділ прав, але і поділ спільних кредитних зобов’язань (ВС/КЦС у справі № 367/7110/14-ц від 09.01.2020).

Фраудаторний договір, або такий, що шкодить інтересам кредитора може бути визнаний недійсним (ВС/КЦС у справі № 757/33392/16 від 24 лютого 2021).

Чи можна поділити, як спільне сумісне майно подружжя, самочинно побудовану нерухомість? (ВС/КЦС у справі №715/1347/14-ц від 25.03.2020)

Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 723/826/19

провадження № 61-8810св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Перший відділ державної виконавчої служби м. Чернівці Головного територіального управління юстиції в Чернівецькій області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_5 , на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2019 року у складі судді Пташник А. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Владичана А. І., Литвинюк І. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа - Перший відділ державної виконавчої служби м. Чернівці Головного територіального управління юстиції в Чернівецькій області, про визнання права власності на 1/2 частину майна та зняття з нього арешту.

Позов мотивований тим, що позивач перебувала у шлюбі зі ОСОБА_3 з 31 грудня 1983 року по 10 травня 2011 року. За час шлюбу на підставі договорів купівлі-продажу від 28 вересня 2007 року вони придбали земельну ділянку, загальною площею 0,1057 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0063) та земельну ділянку, загальною площею 0,1059 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0065), цільове призначення яких для ведення особистого селянського господарства, розташованих за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області. На підставі рішення Тисовецької сільської ради від 25 серпня 2010 року передано у власність земельну ділянку, загальною площею 0,2640 га, цільове призначення якої для іншої комерційної діяльності (для розміщення торгово-розважального центру). На вказаній земельній ділянці ними було збудовано торгово-розважальний комплекс, який був зданий в експлуатацію та оформлено на нього право власності після розірвання шлюбу. Тобто, земельні ділянки та торгово-розважальний комплекс є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, а 1/2 частина вказаного майна належить ОСОБА_1 на праві власності.

Постановою державного виконавця від 19 жовтня 2017 року під час примусового виконання рішення суду про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 боргу, було накладено арешт на все нерухоме майно, зокрема, вищевказані земельні ділянки та торгово-розважальний комплекс.

24 жовтня 2018 року винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, так як ОСОБА_4 звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 723/1833/18, виданого Сторожинецьким районним судом Чернівецької області 24 липня 2018 року про стягнення зі ОСОБА_3 на його користь заборгованості за договором позики у розмірі 250 000 дол. США, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 23 травня 2018 року становило 6 517 500 гривень та витрат на оплату судового збору у розмірі 8 810 гривень.

Оскільки, земельні ділянки та торгово-розважальний комплекс, на які накладений арешт, належать подружжю ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, то кожний з них має право на 1/2 частку в цьому майні.

ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на:

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1057 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0063) цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області;

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1059 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0065) цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області;

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,2640 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0064) цільове призначення якої 1.11.6 - іншої комерційної діяльності (для розміщення торгово-розважального центру) за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину торгово-розважального комплексу літ. А, загальною площею 998,40 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Звільнити з-під арешту:

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1057 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0063) цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області;

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1059 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0065) цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області;

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,2640 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0064) цільове призначення якої 1.11.6 - іншої комерційної діяльності (для розміщення торгово-розважального центру) за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину торгово-розважального комплексу літ. А, загальною площею 998,40 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 30 квітня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на:

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1057 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0063) цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області;

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1059 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0065) цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області;

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,2640 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0064) цільове призначення якої 1.11.6 іншої комерційної діяльності (для розміщення торгово-розважального центру) за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину торгово-розважального комплексу літ. А, загальною площею 998,40 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Звільнено з під арешту:

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1057 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0063) цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області;

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1059 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0065) цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області;

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,2640 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0064) цільове призначення якої 1.11.6 іншої комерційної діяльності (для розміщення торгово-розважального центру) за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину торгово-розважального комплексу літ. А, загальною площею 998,40 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, просить відмовити в їх задоволенні, надав суду відзив в якому зазначив, що заявлений позов ОСОБА_1 є нічим іншим, як домовленістю між членами колишнього подружжя з метою зменшення частки майна боржника ОСОБА_3 , на яке можливо звернути стягнення в рамках примусового виконання виконавчого листа № 727/4714/17 про стягнення з ОСОБА_3 на його користь коштів. Також вказав, що позивач не могла брати та не брала участі в придбанні спірного майна. Тому, спірне майно було придбане виключно за особисті кошти ОСОБА_3 та є його особистим майном, а не спільним майном подружжя. Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, надав суду заяву в якій позовні вимоги визнав, просив розглянути справу без його участі.

Суд першої інстанції вказав, що позивачем надано належні докази, які підтверджують той факт, що земельні ділянки та розважальний комплекс літ. «А», загальною площею 998, 4 кв.м., в с. Тисівці Сторожинецького району Чернівецької області, побудовані за спільні кошти із ОСОБА_3 , у період спільного проживання як подружжя, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та кожен з них має право на Ѕ частину в цьому майні. Тому позов в цій частині є обґрунтованим та підлягає задоволенню. Оскільки позовні вимоги про зняття арешту з майна є похідними від вимог про визнання права власності на 1/2 частину майна як спільного сумісного майна подружжя, які задоволені в повному обсязі, то суд вважав, що задоволенню підлягають також позовні вимоги про зняття арешту з зазначених об`єктів нерухомості.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи щодо того, що спірне нерухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає визнання права власності за позивачем на 1/2 частину цього майна. Колегія суддів вважала, що доводи апеляційної скарги відносно того, що позов ОСОБА_1 є намаганням уникнути майнової відповідальності по примусовому виконанню рішення суду про стягнення заборгованості за отримані та неповернуті кошти її чоловіком ОСОБА_3 не заслуговує на увагу, оскільки позивачем обрано ефективний спосіб захисту порушеного права, що було прийнято до уваги судом першої інстанції. Відповідно до положень статті 60 СК України діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ним за час перебування в шлюбі, де їх частки є рівними, і ця презумпція може бути спростована лише одним із подружжя, на якого покладається тягар доведення протилежного. Водночас, ніхто з подружжя ОСОБА_3 в суді першої інстанції не заперечував щодо набуття ними майна за спільні кошти та щодо рівності їх часток в цьому майні.

Апеляційний суд вказав, що є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що поділ майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Так, апелянт не довів належними та допустимими доказами ту обставину, що борг ОСОБА_3 позичався в інтересах сім`ї та що той борг створив обов`язки для другого подружжя відповідно до статті 65 СК України. А тому колегія суддів вважала, що реалізація спірного арештованого нерухомого майна в повному обсязі буде порушувати право власності на це майно ОСОБА_1 . Враховуючи те, що частка ОСОБА_3 не виділена в натурі, а судом визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для звільнення спірної частини майна з-під арешту, накладеного на нього в ході вчинення виконавчих дій постановами про опис та арешт майна боржника ОСОБА_3 від 20 грудня 2017 року та 19 квітня 2018 року.

Аргументи учасників справи

У червні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_5 , у якій просить скасувати рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 квітня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, розподілити судові витрати.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відновлюючи подружні відносини та скасовуючи заочне рішення суду про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 діяли недобросовісно, що є зловживанням правом. Майно, що є предметом поділу, вибуло з власності боржника у законний спосіб - на підставі акту та постанови про передачу майна в рахунок погашення боргу. Спірне майно з часу його передачі державним виконавцем кредитору - ОСОБА_2 , відповідно до постанови та акту від 16 грудня 2019 року за іншим спором, втратило статус спільного майна подружжя, вибуло з власності боржника, так само як із власності «відновленого подружжя» на підставі виконавчих дій, тобто у спосіб, передбачений законом, а тому не може бути предметом поділу. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 361/2822/17. Позивач ОСОБА_1 чотири рази створювала перешкоди ОСОБА_2 в реєстрації за ним майна. Подружжя ОСОБА_3 діє недобросовісно, з єдиною метою - не допустити, щоб спірне майно перейшло у власність ОСОБА_2 . Дії як боржника ОСОБА_3 , так і ОСОБА_1 не відповідають їхній попередній поведінці та заявам. Суди проігнорували пункт 6 статті 3 ЦК України та доктрину venire contra factum proprium (заборону суперечливої поведінки). Суди обох інстанцій проігнорували посилання ОСОБА_2 щодо недобросовісної поведінки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо поділу майна подружжя. Мотиви, за яких суди відхилили ці докази, відсутні. Суди неправильно застосували норми матеріального права, проігнорували положення пункту 6 статті 3 ЦК України про добросовісність, частини третьої статті 13 ЦК України про зловживання правом позивачем, статті 238 ЦК України щодо підстав набуття права власності та частини дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» про передачу майна стягувачу на підставі акту та постанови. Позовні вимоги позивача є зловживанням правом з метою недопущення звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_3 ОСОБА_2 має зареєстрований пріоритет на майно, оскільки обтяження на його користь (арешт) зареєстровані раніше у передбачений законом спосіб та саме на виконання рішення по справі № 727/4714/17. Позовні вимоги в частині зняття арешту з майна є похідними від визнання на нього права власності.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_7 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що на момент розгляду даної справи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбу. Спірне майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Набуття права власності на земельні ділянки та будівництво спірного торгово-розважального комплексу, здача його в експлуатацію відбулася під час перебування сторін у шлюбі, тобто ще до ухвалення заочного рішення суду про розірвання шлюбу. А тому, навіть у випадку не скасування заочного рішення ухвалою суду від 06 листопада 2019 року, на спірне майно все одно поширювався режим спільної сумісної власності, що спростовує доводи ОСОБА_2 про зловживання процесуальними правами. Судом апеляційної інстанції правомірно відмовлено у долученні доказів. Рішенням Старожинецького районного суду від 24 листопада 2020 року у справі № 723/238/20 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Першого відділу ДВС ГТУЮ у Чернівецькій області, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконним та скасування постанови та акту про передачу майна від 16 грудня 2019 року, на які посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі. Суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для звільнення спірної частини майна з-під арешту. Безпідставним є доводи ОСОБА_2 про те, що предметом спору у даній справі є поділ майна подружжя, а така вимога заявлена позивачем з метою уникнення виконання судового рішення про стягнення боргу з відповідача ОСОБА_3 на його користь.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі № 723/826/19, витребувано справу з суду першої інстанції.

У жовтні 2020 року матеріали цивільної справи № 723/826/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року клопотання ОСОБА_1 , яке підписано представником ОСОБА_7 , про поновлення строку на подання відзиву задоволено частково, продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_5 , на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 квітня 2020 року, у задоволенні клопотання ОСОБА_2 , яке підписано представником ОСОБА_5 , про долучення до матеріалів справи копії постанови Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 723/238/20 відмовлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц; від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц; від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що з 31 грудня 1983 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 травня 2011 року задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання укладеного між ними шлюбу.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 листопада 2019 року задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 травня 2011 року скасовано та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 листопада 2019 року прийнято відмову ОСОБА_3 від позову до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, та провадження по справі закрито.

ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу від 28 вересня 2007 року, було придбано земельну ділянку, загальною площею 0,1057 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0063) та земельну ділянку, загальною площею 0,1059 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0065), цільове призначення яких для ведення особистого селянського господарства, розташованих за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області.

Рішенням Тисовецької сільської ради 28 сесії 5 скликання № 65-28/2010 від 25 серпня 2010 року ОСОБА_3 було передано у власність земельну ділянку, загальною площею 0,2640 га, цільове призначення якої для іншої комерційної діяльності, що підтверджується копією державного акту та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

На цій земельній ділянці було побудовано торговельно-розважальний центр, який був зданий до експлуатації та оформлено на нього право власності.

На підставі рішення виконавчого комітету Тисовецької сільської ради 11 серпня 2011 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на торгово-розважальний комплекс.

04 листопада 2014 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на торгово-розважальний комплекс літ. «А», загальною площею 998, 4 кв. м.

На виконання рішення суду про стягнення зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 339 822,67 доларів США, що по курсу гривні становить 8 730 044,39 гривень, судового збору в сумі 8 960,00 гривень та витрат на правову допомогу в розмірі 20 250,00 гривень накладений арешт на все нерухоме майно, що належало на праві власності ОСОБА_3 .

Згідно постанов про опис та арешт майна боржника ОСОБА_3 від 20 грудня 2017 року та 19 квітня 2018 року накладено арешт на земельні ділянки та торгівельно-розважальний комплекс.

24 жовтня 2018 року державним виконавцем винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, так як ОСОБА_4 звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 723/1833/18, виданого Сторожинецьким районним судом Чернівецької області 24 липня 2018 року про стягнення з ОСОБА_3 на його користь заборгованості за договором позики у розмірі 250 000,00 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ становило 6 517 500,00 гривень та витрат на оплату судового збору в розмірі 8 810,00 гривень.

Позиція Верховного Суду

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), на яку посилався ОСОБА_2 в касаційній скарзі, зазначено, що «згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом».

Аналогічний по суті висновок зроблено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17 (провадження № 61-30545св18) та від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц (провадження № 61-45301св18),на які посилався ОСОБА_2 в касаційній скарзі.

У справі, що переглядається:

очевидно, що учасники цивільних відносин (подружжя, яке перебувало в розірваному шлюбі на підставі заочного рішення 2011 року) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (позов про визнання права на частку та звільнення майна з під арешту за умови скасування заочного рішення 2011 року, закриття провадження в справі про розірвання шлюбу, після пред`явлення позову в цій справі) використовувався учасниками длянедопущення звернення стягнення на майно боржника;

суди не звернули увагу на те, що заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, яким розірвано шлюб, та заява ОСОБА_3 про відмову від позову про розірвання шлюбу були подані за спливом 8 років після звернення з позовом та ухвалення рішення - після звернення ОСОБА_2 з позовом про стягнення заборгованості зі ОСОБА_3 ; відповідач ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позовні вимоги визнавали,

суди не врахували, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом;

за таких обставин, суди зробили неправильний висновок про задоволення позовних вимог. Тому судові рішення належить скасувати та в позові відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення не відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц; від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц; від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17 та ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 14 409,00 гривень, а повинен сплатити - 14 407,50 грн, за подання касаційної скарги він сплатив 19 210 грн. Тому зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню понесені судові витрати на сплату судового збору в розмірі 33 617,50 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_5 , задовольнити.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2019 року та постановуЧернівецького апеляційного суду від 30 квітня 2020 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа - Перший відділ державної виконавчої служби м. Чернівці Головного територіального управління юстиції в Чернівецькій області, про визнання права власності на 1/2 частину майна та зняття з нього арештувідмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 33 617,50 грн.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2019 року та постанова Чернівецького апеляційного суду від 30 квітня 2020 рокувтрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов