Стаття 116. Виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення

Аналізуйте судовий акт: Для виселення з житла особи, яка порушує правила співжиття визначальну роль відіграє кількість порушень правил співжиття, часовий проміжок не є суттєвим (ВС/КЦС № 679/1657/18 від 22.01.2020)

Люди, які страждають на різні види залежностей перетворюють життя на пекло. При чому не тільки своє, а й життя близьких людей.

Очевидно, що жити поряд із залежною людиною дуже важко – скандали, бійки, насильство…

Законодавець свого часу у положеннях ч. 1 ст. 116 ЖК УРСР визначив, що у разі якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Отже, як вбачається із наведеної норми однією із підстав для прийняття рішення про виселення є систематичність порушенням правил співжиття.

Натомість законом не визначено – чи пов’язується систематичність з будь-якими часовими періодами або такі періоди жодної ролі не відіграють.

Касаційний цивільний суд у даній постанові вказав на своє бачення розв’язання цієї проблеми.

У даній справі жінка звернулась до суду із позовом про виселення свого колишнього чоловіка із будинку, який належить їй на праві приватної власності, мотивуючи його тим, що відповідач зловживає спиртними напоями та систематично порушує правила співжиття, а тому вона та її діти не можуть вільно користуватися житлом, що робить неможливим їх спільне проживання у будинку.

Проте, суди першої та апеляційної інстанцій у позові відмовили оскільки чоловік вселився у спірний будинок як член сім’ї позивача та зареєстрований у ньому, припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє відповідача права на користування будинком, а належних доказів, що підтверджують наявність систематичного порушення правил співжиття та вжиття заходів попередження або громадського впливу щодо відповідача позивачем не надано.

На зазначені рішення позивачем було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що вона, як власник спірного будинку, має право вимагати усунути перешкоди у здійсненні ним права на користування та розпорядження власним майном, також суди не надали належної оцінки наданим позивачем доказам систематичного порушення правил співжиття відповідачем, зокрема, показанням свідків, що підтверджують безрезультатність застосованих до нього заходів впливу та притягнення відповідача до адміністративної відповідальності.

Касаційний цивільний суд визнав вказані доводи слушними та скаргу задовольнив.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Одночасно згідно ч. 2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

У статті 157 ЖК Української РСР членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 ЖК УРСР.

Відповідно до частини першої статті 116 ЖК Української РСР якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення.

З аналізу вказаної норми можна зробити висновок про те, що для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Для вирішення справ про виселення на підставі статті 116 ЖК Української РСР важливим є те, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.

Також КЦС посилаючись на хибність висновків судів попередніх інстанцій зазначив, що систематичність визначається виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними.

Проте, вказаних обставин не врахували та належним чином не перевірили доводи позивача про систематичне порушення відповідачем правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ним в одному будинку. Крім того, для правильного вирішення справи суди повинні встановити, що попередні заходи запобігання виявились безрезультатними.

Аналізуйте судовий акт: Для виселення особи, яка проживала у житловому приміщенні на підставі договору оренди, слід подавати позов обґрунтовуючи положеннями цивільного, а не житлового законодавства (ВСУ від 22 червня 2017 року № 6-2010цс16)

Приклад застосування ВСУ казуїстики, щоб надати особі, яка проживає без правової підстави у житловому приміщенні додатковий час та не виселяти її прямо зараз. 

Особа проживала у житловому приміщенні як член сім’ї на підставі договору оренди, який був укладений її чоловіком як орендарем з власником. Строк договору оренди закінчився, особа добровільно не виселилась. Власник приміщення подав позов про виселення на підставі ч. 3, ст. 116 ЖК України.

Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій задовольнили позов, визнали особу, такою яка самоправно зайняла жиле приміщення та виселили її без надання іншого жилого приміщення. При цьому суди підтвердили, що особі ніколи не видавався ордер на зайняття спірного жилого приміщення та ніколи не відкривали на її ім’я особовий рахунок зі сплати житлово-комунальних послуг.

ВСУ скасував всі рішення і справі і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. ВСУ вказав на різницю між поняттями «самоправно зайняла» та «самоправно займає». Тобто у цій справі особа не могла самоправно зайняти жиле приміщення оскільки була членом сім’ї орендаря, і право на користування житловим приміщенням в неї було. Оскільки оренда закінчилась, то виселити таку особа можна шляхом подання позову обґрунтованого нормами цивільного законодавства, зокрема такого яке регулює відносини оренди, а не житлового. 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-2010цс16: Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов’язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі. 

Крім того, при розгляді спорів, що не урегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.

Главами 25, 26 ЦК Української РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, визначено правове регулювання договорів майнового найму і найму жилого приміщення.

Якщо особа проживає у жилому приміщенні на підставі цивільно-правового договору, строк якого закінчився, то власник такого приміщення має право звернутися до суду за захистом своїх прав на підставі положень цивільного законодавства.