Незнання закону суддями може спричиняти непередбачені правові наслідки або про неймовірні пригоди кіпрського майна в Україні

Критичний аналіз підходів Верховного Суду у справі №910/5717/23 в контексті принципів bona vacantia та restoration corporate rights:
очевидні проблеми Касаційного господарського суду із застосуванням іноземного права

У статті досліджується правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/5717/23, в якій Суд фактично відмовив у застосуванні конструкцій bona vacantia та restoration щодо корпоративних прав іноземної компанії (юрисдикція Кіпру). Автор критично аналізує аргументацію Суду, зокрема, ігнорування інститутів загального права, неправильне застосування норм міжнародного приватного права та потенційне порушення Закону України «Про міжнародні договори України». Окрему увагу приділено порівняльно-правовому аналізу практики Великої Британії, США, Кіпру та Мальти щодо restoration компаній і повернення майна з bona vacantia. Робиться висновок, що позиція Верховного Суду є концептуально неповною, суперечить принципу ефективного захисту корпоративних прав та порушує передбачуваність міжнародного правового обороту.

Проблема неправильної адаптації Верховним Судом правових інститутів іноземних держав

Сучасне міжнародне корпоративне право дедалі більше функціонує як система взаємного «перетікання» правових доктрин між юрисдикціями різних правових сімей. Особливо це стосується взаємодії континентального права та системи загального права (common law), де такі інститути, як bona vacantia, restoration of companies, struck off, constructive trust та equitable remedies не мають прямого функціонального еквівалента в традиційних цивільно-правових конструкціях.

В умовах глобалізації корпоративних структур, особливо офшорних холдингів (Кіпр, Британські Віргінські острови – BVI, Острів Джерсі), виникає об’єктивна необхідність у коректній адаптації правових інститутів інших країн. Однак така трансплантація (legal transplantation) вимагає не механічного перенесення термінів, а розуміння їхньої функціональної природи у вихідному правопорядку.

Саме тут виникає фундаментальна проблема, яка проявляється у судовій практиці окремих юрисдикцій, включно з Україною: заміна функціонального розуміння інститутів їх формальним або спрощеним тлумаченням.

Нещодавно, а саме 14 травня 2026 року, Верховний Суд досить широко презентував свою правову позицію у справі №910/5717/23[1]. Суд ствердив, що у разі ліквідації (насправді — у стані strike-off[2]) учасника-юридичної особи, інкорпорованої в юрисдикції загального права, без правонаступництва, правомочність загальних зборів українського ТОВ визначається без урахування частки ліквідованого учасника. Звичайно, така кількість істотних, принципових помилок в одному твердженні (правовій позиції) Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (КГС ВС) відразу привернула нашу увагу.

Фактична та правова рамка спору

Хоча деталі справи №910/5717/23 мають специфічний процесуальний характер, її юридичну суть можна реконструювати через такі ключові елементи:

1. Наявність корпоративної структури, інкорпорованої у юрисдикції Кіпру.
2. Втрата компанією статусу active entity[3] через strike-off.
3. Перехід активів компанії у стан bona vacantia[4] у відповідній юрисдикції.
4. Невизнання судом можливості ініціювання відновлення корпоративної структури кіпрської компанії через механізм restoration[5] фактично призвело до втрати нею корпоративних прав українського товариства та їх фактичного «зникнення» з цивільного обороту внаслідок цього рішення, причому без будь-якого правового обґрунтування судом свого рішення.

У результаті сформувалася структурна доктринальна невідповідність (doctrinal mismatch), коли цілісна багаторівнева конструкція common law була зведена до спрощеної моделі “припинення юридичної особи → зникнення об’єкта цивільних прав” або в термінах КГС ВС «ліквідація юридичної особи без правонаступництва».

У більшості юрисдикцій common law, зокрема, Великобританія, Кіпр, BVI, діє узгоджений підхід, відповідно до якого компанія вважається такою, що ніколи не була dissolved[6]; її права та обов’язки вважаються безперервно чинними; майно, що перейшло у bona vacantia, підлягає автоматичному поверненню (revesting[7]).

Юридичний конфлікт у справі №910/5717/23 виникає на стику трьох правових систем:

• Кіпрське право (Companies Law Cap.113)[8],
• англійська доктрина common law, яка формувала концепцію bona vacantia та restoration,
• українське міжнародне приватне право, яке визначає колізійні правила застосування іноземного права, обтяжене суб’єктним складом КГС ВС[9].

Так, відповідно до статей 8 та 25 Закону України «Про міжнародне приватне право» [10] суд зобов’язаний самостійно встановлювати зміст норм права іноземної держави, що підлягають застосуванню у справі. Для цього суд має використовувати офіційні джерела права, судову практику, доктринальні підходи, а також висновки компетентних експертів відповідної юрисдикції. Належне визначення правового статусу іноземної юридичної особи, обсягу її корпоративної правосуб’єктності та наслідків припинення чи відновлення її існування є неможливим без повного й послідовного застосування принципу lex incorporationis[11], відповідно до якого питання правоздатності, дієздатності та внутрішньої організації юридичної особи регулюються правом держави її інкорпорації.

Відтак встановлення змісту іноземного права у таких справах не є дискреційним правом суду, а його процесуальним обов’язком, невиконання якого може призвести до неправильного визначення юридично значущих обставин справи та помилкового застосування колізійних норм.

Висновки КГС Верховного Суду про відсутність правонаступників кіпрської компанії і осіб чиї права могли б бути порушені рішеннями загальних зборів українського товариства, в контексті належності 99,999% корпоративних прав цього товариства саме кіпрський компанії, є глибоко помилковим (п.п. 92, 96, 100 Постанови КГС ВС від 02 жовтня 2025 року у cправі №910/5717/23[12]), суперечить як кіпрському, так і українському законодавству.

Верховний Суд, розглядаючи корпоративний спір із кіпрським елементом, фактично:

• Не визнав реституційного характеру інституту restoration в загальному праві; виключив можливість ретроспективного відновлення корпоративної правосуб’єктності (ex tunc[13]), не визнав ретроспективного характеру корпоративного відновлення (ex tunc legal reconstruction).
• Не взяв до уваги доктрину bona vacantia; проігнорував співвідношення bona vacantia з українським інститутом безхазяйного майна.
• Помилково ототожнив виключення кіпрської компанії з реєстру (struck off[14]) з остаточним припиненням юридичної особи і її ліквідацією (dissolution[15]); допустив існування українського господарського товариства з ліквідованим учасником, оперуючи невідомим законодавству й доктрині поняття «ліквідованої юридичної особи без правонаступництва».
• Помилково припустив, що майно кіпрської компанії, представлене корпоративними правами в українському товаристві, не має встановленого власника. Такий підхід призвів до фактичного визнання можливості «зникнення» з цивільного обороту корпоративних прав як самостійного об’єкта права власності. Водночас корпоративні права українського товариства, що належать кіпрській компанії, ex lege[16] переходять до Республіки Кіпр як носія суверенного титулу, який історично пов’язується з доктриною королівської прерогативи (Crown prerogative)[17] в системі загального права.
• Допустив порушення принципів lex incorporationis та добросовісності виконання міжнародних зобов’язань, нівелюючи саму ідею гармонізованої методології колізійного права (harmonized conflict-of-laws methodology)[18].

Підхід Верховного Суду породжує системну методологічну проблему: іноземний правовий інститут сприймається не як елемент цілісної правової системи зі специфічними доктринальними передумовами, функціональними зв’язками та історичними особливостями розвитку, а як автономна нормативна конструкція, відірвана від власного правового контексту. У сучасному порівняльному правознавстві подібна практика нерідко характеризується як доктринальна деконтекстуалізація (doctrinal decontextualization), тобто перенесення або тлумачення правового інституту без належного врахування середовища, в якому він сформувався та функціонує.

Позиції Верховного Суду в цій справі суперечать функціональному методу порівняльного правознавства та принципу функціональної еквівалентності (functional equivalence), розробленим Конрадом Цвайгертом і Гайном Кьоцом (Konrad Zweigert і Hein Kötz)[19]. Відповідно до цього принципу предметом порівняння мають бути не формально подібні правові конструкції чи їхня належність до певних доктринальних категорій, а соціальні функції, які вони виконують у відповідних правових системах. Саме тому коректне запозичення іноземного правового інституту передбачає аналіз його місця у системі права, взаємозв’язків з іншими інститутами та практичних завдань, для вирішення яких він був створений. Ігнорування цих чинників призводить до формального перенесення правових конструкцій, що може спотворювати їхній зміст та унеможливлювати досягнення тих правових результатів, які забезпечуються в державі їх походження.

У результаті виникає ситуація, коли інститут існує номінально (як термін), але його правова функція повністю втрачається. Це особливо критично у сфері корпоративного права, де restoration і bona vacantia є взаємопов’язаними механізмами єдиного процесу: тимчасового «зникнення» юридичної особи з подальшою можливістю її юридичного відновлення.

Критика аргументів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
1. Загальна характеристика концептуальної помилки та інституційний контекст

Ключова проблема підходу Верховного Суду у справі №910/5717/23 полягає не в технічному застосуванні норм, а у фундаментальному нерозумінні архітектури корпоративної доктрини common law, зокрема системного взаємозв’язку між strike-off, dissolution, bona vacantia та restoration.

Хоча Закон України «Про міжнародні договори України» безпосередньо не регулює інститути bona vacantia чи restoration, він закріплює фундаментальні засади виконання Україною міжнародно-правових зобов’язань, зокрема, принцип добросовісного виконання міжнародних договорів; необхідність узгодженого застосування міжнародно-правових стандартів; сприяння міжнародній правовій співпраці та взаємодії правопорядків. У системному взаємозв’язку з положеннями міжнародного приватного права зазначені принципи означають, що суд повинен застосовувати іноземне право як цілісну та функціонально пов’язану правову систему, а не як сукупність ізольованих норм, відірваних від їхнього інституційного й доктринального контексту.

Ігнорування такого підходу суперечить загальновизнаним засадам міжнародного приватного права та фактично нівелює методологію гармонізованого застосування колізійних норм, яка передбачає повагу до внутрішньої логіки та системної єдності іноземного правопорядку.

2. Виключення з реєстру і відновлення компанії: критичні помилки Верховного Суду

2.1. Нормативне регулювання

Суд, аналізуючи правові наслідки виключення кіпрської компанії з реєстру (strike-off), фактично ототожнив цей реєстраційний статус із остаточним припиненням юридичної особи (dissolution), відокремивши його від тих правових наслідків, які право держави інкорпорації безпосередньо пов’язує з можливістю ретроспективного відновлення компанії (retroactive restoration[20]). Водночас факт завершення ліквідаційної процедури компанії не був установлений у справі та, наскільки вбачається з мотивувальної частини постанови, навіть не став предметом самостійного дослідження судом.

Вбачаються всі підстави стверджувати, що Верховний Суд або не знав про юридичну природу виключення з реєстру як зворотного етапу повного припинення юридичної особи, або навмисно допустив викривлення та помилкове застосування його наслідків. Обидва твердження дають обґрунтовані підстави для сумнівів щодо професійної кваліфікації суддів Верховного Суду, зокрема Касаційного господарського суду. Позиція, викладена в постанові Верховного Суду у справі №910/5717/23 щодо наслідків реєстрації припинення юридичної особи (strike-off), прямо суперечить нормативному регулюванню юрисдикції інкорпорації.

Так, у кіпрському праві (Companies Law Cap. 113, s. 327) реституція компанії має чітко визначений ефект: після відновлення за судовим наказом (court-ordered restoration) компанія вважається такою, що ніколи не була виключена з реєстру (“the company shall be deemed to have continued in existence as if its name had not been struck off”). Причому відповідна заява про поновлення може бути подана до суду самою компанією, її учасником або кредитором протягом 20 років з моменту публікації спеціального повідомлення про виключення компанії з реєстру (struck off). Очевидно, кіпрський закон визнає правосуб'єктність такої компанії, щонайменше, в частині подання відповідної заяви до суду про поновлення в реєстрі.

Інститут відновлення компаній (restoration of companies) є одним із ключових механізмів сучасного корпоративного права системи common law, який забезпечує корекцію правових наслідків адміністративного припинення юридичної особи (strike-off або dissolution). Правова природа restoration не є новим створенням юридичної особи, а юридичною фікцією безперервності існування (legal fiction of continuity).

У теоретичному вимірі restoration ґрунтується на доктрині фікції правової безперервності (legal continuity fiction), відповідно до якої корпоративна правосуб’єктність не зникає у матеріальному сенсі, а лише тимчасово втрачає свій реєстраційний прояв. Це положення інтерпретується як підтвердження того, що restoration не є новим правостворюючим актом держави, а є ретроспективною корекцією реєстраційного статусу, спрямованою на відновлення юридичної безперервності. У ширшій теоретичній перспективі цей підхід узгоджується з концепцією правосуб'єктності як інституційної конструкції (legal personality as an institutional construct).

Позиція Касаційного господарського суду, викладена у справі №910/5717/23, суперечить фундаментальному розумінню правосуб’єктності, концептуальні витоки якого простежуються у працях Фредеріка Мейтленда (F.W. Maitland)[21], що надалі отримали розвиток в сучасній англо-американській доктрині корпоративного права. Правосуб’єктність юридичної особи має інструментальний, а не самоцільний характер. Її призначення полягає у забезпеченні функціонування організованої спільності, координації економічної діяльності та захисті пов’язаних із нею майнових інтересів. Вона не існує заради власного формального збереження і тим більше не повинна перетворюватися на юридичну перешкоду для реалізації тих прав та інтересів, для охорони яких була створена.

2.2. Доктринальне розуміння

У сучасній доктрині корпоративного права юридична особа розглядається як правовий інститут, покликаний забезпечити інтеграцію економічної та соціальної реальності у правову систему. Як зазначає Eva Micheler, корпоративне право наділяє організацію статусом самостійного суб’єкта права, створюючи автономну юридичну одиницю (separate legal personality), здатну діяти незалежно від своїх учасників, керівників, кредиторів та інших заінтересованих осіб. Саме окрема правосуб’єктність дозволяє організації володіти майном, укладати договори та виступати носієм прав і обов’язків. У цьому контексті показовою є наступна теза Micheler: «We do not need a principle justifying the disregard of the separate legal personality of the company» – «Нам не потрібен принцип, який виправдовував би ігнорування окремої правосуб’єктності компанії»22. Сама концепція окремої правосуб’єктності є інструментом правового захисту, а не догмою, яка існує незалежно від цілей, яким вона покликана служити.

Сучасна версія теорії реальної сутності (real entity theory) остаточно відійшла від уявлення про корпорацію як суто юридичну фікцію. Вона розглядає юридичну особу як правову форму, що забезпечує автономне існування та діяльність організації як соціальної реальності. Теоретичні та емпіричні дослідження у сфері соціальних наук переконливо демонструють, що організації є реальними не через юридичне визнання, а через свої економічні та соціальні наслідки. Принцип окремої правосуб’єктності лише надає цій реальності належну правову форму та захист. Саме тому він послідовно підтримується судами загального права як механізм забезпечення автономії організацій[23], а не як формальна перепона для захисту пов’язаних із ними прав.

На цьому тлі висновок Верховного Суду демонструє методологічно вразливе та концептуально застаріле розуміння природи корпоративної правосуб’єктності. КГС ВС фактично підміняє функціональне призначення корпоративної правосуб’єктності її формальним існуванням. Касаційний господарський суд виходить із того, що припинення юридичної особи остаточно унеможливлює будь-який подальший захист корпоративних прав, тоді як сучасна корпоративна теорія та практика судів загального права демонструють протилежний підхід: юридична особа існує для захисту прав та інтересів, а не права та інтереси існують лише доти, доки формально існує юридична особа. Саме тому позиція Верховного Суду виглядає не лише надмірно формалістичною, а й концептуально несумісною із сучасним розумінням правосуб’єктності як правового інструменту забезпечення справедливості та ефективного судового захисту.

2.3. Прецедентне право

Показовим контраргументом до підходу, викладеного у постанові КГС ВС, є практика судів Мальти (common law) щодо відновлення компаній, виключених із реєстру, навіть після завершення ліквідації.

Так, рішенням від 10 липня 2023 року у справі Anthony Dalli and Alfred Dalli v Registrar of Companies[24] суд відновив реєстрацію компанії Welcome Garage Dalli Bros Limited, яка була виключена з реєстру після добровільної ліквідації. Підставою для звернення до суду стало виявлення активів, які не були враховані під час ліквідаційної процедури. Зокрема, вже після ліквідації акціонерам стало відомо про шахрайські дії працівника банку, внаслідок яких з рахунків компанії незаконно вивели понад 226 тис. євро. Хоча ці кошти підлягали поверненню, завершення ліквідації фактично унеможливило реалізацію відповідних майнових вимог.

Посилаючись на статтю 300A Закону про компанії, суд наголосив, що виключення юридичної особи з реєстру не може перетворюватися на абсолютну процесуальну перешкоду для захисту майнових прав. Якщо після ліквідації з'ясовується, що активи товариства не були враховані або вибули внаслідок протиправних дій третіх осіб, відновлення компанії є допустимим і необхідним засобом судового захисту. При цьому суд також звернувся до рішення у справі Avukat Jean-Pie Gauci Maistre v Ir-Registratur tal-Kumpaniji et noe від 28 березня 2019 року, в якому було підкреслено, що такий механізм застосовується за наявності виняткових обставин.

Наведена практика демонструє принципово інше розуміння функції судового захисту порівняно з висновками КГС ВС. Якщо мальтійський суд поставив у центр захист порушеного майнового інтересу та забезпечив процесуальний механізм для його відновлення навіть після припинення юридичної особи, то підхід український Верховний Суд фактично надає пріоритет формальному факту виключенню з реєстру компанії над необхідністю відновлення порушених прав.

Більше того, якщо у мальтійській справі підставою для відновлення компанії стали шахрайські дії працівника банку, які призвели до незаконного вибуття майна товариства, то в українських реаліях аналогічною винятковою обставиною може виступати сама постанова Касаційного господарського суду у випадках, коли її застосування призвело до остаточного позбавлення кіпрської компанії корпоративних прав українського товариства без ефективного засобу юридичного захисту. За таких умов саме постанова Верховного Суду ризикує стати тим casus, який спонукатиме заінтересованих осіб звертатися до відповідних юрисдикцій із вимогами про відновлення ліквідованих компаній та поновлення корпоративних прав, оскільки українська судова практика фактично відмовляється від виконання свого основоположного завдання — забезпечення ефективного захисту порушених прав та інтересів.

Таким чином, позиція КГС ВС не лише істотно звужує доступні способи судового захисту, а й створює ситуацію, за якої наслідки протиправного позбавлення власності (корпоративних прав) можуть виявитися незворотними виключно через формальний факт припинення юридичної особи. Такий підхід Верховного Суду суперечить самій природі правосуддя, адже процесуальна форма в ньому фактично переважає над матеріальним змістом порушеного права.

3. Помилки Верховного Суду в контексті доктрини королівської прерогативи

3.1. Історичне становлення інституту

Інститут bona vacantia є продуктом тривалої еволюції правових уявлень про безхазяйне майно, що формувалися на перетині римського приватного права та англійської доктрини королівської прерогативи (Crown prerogative). Його концептуальні витоки зазвичай пов’язують із римськими категоріями res nullius[25] та res derelictae[26], які відображали ситуації відсутності або відмови від власника.

У процесі рецепції римських конструкцій у середньовічному англійському праві відбулося їх трансформування в межах доктрини Crown prerogative, яка закріпила за монархом (а згодом державою) право набуття безхазяйного майна ex lege.

У доктрині англійського конституційного та адміністративного права королівська прерогатива традиційно інтерпретується як залишковий комплекс владних повноважень, що зберігається за Короною поза межами статутного регулювання та є проявом історично трансформованого суверенітету. У цьому контексті Корона виконує не лише символічну функцію репрезентації держави, а й виступає інституційним носієм residual sovereignty[27], який юридично проявляється, inter alia, у сфері майнових прав щодо bona vacantia. Відповідно до класичної конструкції common law, майно, що не має встановленого власника, не перебуває у правовому вакуумі, а ex lege переходить до Корони як до носія суверенного титулу, що історично випливає з доктрини королівської прерогативи.

Сучасна конституційна доктрина підкреслює, що prerogative powers становлять залишок дискреційних повноважень Корони (“a residue of discretionary authority”), який зберігається лише остільки, скільки не був витіснений законодавчим регулюванням парламенту. У такому розумінні інститут bona vacantia не є автономною приватноправовою конструкцією, а відображає публічно-правову природу суверенного присвоєння майна, що не має титульного власника, і тим самим демонструє збереження елементів історичного суверенітету в сучасній правовій системі Великої Британії[28].

3.2. Доктринальний вимір

Як підкреслює Paul L. Davies у фундаментальній праці Principles of Modern Company Law, перехід активів у bona vacantia має, за своєю суттю, тимчасовий характер в контексті можливої restoration; є не завершальною стадією, а проміжною юридичною конструкцією у процесі корпоративної трансформації[29]. Ця теза є ключовою для розуміння сучасної природи інституту, оскільки вона відображає перехід від класичної концепції абсолютного права власності (“absolute vesting”) до моделі умовної державної опіки (conditional state custody).

Сучасна доктрина корпоративного права послідовно підкреслює, що інститут bona vacantia у випадку корпоративного розпуску (wind up a company[30]) не може розглядатися як механізм абсолютного та остаточного припинення права власності попереднього суб’єкта. Натомість він функціонує як проміжний публічно-правовий титул, який забезпечує тимчасову інкорпорацію активів до майнового фонду Корони або відповідного державного органу, із збереженням потенційної можливості їх подальшого повернення через процедури restoration.

Перехід майна до режиму bona vacantia не означає безповоротної втрати майнового титулу у функціональному сенсі, оскільки правопорядок допускає ретроспективне відновлення корпоративної правосуб’єктності, яка трансформує первісний ефект припинення компанії. Відтак відповідний режим слід розглядати як умовний та оборотний механізм публічно-правового управління “юридично вакантними” активами, а не як остаточну дерелікцію. Такий підхід дозволяє концептуалізувати bona vacantia як елемент динамічної системи корпоративного правонаступництва, у межах якої інститут restoration виконує ex post коригуючу функцію, модифікуючи класичне уявлення про фінальність переходу майна до Корони.

3.3. Імовірні наслідки помилки Верховного Суду

Корпоративні права як об’єкт права власності не зникають внаслідок виключення з реєстру їхнього власника — кіпрської компанії. Майно ліквідованої компанії (dissolved), після завершення процедури struck off, набуває правового режиму bona vacantia та з дотриманням встановленої процедури переходить у власність Республіки Кіпру відповідно до секції 328 Закону про компанії Кіпру (Companies Law, Cap. 113, s. 328)[31].

За таких обставин закономірно виникає риторичне питання, на підставі яких правових аргументів (в самій Постанові КГС ВС їх немає) український Верховний Суд дійшов висновку, наслідком якого стало фактичне позбавлення Республіки Кіпр майнових прав на частку в статутному капіталі українського товариства, що відповідно до кіпрського закону мала б розглядатися як майно у режимі bona vacantia. Дійсно, незнання закону суддями Верховного Суду може спричиняти ще не описані в юридичній літературі та непередбачені правові наслідки.

Аналогічне правило діє й в англійському праві: “З дати розпуску будь-які активи розпущеної компанії переходять у власність Корони. Ці активи, що не мають власника, відомі як «bona vacantia», що означає «вільні активи» – From the date of dissolution, any assets of a dissolved company will pass back to the Crown. These ownerless assets are known as ‘bona vacantia’, which means ‘vacant goods’.”[32] Нормативно закріплено у Companies Act 2006, s. 1032 “Effect of court order for restoration to the register”[33] (Наслідки судового наказу про відновлення у реєстрі), відновлена компанія вважається такою, що ніколи не припиняла свого існування, а її майно, включно з активами, що перейшли у bona vacantia, підлягає поновленню у власності компанії.

Цей підхід підтверджується судовою практикою Високого суду Англії та Уельсу. Зокрема, рішення у справах Peaktone Ltd v Joddrell, Re Fivestar Properties Ltd та Re Buzzlines Coaches Ltd демонструють послідовний підхід англійських судів до тлумачення статті 1032 Закону про компанії 2006 року (Companies Act 2006). Відновлення компанії в реєстрі має не лише перспективну дію (ex nunc[34]), а й ретроспективний характер (ex tunc), оскільки компанія вважається такою, що безперервно існувала протягом усього періоду її виключення з реєстру та розпуску. Внаслідок цього судові провадження, майнові права та інші юридичні інтереси, на які вплинув розпуск компанії, можуть бути відновлені та розглядатися так, ніби розпуск узагалі не відбувався[35].

4. Помилки Верховного Суду щодо українського законодавства

4.1. Історичних підхід

Частина друга статті 3 Закону України «Про господарські товариства» прямо передбачала, що підприємства, установи та організації, які набули статусу учасників товариства, не підлягають ліквідації виключно з цієї підстави як юридичні особи. У період чинності зазначеного Закону сформувалася усталена адміністративна практика державної реєстрації, відповідно до якої наявність у юридичної особи корпоративних прав в інших товариствах розглядалася як обставина, що унеможливлює завершення процедури її припинення до належного врегулювання правового режиму таких прав.

Зокрема, державні реєстратори відмовляли у проведенні державної реєстрації припинення юридичної особи у випадках, коли ліквідаційною комісією не було забезпечено передачу, відчуження або інше належне врегулювання належних їй часток (часток у статутному капіталі) в інших юридичних особах.

Водночас внаслідок подальшого реформування корпоративного законодавства зазначена норма «ліквідована без правонаступництва». Зокрема, Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», який замінив Закон України «Про господарські товариства», не містить спеціальних приписів щодо умов та правових наслідків припинення товариства шляхом ліквідації у випадках, коли таке товариство є учасником іншої юридичної особи.

Однак відсутність спеціального нормативного регулювання не може слугувати підставою для висновку Касаційного господарського суду про відсутність осіб, чиї права можуть бути порушені внаслідок ліквідації кіпрської компанії, зокрема щодо належних їй корпоративних прав в українському товаристві. У цьому контексті відповідне твердження Суду видається очевидно помилковим, оскільки не узгоджується ані з фактичними обставинами справи, ані з чинним нормативним регулюванням подібних правовідносин.

4.2. Сучасний стан нормативного регулювання

Висновок Верховного Суду не узгоджується і з положеннями українського законодавства. Зокрема, корпоративні права входять до складу майна юридичної особи, що припиняється (ч.4 ст.111 ЦК). Частина 2 ст.111 ЦК прямо передбачає обов’язок ліквідаційної комісії (ліквідатора) повідомити учасників юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, про її участь в інших юридичних особах та/або надати відомості про створені нею господарські товариства, дочірні підприємства.

Системне тлумачення зазначених норм у поєднанні з положеннями статті 335 ЦК України про набуття права власності на безхазяйну річ свідчить про те, що законодавець не виходить із презумпції автоматичного припинення корпоративних прав унаслідок ліквідації юридичної особи їхнього власника. Навпаки, корпоративні права розглядаються як самостійний майновий актив, правова доля якого має бути вирішена в межах ліквідаційної процедури. За умови дотримання всіх процедур і коректного складання ліквідаційного балансу практично виключається припинення такої юридичної особи без вирішення питання щодо створених нею господарських товариств.

Інше тлумачення може призвести до ситуації, за якої єдиний учасник (засновник) товариства ліквідований, тоді як саме товариство продовжує здійснювати господарську діяльність. Такий стан речей викликає обґрунтовані сумніви щодо його узгодженості з природою корпоративних правовідносин, оскільки передбачає фактичне існування юридичної особи за відсутності суб’єкта, якому належать корпоративні права щодо неї. І навпаки, існування корпоративних прав як об’єктів цивільних прав неможливе без визначення їхнього власника.

Суд, не наводячи належних мотивів, безпідставно презумує припинення існування об’єкта права власності кіпрської компанії — корпоративних прав в українському товаристві. Водночас Касаційний господарський суд стверджує про «відсутність правонаступника» кіпрської компанії, помилково ототожнюючи її перебування у статусі strike-off з ліквідацією. При цьому суд посилається на нібито наявну прогалину в законодавстві (п. 100 Постанови), хоча фактично йдеться не про законодавчу прогалину, а про некоректне тлумачення та специфічне застосування окремих норм права. У цьому контексті висновки суду видаються методологічно помилковими, оскільки вони не узгоджуються ані з фактичними обставинами справи, ані з чинним нормативним регулюванням відповідних правовідносин. Це, у свою чергу, зумовлює необхідність їх більш ґрунтовного критичного аналізу в межах цієї статті.

5. Порушення принципу правової визначеності та системна правова нестабільність

Невизнання ретроспективного ефекту restoration та його впливу на режим bona vacantia призводить до істотного порушення принципу правової визначеності (legal certainty[36]), який є одним із фундаментальних принципів як у європейському праві, так і в доктрині міжнародного приватного права загалом.

Такі підходи КГС ВС зумовлюють низку негативних правових наслідків, зокрема:

• непередбачуваність правового статусу активів у транскордонних корпоративних структурах;
• ризик виникнення конкуруючих кваліфікацій права власності на одне й те саме майно;
• потенційні юрисдикційні конфлікти між державами щодо визначення долі активів;
• Ускладнення міжнародного інвестування внаслідок підвищення рівня правової невизначеності.

У теоретичному вимірі це явище може бути охарактеризоване як ерозія нормативної передбачуваності у транскордонних корпоративних відносинах, що суперечить базовим цілям міжнародного приватного права, зокрема забезпеченню стабільності, передбачуваності та узгодженості правозастосування.

У досліджуваній постанові Касаційного господарського суду виявлено недоліки у розумінні та застосуванні іноземного права, що поєднуються з порушенням приписів національного законодавства, що свідчить не про ізольовану помилку правозастосування, а про системний дефект юридичної аргументації судового рішення.

6. Порушення принципу comity та фрагментація застосування іноземного права

Принцип (доктрина) міжнародної ввічливості (comity of nations[37]) є одним із базових доктринальних елементів міжнародного приватного права, що забезпечує функціональну взаємодію правових систем різних держав у транснаціональному обігу. Його класичне формулювання James Edelman&Madeleine Salinger, найбільш повно наведено у Comity in Private International Law and Fundamental Principles of Justice: «Взаємна повага» у юридичному сенсі не є ані питанням абсолютного зобов’язання, з одного боку, ані простою ввічливістю та доброю волею, з іншого; натомість вона передбачає «визнання, яке одна держава надає в межах своєї території законодавчим, виконавчим або судовим актам іншої держави, належним чином беручи до уваги як міжнародний обов’язок і доцільність, так і права власних громадян чи інших осіб, які перебувають під захистом її законів»[38]

Історія появи доктрини має французькі коріння, але вперше принцип закріплено прецедентом Верховного Суду США у далекому 1895 році у справі Hilton v. Guyot[39]. Цей принцип понад століття залишається одним із ключових авторитетних прецедентів як у Сполучених Штатах, так і за їх межами, підкреслюючи саму суть comity of nations.

Французький суд у справі Hilton v. Guyot ухвалив рішення проти Гілтона та інших відповідачів, які під час розгляду спору перевели свої активи до Сполучених Штатів. Перед Верховним судом США постало питання про те, чи підлягає виконанню французьке судове рішення.

Вихідною позицією Верховного Суду стало те, що «жоден закон не має юридичної сили, за власною природою, поза межами суверенітету, від якого походить його чинність», а отже, «обсяг, у якому право однієї держави може бути допущене до дії в межах юрисдикції іншої держави, залежить від того, що наші найвидатніші правознавці погодилися називати “міжнародною ввічливістю” (comity of nations)».

У сучасній доктрині comity розглядається не як факультативний прояв ввічливості між юрисдикціями, а як структурний принцип координації правопорядків, що забезпечує:

• взаємне визнання юридичних інститутів;
• передбачуваність транскордонних правовідносин;
• мінімізацію конфліктів юрисдикцій.

У цьому сенсі comity є не “додатковим принципом”, а конститутивною умовою ефективного функціонування міжнародного приватного права.

7. Обов’язок системного застосування іноземного права

У сучасному міжнародному приватному праві суд, який застосовує іноземне право, зобов’язаний не лише формально встановити його зміст, а й відтворити його як цілісну нормативну систему (whole law approach), включно з внутрішніми доктринальними зв’язками.

Цей підхід прямо випливає з:

• Rome I Regulation (EU)[40] — Регламент «Рим I» як стандарту автономного тлумачення іноземного права;
• загальних принципів колізійного права (conflict of laws);
• доктрини whole law approach, яка вимагає врахування не лише норм, а й їх системної логіки.

У доктрині порівняльного права наголошується, що іноземне право має застосовуватися «так, як це застосовували б її власні суди, а не як окремий набір правил» (“as it would be applied by its own courts, not as a detached set of rules”)[41]. Отже, будь-яке вибіркове або фрагментарне застосування іноземного права є методологічно дефектним і призводить до викривлення його змісту.

8. Порушення логіки mutual recognition

У міжнародному корпоративному обороті діє базовий принцип mutual recognition[42], відповідно до якого:

• якщо держава визнає інкорпорацію іноземної юридичної особи;
• вона повинна визнавати і правову систему, яка визначає її існування, трансформацію та припинення.

Ігнорування цього підходу призводить до виникнення феномену режиму напіввизнання, коли юридична особа визнається як суб’єкт, але її правовий життєвий цикл не визнається у повному обсязі.

У доктринальному вимірі це створює структурну неузгодженість у транскордонному корпоративному визнанні, оскільки правовий статус компанії стає залежним від вибіркового тлумачення окремих елементів іноземного права[43].

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз постанови Верховного Суду у справі №910/5717/23 свідчить про наявність суттєвих методологічних і концептуальних проблем у застосуванні іноземного права в корпоративних спорах із транскордонним елементом. Суд, не вирішив питання правового статусу кіпрської компанії, залишив поза своєю увагою інститути strike-off, bona vacantia та restoration, що призвело до неповного з’ясування обставин справи та спотворення правових наслідків, передбачених правом держави інкорпорації.

По-перше, Верховний Суд ототожнив виключення компанії з реєстру (struck off) з остаточним припиненням її правосуб’єктності, хоча кіпрське законодавство прямо передбачає можливість її відновлення із ретроспективним ефектом (ex tunc), за якого компанія вважається такою, що безперервно існувала протягом усього періоду після виключення з реєстру. Такий підхід не відповідає ані змісту кіпрського корпоративного права, ані усталеній практиці юрисдикцій загального права.

По-друге, суд не дослідив взаємозалежність інститутів bona vacantia та restoration. У системі common law перехід майна до держави в режимі bona vacantia не означає остаточного припинення правового зв’язку між активом і компанією, оскільки відновлення юридичної особи спричиняє повернення відповідного майна. Висновок про фактичне «зникнення» корпоративних прав із цивільного обороту суперечить як природі права власності, так і доктрині безперервності корпоративного існування.

По-третє, позиція Верховного Суду не узгоджується з принципом lex incorporationis, відповідно до якого питання правоздатності, припинення та відновлення юридичної особи мають визначатися виключно правом держави її інкорпорації. Фрагментарне застосування окремих норм іноземного права без урахування їхнього системного зв’язку суперечить вимогам Закону України «Про міжнародне приватне право» та загальновизнаним підходам міжнародного приватного права.

По-четверте, судова аргументація не враховує сучасні доктринальні підходи до розуміння корпоративної правосуб’єктності як інструменту захисту майнових і корпоративних інтересів. Надмірно формалістичне трактування припинення юридичної особи створює ризик безповоротної втрати корпоративних прав і фактично позбавляє заінтересованих осіб ефективних засобів судового захисту.

По-п’яте, сформульована правова позиція загрожує порушенням принципів правової визначеності, міжнародної ввічливості (comity of nations), взаємного визнання (mutual recognition) та передбачуваності транскордонного корпоративного обороту. Вона здатна спричинити конфлікти юрисдикцій, невизначеність щодо правового статусу активів іноземних компаній та зниження рівня довіри іноземних інвесторів до української правової системи.

Отже, справа №910/5717/23 демонструє необхідність більш глибокого та системного підходу до встановлення змісту іноземного права українськими судами. Коректне застосування інститутів bona vacantia та restoration потребує врахування не лише тексту окремих норм, а й їхнього місця в правовій системі держави інкорпорації, відповідної судової практики та доктринального розуміння. Лише такий підхід забезпечить дотримання принципів міжнародного приватного права, ефективний захист корпоративних прав та належну інтеграцію України у сучасний міжнародний правовий та інвестиційний простір.

Окремої уваги заслуговує інституційний контекст, у межах якого формується відповідна судова практика. Аналіз постанови у справі №910/5717/23 демонструє не лише окремі помилки у застосуванні іноземного і українського права, а й ширшу проблему недостатнього врахування особливостей функціонування правових систем загального права при вирішенні спорів із транскордонним елементом. Така ситуація викликає обґрунтовані сумніви щодо ефективності механізмів професійної підготовки та спеціалізації суддів у сфері міжнародного приватного і порівняльного права.

Водночас суспільний резонанс, пов’язаний із діяльністю Верховного Суду, а також наявність масштабних антикорупційних розслідувань щодо окремих представників найвищої судової інстанції, незалежно від їхніх процесуальних наслідків, об’єктивно впливають на рівень довіри до судової влади. У результаті формується явище, яке в сучасній правовій літературі може бути охарактеризоване як institutional trust deficit — інституційний дефіцит довіри до судової системи.

За таких умов судові рішення, що містять спірні або недостатньо обґрунтовані висновки щодо застосування іноземного права, набувають значення, яке виходить за межі конкретного спору. Вони впливають не лише на права учасників справи, а й на міжнародне сприйняття української юрисдикції, рівень правової визначеності для іноземних інвесторів та загальну оцінку спроможності національної правової системи забезпечувати послідовне й передбачуване правозастосування.

Саме тому справа №910/5717/23 повинна розглядатися не як ізольований випадок помилкового тлумачення окремих норм, а як приклад системної проблеми застосування іноземного права українськими судами. Подолання таких проблем потребує не лише корегування, зміни окремих судових підходів, а й підвищення рівня кваліфікації та спеціалізації суддів, розвитку методології встановлення змісту іноземного права та зміцнення інституційної довіри до судової влади загалом.

[1] База правових позицій. Верховний Суд. https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14149/document/53381

[2] У корпоративному праві Англії strike-off означає виключення компанії з реєстру компаній (Companies House), що зазвичай призводить до її подальшого розпуску (dissolution), але не виключає її відновлення в реєстрі в порядку restoration, причому з ретроспективним ефектом.

[3] Active entity — це загальний юридичний та корпоративний термін, який залежно від контексту означає суб’єкт, що продовжує існувати та здійснювати діяльність.

[4] Bona vacantia (лат. «безхазяйне майно», буквально — «вакантні речі») — це доктрина англійського права, за якою майно, що не має власника, переходить до Корони. Якщо компанію виключено з реєстру та розпущено (dissolved), усе майно, яке належало їй на момент розпуску, автоматично стає bona vacantia і переходить до Корони (або відповідного герцогства в окремих регіонах). У випадку досліджуваної постанови КГС ВС – до Республіки Кіпр. Bona vacantia meaning. 2026 LexisNexis. https://www.lexisnexis.com/en-gb/legal/glossary/bona-vacantia

[5] Restoration - відновлення компанії в реєстрі Companies House після її виключення (strike-off) та розпуску (dissolution). Restoration meaning. 2026 LexisNexis. https://www.lexisnexis.com/en-gb/legal/glossary/restoration

[6] dissolved — припинена (ліквідована) юридична особа. У контексті права Кіпру, BVI, Джерсі та інших юрисдикцій загального права важливо розрізняти:

• struck off — виключена з реєстру (але може бути відновлена);
• dissolved — припинена (ліквідована) як юридична особа;
• restored/reinstated — відновлена в реєстрі.

Тому якщо йдеться про технічний статус компанії після виключення з реєстру, часто коректніше перекладати: struck off and dissolved — виключена з реєстру та припинена (ліквідована).

[7] Revesting — термін права країн загального права, який означає повторне наділення правом власності, повернення майна у власність попереднього власника або відновлення титулу на майно. У контексті компаній, виключених з реєстру (struck off), термін найчастіше вживається щодо майна, яке перейшло до держави як bona vacantia, а після відновлення компанії в реєстрі знову переходить до неї.

[8] Cyprus Companies Law. https://www.companies.gov.cy/assets/modules/wgp/articles/201801/49/docs/cap_113_translation_made_july_2014.pdf

[9] Попри те, що окремі члени КГС ВС проводять значну частину часу у тривалих закордонних, нібито навчальних, відрядженнях, чітко бачимо результат — повну відсутність розуміння навіть базових засад законодавства тих країн, щодо суб’єктів інкорпорації яких цей суд ухвалює явно суперечливі рішення. Інші, складається враження, більше присутні в соціальних мережах і на публічних заходах, ніж у судових засіданнях, нав’язують невластиві українському праву конструкції, фрагментарно запозичені з чужорідних для нас правових систем, демонструючи явне limited understanding of the field. При цьому претендують на певну винятковість, а подекуди — навіть на унікальність власних суджень.

Набрані фактично «за оголошенням» ще у 2017 році, часто випадкові люди, а нині судді Верховного Суду через подібні судові рішення демонструють вкрай суперечливі результати своєї діяльності. На тлі системної та глибоко вкоріненої корупційної проблематики, де корупційна вартість вирішення лише однієї справи у Верховному Суді сягає мільйонів доларів США, ситуація нагадує відомий анекдот: заміна лише ліжок уже, очевидно, не допоможе (НАБУ-Князев, https://www.facebook.com/sap.gov.ua/posts/pfbid02kptCcT5gu7Hfu2hmnK8yg7agZxBAv6L59RvuEZo7Vs2TybSJeFRMdEuTeqnAJiwZl).

[10] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2709-15#Text

[11] Lex incorporationis (лат.) — право держави інкорпорації (реєстрації) юридичної особи, право держави, за законодавством якої створена (зареєстрована) юридична особа, визначає її правовий статус.

[12] База правових позицій. Верховний Суд. https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14149/document/53381

[13] Ex tunc (лат. «відтоді», «від самого початку») — це юридичний термін, який означає, що певне рішення або правовий наслідок діє зворотно в часі, тобто поширюється на період від моменту виникнення відповідних правовідносин. https://www.casebriefly.com/legal-maxims/ex-tunc

[14] Struck-off company — компанія, виключена з реєстру. Термін struck off не варто перекладати як «ліквідована», оскільки в англійському корпоративному праві strike-off і winding up (розпуск, наближене до нашого еквіваленту ліквідації) — це різні правові механізми, особливо в кіпрському праві, що мають зовсім інші наслідки.

[15] Dissolution у корпоративному праві (зокрема англійському) означає юридичне припинення існування компанії як суб’єкта права після завершення процедури її закриття.

[16] Ex lege (лат. «за законом», «в силу закону») — це юридичний термін, який означає, що певні правові наслідки настають без додаткового рішення суду чи органу влади, прямо автоматично на підставі закону.

[17] Королівська прерогатива — це сукупність історично сформованих виключних повноважень монарха (короля/королеви), які здійснюються без необхідності отримання згоди парламенту. У класичній англійській правовій традиції вона охоплювала ті сфери влади, де монарх міг діяти самостійно як носій суверенітету, а не як звичайний учасник правовідносин.
Сьогодні королівська прерогатива є історичним інститутом англійського права, який закріплює особливі владні повноваження Корони, зокрема щодо майна без власника, і є одним із джерел сучасного регулювання безхазяйного майна в англосаксонській правовій системі.

[18] Йдеться не просто про набір колізійних норм, а про узгоджений (уніфікований) підхід до визначення права, що підлягає застосуванню у справах з іноземним елементом.

Наприклад, у межах European Union регламенти типу Rome I Regulation та Rome II Regulation створюють гармонізовану систему колізійних прив'язок для держав-членів. У цьому сенсі можна говорити про harmonized conflict-of-laws methodology.

[19] Konrad Zweigert and Hein Kötz, Introduction to Comparative Law, 3rd ed. (Oxford: Clarendon Press, 1998), 33–40.

[20] Retroactive restoration у корпоративному праві (особливо англійському) означає відновлення компанії з ретроспективною дією, тобто таке відновлення, яке юридично вважається таким, що компанія не припиняла існування протягом періоду виключення з реєстру.

[21] F. W. Maitland, State, Trust and Corporation (Cambridge University Press, Cambridge Texts in the History of Political Thought). https://assets.cambridge.org/97805218/20103/frontmatter/9780521820103_frontmatter.pdf

[22] Eva Micheler. Separate legal personality – an explanation and a defence. Pages 301-329. 17 Jul 2024. https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/14735970.2024.2365170%4010.1080/tfocoll.2024.0.issue-Institutional-Theory-for-Corporate-Law?utm_source=chatgpt.com#abstract

[23] Len Sealy and Sarah Worthington. Sealy & Worthington's Cases and Materials in Company Law (10th edn). Oxford University Press. 2013. https://cdn.oujdalibrary.com/books/659/659-sealy-and-worthingtons-cases-and-materials-in-company-law-(www.tawcer.com).pdf

[24] Malcolm Mifsud. The revival of a company is done for exceptional reasons. 17 July 2023. MaltaToday. https://www.maltatoday.com.mt/comment/law_report/123991/the_revival_of_a_company_is_done_for_exceptional_reasons

[25] Res nullius (лат. «нічия річ») — це юридичний термін, який означає річ, що не має власника і може бути набута у власність шляхом привласнення.

[26] Res derelictae (лат. «покинуті речі») — це юридичний термін, який означає речі, від яких власник свідомо відмовився з наміром припинити право власності.

[27] Residual sovereignty — це термін з міжнародного та конституційного права, який означає залишковий суверенітет, тобто суверенні повноваження, що залишаються у держави після передачі частини компетенцій іншому суб’єкту.

[28] A V Dicey, Introduction to the Study of the Law of the Constitution (10th edn, Macmillan 1959) 424–426. H W R Wade and C F Forsyth, Administrative Law (9th edn, Oxford University Press 2004) ch 3. William Blackstone, Commentaries on the Laws of England (Book I) 298. Adam Tomkins, Public Law (Oxford University Press 2003) 73–76. T R S Allan, Constitutional Justice: A Liberal Theory of the Rule of Law (Oxford University Press 2001) 112–115.

[29] Paul L. Davies, Sarah Worthington, Christopher Hare. Gower Principles of Modern Company Law 11th ed (Book & eBook Pack). June 2021. Publisher: Sweet & Maxwell Ltd. https://www.scribd.com/document/697017287/Gower-s-Principles-of-Modern-Company-Law#content

[30] Wind up a company (у корпоративному праві, особливо англійському) означає завершувати діяльність компанії через процедуру ліквідації.

[31] Where a company is dissolved, all property and rights whatsoever vested in or held on trust for the company immediately before its dissolution (not including property held by the company on trust for any other person) shall, subject and without prejudice to any order which may at any time be made by the Court under sections 326 and 327 be deemed to be bona vacantia and shall accordingly belong to the Republic, and shall vest and may be dealt with in the same manner as other bona vacantia accruing to the Republic.

[32] Guidance. Striking off or dissolving a limited company. Updated 4 December 2025. Open Government. https://www.gov.uk/government/publications/striking-off-or-dissolving-a-limited-company/striking-off-or-dissolving-a-limited-company

[33] Companies Act 2006. https://www.legislation.gov.uk/ukpga/2006/46/section/1032

[34] Ex nunc — це латинський юридичний термін, який означає “з цього моменту”, тобто без зворотної дії, лише на майбутнє.

[35] Buzzlines Coaches - Bona vacantia vesting, disclaimer by the Crown, and restoration. January 19, 2021. Ashfords. https://www.ashfords.co.uk/insights/articles/buzzlines-coaches-bona-vacantia-vesting-disclaimer-by-the-crown-and-restoration?utm

[36] Принцип правової визначеності вимагає передбачуваності правових наслідків.

[37] Comity of nations (також international comity) — доктрина міжнародної ввічливості, взаємної поваги та визнання державами законів, судових рішень і актів одна одної не в силу юридичного обов’язку, а з міркувань взаємності, поваги та міжнародного співробітництва.

[38] Edelman, James, and Madeleine Salinger, 'Comity in Private International Law and Fundamental Principles of Justice', in Andrew Dickinson, and Edwin Peel (eds), A Conflict Of Laws Companion (Oxford, 2021; online edn, Oxford Academic, 19 Aug. 2021), Pages 325–356 https://doi.org/10.1093/oso/9780198868958.003.0013, accessed 11 June 2026.

[39] Hilton v Guyot 159 US 113, 228 (1895) (“‘Comity,’ in the legal sense, is neither a matter of absolute obligation, on the one hand, nor of mere courtesy and good will, upon the other.”). See also Joseph H. Beale, A Treatise on the Conflict of Laws, vol. III: Administration and Procedure § 71 (1935) (“The doctrine [of comity] seems really to mean only that in certain cases the sovereign is not prevented by any principle of international law, but only by his own choice, from establishing any rule he pleases for the conflict of laws. In other words, it is an enabling principle rather than one which in any particular case would determine the actual rule of law.”); Otto Kahn-Freund, The Growth of Internationalism in English Private International Law (Lionel Cohen Lectures) 8 (1960) (“[C]omity supplies a legislative motive rather than a legislative content. In this respect it is comparable to the ‘maxims of equity’ rather than to a particular legal norm.”); Michael Akehurst, Jurisdiction in International Law, 46 Brit. Y.B. Int’l L. 145, 215 et seq. (1972/73).

[40] Regulation - 593/2008 - EN - Rome I Regulation - EUR-Lex. https://eur-lex.europa.eu/eli/reg/2008/593/oj/eng

[41] Sebastian Lewis, Precedent and the Rule of Law, Oxford Journal of Legal Studies, Volume 41, Issue 4, Winter 2021, Pages 873–898, https://doi.org/10.1093/ojls/gqab007

[42] Принцип взаємного визнання (mutual recognition) є одним із фундаментальних механізмів функціонування внутрішнього ринку Європейського Союзу. Mutual recognition in the EU's single market. EUR-Lex. https://eur-lex.europa.eu/EN/legal-content/summary/mutual-recognition-in-the-eu-s-single-market.html?utm_source=chatgpt.com

[43] Kate Stephenson. Bottom of Form Cross-Border Recognition of Restructuring Proceedings: State of the Market. Kirkland & Ellis LLP.Top of Form TECHNICAL PAPER SERIES No 61. DECEMBER 2023. https://www.kirkland.com/-/media/publications/article/2023/12/cross-border-recognition-of-restructuring-proceeds_insol-international-technical-paper_december-2023.pdf?rev=c55ea735e76d4e18b8101b4b7e2edf37