Обов`язок проходження ВЛК під час мобілізації виникає у військовозобов`язаного лише з моменту отримання відповідного виклику (Сьомий апеляційний адміністративний суд №727/4556/24 від 28.08.2024 р.)

Фабула судового акту: Це справа вже була предметом аналізу на Веб-порталі “Протокол” на етапі розгляду справи в першій інстанції. Тоді, рішенням районного суду було проаналізоване діюче законодавство з питань мобілізації і підтверджено висновок, що “заборона на зміну місця проживання без дозволу керівника ТЦК та заборона на пересування Україною це різні речі”. Тому накладення на людину штрафу, яка не переїхала, а просто виїхала на лікування до іншого міста було скасовано.

Нагадаю, чоловік був притягнутий до штрафу у розмірі 4250 гривень на підставі постанови, в якій стверджувалось, що позивач своїми діями вчинив порушення вимоги п.п. 5, 7 ч.3 ст.1, ч.8 ст.2 та ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року (далі - Закон №2232) та п.19 (Додаток №2) Порядку організації і ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМУ від 30.12.2022 року №1487, оскільки, будучи військовозобов`язаним та знаходячись в м.Чернівці Чернівецької області, відмовився від отримання направлення та проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби під час мобілізації, а також виїхав у воєнний час з місця проживання без дозволу начальника, де він перебуває на обліку. Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що винесена постанова лише частково відповідає вимогам закону, оскільки відповідачем доведена лише наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП (тобто відмова від направлення на ВЛК). А ось допущення позивачем порушень приписів ч.2 ст.210-1 КУпАП (щодо факту зміни позивачем місця проживання у визначеному Законом порядку) суд відкинув, і постанову в цій частині скасував.

Так ось - погоджуючись з частковим задоволенням позову, чоловік звернувся до суду з апеляційною скаргою. І апеляційна інстанція підтримала його вимоги - скасувала штраф в частині відмови отримати направлення на ВЛК. Суд аргументував наступним:

Частиною 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Правила військового обліку визначені у Додатку № 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022, (далі - Правила) на виконання вимог ч. 5 ст. 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, серед іншого, прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки; проходити медичний огляд та лікування в лікувально - профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Аналізуючи наведені норми, судова колегія резюмує, що ведення військового обліку призовників має певний чітко встановлений порядок, початковим етапом якого є отримання виклику (повістки) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Тобто, обов`язок проходження медичного огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби під час мобілізації виникає у військовозобов`язаного з моменту отримання відповідного виклику.

Разом з тим, форма розписки та її зміст визначені в Додатку 11 до Порядку №1487, згідно якому повістка має відривну частину розписки про те, що повістка про виклик у визначений час до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, одержана певним громадянином із засвідченням його особистим підписом.

Інші форми запрошення, сповіщення про необхідність явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки законодавцем не встановлені.

У разі відмови особи від підписання повістки, посадовою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки у присутності свідків складається акт про відмову від отримання.

Отже у цій справі:

Зі слів чоловіка його було затримано невстановленими особами у військовій формі та примусово доставлено до ТЦК, де він утримувався майже цілий день. Будь-яких протоколів про його затримання не складалися.

Колегія суддів звернула увагу, що з описаного відповідачем перебігу подій вбачається порушення порядку їх логічності та послідовності, оскільки представником відповідача не було надано доказів того, на яких (законних) підставах позивач перебував в приміщенні ТЦК, яким чином його було туди запрошено чи повідомлено про необхідність з`явитися в конкретний день та час для уточнення облікових даних чи для проходження ВЛК.

Таким чином, колегія суддів не може дійти висновку про правомірність дій представників відповідача, з огляду на незрозумілість порядку їх вчинення.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач не брав участь в оформленні акту відмови від проходження ВЛК, а в протоколі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.210 КУпАП, надав відповідні пояснення по суті інкримінованого діяння та підписав його. Відповідно до пояснень позивача, останній не відмовлявся від проходження медичної комісії, однак просив надати можливість пред`явити його медичні документи.

Щодо висновків суду першої інстанції стосовно неявки позивача для розгляду його справи до ТЦК, то судова колегія зауважила, що відповідно до Виписного епікризу історії хвороби він тоді був госпіталізований з діагнозом - пневмонія III категорії, та знаходився на стаціонарному лікуванні. В зв`язку з неможливістю явки на вказану в протоколах дату для розгляду справи про адміністративні правопорушення, представником позивача на офіційну електронну адресу відповідача до початку розгляду адміністративної справи було подано клопотання про перенесення її розгляду, що засвідчується відповідною роздруківкою направлення електронного повідомлення з клопотанням та додатками. Попри вказане, відповідачем розгляд справ про адміністративне правопорушення стосовно позивача було здійснено без перенесення.

Відтак, судова колегія доходить до переконання, що відповідач протиправно був позбавлений права на участь в розгляді справи про адміністративні правопорушення та можливості скористатись своїми процесуальними правами, що свідчить про те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням вимог ст. 268 КУпАП. Більш того, відповідач не наводить спростувань доводів апелянта про те, що клопотання про відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення не надсилалось.

Означені обставини вказують на порушення процедури розгляду відповідної справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, які у свою чергу вказують на те, що відповідні процесуальні права позивача були знівельовані, що зумовлює протиправність винесення спірної постанови.

Враховуючи викладені суд скасував протиправну постанову ТЦК, а справу про адміністративне правопорушення - закив.

Аналізуйте судовий акт: Заборона на зміну місця проживання без дозволу керівника ТЦК та заборона на пересування Україною це різні речі ( справа №727/4556/24);

Суд зобов'язав звільнити з військової служби заброньованого працівника, який мав право на відстрочку, але був мобілізований (рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.07.2024, справа № 300/4328/24);

Суд забезпечив позов та заборонив ТЦК переміщати особу до військової частини з метою проходження служби (Донецький окружний адміністративний суд № 200/4124/24 від 21.06.2024 р.);

Неможливість навчального закладу сформувати довідку в ЄДЕБО не може позбавляти позивача право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (Суд від 27.03.2025р., №380/2972/25).

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 727/4556/24

Головуючий у 1-й інстанції: Одовічен Я.В.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

28 серпня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови №1342 від 22.04.2024 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.210-1, ч.2 ст.210 КУпАП.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 травня 2024 року позов задоволено частково.

Суд скасував постанову №1342 від 22.04.2024 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 , в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.210-1 КУпАП та замінив захід адміністративного стягнення у виді штрафу у сумі 4250 гривень, накладений на ОСОБА_1 постановою №1342 від 22.04.2024 року, на адміністративне стягнення, передбачене ч.2 ст.210 КУпАП, у виді штрафу у розмірі 1700 гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог судом першої інстанції відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в оскаржуваній частині скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує увагу на порушенні судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також ухвалення оскаржуваного рішення з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28 серпня 2024 року.

На визначену дату представники сторін не з`явились, хоча були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів ухвалила здійснити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справи.

Враховуючи, приписи ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції надає оцінку висновкам суду першої інстанції лише в оскаржуваній частині рішення щодо відмовлених позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 № 1342 від 22.04.2024 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.210 та ч.2 ст.210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 4250 грн.

За змістом оскаржуваної постанови, позивач своїми діями вчинив порушення вимоги п.п. 5, 7 ч.3 ст.1, ч.8 ст.2 та ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ та п.19 (Додаток №2) Порядку організації і ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМУ від 30.12.2022 року №1487, оскільки, будучи військовозобов`язаним та знаходячись 17.04.2024 року в м.Чернівці Чернівецької області, відмовився від отримання направлення та проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби під час мобілізації, а також виїхав у воєнний час з місця проживання без дозволу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , де він перебуває на обліку.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що винесена постанова лише частково відповідає вимогам закону, оскільки відповідачем доведена лише наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП.

Стосовно допущення позивачем порушень приписів ч.2 ст.210-1 КУпАП, то суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність достатніх та належних доказів в підтвердження факту зміни позивачем місця проживання у визначеному Законом порядку, а отже і про відсутність підстав для притягнення його до відповідальності за вказане.

Не погоджуючись з частковим задоволенням позову, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Колегія суддів, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, виходить з наступного.

За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває на теперішній час.

У відповідності до ч. ч. 5, 6 ст. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через медіа.

Частиною 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Правила військового обліку визначені у Додатку № 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022, (далі - Правила) на виконання вимог ч. 5 ст. 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Підпунктом 2 пункту 1 Додатку 2 «Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» Порядку № 1487 визначено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, серед іншого, прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки; проходити медичний огляд та лікування в лікувально - профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Аналізуючи наведені норми, судова колегія резюмує, що ведення військового обліку призовників має певний чітко встановлений порядок, початковим етапом якого є отримання виклику (повістки) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Тобто, обов`язок проходження медичного огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби під час мобілізації виникає у військовозобов`язаного з моменту отримання відповідного виклику.

Разом з тим, форма розписки та її зміст визначені в Додатку 11 до Порядку №1487, згідно якому повістка має відривну частину розписки про те, що повістка про виклик у визначений час до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, одержана певним громадянином із засвідченням його особистим підписом.

Інші форми запрошення, сповіщення про необхідність явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки законодавцем не встановлені.

У разі відмови особи від підписання повістки, посадовою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки у присутності свідків складається акт про відмову від отримання.

Як встановлено в ході розгляду справи, позивач, перебуваючи на лікуванні у м. Чернівці та проходячи курс оздоровчих процедур в «Smetaniuk Clinic Pain Therapy» з діагнозом: міофасціальний больовий синдром, був затриманий невстановленими особами у військовій формі та примусово, із застосуванням фізичної сили, доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_4 , що розташований в АДРЕСА_1 .

Колегія суддів звертає увагу, що з описаного перебігу подій вбачається порушення порядку їх логічності та послідовності, оскільки представником відповідача не було надано доказів того, на яких (законних) підставах позивач перебував в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , яким чином його було туди запрошено чи повідомлено про необхідність з`явитися в конкретний день та час для уточнення облікових даних чи для проходження ВЛК.

Таким чином, колегія суддів не може дійти висновку про правомірність дій представників відповідача, з огляду на незрозумілість порядку їх вчинення.

Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, є наявність в її діях чи бездіяльності відповідного складу правопорушення.

Разом з тим, передумовою притягнення особи до адміністративної відповідальності та винесення відповідної постанови є її сповіщення про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

При цьому, обов`язку контролюючого органу щодо сповіщення особи кореспондує її право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права тощо.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач не брав участь в оформленні акту відмови від проходження ВЛК, а в протоколі про адміністративне правопорушення № 59 від 17.04.2024 за ч.2 ст.210 КУпАП, надав відповідні пояснення по суті інкримінованого діяння та підписав його.

Колегія суддів також вказує, що відповідно до пояснень позивача, наданих до протоколу про адміністративне правопорушення від 17.04.2024, останній не відмовлявся від проходження медичної комісії, однак просив надати можливість пред`явити його медичні документи.

Щодо висновків суду першої інстанції стосовно неявки позивача 22.04.2024 року для розгляду його справи до ІНФОРМАЦІЯ_4 , то судова колегія відзначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідно до Виписного епікризу історії хвороби №1286 від 01.05.2024 року позивач 18.04.2024 року був госпіталізований з діагнозом - пневмонія III категорії, та знаходився на стаціонарному лікуванні у МЦ «Меділенд» до 01.05.2024 року.

В зв`язку з неможливістю явки на вказану в протоколах дату для розгляду справи про адміністративні правопорушення, представником позивача на офіційну електронну адресу відповідача до початку розгляду адміністративної справи було подано клопотання про перенесення її розгляду, що засвідчується відповідною роздруківкою направлення електронного повідомлення з клопотанням та додатками.

Попри вказане, відповідачем розгляд справ про адміністративне правопорушення стосовно позивача було здійснено 22.04.2024 року.

В свою чергу, судова колегія відхиляє твердження відповідача про отримання клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення вже після розгляду справи, а саме 23.04.2024 року, оскільки в даному випадку мова йде про клопотання надіслане за допомогою засобів поштового зв`язку 22.04.2024 року, яке дублює клопотання, примірник якого було надіслано до початку розгляду справи на електронну адресу відповідача.

Відтак, судова колегія доходить до переконання, що відповідач протиправно був позбавлений права на участь в розгляді справи про адміністративні правопорушення та можливості скористатись своїми процесуальними правами, що свідчить про те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням вимог ст. 268 КУпАП.

Більш того, відповідач не наводить спростувань доводів апелянта про те, що клопотання про відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення не надсилалось.

Означені обставини вказують на порушення процедури розгляду відповідної справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, які у свою чергу вказують на те, що відповідні процесуальні права позивача були знівельовані, що зумовлює протиправність винесення спірної постанови.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що постанова ІНФОРМАЦІЯ_1 №1342 від 22.04.2024 щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 210 КУпАП є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення стосовно позивача підлягає закриттю.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи не в повному обсязі встановив її фактичні обставини та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги позивача в повному обсязі спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для часткового скасування оскаржуваного судового рішення.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що необхідно частково скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 243 250 308 310 315 317 321 322 325 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 травня 2024 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог по скасуванню постанови, винесеної ІНФОРМАЦІЯ_5 , №1342 від 22.04.2024 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210 КУпАП та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі та закрити провадження у справі.

В решті рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Біла Л.М. Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.

Зображення (ілюстрація/схема) має виключно візуалізаційний (ілюстративний) та довідковий характер. Малюнок відображає лише загальну логіку статті та/або слова учасників справи, а не автора. У разі суперечності, пріоритет має текст відповідної норми та/або статті.