Правова позиція : Про нерозповсюдження механізму зупинення перебігу строку виконання судового рішення на рішення, які підлягають негайному виконанню

Передбачений частиною четвертою статті 254 КАС України механізм зупинення перебігу строку виконання судового рішення внаслідок подачі заяви про роз`яснення такого судового рішення не може бути застосовано до судових рішень, які підлягають негайному виконанню, оскільки такі узагалі не передбачають можливості будь-якого розстрочення чи відстрочення їх виконання.

Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.09.2021 року у справі №640/16392/20
Постанова від 14.03.2024 року у справі №640/16392/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року

м. Київ

справа № 640/16392/20

адміністративне провадження № К/9901/33158/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №640/16392/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року (головуючий суддя - Кузьменко А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Безименної Н.В., суддів - Аліменка В.О., Кучми А.Ю.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просив:

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді за період з 13 листопада 2019 року по 28 травня 2020 року у розмірі 978027,5 грн;

- стягнути з відповідача судові витрати.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року у справі №826/17601/14, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року №2498-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління міжнародно-правового співробітництва - начальника управління міжнародно-правової допомоги та екстрадиції Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління міжнародно-правового співробітництва - начальника управління міжнародно-правової допомоги та екстрадиції Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року;

- зобов`язано Генеральну прокуратуру України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 08 листопада 2019 року у розмірі 1977797 грн 24 коп.;

- зобов`язано Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління міжнародно-правового співробітництва - начальника управління міжнародно-правової допомоги та екстрадиції Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 16954 грн 35 коп. (шістнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири гривні, 35 копійок).

3. У зв`язку з викладеним, наказом Офісу Генерального прокурора від 29 травня 2020 року №1394ц наказ від 23 жовтня 2014 року №2498-ц про звільнення ОСОБА_1 скасовано, ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника Головного управління міжнародно-правового співробітництва - начальника управління міжнародно-правової допомоги та екстрадиції Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року.

4. Оскільки рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року у справі №826/17601/14 не було виконано відповідачем негайно, позивач вважає наявними підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено частково:

- стягнуто на користь ОСОБА_1 з Офісу Генерального прокурора заробіток за час затримки виконання судового рішення в сумі 107 377 (сто сім тисяч триста сімдесят сім) грн 55 коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

6. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції зазначив, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року у справі №826/17601/14 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління міжнародно-правового співробітництва - начальника управління міжнародно-правової допомоги та екстрадиції Генеральної прокуратури України підлягало негайному виконанню, тобто 12 листопада 2019 року, проте виконано 29 травня 2020 року.

7. Суд установив, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2020 року у задоволенні заяви Офісу Генерального прокурора про роз`яснення судового рішення від 12 листопада 2019 року в адміністративній справі №826/17601/14 відмовлено.

8. Згідно частини четвертої статті 254 КАС України подання заяви про роз`яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, установленого судом для виконання судового рішення, а так само строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що 16-17 січня 2020 року перебіг строку виконання згадуваного судового рішення був зупинений.

9. Отже вирішив, що період затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року у справі №826/17601/14 становить 133 робочі дні (з виключенням 16, 17 січня 2020 року).

10. Відповідно до довідки Генеральної прокуратури України середньоденна заробітна плата позивача становила 807 грн 35 коп.

11. Відтак констатував, що позивачу належить до виплати 133х807,35=107 377 грн 55 коп.

12. Щодо посилання позивача на застосування коригуючого коефіцієнту, у зв`язку із підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури, суд зазначив, що пункт 10 Порядку №100, яким було визначено застосування коригуючого коефіцієнту втратив чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100», а відтак констатував, що такий не підлягає застосуванню.

13. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року рішення суду першої інстанції змінено в мотивувальній частині з урахуванням висновків даної постанови та викладено абзац 2 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року в такій редакції:

«Стягнути на користь ОСОБА_1 з Офісу Генерального прокурора заробіток за час затримки виконання судового рішення в сумі 318399 грн 06 коп. (триста вісімнадцять тисяч триста дев`яносто дев`ять грн 06 коп.)».

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року - залишено без змін.

14. Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що передбачений частиною четвертою статті 254 КАС України механізм зупинення перебігу строку виконання судового рішення внаслідок подачі заяви про роз`яснення такого судового рішення не може бути застосовано до судових рішень, які підлягають негайному виконанню, тобто взагалі не передбачають можливості будь-якого розстрочення чи відстрочення їх виконання.

15. Колегія суддів указала, що оскільки звільнення позивача було здійснено з порушенням порядку установленого законом, а виконання судового рішення не відбулося, то стягненню підлягає середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення позивача на посаді, за весь період такої затримки з 13 листопада 2019 року (наступний день після ухвалення Окружним адміністративним судом м.Києва рішення від 12 листопада 2019 року) по 28 травня 2020 року (день, що передує дню видачі наказу Офісу Генерального прокурора від 29 травня 2020 року №1394ц про поновлення позивача на посаді), що становить 135 робочих днів.

16. Суд апеляційної інстанції зауважив, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив твердження позивача про необхідність застосування положень пункту 10 Порядку №100, оскільки указана норма була виключена постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213, у той час, як спірні правовідносини мали місце в період з 13 листопада 2019 року по 28 травня 2020 року і з даним позовом ОСОБА_1 звернувся 15 липня 2020 року. Також, оскільки поновлення на роботі незаконно звільненого працівника має відбуватись негайно, суд першої інстанції безпідставно урахував при обчисленні періоду затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді подання Офісом Генерального прокурора заяви про роз`яснення судового рішення.

17. Отже суд вирішив, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду розраховується наступним чином - 807 грн 35 коп. (середньоденна заробітна плата) х 1,31 (коефіцієнт за постановою КМУ від 09 грудня 2015 року №1013) х 2,23 (коефіцієнт за постановою КМУ від 30 серпня 2017 року №657) х 135 (робочих днів за період з 13 листопада 2019 року по 28 травня 2020 року) і становить - 318399 грн 06 коп., які підлягають стягненню з Офісу Генерального прокурора.

Короткий зміст касаційної скарги

18. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями у вересні 2021 року Офіс Генерального прокурора подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

19. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

20. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає, що суди попередніх інстанцій не урахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №810/3246/16 зокрема щодо того, що всі підвищення посадових окладів відбулися з 01 грудня 2015 року, а відповідно до Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, розрахунок середньоденної заробітної плати обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяця роботи.

21. Уважає, що суд апеляційної інстанції помилково застосував коефіцієнти підвищення посадових окладів, оскільки жодні норми законодавства не передбачають збереження за працівником середнього заробітку в період, коли особа не перебуває у трудових відносинах внаслідок її звільнення із займаної посади, навіть у випадку, якщо таке звільнення в подальшому визнано судом неправомірним.

22. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України указує, що станом на дату подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 236 КЗпП України у зв`язку з об`єктивною складністю виконання рішення, а відтак відсутні підстави для виплати позивачу середнього заробітку через несвоєчасне виконання судового рішення про поновлення на роботі. Окрім викладеного, Верховним Судом, на переконання скаржника, не надавався висновок щодо питання застосування при розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду коефіцієнту 2,23 за постановою Уряду від 30 серпня 2019 року №657, якщо відсутня посада, відповідно до якої робиться розрахунок.

23. Переконує, що надав до суду вичерпні докази своєї позиції щодо відсутності відмови виконувати рішення суду та умислу, спрямованого на такі дії чи бездіяльність.

Позиція інших учасників справи

24. 05 жовтня 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, у якому позивач зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому просить відмовити у її задоволенні та залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

25. 06 вересня 2021 року до касаційного суду надійшла скарга Офісу Генерального прокурора.

26. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 вересня 2021 року для розгляду справи №640/16392/20 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

27. Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року у справі №640/16392/20 на підставі пункту 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

28. Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

29. Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року закінчено підготовчі дії у цій справі; справу №640/16392/20 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

30. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року у справі №826/17601/14, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року №2498-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління міжнародно-правового співробітництва - начальника управління міжнародно-правової допомоги та екстрадиції Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління міжнародно-правового співробітництва - начальника управління міжнародно-правової допомоги та екстрадиції Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року;

- зобов`язано Генеральну прокуратуру України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 08 листопада 2019 року у розмірі 1977797,24 грн.;

- зобов`язано Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

31. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління міжнародно-правового співробітництва - начальника управління міжнародно-правової допомоги та екстрадиції Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року та в частині стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 16954 грн 35 коп. (а.с.11-23).

32. Наказом Офісу Генерального прокурора від 29 травня 2020 року №1394ц наказ від 23 жовтня 2014 року №2498-ц про звільнення ОСОБА_1 скасовано, ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника Головного управління міжнародно-правового співробітництва - начальника управління міжнародно-правової допомоги та екстрадиції Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року (а.с.10).

33. У зв`язку із затримкою виконання рішення про поновлення на посаді, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

34. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

36. Судами попередніх інстанцій установлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з затримкою виконання відповідачем судового рішення про поновлення позивача на посаді.

37. Касаційне провадження у цій справі відкрито, у тому числі, у зв`язку із відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 236 КЗпП України у зв`язку з об`єктивною складністю виконання рішення.

38. Переглядаючи судові рішення судів попередніх інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд зазначає таке.

39. Частина перша статті 235 КЗпП України (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

40. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома статті 235 КЗпП України).

41. Тобто законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника у разі його незаконного звільнення.

42. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів особи, що звернулася за захистом цього права.

43. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

44. При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

45. Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі №440/4314/21, яка стосується подібних правовідносин та є застосовною при вирішенні цього спору.

46. Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року у справі №826/17601/14 позивач поновлений на роботі. Це рішення у відповідній частині допущено до негайного виконання.

47. Верховний Суд наголошує, що існування судового рішення про поновлення працівника на роботі породжує у відповідача обов`язок щодо поновлення позивача на указаній посаді, який має бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу.

48. Однак, рішення суду від 12 листопада 2019 року у справі №826/17601/14 фактично виконане відповідачем лише 29 травня 2020 року шляхом видання наказу №1394ц.

49. Отже, наявний факт затримки виконання відповідачем указаного судового рішення, оскільки відразу після оголошення рішення суду не було виконане.

50. З огляду на це Верховний Суд зауважує, що згідно з приписами статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

51. Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

52. Отже, положення статті 236 указаного Кодексу установлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштуватись.

53. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що з 13 листопада 2019 року [наступний день після ухвалення Окружним адміністративним судом м.Києва рішення про поновлення на посаді] по 28 травня 2020 року [день, що передує дню видачі наказу Офісу Генерального прокурора про поновлення позивача на посаді] відповідач не виконав покладений на нього законом обов`язок щодо негайного добровільного виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, що свідчить про його протиправну бездіяльність. Водночас, обставин, що реально б указували на поважність причин затримки у його виконанні, у спірних правовідносинах не установлено.

54. За цих обставин, Верховний Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки відповідачем не було вчасно виконано рішення суду про поновлення позивача на роботі, тому він має право на стягнення на свою користь середньомісячного заробітку за час такої затримки.

55. У тексті касаційної скарги відповідач указує, що оскільки посаду, яку обіймав ОСОБА_1 у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури було ліквідовано, то 16 січня 2020 року Офіс Генерального прокурора звернувся до суду першої інстанції із заявою про роз`яснення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року.

56. Переконує, що подання заяви про роз`яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, установленого судом для виконання судового рішення, а так само строку, протягом якого судове рішення може бути подано для примусового виконання (частина четверта статті 254 КАС України).

57. З цього приводу Суд зазначає, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

58. Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

59. Пунктами 2, 3 частини першої статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

60. Відповідно до частини другої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

61. Відхиляючи доводи скаржника у цій частині суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що передбачений частиною четвертою статті 254 КАС України механізм зупинення перебігу строку виконання судового рішення внаслідок подачі заяви про роз`яснення такого судового рішення не може бути застосовано до судових рішень, які підлягають негайному виконанню, оскільки такі узагалі не передбачають можливості будь-якого розстрочення чи відстрочення їх виконання.

62. Посилаючись у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо пункту 10 Порядку №100 у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №810/3246/16, Офіс Генерального прокурора не звернув увагу на те, що такі висновки не є подібними до спірних правовідносин, тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судом норм права при прийнятті оскаржуваної постанови.

63. У наведеній справі [№810/3246/16] суди вирішували питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, натомість у справі, що розглядається, спірним є питання стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

64. Так, скаржник звертає увагу на висновок Верховного Суду, викладений у пункті 95 постанови від 29 квітня 2020 року у справі №810/3246/16, відповідно до якого: «…оскільки підвищення посадових окладів відбулось у грудні 2015 року, а відповідно до Порядку №100 розрахунок середньоденної заробітної плати обчислюється, виходячи з виплат за попередні два повних місяці роботи, у цій справі за листопад-грудень 2014 року, та здійснити розрахунок середньої заробітної плати з грудня 2015 року не вбачається можливим.».

65. Проте правовідносини у справі №810/3246/16 та справі, що розглядається, не є подібними, а висновки, викладені у пункті 95 постанови від 29 квітня 2020 року, застосовувались саме в контексті особливостей предмету спору у наведеній справі, та висновків щодо застосування у цій справі пункту 10 Порядку №100 не спростовують. А тому посилання відповідача на неврахування указаних висновків Верховного Суду є необґрунтованим.

66. З огляду на те, що у справі №810/3246/16 Верховний Суд надавав оцінку коригуванню середнього заробітку на коефіцієнт підвищення під час вирішення питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України), а не середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України), доводи касаційної скарги Офісу Генерального прокурора, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

67. Окрім того колегія суддів зауважує, що Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо застосування пункту 10 Порядку №100 при розрахунку середнього заробітку за час затримки рішення суду, у тому числі і коефіцієнту підвищення за постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2019 року №657.

68. Зокрема у постанові від 27 січня 2022 року у справі №580/5185/20 Верховний Суд зазначив, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком №100.

69. Абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

70. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100).

71. Пунктом 10 указаного порядку передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

72. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за установленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

73. Аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку про те, що у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що ураховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.

74. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2022 року у справі №460/15639/21.

75. Судом апеляційної інстанції установлено, що після звільнення позивача з органів прокуратури - посадові оклади за посадою позивача та за прирівняною (аналогічною) посадою підвищувались двічі: згідно з постановою КМУ №1013 (з 3318,00грн до 4354,00грн), відповідно до постанови КМУ №657 (з 4354,00грн до 9700, 00 грн), як наслідок коефіцієнт підвищення посадового окладу позивача з 01 грудня 2015 року склав 1,31; з 06 вересня 2017 року - 2,23.

76. З огляду на положення пункту 10 Порядку №100 та ураховуючи підвищення посадових оклади працівників органів прокуратури у спірний період Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для застосування коефіцієнтів підвищення до заробітної плати позивача визначеної відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 18 вересня 2019 року №18-646зп (а.с.25).

77. Також, суд апеляційної інстанції правильно зауважив про необхідність застосування положень пункту 10 Порядку №100, оскільки указана норма була виключена постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213, у той час, як спірні правовідносини мали місце у період з 13 листопада 2019 року по 28 травня 2020 року.

78. Оскільки питання правильності здійсненого судами розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді у межах касаційної скарги не оскаржується, то Верховний Суд зазначає про відсутність правових підстав для перевірки указаного під час касаційного перегляду.

79. Підсумовуючи викладене Суд зазначає, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, а тому Верховний Суд констатує, що відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

80. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

81. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

82. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора. необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

IV. Висновки щодо судових витрат

83. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року у справі №640/16392/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду