ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2022 року-

м. Київ

справа № 580/5185/20

адміністративне провадження № К/9901/36508/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О. А.,

суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 580/5185/20

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року (головуючий суддя Білоноженко М. А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року (колегія суддів: головуючий суддя Костюк Л. О., судді Бужак Н. П., Кобаль М. І.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому з урахуванням змісту заяви про зміну предмету позову від 01.03.2021 р. просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від
13.08.2020р. у справі №823/3269/14 в частині його поновлення на посаді першого заступника прокурора Черкаської області;

1.2. стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді публічної служби, починаючи з 14 серпня 2020 року до моменту фактичного поновлення на публічній службі.

1.3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13.08.2020р. у справі №823/3269/14, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020р., його поновлено на посаді першого заступника прокурора Черкаської області, рішення суду у частині поновлення позивача на посаді допущено до негайного виконання, однак до цього часу залишається не виконаним. Позивач вказує, що період з 14.08.2020р. до фактичного його поновлення на публічній службі є періодом затримки виконання рішення про поновлення на посаді, в зв'язку з чим відповідно до вимог КзПП та Постанови КМУ №100 просить стягнути з відповідача грошові кошти за вказаний період затримки.

1.4. Позивач також просив, при розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді, врахувати, що розмір посадового окладу працівника прокуратури у період затримки суттєво збільшився, а також змінилися складові оплати праці працівника прокуратури, у зв'язку із чим на підставі положень Постанови КМУ №100 розмір середньоденної заробітної плати позивача належить скоригувати відповідно до нового грошового забезпечення працівників прокуратури.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року, позов задоволено частково.

2.1. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді публічної служби, за період з 14.08.2020р. по 12.04.2021р. в сумі 320270,66 грн (без відрахування податків та обов'язкових платежів).

2.2. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

2.3. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач протиправно не виконав визначений чинним законодавством обов'язок щодо добровільного і негайного виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника у разі його незаконного звільнення, у зв'язку з чим повинен нести відповідальність у виді сплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання такого судового рішення.

ІІІ. Касаційне оскарження

3. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Офіс Генерального прокурора звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові повністю.

3.1. Підставою звернення з касаційною скаргою відповідач зазначив пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

3.2. На обґрунтування підстави оскарження скаржник вказує, що висновки судів попередніх інстанцій є необгрунтованими, оскільки суди не звернули увагу на обставину відсутності доказів відмови відповідача виконати судове рішення про поновлення позивача на посаді.

3.3. Водночас, відповідач наполягає на відсутності з його боку вини за невиконання такого рішення суду, оскільки позивач відповідно до приписів статей 21, 24 КЗпП України не звертався з відповідною заявою та не висловив своє волевиявлення бути поновленим на посаді в органах прокуратури, а також не вживав заходи щодо своєчасного виконання рішення суду.

3.4. Крім цього відповідач зазначив про неможливість поновлення позивача на посаді в органах прокурати, оскільки на прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва з іншими видами діяльності, до яких відноситься адвокатська діяльність, а позивач відповідно до інформації ЄРАУ з 2015 року має статус адвоката, який він має з 2015 року.

3.5. Щодо стягнення судами середнього заробітку за час невиконання судового рішення відповідач вказав про неможливість задоволення цієї вимоги судом, оскільки вважає її безпідставною до часу видання відповідного наказу про поновлення позивача на посаді.

3.6. Також вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо розміру стягнутого на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, зокрема щодо застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу.

4. Позивач подав відзив на касаційну скаргу відповідача, за змістом якого висловив свої доводи, якими заперечив проти висловлених у скарзі обґрунтувань щодо помилковості висновку судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору, та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

IV. Установлені судами фактичні обставини справи

4.1. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13.08.2020р. у справі №823/3269/14 визнано протиправним та скасовано наказ №1484к Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Черкаської області та поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Черкаської області з
24.10.2014р.

4.2. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді допущено до негайного виконання.

4.3. За наслідками апеляційного оскарження вказаного рішення суду постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020 р. це рішення залишене без змін.

4.4. Указана постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили
11.11.2020 р., у зв'язку із чим 16.12.2020 р. судом першої інстанції виданий виконавчий лист у частині поновлення позивача на посаді першого заступника прокурора Черкаської області з 24.10.2014 р. У виконавчому листі стягувачем зазначено ОСОБА_1, боржником - Генеральну прокуратуру України.

4.5. Вважаючи протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від
13.08.2020р. у справі №823/3269/14 в частині його поновлення на посаді першого заступника прокурора Черкаської області, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

5. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

6. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

7. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

8. За приписами частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

9. В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

10. Положеннями статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

11. Сплата коштів за вимушений прогул є гарантією особи та виконує компенсаторну функцію у відносинах незаконного її звільнення, впливає на відносини соціального захисту, право на що визначено ст. 46 Конституції України. Здійснити нарахування у таких правовідносинах самостійно без отримання судового рішення щодо такого питання роботодавцю не заборонено.

12. Пунктом 2 частини 1 статті 232 КЗпП визначено, що безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами: працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у Пунктом 2 частини 1 статті 232 КЗпП .

13. Відповідно до частин 1 та 2 статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

14. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позиція Верховного Суду

15. Відповідно до частин 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

17. Підставою звернення з касаційною скаргою зазначено пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із невиконанням відповідачем допущеного судом до негайного виконання судового рішення у частині поновлення позивача на посаді в органах прокуратури.

19. Така бездіяльність відповідача оскаржуються позивачем, оскільки, на його думку, є такою що порушує його право на працю.

20. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.

21. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Відповідно до частин 2 -3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

23. Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

24. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

25. Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про, зокрема, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

26. Відповідно до частини 2 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

27. Частиною 7 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

28. На підставі наведеного Верховний Суд наголошує, що добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов'язком. Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

29. Отже, законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.

30. Вказане спростовує доводи скаржника щодо невжиття позивачем заходів щодо своєчасного виконання судового рішення про поновлення його на посаді.

31. Також Верховний Суд зазначає про безпідставність тверджень відповідача про неподання позивачем заяви на підставі статей 21, 24 КЗпП України, яка б свідчила про його бажання та волевиявлення бути поновленим на роботі, оскільки ці правові норми визначають правила поведінки особи у правовідносинах щодо кладення трудового договору, а не щодо поновлення на посаді на підставі рішення суду.

32. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

33. Суди попередніх інстанцій установили, що вступна та резолютивна частини рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13.08.2020р. у справі №823/3269/14 проголошено в судовому засіданні 13.08.2020р. у присутності представника прокуратури Черкаської області Архипенко В. О.

34. Втім, станом на дату прийняття судом першої інстанції рішення у цій справі позивач не поновлений на роботі, що не заперечувалось відповідачем.

35. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

36. З огляду на встановлені державні гарантії обов'язковості виконання судових рішень, суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

37. Верховний Суд зауважує, що середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

38. Таким чином, згідно зі статтею 236 Кодексу законів про працю України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

39. Пунктом 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

40. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

41. Аналогічний правовий підхід застосований Верховним Судом у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/8789/18

42. При цьому Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про відсутність доказів відмови позивачу у поновленні на роботі за рішенням суду, оскільки про це свідчить сам факт невиконання такого рішення.

43. Також необгрунтованими є доводи автора касаційної скарги про те, що стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду можливе виключно за наявності наказу про поновлення позивача на посаді, оскільки законодавством передбачено виплату середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення.

44. Щодо доводів відповідача про неможливість виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді на підставі рішення суду у зв'язку з наявністю у ЄРАУ інформації стосовно нього як особи, яка отримала свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю Верховний Суд зазначає таке.

45. Статтею 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено вимоги щодо несумісності діяльності адвоката, серед яких робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції.

46. Відповідно до частини 2 цієї статті визначено, що у разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.

47. З аналізу вказаних положень судом вбачається, що посада прокуратура є несумісною із діяльністю адвоката, при цьому у разі виникнення обставин несумісності, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає заяву про зупинення адвокатської діяльності.

48. Верховний Суд зазначає, що обставиною несумісності, виникнення якої обумовлює обов'язок адвоката зупинити адвокатську діяльність, у контексті спірних правовідносин є видання відповідачем наказу про поновлення позивача на посаді.

49. У спірному випадку обставини несумісності не настали з огляду на невиконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на посаді.

50. Питання несумісності посад може бути вирішене після поновлення позивача на посаді та у разі неподання ним заяви про звільнення із посади, яку він обіймав на той час.

51. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від
24.09.2021 року у справі №640/755/19.

52. При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що згідно інформації з Єдиного реєстру адвокатів України право на зайняття адвокатською діяльністю позивача зупинено з 01.04.2021р. на підставі заяви адвоката. Проте і після цієї дати відповідач не поновив його на посаді в органах прокуратури на підставі рішення суду.

53. Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що чинне законодавство не містить застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненого працівника на підставі судового рішення у разі, якщо він перебуває на іншій службі або провадить адвокатську діяльність.

53.1. Отже, Верховний Суд приходить до висновку, що судове рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню та жодним чином не може ставитись в залежність від будь-яких обставин, окрім непереборних.

54. Враховуючи наведене Верховний Суд вважає, що у спірних правовідносинах наявна протиправна бездіяльність відповідача, що згідно з приписами діючого законодавства є підставою для стягнення з нього на користь позивач середнього заробітку за час затримки виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13.08.2020р. у справі №823/3269/14, починаючи з
14.08.2020р. (день наступний після прийняття рішення у справі №823/3269/14).

55. Отже, за результатами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень Верховний Суд констатує правильність висновків судів попередніх інстанцій про вказане.

56. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону "Про оплату праці" за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100).

57. Абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

58. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100).

59. Пунктом 10 вказаного порядку передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

60. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6,7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

61. Суди попередніх інстанцій встановили, що після звільнення позивача з органів прокуратури 23.10.2014 посадові оклади працівників органів прокуратури підвищувались двічі згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" від 09.12.2015р. №1013 та згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657.

62. Коефіцієнт підвищення посадового окладу позивача з 01.12.2015 склав 1,25. У такому розмірі посадові оклади застосовувались в період з 01.12.2015р. до
05.09.2017р. включно.

63. З 06.09.2017 коефіцієнт підвищення посадового окладу за посадою позивача склав 2,312076.

64. У період з 12.12.2020р. по дату ухвалення судом першої інстанції судового рішення розрахунковою величиною для обрахунку середнього заробітку слугує середньоденна заробітна плата без коефіцієнтів підвищення заробітної плати та нових умов заробітної плати, щодо підвищень заробітної плати.

65. За цих обставин Верховний Суд вважає помилковим твердження скаржника про відсутність підстав для застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу під час обрахунку розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

66. Оскільки питання правильності здійсненого розрахунку судами вказаної величини в межах касаційної скарги не оскаржується, тому Верховний Суд зазначає про відсутність правових підстав для перевірки вказаного під час касаційного перегляду.

67. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із дотримання норм матеріального та процесуального права.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.

68. Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

69. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з? ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

70. Крім цього, у контексті оцінки решти доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

71. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

72. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

73. За змістом частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

74. Таким чином, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VIІ. Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року залишити без задоволення.

2. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді Н. М. Мартинюк

Ж. М. Мельник-Томенко