24.12.2018 | Автор: Веб-ресурс "Протокол"
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram youtube

Які спадкові спори приніс нам 2018 рік? Дайджест судових рішень ресурсу Протокол для наших любих користувачів!

2017 рік відзначився знаковими судовими справами у сфері питань спадкування.  Ми описали для Вас найбільш корисні для практики рішення судів, тому будь ласка розпоряджатися ними на власний розсуд. Тексти усіх цих рішень із описом фабули знаходяться у розділі ресурсу «Цікаві судові рішення». Отже, шануймо останню волю спадкодавця та не порушуємо законних прав спадкоємців!

ДАЙДЖЕСТ:  Трудові спори у 2018 році. 10 рішень суду від ресурсу "Протокол", які стануть Вам у нагоді!

10 судових справ про делікти та відшкодування шкоди, які є найбільш істотними у 2018 році за версією ресурсу «Протокол»!

 10 видатних судових актів 2018 року у галузі кримінально-процесуального права за версією ресурсу «Протокол»!

Житлові спори! 10 судових рішень, які визначають практику у 2018 році за версією ресурсу «Протокол»!

Право власності священне! 10 пам’ятних рішень суду про захист власності за версією ресурсу «Протокол» у 2018 році!

Да прибудет с Вами СИЛА! 10 судових баталій з фіскалами 2018 року за версією ресурсу «Протокол»!

Земля найважливіший актив! 10 класних рішень суду 2018 року у земельних справах за версією ресурсу «Протокол»! 

1. Право представлення діє. Заповіт баби на доньку не є перешкодою для спадкування майна онуком за правом представлення.

 Задачка для нотаріуса або навіть для студента, який складає іспит із цивільного права.  У жінки – матері та бабусі є єдина дочка та онук. Проте є дві рідні сестри.  Жінка складає заповіт, за умовами якого усе майно, зокрема коштовна земельна ділянка, заповідається дочці. На жаль дочка помирає раніше жінки, і виникає питання кому буде належати спадок після смерті жінки? Онуку, рідним сестрам чи усім трьом в  певних частинах? В заповіті жінки ніхто інший як спадкоємець окрім дочки не згадується.  

Як виявилося задачка не із легких  і справа дійшла аж до ВС, який скасував рішення суду першої та апеляційної інстанцій та направив  справу на  новий розгляд.

Нотаріус відмовив онуку у визнанні права власності на земельну ділянку в порядку спадкування  у зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно. Успадкувати земельну ділянку намагалися також рідні сестри спадкодавця, які  відповідно до ст. 1262 ЦК України є другою чергою спадкоємців за законом. Онук оскаржив відмову нотаріусу до суду.

Суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції відмовив онуку – позивачу у задоволенні позову обґрунтовуючи таку відмову тим, що онук не може спадкувати бабі  за право представлення в порядку, передбаченому ст. 1266 ЦК України оскільки баба залишила заповіт. Адже частина 1, ст. 1266 ЦК Українипередбачає, що «внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка б належала б за законом їхнім матері, батькові, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини». Тобто, «яка б належала б за законом».  А тут є дійсний заповіт, і успадкування повинно було відбутися не на підставі закону, а на підставі заповіту. При цьому дочка не встигла успадкувати земельну ділянку та оформити правовстановлюючи документи на себе оскільки померла.

ВС підтвердив права онука на спадкування за правом представлення в такому випадку і прийшов до цікавого висновку. По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, який не є окремою підставою або видом спадкування і за яким суб'єктами спадкування  стають певні спадкоємці за законом.  

Застосовуючи частину 2, статті 1223 ЦК України ВС підкреслив, що в будь якому випадку дочка спадкодавця є спадкоємницею першої черги, а рідні сестри - спадкоємницями другої черги.  Тому онук за правом представлення стає спадкоємцем першої черги і має право на успадкування земельної ділянки.

Аналізуйте судовий акт: Заповіт баби на доньку не є перешкодою для спадкування майна онуком за правом представлення (ВС/КЦС у справі №539/2170/17 від 26 вересня 2018 р.)

2. Заповіт не може бути скасований судом, правильною позовною вимогою є визнання заповіту недійсним.

 Повчальна постанова ВС про правильність формулювання позовних вимог і оцінку останньої  волі померлого.  Цивільний кодекс України, зокрема його 85 глава, не передбачає скасування заповіту судом. Заповіт є одностороннім правочином, а будь-який правочин, наприклад договір, не може бути скасований судом. Правочин може бути визнаний судом недійсним, нікчемним, удаваним, фіктивним, тощо, правочин може бути розірвано чи укладено судом, проте суд не має права скасовувати правочин.  Відповідно до статті 1254 ЦК України скасувати заповіт має  право лише заповідач. За позовом заінтересованої особи згідно ст. 1257 ЦК України суд може визнати заповіт недійсним чи частково недійсним, якщо  буде встановлено , що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Цікаво, що така начебто очевидна річ, не стала на заваді судам першої та апеляційної  інстанції задовольнити позов про скасування заповіту. ВС скасував ці рішення та відмовив у задоволенні такої  позовної вимоги. 

Справа також  цікава тим, що ВС на підставі ст. 174 ЦПК України не прийняв заяву представника одного із відповідачів про визнання  позову, оскільки така його дія суперечила інтересам малолітньої особи, яку він представляв.   

Аналізуйте судовий акт: Заповіт не може бути скасований судом, правильною позовною вимогою є визнання заповіту недійсним (ВС/КЦС у справі № 2-1201/2005 від 28 листопада 2018р.)

3. Заповіт спадкодавця може підписати інша особа, і такий заповіт буде законним. 

 Позивачі просили суд визнати нікчемним заповіт   від 23 жовтня 2012 року, посвідчений секретарем сільської ради (відповідач), яким все своє майно заповідач, заповів своєму сину, і який вони вважають нікчемним, оскільки під час його підписання у заповідача був відсутній документ, що посвідчує його особу, в заповіті відсутні паспортні дані заповідача, що дає підстави вважати, що цей заповіт вчиняла та підписувала інша особа. Також зі змісту заповіту вбачається, що він вчинявся та посвідчувався не в самому приміщенні сільської ради, оскільки відсутня повна юридична адреса сільської ради. Вказали, що заповідач не хворів на захворювання рук, а тому були відсутні підстави для підпису заповіту іншою особою.

Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду визнав ці рішення законними і обґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту заповіту, його складено у письмовій формі, із зазначенням часу його складення. Доводи щодо відсутності у заповіті повної юридичної адреси органу, де вчинявся заповіт є необґрунтованими. Відповідно до пункту 2.1. розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, що затверджений наказом Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11 листопада 2011 року, заповіт складено в приміщенні органу місцевого самоврядування. Відсутність у заповіті повної юридичної адреси без зазначення вулиці та номеру будинку сільської ради не може свідчити про те, що не вказано місце вчинення нотаріальної дії, тому доводи касаційної скарги щодо недотримання форми складення заповіту є безпідставними.

Як вбачається із тексту заповіту, його підписала інші особа у зв'язку з хворобою рук заповідача, якому діагностовано хворобу правого лучезап'ястного суглоба.

Підпис цієї на тексті заповіту засвідчений посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії - секретарем сільської ради, із зазначенням причин, з яких текст правочину не міг бути підписаний заповідачем  - хвороба рук останнього.

Крім того, в порядку статті 1253 ЦК України та пункту 1.4. розділу III вказаного Порядку заповіт був посвідчений при двох свідках, особу і дієздатність яких перевірено посадовою особою, яка вчиняла дану нотаріальну дію - секретарем сільської ради.

Отже, підписання заповіту іншою особою на прохання заповідача відбулося з дотриманням вимог закону та відображало дійсне волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном.

Таким чином, як зазначил Верховний Суд, відмовляючи в задоволенні позову, суди на підставі доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що волевиявлення заповідача, спрямоване на передачу майна саме сину та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 23 жовтня    2012 року, було вільним та відповідало його волі.

Аналізуйте судовий акт: Підписання заповіту іншою особою на прохання заповідача відбулося з дотриманням вимог закону та відображало дійсне волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном (ВС/КЦС, справа №128/2413/16-ц, 18.04.18)

4. Заповіт, складений з порушенням вимог щодо його посвідчення, зокрема, - за межами нотаріального округу нотаріуса, є нікчемним.

 Враховуючи, що оспорюваний заповіт було посвідчено державним нотаріусом державної нотаріальної контори поза межами свого нотаріального округу, ВССУ погодився з висновкомапеляційного суду про визнання заповіту недійсним.

Таке рішення  апеляційний суд прийняв у справі за позовом онука спадкодавця до державного нотаріуса про визнаня недійсним посвідченого 12 лютого 2015 року ним заповіту, складеного на користь іншої особи,  при тому, що раніше, 26 травня 2011 року, спадкодавець склала заповіт саме на користь  позивача.

Приймаючи такі рішення суди виходили з того, що посвідчення правочинів є однією з нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси (п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). Згідно з ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений з порушенням вимог щодо його посвідчення, є нікчемним.

Згідно зі ст. 13-1 Закону України «Про нотаріат» нотаріальний округ - територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса.

Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністративно-територіального устрою України. У містах з районним поділом округом  діяльності нотаріуса є вся територія міста. У разі зміни адміністративно-територіального поділу України, в результаті якого розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса увійшло до іншого нотаріального  округу, нотаріальна діяльність відповідних нотаріусів повинна бути зареєстрована в цьому нотаріальному окрузі.

Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом.      

Відповідно до положень гл. 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріальні дії вчиняються у приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу. Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених законодавством.

Статтею 41 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органів місцевого самоврядування, за винятком випадків, передбачених ст. ст. 9, 55, 60, 65, 66, 70-73, 85, 93 і 103 цього Закону, та інших випадків, передбачених законодавством України.

Отже, нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом у межах свого нотаріального округу та за місцем знаходження приміщення державної нотаріальної контори, в якій працює державний нотаріус, або приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. Законодавством заборонено нотаріусу здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу.

ВССУ в своєму рішенні також послався на правову позицію Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-2цс13, в який зазначено, що нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом в межах свого нотаріального округу незалежно від того, де знаходиться приміщення, яке є робочим місцем нотаріуса: в межах нотаріального округу або поза його межами.

Аналізуйте судовий акт: Заповіт, складений з порушенням вимог щодо його посвідчення, зокрема, - за межами нотаріального округу нотаріуса, є нікчемним (справа № 401/3540/15-ц, 18.05.16)

5. Безпорадний стан спадкодавця повинен підтверджуватися медичними документами, а не лише показаннями свідків, якщо існує спір за спадок між спадкоємцями.

 Как сказали бы раньше: «В блуде жил – значит заслужил. А отношения нужно узаканивать».

Можливо сьогодні і не обов’язкового оформлювати шлюбні відносини юридично, проте майнові відносини, зокрема відносини спадкування оформлювати все ж таки слід. І це рішення Верховного Суду тому приклад.

Спадкодавець проживав із жінкою (позивачка) тривалий час без оформлення шлюбних стосунків.   Відповідно до статті 1264 ЦК України «особи, які проживали зі спадкодавцем однією  сім’єю не менше як  п’ять років до часу відкриття спадщини» відносяться до четвертої черги спадкоємців за законом.  Таку жінку називають співмешканкою або навіть цивільною дружиною, проте так чи інакше в даному випадку закон відносить жінку до четвертої черги.

У спадкодавця була дочка, яка проживала за кордоном, є спадкоємцем першої черги та не збиралася ділитися спадщиною.

Позивачка звернулася до суду із позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права на спадкування за законом разом зі спадкоємцями першої черги спадкування.  Зокрема позов обґрунтовувався частиною другою, ст. 1259 ЦК України –«зміна черговості одержання права на спадкування». А саме:  «фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.» Іншими словами позивачка хотіла поділити спадок навпіл із дочкою спадкодавця.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції задовольнив позов, проте суд касаційної інстанції скасував частково ці акти та відмовив у задоволенні позову в частині вимоги про визнання за жінкою права на спадкування разом із спадкоємцями першої черги.  

ВС вдався до тлумачення поняття «безпорадний стан», яке міститься у ст. 1259 ЦК України. Тобто такий стан особи, у якому ця особа не може самостійно забезпечити свої життєві потреби, потребує стороннього догляду, допомоги, піклування.   

ВС підкреслив, що у випадку існування спору за спадок, безпорадний стан спадкодавця повинен довести позивач заявляючи вимогу про зміну черговості одержання права на спадок. При цьому лише одних пояснень позивача та показань свідків недостатньо для доведення безпорадного стану спадкодавця. Повинні бути певні медичні документи, яких у матеріалах справа не було.  І це має бути підставою для відмови.

Аналізуйте судовий акт: Безпорадний стан спадкодавця повинен підтверджуватися медичними документами, а не лише показаннями свідків, якщо існує спір за спадок між спадкоємцями (ВС/КЦС у справі № 200/21452/15-ц від 17 жовтня 2018 р.)

6. Незначний часовий проміжок між закінченням строку прийняття спадщини та подачею позовної заяви про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є підставою для задоволення таких вимог.

 За нормами ст.ст. 122012221270 ЦК України право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

При цьому поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Отже віднесення будь-яких обставин до поважних є оціночним та таким, що безпосередньо належить до волі суду та його оцінки.

У даній справі спадкоємці звернулися до суду із позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що їхня покійна мати відповідно до заповіту заповіла все своє майно їм у рівних частках.

Після смерті спадкодавця відкрилась спадщина, однак вони не звернулися в шестимісячний строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, вважаючи, що наявність заповіту матері надає їм право на прийняття спадщини в будь-який час. Ураховуючи викладене, позивачі просили суд визнати поважною причину пропущення строку для подання заяви про прийняття спадщини та визначити їм додатковий строк для подання такої заяви.

Рішення суду першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд у задоволенні таких позовних вимог було відмовлено оскільки наведені вище причини не є поважними.

Проте із такими висновками не погодився Касаційний цивільний суд.

Скасовуючи рішення апеляційного суду КЦС вказав, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме.

Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

З огляду на зазначене, апеляційний суд, залишивши без змін рішення суду першої інстанції, не дослідив, чи вчиняв нотаріус дії для повідомлення позивачів про відкриття спадщини, чи здійснював їх виклик як спадкоємців за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.

Одночасно дотримання принципу «пропорційності», визначено практикою застосування норм права Європейським судом з прав людини передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Апеляційний суд, погодившись з рішенням суду першої інстанції про залишення позову без задоволення, не врахував принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас шестимісячний строк подання позивачами заяви про прийняття спадщини після смерті матері сплив 04 лютого 2017 року, а позов до суду вони пред'явили 15 лютого 2017 року, тобто пропущений ними строк для подання заяви про прийняття спадщини є незначним.

Аналізуйте судовий акт: Незначний часовий проміжок між закінченням строку прийняття спадщини та подачею позовної заяви про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є підставою для задоволення таких вимог (ВС/КЦС № 681/203/17-ц від 17.10.2018

7. Суд не має права позбавити спадкоємця обов’язкової частки у спадщині, такий спосіб захисту прав інших спадкоємців законодавством не передбачений.

  Поширена ситуація, коли спадкодавець напевно неправильно поводиться із заповітом свого майна, і після його смерті спадкоємці вдаються до довготривалих судових баталій. Ця справа розкриває статтю 1241 ЦК України з  приводу права на обов’язкову частку у спадщині  незалежно від змісту заповіту.    

Предметом спору був будинок, який належав бабусі та її чоловіку (відповідачу) у рівних частках. Бабуся померла і залишила заповіт, відповідно до умов якого все її майно переходило у власність позивачу.  Під час звернення до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини позивач дізнався, що відповідач також звернувся із відповідною заявою оскільки на підставі ст. 1241 ЦК України має право на обов’язкову частку у спадщині бабусі, тобто на 1/4 будинку.

Позивач звернувся до суду із вимогою про позбавлення права на обов'язкову частку в спадщині. Відповідно до ч.2, ст. 1241 ЦК України вимога виглядала начебто логічно. Так, до обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, а відповідач на момент спору вже за твердженням позивача привласнив спадок на суму  15 000,00 грн і та речі звичайної домашньої обстановки та вжитку бабусі вартістю більше ніж 50 000,00 грн.

Проте суди трьох інстанцій відмовили у задоволенні такого позову. В даному випадку позивачем обрано неправильний спосіб захисту свого права.  Законодавство не передбачає право суду позбавити спадкоємця обов’язкової частки у спадщині, а лише дозволяє суду зменшити обов’язкову частку у спадщині з урахуванням відносин між спадкоємцем та спадкодавцем, а також за інших обставин, які мають істотне значення. Тобто, позивачу слід було просити суд зменшити спадщину відповідача до вартості вже привласнених ним коштів та речей домашньої обстановки та вжитку.  

ВС також підкреслив, що право на обов’язкову частку у спадщині існує тільки при наявності заповіту, і фактично є гарантією на спадок на підставі закону окремих спадкоємців першої черги померлої особи. Тобто, незалежно від змісту заповіту спадкоємець не може бути у будь-якому випадку позбавлений судом права на обов’язкову частку спадщині.

Слід також додати, що відповідно до Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 № 7  підставами для зменшення обов’язкової частки у спадщині можуть бути:  

1) непідтримання спадкоємцем зв'язків зі спадкодавцем, незважаючи на потребу останнього в цьому;

2) погане поводження із ним;

3) нездійснення належного догляду;

4) надання заздалегідь неправдивих свідчень у суді проти спадкодавця;

5) звинувачення спадкодавця у вчиненні тяжкого злочину; 6) неповідомлення про те, що готується замах на життя спадкодавця;

7) не надання спадкодавцеві допомоги, коли той перебував у небезпеці;

 8) аморальна поведінка обов'язкового спадкоємця не лише щодо спадкодавця, а й щодо інших спадкоємців, зокрема й тих, хто має право на обов'язкову частку;

9) виокремлення спадкоємцю певної частки майна ще за життя спадкодавця.

Аналізуйте судовий акт: Суд не має права позбавити спадкоємця обов’язкової частки у спадщині, такий спосіб захисту прав інших спадкоємців законодавством не передбачений (ВС/КАС від 30 травня 2018р. у справі № 483/597/16-ц)

8. Борг спадкодавця по аліментах стягується за рахунок активів спадкової маси і не є таким зобов’язанням, яке припиняється як нерозривно пов’язане із особою боржника.

 Людина смертна, і головне, що вона раптово смертна. При житті батько дитини розлучився із дружиною і з часом заборгував  по аліментах біля 30 тис. грн.  На превеликий жаль загинув в АТО. Після смерті залишився спадок – квартира та два спадкоємці (матір та інша дитина) між якими ця квартира була поділена. Питання боргу по аліментах за рахунок спадкової маси вирішено не було.

Колишня дружина в інтересах дитини звернулася до суду із позовом про визнання права власності в порядку спадкування на 1/3 частини квартири, та просила стягнути з інших спадкоємців по 1/3 частини від загальної суми заборгованості по аліментах.

Суд першої інстанції задовільнив позов, проте суд апеляційної інстанції частково скасував рішення суду першої інстанції, залишив за дитиною право власності на 1/3 квартири померлого батька та відмовив у стягнення боргу по аліментах з двох інших спадкоємців.  Ця відмова обґрунтовувалася  тим, що відповідно до статті 608 ЦК України зобов’язання припиняється у зв’язку зі смертю фізичної особи, зокрема зобов’язання зі сплати аліментів припинилося оскільки воно нерозривно пов’язано із померлим батьком і не може бути виконано іншою особою.

ВС скасував рішення судів апеляційної та першої інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Слід відмітити, що в даній справі ВС якнайкраще виконав функцію суду касаційної інстанції і детально пояснив в чому саме полягали порушення судами норм матеріального права.   

Так, ВС роз’яснив, що «зобов’язання із сплати аліментів» є таким, що нерозривно пов’язане із особою боржника,  і дійсно припиняється із смертю боржника. Проте заборгованість по аліментах, яка існувала до моменту смерті боржника є зобов’язанням, яке НЕ припиняється зі смертю боржника  і включається до спадкової маси. Спадкоємці успадковують як активи так і борги спадкодавця. Таким чином, суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст. 608 ЦК України.

Водночас помилився і суд першої інстанції присуджуючи дитині боржника 1/3 частини квартири та кошти, бо згідно ст. 1282 ЦК України та враховуючи борг по аліментах її частка у спадщині повинна бути більшою.

Так, дитина є кредитором спадкодавця, тому два інших спадкоємця зобов’язані задовольнити вимоги кредитора особисто шляхом одноразового платежу. в межах вартості майна одержавного у спадщину.  У випадку відмови спадкоємців від одноразового платежу, суд за позовом дитини накладає стягнення на квартиру, яка була передана спадкоємцям в натурі. Таким чином, дитина має право збільшити свою частку у квартирі понад  1/3 частини за рахунок часток інших спадкоємців, які не виплатили їй свою частину боргу по аліментах.    

Аналізуйте судовий акт: Борг спадкодавця по аліментах стягується за рахунок активів спадкової маси і не є таким зобов’язанням, яке припиняється як нерозривно пов’язане із особою боржника (ВС/КЦС від 21 березня 2018 р. у справі № 161/11682/15-ц)

9. Неотримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину не вбереже від боргів спадкодавця, не припинить договір іпотеки та не зніме заборону на відчуження нерухомості.

 Досі багато людей ще остаточно не розуміють, що спадщини це не тільки майно, а і борги, не тільки активи, а і зобов’язання. Тому для того щоб щось отримати матеріальне від спадкодавця спадкоємцю треба спочатку заплатити по його рахунках, якщо вони виставлені кредиторами. В житті поширеною є думка, що борги спадкодавця припиняються без повернення разом із смертю, а майно можна успадкувати якимось хитрим юридичним способом залишивши кредиторів ні з чим. Іноді  вдається навіть «вирішити» це питання через суд, як було у цій справі. Проте Верховний Суд захистив права кредиторів і нагадав, що борги все ж таки треба віддавати. 

Отже, спадкодавець взяв споживчий кредит у банку і для його забезпечення передав будинок в іпотеку. Кредит повернутий не був. Після його смерті банк звернувся до суду із позовом про стягнення предмету іпотеки, проте суд відмовив посилаючись на те, що основне (кредитне) зобов’язання припинилося у зв’язку із смертю боржника, тому і начебто іпотечне (похідне) зобов’язання теж у померлого боржника припинилося.  Начебто логіка правильна та відповідає ст. 17 ЗУ "Про іпотеку", проте будинок все ж таки нікуди не зник.

Надалі вже спадкоємець, який постійно проживав в іпотечному будинку, звернувся із позовом до суду про визнання договору іпотеки припиненим та зняття заборони відчуження будинку.  Рішенням суду першої інстанції позов було задоволено, суд апеляційної інстанції з цим погодився. Банк оскаржив це рішення до суду касаційної інстанції, який скасував попередні судові акти та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ВС нагадав, що згідно ст. 1219 ЦК України  кредитні зобов’язання не є такими, що нерозривно пов’язані з особою боржника, а відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини  входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Водночас стаття 1282 ЦК України передбачає обов’язок спадкоємця задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину.

У питанні спадщини з боку спадкоємця можливо три варіанти поведінки: подати заяву нотаріусі про прийняття спадщини, подати нотаріусу заяву про відмову від спадщини, нічого не робити і в даному випадку далі проживати в іпотечному будинку.   

Єдиним варіантом для спадкоємця уникнути заявлених кредитних зобов’язань - це відмовитися від спадщини і подати відповідну заяву нотаріусу. Тоді звісно спадкоємець втрачає право на будинок.

ВС підкреслив, що варіант при якому спадкоємець НЕ здійснює юридично значимих дій щодо спадку НЕ припиняє договору іпотеки. Будинок залишається в іпотеці кредитора і чекає, що хтось на підставі закону стане його власником.    

Слід погодитися, що ситуація дивна і мабуть остаточно не врегульована законом. З одного боку кредитор не може стягнути предмети іпотеки, оскільки у нього на момент спору відсутній власник «із документами», з іншого боку  власник «без документів» не може нічого зробити з предметом іпотеки оскільки для розпорядження ним треба повернути борг кредитору. Хоча такий власник і надалі може проживати в іпотечному будинку невизначений термін.  

Так чи інакше ВС підтвердив, що без задоволення вимог кредитора договір іпотеки будинку припинений не буде.  

Аналізуйте судовий акт: Неотримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину не вбереже від боргів спадкодавця, не припинить договір іпотеки та не зніме заборону на відчуження нерухомості (ВС/КЦС выд 28 лютого 2018р. у справі № 441/1647/15-ц)

10. Незвернення спадкоємця за оформленням спадкових прав на належну йому земельну частку (пай) після смерті спадкодавця не є підставою для визнання спадщини відумерлою та передачі її територіальній громаді.

 Рішенням районного суду позовну заяву прокурора району в інтересах територіальної громади сільської ради,задоволено, - визнано спадщину, яка відкрилась після смерті особи, а саме право на земельну частку (пай) вартістю 22 484,4 грн відумерлою та передано її територіальній громаді цієї сільської ради.

Таке судове рішення мотивоване тим, що оскільки після смерті спадкодавця за оформленням спадкових прав на належну йому земельну частку (пай) спадкоємці не звертались, то відповідно до норми ст.   1277 ЦК України є підстави визнати спадщину відумерлою та передати її територіальній громаді.

Судом апеляційної інстанції зазначене рішення скасоване, з чим погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду. Відмовляючи у задоволенні позови, суд, зокрема, зазначив, що судом першої інстанції не перевірено наявність у померлого спадкоємців, не вирішено питання про залучення їх та усіх заінтересованих осіб до участі у справі при тому, що апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості залучати таких осіб до участі в справі.

Верховний Суд погодився з висновком про те, що син померлого, проживаючи разом із останнім  станом на час його смерті, фактично прийняв спадщину та вступив в управління спадковим майном. Повідомлення ж державного нотаріуса на запит прокурора про відсутність в реєстрі спадкових справ оформлення на земельну частку (пай), не дає підстав для висновку про відсутність спадкоємців після його смерті.

Адже відповідно до з положень статей 526 і 549 ЦК УРСР, що були чинними на той час, діями, які свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ заявника в управління чи володіння спадковим майном у межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини або подання ним протягом цього строку до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття.

Той факт, що родинні відносини між сином та батьком були встановлені рішенням суду тільки через 18 років з моменту відкриття спадщини, та тривала несплата спадкоємцем земельного податку, на рішення судів не вплинули.

Буде доречним нагадати, що відповідно вимог ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

А з Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13  випливає, що встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини буде необхідним, якщо спадкові правовідносин виникли після набрання чинності Цивільного Кодексу України, тобто після 1 січня 2004 року. Якщо ж спадщина відкрилась до набрання чинності ЦК, судам слід враховувати, що ст. 549 ЦК УРСР було визначено перелік дій, які свідчать про прийняття спадщини – фактичний вступ у володіння та управління спадковим майном.

Аналізуйте судовий акт: Незвернення спадкоємця за оформленням спадкових прав на належну йому земельну частку (пай) після смерті спадкодавця не є підставою для визнання спадщини відумерлою та передачі її територіальній громаді (ВС/КЦС, справа № 2о-55/2008, 4.07.18)

НАСАМКІНЕЦЬ:

Постійне проживання закордоном не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини (ВС/КЦС № 592/9058/17-ц від 06.06.2018).

 Частиною 3 статті 1272 Цивільного кодексу Українивизначено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Проте чинне законодавство не містить виключеного переліку таких поважних причин фактично ставлячи поняття оцінки такої поважності на розсуд суду.

У даній справі Касаційний цивільний суд надав свою оцінку постійного проживання у іншій країні як причині несвоєчасного прийняття спадщини.

Згідно матеріалів справи донька померлої особи звернулась до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, мотивуючи свої вимоги тим, що після реєстрації шлюбу з іноземцем вона виїхала на постійне проживання до Швейцарії. Після смерті матері батько, який проживав в Україні, став проживати з іншою жінкою у зв’язку із чим відносини між позивачкою та її батьком було перервані. Про смерть батька вона дізналась вже після спливу 6-ти місячного строку встановленого законодавством.

Судом першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд позовні вимоги було задоволено, оскільки по-перше спадкоємиця постійно проживала ц іншій країні та по-друге згідно копії спадкової справи заведеної після померлого у заяві про прийняття спадщини відповідачка (сестра померлого) вказала, що спадкоємцем першої черги за законом після смерті її брата є дочка померлого, яка проживає в Швейцарії і на користь якої померлий склав заповіт, однак нотаріус, яка була обізнана про існування заповіту складеного померлим на ім'я позивача, не вчинила дій щодо повідомлення позивача про відкриття спадщини, не здійснила її виклик, як спадкоємця за заповітом, зокрема, шляхом публічного оголошення або відповідного повідомлення.

Да такі рішення сестрою померлого було подано касаційну скаргу з мотивів того, що позивачка знала про смерть її батька, так як була присутньою при його похованні, у зв'язку із чим мала можливість подати заяву про прийняття спадщини в шестимісячний строк з моменту її відкриття, однак, таким правом не скористалась. Крім того, на думку скаржника, обставини проживання позивача в іншій країні, а також те, що вона певний час не підтримувала належних стосунків із батьком та її необізнаність про його смерть не є тими об'єктивними, непереборними, істотними труднощами, які у розумінні положень статті 1272 ЦК України перешкоджали їй у встановлений законом строк звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Переглядаючи вказану справу касаційний суд не погодився із згаданими вище доводами судів нижчестоящих інстанцій та вказав, що норми частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

Отже поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, які має оцінити суд з урахуванням доводів та заперечень учасників справи та врахувавши її фактичних обставин.

Проте на думку КЦС позивач не надала належних та допустимих доказів того, що з травня 2013 по липень 2017 року їй не було відомо про смерть її батька, а також доказів того, що її проживання за межами України в указаний період було пов'язано з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї на вчинення дій щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк, у зв'язку із чим позивач не виконала свій процесуальний обов'язок із доведення тих обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог і заперечень.

Одночасно пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у такого спадкоємця порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Також КЦС послався на те, що якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, зокрема, через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Аналізуйте судовий акт: Постійне проживання закордоном не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини (ВС/КЦС № 592/9058/17-ц від 06.06.2018)

Джерело: юридичний ресурс "Протокол"

7
Нравится
  
3270 Просмотров
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення