Да прибудет с Вами СИЛА! 10 судових баталій з фіскалами 2018 року за версією ресурсу «Протокол»!

У 2018 році суди поступово почали відходи від виключно «фіскальної» позиції минулих років і в деяких поширених проблемних питаннях стали приймати рішення на користь платника податків, як це і передбачено законами. При розгляді справ судам також почав нарешті використовуватись принцип судочинства відповідно до якого тягар доведення правомірності рішення у суді про донарахування податків покладається на фіскальний орган, а не на платника податків. Ці та інші позитивні тенденції Ви можете бачити в рішеннях суду цього дайджесту. Тексти усіх цих рішень із описом фабули знаходяться у розділі ресурсу «Цікаві судові рішення».

Да прибудет с Вами сила в нелёгкой борьбе с фискалами!

ДАЙДЖЕСТ: Трудові спори у 2018 році. 10 рішень суду від ресурсу "Протокол", які стануть Вам у нагоді!

10 судових справ про делікти та відшкодування шкоди, які є найбільш істотними у 2018 році за версією ресурсу «Протокол»!

10 видатних судових актів 2018 року у галузі кримінально-процесуального права за версією ресурсу «Протокол»!

Житлові спори! 10 судових рішень, які визначають практику у 2018 році за версією ресурсу «Протокол»!

Право власності священне! 10 пам’ятних рішень суду про захист власності за версією ресурсу «Протокол» у 2018 році!

Да прибудет с Вами СИЛА! 10 судових баталій з фіскалами 2018 року за версією ресурсу «Протокол»!

Земля найважливіший актив! 10 класних рішень суду 2018 року у земельних справах за версією ресурсу «Протокол»!

1. Фіскальному органу слід обов'язково повідомляти платника податків про невиїздну документальну перевірку.

В багатьох галузях права існує стара які саме право дилема. Що важливіше факт чи процедура? З одного боку факт – це реальність, з іншого боку процедура – це гарантія неможливості фальшування фактів зацікавленою стороною. Так, наприклад, чи слід відпускати на волю очевидного вбивцю, коли речові докази його винуватості отримані без дозволу суду? Ні! Хоча можна відразу заперечити, що такі докази були підкинуті кимось, щоб підставити невинуватого. Мабуть остаточна відповідь на це питання право ніколи не дасть, і завжди останнє слово у конкретному випадку буде за внутрішнім переконанням судді. Так було і у цій податковій справі.

Фіскальний орган провів невиїздну документальну перевірку платника податків, і під час цієї перевірки встановив беззаперечні порушення податкового законодавства. За наслідками цієї перевірки було прийнято рішення про нарахування пені за несплату єдиного внеску. Водночас, фіскальний орган порушив порядок повідомлення платника податку про проведення перевірки, який передбачений ст. 79 ПК України. Зокрема, наказ про перевірку, повідомлення про дату її початку та місце проведення були отримані платником податків поштою не декілька днів пізніше, ніж відбулася сама перевірка. До матеріалів справи був залучений відповідний фіскальний чек та повідомлення про вручення поштового відправлення.

Суди першої та апеляційної інстанції прийшли до висновку, що хоча таке порушення з боку фіскального органу і мало місце, проте це НЕ свідчить про необгрунтованість висновків фіскального органу про нарахування пені та в цілому порушення ним порядку проведення документальної невиїздної перевірки.

Верховний Суд підкреслив помилковість такого підходу. Платник податку повинен бути ознайомлений з відомостями про перевірку в будь-якому випадку до її початку. Інакше порушується право платника податків на присутність під час проведення перевірки передбачене пунктом 79.3, ст. 79 ПК України. В цій справі платник податку офіційно дізнався про перевірку вже після її закінчення, тому така перевірка є незаконною, а у фіскального органу відсутня компетенція на прийняття акту індивідуальної дії – рішення про нарахування пені.

Отже, новий ВС/КАС скасував судові акти першої та апеляційної інстанцій та задовільнив позов платника податків. Наскільки це розумно –вирішуйте самі.

Слід додати, що в нашему випадку з моменту прийняття рішення про нарахування пені та його остаточного скасування ВС минуло 4 роки. Чималий строк, але для платника податків краще пізніше чим ніколи.

Аналізуйте судовий акт: Наслідком неповідомлення платника податку про невиїздну документальну перевірку є скасування рішень про штрафні санкції незважаючи на встановлені порушення податкового законодавства (ВС/КАС від 23.01.2018р, №804/12558/14)

2. Допустив на перевірку - не доводь незаконність наказу, бо він вже вичерпав свою дію!

Платникам податків слід запам’ятати правило: «Будь відважним: якщо бачиш незаконність наказу на проведення перевірки май сміливість не допусти перевіряючих податків до себе на підприємство! Бо якщо вже допустив, наказ через суд не скасуєш навіть кричуще незаконний, а знайдені податківцями порушення будуть підставами для нарахування сум податків і санкцій.» Слід підкреслити, що таке правило стосується лише виїздних документарних податкових перевірок.

Так в цій справі платник податків допустив до себе фіскалів незважаючи на очевидну незаконність наказу на проведення перевірки. Мабуть повівся на байку про миттєвий арешт активів та маски – шоу з блокуванням господарської діяльності на довго. Фіскали провели перевірку, встановили порушення податкового законодавства, склали акт та направили податкове повідомлення – рішення. Платник податків намагався оскаржити наказ про проведення перевірки і для цього були підстави: Прикінцеві положення ПК України передбачають мораторій на проведення перевірок, і на платника податків цей мораторій розповсюджується.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції скасував наказ на проведення перевірки, суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив рішення суду першої інстанції в силі.

ВС посилаючись на статтю 81 ПК України розтлумачив наступне. Якщо платник податків вважає, що наказ незаконний, способом захисту його порушеного права є недопуск фіскалів на підприємство із подальшим оскарженням такого наказу. У разі, коли допуск відбувся, вже неможливе відновлення порушеного права платника податку шляхом скасування наказу судом. В цьому випадку наказ вже вичерпав свою дію, тому судам слід відмовляти в задоволенні позовної вимоги платника податків про визнання протиправним та скасування наказу. Після допуску на перевірку права платника податків можуть порушувати тільки незаконні наслідки проведення перевірки, тобто Акт та рішення повідомлення. Саме оскарження рішення – повідомлення, в такому випадку, буде єдиним та правильним способом захисту порушених прав платника податків.

Аналізуйте судовий акт: Після допуску фіскалів до планової документальної виїзної перевірки наказ про призначення такої перевірки навіть незаконний вичерпує свою дію і НЕ може бути скасований судом (ВС/КЦС у справі №804/1113/16 від 13 березня 2018 р.)

3 Фіскал не поспішай направляти ППР! Тільки після вироку або постанови про закриття кримінального провадження, якщо все відбувається за матеріалами перевірки призначеною постановою слідчого.

Судами, що розглядали адміністративний позов Фізичної особи-підприємця до ДПІ, було встановлено, що відповідачем на виконання постанови слідчого податкової міліції у кримінальній справі проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено відповідний акт. На його підставі ДПІ було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, згідно з якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 002 197,50 грн; у розмірі 2 343 968,75 грн; збільшено суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, в розмірі 51 088,81 грн та в розмірі 1 209 630,63 грн.

При цьому судами також встановлено, що на момент прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, а також на момент вирішення спору в попередніх судових інстанціях у відповідача не було відомостей про прийняття судом рішення в кримінальній справі, в межах якої проведено документальну перевірку позивача.

Незважаючи на наведені обставини, апеляційний адміністративний суд скасував позитивне для позивача судове рішення і в задоволенні позовних вимог відмовив, зазначивши, зокрема, що оскільки стосовно позивача не порушувалась кримінальна справа про злочин, предметом якого є податки та збори, відповідач діяв правомірно, з чим не погодився Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Як зазначив ВС, системний та буквальний аналіз норм пункту 58.4 статті 58 Податкового кодексу України (в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави для висновку, що матеріали документальної позапланової перевірки, проведеної на виконання постанови слідчого, можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення лише після винесення судом обвинувального вироку, що набрав законної сили, або винесення рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті відповідачем без дотримання процедури, встановленої пунктом 86.9 статті 86 Податкового кодексу України (в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин), та є передчасними.

Аналізуйте судовий акт: Матеріали перевірки за постановою слідчого, можуть бути підставою для прийняття ППР лише після винесення обвинувального вироку, або рішення про закриття кримінальної справи (справа № К/9901/1286/18, 23.01.18)

4. Перелік підстав для направлення органом ДФС запиту є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Підприємство звернулося до суду в порядку адміністративного судочинства із позовною заявою про визнання протиправними дій органу ДФС щодо призначення документальної позапланової виїзної перевірки позивача по взаємовідносинам з іншим підприємством-контрагентом та визнання протиправним та скасування наказу щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Підставами для пред’явлення позову стало те, що податківцями безпідставно було прийнято наказ про проведення перевірки, оскільки підприємство надало відповідь на письмовий запит ДФС, де було вказано про невідповідність письмового запиту вимогам законодавства України.

При цьому у відповіді на запит підприємство зазначило, що зі змісту запиту незрозуміло, у зв'язку з чим і на якій підставі ДФС витребує документальні підтвердження господарських взаємовідносин підприємств. Також позивач зазначив, що підприємство з яким нібито у позивача існували господарські правовідносини не є його контрагентом.

Суди першої та апеляційної інстанції у задоволенні позовних вимог відмовили.

Такі рішення стали підставою для звернення підприємства-позивача до суду касаційної інстанції.

Переглядаючи справу в касаційному порядку Касаційний адміністративний суд вказав, що відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином обов’язковою підставою для прийняття рішення про проведення документальної перевірки є направлення платнику податків запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження.

За нормами п. 73.3 ст. 73 ПК України письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин з підстав, перелік яких є виключним.

Проте, незважаючи на такі вимоги закону у вказаному запиті ДФС конкретно не визначив жодної з шести, визначених у п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України, підстав для направлення такого запиту.

Таким чином, у разі, якщо запит контролюючого органу про надання інформації оформлений з порушенням законодавчо встановленого порядку, зокрема в якому чітко не зазначено підстави для його направлення (надсилання), платник податку звільняється від обов'язку надання відповіді на такий запит, що в свою чергу виключає право контролюючого органу призначати проведення перевірки з підстав ненадання пояснень та їх документальних підтверджень на обов'язковий письмовий запит, а у разі прийняття рішення, оформленого наказом, про призначення перевірки за вказаних обставин такий наказ може бути визнано протиправним та скасовано.

Аналізуйте судовий акт: Перелік підстав для направлення органом ДФС запиту є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає (ВС/КАС № 826/12244/14 від 20.02.2018)

5. Платник податків повинен мати можливість надати пояснення та документи під час проведення позапланової невиїздної перевірки.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги фізичної особи, виходили з того, що в порушення вимог пунктів 79.2 та 79.3 статті 79 Податкового кодексу України повідомлення про проведення документальної невиїзної перевірки та копія наказу про її призначення були вручені позивачу вже після її проведення податковим органом, чим позбавлено можливості реалізації права на ознайомлення із ними до початку проведення перевірки та надання відповідних пояснень, а тому перевірка вважається проведеною без наявності на те правових підстав й, як наслідок, не має юридичної значимості для цілей прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Визнано протиправними і скасовано два податкових повідомлення-рішення, з чим погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Висновки судів заслуговуються на увагу, оскільки чітко і зрозуміло окреслюють правове поле взаємовідносин платникак подітків і податкового органу під час проведення перевірки. Так, суд зазначив, що за правилами зазначених норм ПКУ документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

При цьому, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім, що також узгоджується із приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України.

Сам вид перевірки (позапланова невиїзна), без надання платнику податків права на подання відповідних пояснень та документів, що стосуються предмету перевірки, позбавляє контролюючий орган можливості об'єктивно здійснити аналіз законності діяльності такого платника й дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення.

Отже, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме - компетенції у податкового органу на прийняття акту індивідуальної дії (податкового повідомлення-рішення).

ВС нагадав, що наведене правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 27 січня 2015 року (справа №21-425а14).

Аналізуйте судовий акт: Сам вид перевірки (позапланова невиїзна) без надання платнику податків права на подання відповідних пояснень та документів, позбавляє ДПІ можливості дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення (справа №821/371/17, 21.02.18)

6. Законодавець не просто так запровадив індивідуальну податкову консультацію. Такий документ створює або припиняє права та обов'язки платника податків, тому може бути визнаний судом недійсним.

Звичайно всім відомо, що більшість індивідуальних податкових консультацій, які надаються платникам податків на підставі їх звернень в порядку, передбаченому ст. 52 ПК Українивже років так 15 не містять конкретних відповідей на прямі питання платників податків і як правило являють собою набір беззмістовних речень із посиланнями на довільні норми законодавства.

Причиною тому є ст. 53 ПК України, яка виключає відповідальність платника податків, який діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації, навіть якщо така консультація за своїм змістом була неправильною і призвела до порушень платником податків податкового законодавства. Мабуть так податківці «борються» із корупцією у своїх рядах.

Взагалі в Україні фіскалами провалений інститут індивідуальних податкових роз’яснень і незважаючи на постійні реформування фіскальної служби до і після революцій ситуація не змінюється. Фактично Індивідуальна податкова консультація була і залишається відпискою, яка не тільки НЕ допомагає платнику податків, а і шкодить , які у цій справі.

Відразу слід підкреслити, що ця справа вже розглядається судами більше чотирьох років, хоча насправді питання не варте і виїденого яйця.

Платник податків отримав від органу фіскальної служби відписку під назвою індивідуальна податкова консультація. Не погодившись із її «змістом» платник податків оскаржив ІПК до суду і програв перші дві інстанції. Зокрема суди прийшли до хибного висновку, що відписка митарів повністю відповідає Методичним рекомендаціям щодо надання органами ДПС України письмових додаткових консультацій. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, ВС прийшов до наступних висновків.

1)ІПК є правовим актом індивідуальної дії, який створює або припиняє права та обов’язки платника податків, тому може бути оскаржена до суду

2)Суд розглядаючи позов платника податків про визнання недійсною ІПК повинен встановити обставини щодо: поставлених у зверненні платника податків про надання податкової консультації питань; викладених у податковій консультації відповідей; відповідності зазначених у податковій консультації висновків нормам або змісту відповідного податку чи збору.

3)Визнання судом ІПК недійсною у випадку є підставою та обов’язком для надання органом фіскальної служби нової ІПК із урахуванням висновків суду.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції не встановили обставин зазначених у пункті 2, то їх відмовні рішення підлягають скасування, а справа передається на новий розгляд для встановлення таких обставин і ухвалення обґрунтованого рішення.

Аналізуйте судовий акт: Індивідуальна податкова консультації є юридичним фактом, створює або припиняє права та обов’язки платника податків і може бути визнана судом недійсною у випадку невідповідності закону.(ВС/КАС № 813/2617/15 від 20 лютого 2018р.)

7. Все ж таки фіскалу треба переконатися, що платник податку отримав ППР і тільки після цього стягувати податковий борг.

У даній справі податківці звернулися до суду із позовною заявою до громадянина-фізичної особи про стягнення з того податкового боргу по транспортному податку з фізичних осіб.

Суди першої та апеляційної інстанції у задоволенні таких вимог відмовили оскільки вказане грошову зобов’язання не є узгодженим, оскільки виникло на підставі податкового повідомлення-рішення, яке фіскальним органом направлено на невірну адресу та як наслідок «боржником» не отримано.

Фіскальний орган не зважаючи на такі досить ґрунтовні та аргументовані судові рішення таки оскаржив їх у касаційному порядку до Касаційного адміністративного суду.

Так на думку ДФС сам факт відправлення ППР рекомендованим листом із повідомленням про вручення свідчить про його отримання платником податків.

Переглядаючи вказану справу КАС став на бік платника податків та підтримав думку судів першої та адміністративних інстанцій.

Аналізуючи матеріали справи КАС зазначив, що пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК Українивстановлено, що податковий борг – сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків.

Одночасно згідно п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

За нормами абз. 2 п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження з повідомленням про вручення.

В свою чергу у разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом при його направленні, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

Згідно матеріалів справи податкове повідомлення-рішення та податкова вимога були надіслані відповідачу на невірну адресу, внаслідок чого було повернуто у зв’язку із закінченням терміну зберігання, тому грошове зобов'язання відповідно не набуло статусу узгодженого, і таким чиномсуди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача податкового боргу по транспортному податку з фізичних осіб.

Аналізуйте судовий акт: Не отримання платником податку ППР не свідчить про узгодженість грошового зобов’язання платника податків, а отже не є підставою для стягнення податкового боргу (ВС/КАС № 802/467/16-а від 28.08.2018)

8. Відсутність документів на землю не врятує землекористувача від сплати земельного податку.

В цій справі позовні вимоги фізичної особи – підприємця (ФОП) до обласної ДФС були обґрунтовані тим, що спірне рішення контролерів є протиправним, оскільки позивач зареєстрований як фізична особа підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування, використовує земельну ділянку у власній господарській діяльності, а тому у нього відсутній обов'язок сплати земельного податку.

Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду, задоволено адміністративний позов. Скасовано податкове повідомлення, стягнуто на користь позивача судовий збір. При цьому сиди критично оцінили доводи контролерів про те, що ФОП на час перевірки не оформив право власності на земельну ділянку, що за їх висновком «унеможливлює застосування положень статті 291 Податкового кодексу України щодо звільнення від сплати земельного податку».

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з цими судовими рішеннями погодився і підтвердив позицію про те, що для надання пільги потрібні дві умови: використання позивачем власної земельної ділянки у своїй господарській діяльності та наявність у нього статусу платника єдиного податку третьої групи. Саме ці обставини обумовлюють звільнення його від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку.

Верховний Суд, зокрема, зазначив, що з набуттям права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), права та обов'язки щодо земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, покладаються на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду. З огляду на це відсутність оформлення права власності або користування на земельну ділянку за платником єдиного податку не впливає на звільнення такого платника від обов'язку нарахування і сплати земельного податку.

Аналізуйте судовий акт: Відсутність оформлення права власності або користування на земельну ділянку за платником єдиного податку не впливає на його звільнення від обов'язку нарахування і сплати земельного податку (ВС/КАС,справа №820/5485/17, 08.08.18)

9. Зміна індексації нормативної грошової оцінки землі автоматично не змінює орендну плату в договорі оренди землі, тому податкові донарахування передчасні.

Мабуть кожен рік фіскали, як раніше і податківці, виступають з однією і тією ж ідеєю «подоїти» орендаря земельної ділянки після проведення індексації нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки і звичайно бездумно оскаржують свій програш в суді першої інстанції аж до касаційного суду.

Так, в цій справі між платником податків і органом місцевого самоврядування був укладений договір оренди землі, який серед іншого встановлював розмір орендної плати у грошовій формі в сумі 30 047,52 грн. за квартал. Окрім цього договір також визначав суму н/г оцінки земельної ділянки на момент укладення договору 600 950,50 грн. та визначав, що орендна плата на момент укладання договору складає 5% від н/г землі.

Після індексації н/г оцінки фіскали вдалися до хибного трактування податкового законодавства та умов договору оренди землі. Так, фіскали наполягали на тому, що оскільки у договорі міститься «…5% від н/г» (на момент укладення договору), то орендна плата підлягає автоматичній індексації, тобто збільшенню до розміру 5% від н/г оцінки у звітному періоді.

Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій з цим не погодились, і податкове повідомлення – рішення про визначення платнику податків додаткового податкового зобов'язання зі сплати орендної плати було скасовано.

Зокрема, судом касаційної інстанції було дано чіткий аналіз статті 288 ПК України. Так, пункт 5 ст. 288 ПК України визначає тільки обмеження щодо максимального та мінімального розміру орендної плати за землю. За цим виключенням, питання щодо розміру орендної плати регулюються виключно договором оренди. Аналогічне положення міститься також в ст. 21 ЗУ «Про оренду землі".

Сам по собі фіскальний орган не в праві втручатися у відносини між орендодавцем і орендарем та не може змінювати умови договору оренди землі, згідно ст. 654 ЦК України, це можуть зробити тільки сторони.

Водночас зміна індексації нормативної грошової оцінки є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його сторонами. Проте, зазначене НЕ тягне автоматичну зміну умов діючого договору оренди землі щодо розміру орендної плати, тому оскаржуєме податкове повідомлення – рішення є протиправним.

Аналізуйте судовий акт: Розмір орендної плати регулюється виключно договором оренди землі, тому ЛИШЕ зміна індексації нормативної грошової оцінки ділянки не створює додаткових податкових зобов’язань для орендаря (ВС/КАС, №813/3819/17, від 20 червня 2018 р.)

10. Узгоджені суми ПДВ треба повертати, а не прикриватися зміною порядку бюджетного відшкодування.

Проблема бюджетного відшкодування податку на додану вартість є «притчею во язицах». ПДВ – це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент). ПДВ є не тільки потужною складовою надходжень до державного бюджету, але й виступає інструментом стимулювання експорту. Експорт обліковується за ставкою 0% і експортери за підсумками своєї діяльності мають право на відшкодування ПДВ державою. В Україні відшкодування ПДВ є одним з найбільш обговорюваних питань і поки, на жаль, жодна реформа не змогла його вирішити. Податковий кодекс регламентує відшкодування ПДВ, але на практиці гроші отримують обрані підприємства, якими володіють провладні кола, при цьому підстави для відшкодування ПДВ таким обраним підприємствам не перевіряються належним чином.

У даній справі підприємство звернулось із позовом до Державної фіскальної служби України та Державної казначейської служби України про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість.

Судами першої та апеляційної інстанції вказані вимоги було задоволено. Задовольняючи вказані вимоги суди виходили з того, що факт неподання податковим органом висновку до органу Державної казначейської служби із зазначенням сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню позивачу з бюджету, що є підставою для стягнення на користь позивача пені на рівні 120 відсотків облікової ставки національного банку України відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, згідно якої суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Проте такі рішення податківцями було оскаржено у касаційному порядку у зв’язку із тим, що вказане зобов’язання не підтверджене податковим органом, а отже і стягнення пені за невідшкодування зазначеної суми є безпідставним.

Переглядаючи справу у касаційному порядку та залишаючи касаційну скаргу буз задоволення Касаційний адміністративний суд вказав, що згідно з пунктами 200.10 та 200.11 статті 200 Податкового кодексу України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Пунктом 200.13 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Аналіз зазначених норм свідчить про чітко визначений законодавством порядок повернення сум податку на додану вартість за умови підтвердження податковим органом сум бюджетного відшкодування шляхом проведення відповідних перевірок.

Водночас Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» змінений порядок здійснення бюджетного відшкодування, який не передбачає надання контролюючим органом висновку про відшкодування та його направлення до органу державного казначейства, оскільки таке відшкодування здійснюється в автоматичному порядку на підставі інформації, відображеної в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Однак зміна порядку здійснення бюджетного відшкодування не звільняє контролюючий орган від виконання свого обов'язку щодо повернення узгодженої суми податку на додану вартість позивачу у передбачений законодавством спосіб.

Аналізуйте судовий акт: Зміна порядку здійснення бюджетного відшкодування не звільняє контролюючий орган від обов'язку щодо повернення узгодженої суми податку на додану вартість позивачу у передбачений законодавством спосіб (ВС/КАС № 822/3520/17 від 31.07.2018)

НАСАМКІНЕЦЬ:

1) Відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо сплати судового збору органами ДФС не є підставою поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2018, відповідачу було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою у зв’язку з не сплатою судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, ст. 8, 13, ч.1 ст. 121, ч.1 ст. 133, ч.8 ст. 169, ст. 293 та ч.2 ст. 298 КАС України.

Зокрема, податковий орган вказує на незаконність рішення суду апеляційної інстанції, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, зважаючи на відсутність законних підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження. На думку заявника, під час нового розгляду апеляційної скарги Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом безпідставно не враховано подання відповідачем заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення. Водночас відповідач зазначає, що КАС України не передбачено строкових обмежень звернення до суду апеляційної інстанції протягом року, за умови поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження. При цьому, відсутність належного фінансування з боку держави, недостатність бюджетних асигнувань необхідних для сплати судового збору та блокування рахунків, у зв'язку з проведенням безспірного списання коштів в рамках інших виконавчих проваджень, на думку відповідача, є безумовною підставою для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає апеляційну скаргу, і не надає такій особі права у будь-який необмежений час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.

Органи доходів і зборів є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, тобто суб'єктами, що реалізують свою владну компетенцію.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Таким чином, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору.

Крім того, у пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» суд зверну увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що «…у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб…».

Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і орган доходів і зборів зокрема, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.

А отже, довготривала процедура погодження та сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Не свідчать про поважність підстав пропуску строку апеляційного оскарження і доводи відповідача щодо неналежного фінансування Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби з боку державного бюджету, оскільки особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, а тому обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору суб'єктами владних повноважень не є об'єктивними та непереборними підставами, які перешкоджають оскаржити судові рішення в межах встановленого законодавством строку апеляційного оскарження та реалізувати своє право щодо оскарження без порушення порядку здійснення такої процесуальної дії.

Також, суд зазначає, що Дніпропетровське управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, діючи як суб'єкт владних повноважень, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи й, до того ж, є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому зупинення на рахунку податкового органу фінансових операцій, зокрема, в частині видатків передбачених на сплату судового збору, не повинно впливати на можливість неухильного виконання останнім покладених на нього нормами КАС України процесуальних обов'язків щодо оформлення апеляційної скарги, та не повинно ставитись у залежність від правовідносин, у які податковий орган вступає в інших сферах його діяльності, зокрема, з приводу безспірного списання коштів з його рахунків на підставі виконавчих документів, оскільки ці фактори не є взаємопов'язаними.

Верховний Суд вже висловлював правову позицію з заявленого питання, та, надаючи оцінку поважності причин пропуску строку звернення до суду з підстав несплати судового збору, в постанові від 21.08.2018 у справі №815/4575/15 адміністративне провадження №К/9901/47962/18 та постанова від 31.07.2018 у справі №804/5200/17 адміністративне провадження №К/9901/51692/18, Суд дійшов висновку, що обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у неї коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють державний орган від обов'язку своєчасної сплати судового збору.

Аналізуйте судовий акт: Відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо сплати судового збору органами ДФС не є підставою поновлення строку на апеляційне оскарження. (ВС/КАС у справі № 804/958/17 від 13 листопада 2018 р)

2) У разі призупинення адвокатської діяльності адвокатом та не отримання ним доходу від такої діяльності - обов'язок сплачувати ЄСВ відсутній.

Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що у спірних відносинах адвокат зупинив, а не припинив свою адвокатську діяльність, а тому посилання ДФС при наданні оскаржуваної консультації на необхідність дотримання позивачем вказаних норм права у разі зупинення своєї професійної діяльності є помилковими, внаслідок чого допущено порушення норм чинного законодавства.

Крім того судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що спірні відносини виникли внаслідок різного тлумачення сторонами порядку обчислення і сплати єдиного внеску адвокатом як самозайнятою особою, дія свідоцтва на зайняття адвокатською діяльністю якого зупинено.

Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ до платників єдиного внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.

Таким чином, законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Вказані обставини вказують на те, що поняття "зупинення" та "припинення" адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, а відтак колегія суддів дійшла висновку про те, що дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов'язаннями, не може бути розповсюджено на спірні відносини щодо зупинення адвокатської діяльності.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що адвокат не здійснював адвокатської діяльності та не отримував доходу від такої діяльності, оскільки не мав усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску у нього як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.

З приводу позиції контролюючого органу щодо того, що ані ПК України, ані Законом № 2464-VІ не врегулювано особливості сплати грошових зобов'язань самозайнятою особою у разі зупинення останньою такої діяльності, колегія суддів зазначає, що з практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Аналізуйте судовий акт: У разі призупинення адвокатської діяльності адвокатом та не отримання ним доходу від такої діяльності - обов'язок сплачувати ЄСВ відсутній (ВС/КАС №820/1538/17, 05 листопада 2018 р)

Джерело: юридичний ресурс "Протокол"