Верховний суд висловив правову позицію щодо підстав блокування коштів банками

У постанові від 23 квітня 2025 року в справі №754/6034/22 Верховний суд висловив наступну правову позицію:

«Випадки обмеження прав клієнта щодо розпорядження коштами, які знаходяться на його рахунку, передбачені спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі - Закон, Закон № 361-IX), проте здійснення обмежень відповідно до зазначеного Закону є чітко регламентованим за термінами та процедурою.»

В рішенні Верховного суду від 23 квітня 2025 року в справі №754/6034/22 наведено фактичні обставини справи, встановлені судами, зокрема:

• клієнт вносив кошти на свій рахунок через касу АТ «А-Банк».

• 12 травня 2021 року АТ «Універсал Банк» (продукт monobank, далі — банк) зупинив зарахування цих коштів з посиланням на пункт 4.3.12 Глави 4 розділу І Умов і правил, пункт 14 Розділу VІ, пункт 1 розділу Х постанови НБУ № 705 від 05 листопада 2014 року «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» та направив позивачу запит щодо з`ясування суті та мети операцій та/або документального підтвердження джерел походження коштів.

В рішенні Верховного суду від 23 квітня 2025 року в справі №754/6034/22 наведено короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій:

• Рішенням Деснянського районного суду м. Києва позов задоволено (https://reyestr.court.gov.ua/Review/112519133). Стягнуто з банку на користь клієнта пеню, 3 % річних та моральну шкоду.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено обґрунтованість призупинення зарахування коштів на рахунок позивача.

Банк має право відповідно до частини першої статті 23 Закону зупинити проведення фінансових операцій на два робочих дні. Відтак, порушення права клієнта на вільне володіння та розпорядження грошовими коштами тривало протягом 28 днів.

• Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 у справі №754/6034/22 скасовано рішення суду першої інстанції, в позові відмовлено (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115075243).

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що банк правомірно вчинило дії щодо призупинення операції з поповнення банківського рахунку клієнта відповідно до пункту 4.3.12 Глави 4 Розділу І Умов і правил, яким в свою чергу передбачено можливість призупинення операції банком строком на 60 днів з моменту зарахування коштів на транзитний рахунок банку для отримання від клієнта пояснень щодо мети та суті операції та/або документального підтвердження джерел походження коштів.

Отже в своєму рішенні Київський апеляційний суд керувався не Законом, а правилами банку (https://monobank.ua/terms), якими передбачено блокування коштів клієнта на 60 днів, без будь яких правових підстав.

Такий правовий нігілізм було припинено постановою Верховного суду від 23 квітня 2025 року, якою скасовано незаконну постанову Київського апеляційного суду і направлено справу на новий розгляд до Київського апеляційного суду.

В рішенні Верховного суду від 23 квітня 2025 року в справі №754/6034/22 зазначено, що Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Пунктом 14.13 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що право використовувати електронний платіжний засіб може бути призупинене або припинене емітентом відповідно до умов договору в разі порушення користувачем умов використання електронного платіжного засобу. Призупинення або припинення права користувача використовувати електронний платіжний засіб не припиняє зобов`язань користувача й емітента, що виникли до часу призупинення або припинення зазначеного права.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено:

• п. 1.14) електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ;

• п. 1.31) платіжний інструмент - засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому носії інформації, який використовується для ініціювання переказів. До платіжних інструментів належать документи на переказ та електронні платіжні засоби;

Положення п.14 розділу VI Постанови НБУ від 05.11.2014 № 705 регулює право емітента прийняти рішення про зупинення здійснення операцій з використанням певного електронного платіжного засобу, а в пунктах 1-2 розділу XX цієї постанови визначено обов’язок еквайра та емітента проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових і неналежних переказів.

Як встановлено судами, клієнт вносив кошти на власний рахунок через касу АТ «А-Банк», відповідно, як ініціатор переказу був встановлений касиром, а банк не заперечував, що саме клієнтом було внесено кошти.

Клієнт не використовував електронний платіжний засіб і банк не призупиняв електронний платіжний засіб клієнта, наприклад його банківську картку, а тримав кошти клієнта на транзитному рахунку банку, не зараховуючи їх на рахунок клієнта впродовж 28 днів.

Важливо, що призупинення електронного платіжного засобу не дає банку право обмежувати клієнта в розпорядженні належними йому коштами його рахунку.

Тому в постанові Верховного суду від 23 квітня 2025 року чітко зазначено:

«В матеріалах справи відсутні відомості про те, що банк як суб`єкт первинного фінансового моніторингу після призупинення операції з поповнення банківського рахунку позивача дотримався визначеного статтею 23 Закону № 361-IX порядку повідомлення спеціально уповноваженого органу про цю фінансову операцію та про наявність рішення спеціально уповноваженого органу про продовження зупинення цієї фінансової операції на термін більше двох робочих днів.»

Отже необхідно розмежувати дії банку в разі зупинення електронних платіжних засобів, помилкових та неналежних переказів, що не дає банку право блокувати кошти клієнта, і дії банку в разі зупинення фінансової операції з підстав, визначених статтею 23 Закону № 361-IX.

Приписами ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», що діяв на момент виникнення виникнення спору, передбачено, що банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов'язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки (ст. 47 в Законі України «Про платіжні послуги»).

Проте положенням правил банку передбачено зупинення зарахування коштів на строк 60 днів, що очевидно суперечить ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 1074, ч. 2 ст. 1067, ч.7 ст. 319 Цивільного кодексу України, ч. 8 ст. 9 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», а відтак в силу приписів ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України є нікчемним.

В першому реченні абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2000 року № 14-рп/2000 зазначено: «Порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами».

У відповідності до ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Банк не має права на власний розсуд встановлювати граничні строки зарахування коштів клієнта на його рахунок, оскільки граничний строк зарахування коштів на рахунок клієнта встановлений законодавством.

Автор статті: Адвокат Віталій Бондарчук