Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.11.2020 року у справі №369/4449/20
Постанова КЦС ВП від 17.01.2024 року у справі №369/4449/20

Ухвала

Іменем України

26 липня 2021 року

м. Київ

справа № 369/4449/20

провадження № 61-12058ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів позики та іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом та просив визнати недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 24 жовтня 2019 року; визнати недійсним договір іпотеки нерухомого майна від 25 жовтня 2019 року, укладений на забезпечення виконання договору позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Недоступом Д. В.

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 подав до суду заяву, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та заборонити її відчуження; накласти арешт на земельну ділянку за кадастровим номером 3222485903:02:004:5017, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та заборонити її відчуження.

Заява мотивована тим, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 квітня 2020 року задоволено заяву про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3.

Незважаючи на накладений арешт, 22 квітня 2020 року відповідачем було здійснено реєстрацію предмету іпотеки на власну користь, про що державним реєстратором Сквирської районної державної адміністрації Київської області 27 квітня 2020 року внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

У мотивування необхідності вжиття заходів забезпечення позову зазначав, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, починаючи з 2013 року існували ділові партнерські стосунки, які трималися на високому рівні довіри.

У 2017 році ОСОБА_3 позичила у позивача грошові кошти, мотивуючи необхідністю інвестування таких коштів у закордонне будівництво та обіцяючи значні проценти за користування такими коштами.

Восени 2019 року ОСОБА_3 повідомила позивача про проблеми, які виникли з будівництвом, та зауважила, що ОСОБА_1 зможе надати грошові кошти ОСОБА_3 у розмірі 200 000,00 дол. США за умови застави нерухомості. Через застосування прямих та непрямих погроз, під тиском втрати значної суми запозичених коштів, ОСОБА_2 було надано в іпотеку власну квартиру АДРЕСА_1.

Після раптової смерті ОСОБА_3, відповідач звернувся до позивача з вимогою про повернення позики у розмірі 200 000,00 дол. США, а також відсотків за користування, починаючи з 25 жовтня 2019 року. Окрім указаної заборгованості, ОСОБА_1 погрожував забрати у позивача майно, що є предметом іпотеки.

Звертав увагу суду на наявність психологічних погроз та залякувань фізичною силою зі сторони відповідача.

Зазначав, що відомості про вчинене щодо позивача кримінальне правопорушення 23 квітня 2020 року внесено до ЄРДР та зареєстровано кримінальне провадження № 12020100010002593 за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 190 КК України.

З огляду на протиправні дії відповідача та переоформлення ним у власність предмету іпотеки, існує ризик подальшого відчуження належного позивачу нерухомого майна на користь третіх осіб, що призведе до примусового виселення членів родини позивача з вказаного майна, а також ускладнить чи унеможливить виконання можливого рішення суду.

05 жовтня 2020 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, яку протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2021 року долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2021 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на квартиру № 9 та земельну ділянку АДРЕСА_1.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 червня 2021 року ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2021 року залишено без змін.

У касаційній скарзі, яка надійшла до Верховного Суду у липні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про збільшення позовних вимог та скасувати забезпечення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Крім того, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження.

Відповідно до частини 2 статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частини 2 статті 390 ЦПК України.

Зважаючи на те, що з копією постанови суду апеляційної інстанції особа, яка подала касаційну скаргу, ознайомилась 16 липня 2021 року, строк на касаційне оскарження підлягає поновленню.

Разом з тим, у відкритті касаційного провадження щодо оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2021 року про забезпечення позову слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався положеннями статей 149, 150, 151, 152, 153, 154, 155, 156, 157, 158, 159 ЦПК України та виходив з того, що застосування заявлених позивачем заходів забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача, накладення арешту на спірне майно до вирішення спору по суті не призведе до обмеження прав, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача, заявлені останнім заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими ним позовними вимогами.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно зі статтею 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

За своєю правовою природою правовий інститут забезпечення позову покликаний гарантувати особам, які беруть участь у справі, реальну можливість ефективного захисту свого права шляхом дійсного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Саме тому такі заходи покликані забезпечити можливість охорони матеріально-правових інтересів позивача від потенційних недобросовісних дій інших учасників, направлених на ухилення від реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі з метою запобігання труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Зважаючи на наведені положення, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має дослідити, чи є реальним спір між сторонами, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи запропонований вид забезпечення є співмірним із заявленими вимогами та чи забезпечує він досягнення мети, задля якої ставиться питання про забезпечення позову. Єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є виключно ризик ускладнення/унеможливлення виконання рішення суду у справі або ефективного поновлення прав та інтересів позивача. При цьому жодного питання по суті спору, в тому числі й щодо обґрунтованості позовних вимог, суд на даній стадії не вирішує.

Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України та мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

У мотивування необхідності застосування заходів забезпечення позову, заявник вказав причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, тобто об'єктивні обставини та (або) припущення щодо обставин, що мають реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, зазначивши, що відповідач звернувся до позивача з вимогою про повернення позики у розмірі 200 000,00 дол. США, а також відсотків за користування, ОСОБА_1 погрожував забрати у позивача майно, що є предметом іпотеки. Вважав, що з огляду на протиправні дії відповідача та переоформлення ним у власність предмету іпотеки, існує ризик подальшого відчуження належного позивачу нерухомого майна на користь третіх осіб, що призведе до примусового виселення членів родини позивача з вказаного майна, а також ускладнить чи унеможливить виконання можливого рішення суду.

Отже, викладені заявником обставини, виходячи з положень статті 151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Між сторонами дійсно виник спір з приводу визнання недійсними договорів позики та іпотеки нерухомого майна і повернення сторін у стан, який існував до моменту укладення договорів позики та іпотеки. Майно, на яке просить накласти арешт позивач, є предметом спору у цій справі, а тому, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки спір стосується майна, право власності на яке позивач намагається захистити. Заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами з урахування заяви про збільшення позовних вимог.

Враховуючи предмет цього позову, наведені позивачем докази та обґрунтування заявлених вимог у заяві щодо забезпечення позову, їх обґрунтованість, наявність зв'язку між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на іпотечне майно.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що накладення арешту на спірне майно до вирішення спору по суті, не призведе до обмеження прав, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до того, що ухиляючись від майбутнього виконання рішення суду у цій справі у разі задоволення позову відповідач зможе здійснити відчуження належного йому на праві власності майна на користь інших осіб, що призведе до обмеження прав позивача на ефективний судовий захист його прав, так як у разі вибуття зазначеного майна з власності відповідача позивачу не можливо буде зареєструвати на своє ім'я право власності на присуджене йому за рішенням суду майно, дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення заяви про забезпечення позову частково шляхом накладення арешту на іпотечне майно.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що підстав для задоволення клопотання в частині заборони відчуження спірної квартири відсутні, оскільки забезпечення позову шляхом накладення арешту на предмет іпотеки є достатнім та належним способом захисту прав позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Також суди попередніх інстанцій вірно дійшли висновку про відсутність підстав для застосування зустрічного забезпечення з огляду на відсутність доводів та аргументів, яким чином накладений арешт може завдати збитків відповідачу, а також відсутність доказів наявності передбачених статтею 154 ЦПК України випадків обов'язкового застосування зустрічного забезпечення.

Відповідно до вимог частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Щодо оскарження протокольної ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2021 року про долучення до справи заяви про збільшення позовних вимог.

У частині 1 статті 353 ЦПК України наведено вичерпний перелік ухвал, що підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Частиною 2 статті 353 ЦПК України передбачено, що заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Таким чином, зважаючи на те, що положеннями частини 1 статті 353 ЦПК України не передбачено оскарження протокольної ухвали про долучення до матеріалів справи заяви про збільшення позовних вимог, суд апеляційної інстанції вірно роз'яснив особі, яка подала апеляційну скаргу, право включити свої заперечення на протокольну ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2021 року лише до апеляційної скарги на рішення суду.

Отже, вказана ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Зі змісту касаційної скарги, судових рішень, що оскаржені, та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності, правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтею 390, частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк касаційного оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 червня 2021 року.

Відмовити у відкритті провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів позики та іпотеки.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук

І. М. Фаловська