Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.06.2021 року у справі №127/18101/20

Ухвала

Іменем України

23 липня 2021 року

м. Київ

справа № 127/18101/20

провадження № 61-8870ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Вінницька міська рада,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2021 року у складі судді Федчишена С. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Матківської М. В., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Вінницької міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування рішення.

Позов обґрунтовано тим, що Виконавчий комітет Вінницької міської ради Вінницької області рішенням від 09 листопада 2017 року № 2551 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 05 жовтня 2017 року № 2243" вирішив: внести зміни в рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 05 жовтня 2017 № 2243, та додаток № 1 викласти в новій редакції згідно з додатком до даного рішення. 20 вересня 2017 року було складено акт № 126 в м.

Вінниці. Комісією з розгляду земельних спорів, яка діє на підставі положення, затвердженого рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 05 грудня 2013 року № 2753 у складі: голови комісії Кушнірчука С., заступника голови комісії: Крулицької О., секретаря комісії: Альохіна В. та членів комісії: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 встановлено: земельна ділянка на АДРЕСА_1, загальною площею 351,00 кв. м, надана громадянину ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Земельна ділянка використовується вищезазначеним громадянином. При цьому, спір полягає в непогодженні меж вищезазначеної земельної ділянки суміжними землекористувачами, а саме: громадянином ОСОБА_8 та громадянином ОСОБА_1. Порядок вирішення спору полягає в тому, що в ході роботи комісії встановлено, що межі земельної ділянки на АДРЕСА_1, не порушено. Оскільки громадяни ОСОБА_8 та ОСОБА_1 не з'явились на перше та друге засідання комісії, тому відповідно до пункту 4.3 Положення комісії з розгляду земельних спорів, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 05 грудні 2013 року № 2753 та статті 159 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), межі земельної ділянки площею 351,00 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, комісією погоджена.

Позивач зазначав, що вказане вище рішення прийняте з порушенням чинного законодавства України. Так, відповідно до рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 08 грудня 1959 року № 39/1353 "Про затвердження протоколу № 18 від 01 грудня 1959 року засідання земельної комісії по відводу земельних ділянок громадянам м. Вінниці під індивідуальне житлове будівництво", де вирішено по заяві про відвід земельної ділянки для індивідуального будівництва житлового будинку громадянки ОСОБА_9 (матері позивача) - відвести земельну ділянку площею 600,00 кв. м. 11 лютого 1961 року між ОСОБА_9 та Міськкомунгос м. Вінниці в особі начальника ОСОБА_10 був укладений договір про безтермінове користування земельною ділянкою для будівництва індивідуального житлового будинку на право особистої власності з числом кімнат від одної до п'яти включно, де також в пункті 1 договору зазначено, громадянка ОСОБА_9 має право на безтермінове користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 загальною площею 600,00 кв. м. Вище зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 отримав в спадок від матері ОСОБА_9, згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 19 грудня 1997 року. Відповідно до рішення Вінницької міської ради від 27 грудня 2011 року № 602 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право на земельну ділянку", вирішено надати дозволи на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд громадянам в м.

Вінниця, ОСОБА_1 на АДРЕСА_1, площею 600,00 кв. м. У відповідності до державного акту на право власності на земельну ділянку від 10 жовтня 2012 року серії ЯМ №062387 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0534 га кадастровий номер 0510100000:03:026:0155, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Тобто у ОСОБА_1 є вагомі докази щодо законної належності земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1,

Відповідно до рішення Вінницької міської ради від 25 вересня 2015 року № 2294 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)", вирішено надати ОСОБА_2 дозволи на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 320,00 кв. м. Так, в додатку № 1 (акт від 20 вересня 2017 року № 126) встановлено, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 загальною площею 351,00 кв. м надана громадянину ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Позивач зазначав, вищезазначений акт від 20 вересня 2017 року № 126, є незаконним, та складеним з порушенням норм законодавства України, а саме: громадянин ОСОБА_1 не з'явився на перше та друге засідання комісії, посилаючись на хворобу та надав підтверджуючі докази. На наступне засідання комісії - 20 вересня 2017 року не міг з'явитися з поважної причини - поїздка у м. Рівне на похорони родича, в зв'язку з чим подав заяву на ім'я голови комісії з проханням перенести засідання на 04 жовтня 2017 року. Також і сусід з іншої сторони земельної ділянки - ОСОБА_8 не з'явився на перше та друге засідання комісії.

Тобто комісія з розгляду земельних спорів вирішуючи спір погодила межі земельної ділянки площею 351,00 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, без участі сусідів, що межують із цією земельною ділянкою. Хоча є такий же акт, але як додаток до рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 05 жовтня 2017 року за № 2243, де тією ж комісією по тому ж спору погоджено межі земельної ділянки площею 320,00 кв. м.

Тому позивач переконував, що громадянин ОСОБА_2 та Виконавчий комітет Вінницької міської ради порушують вимоги статті 123 ЗК України. ОСОБА_2 не звертався до нього з пропозицією про зменшення його ділянки в рахунок площі 351,00 кв. м. ОСОБА_2 проводив заміри меж своєї ділянки без його участі. Подав на розгляд комісії документи, що були не до кінця оформлені та погоджені, а саме: кадастровий план 00614-15 датований груднем 2015 року, без повного номера - 050100000:026:, не погоджений начальником управління Держгеокадастру ОСОБА_11, не підписаний; дозволу на площу земельної ділянки 351,00 кв. м Виконавчим комітетом Вінницької міської ради ОСОБА_2, не надавав. Таким чином відбулося незаконне відчуження частини земельної ділянки площею 66,00 кв. м (600-534 = 66) від його площі землі 600,00 кв. м.

За наведених обставин ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 09 листопада 2017 року за № 2551 про внесення змін до рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 05 жовтня 2017 року за № 2243.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, оскільки предметом спору є рішення видане Виконавчим комітетом Вінницької міської ради і саме він є належним відповідачем у цій справі.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_12 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2021 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції та виходила із того, що доводи апеляційної скарги не суттєві та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для подання уточненої редакції касаційної скарги, в якій зазначити підстави касаційного оскарження.

У червні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зокрема уточнену редакцію касаційної скарги.

В уточненій касаційній скарзі посилається на те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 850/8/19 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Також вказує на те, що судами не враховано, що Виконавчий комітет Вінницької міської ради є підзвітним і підконтрольним Вінницькій міській раді, а тому остання є належним відповідачем у даній справі.

Крім того зазначає, що судами не надано належної оцінки його доводам про те, що рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 09 листопада 2017 року № 2551 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України і воно підлягає скасуванню.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Вінницької міської ради від 27 лютого 2013 року № 1191 "Про делегування повноважень по вирішенню земельних спорів", яке було прийняте на підставі підпункту 5 пункту "б" частини 1 статті 33, пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"; пункту "й" статті 12, статей 158, 159 ЗК України, частини 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Виконавчому комітету Вінницької міської ради делеговано повноваження щодо вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

Виконавчий комітет Вінницької міської ради, розглянувши акти комісії з розгляду земельних спорів № 126 та № 127, відповідно до рішення Виконавчого комітету міської ради від 05 грудня 2013 року № 2753, враховуючи статті 158, 159 ЗК України, частину 1 статті 52, частину 6 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", своїм рішенням від 05 жовтня 2017 року № 2243 затвердив акти комісії з розгляду спорів згідно додатків 1 та 2 (додаються).

Рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 09 листопада 2017 року № 2551 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 05 жовтня 2017 року № 2243", яке оскаржується ОСОБА_1, внесені зміни в зазначене рішення, а рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 05 жовтня 2017 року № 2243 та додаток № 1 викладено в новій редакції.

Додатком № 1 є акт від 20 вересня 2017 року № 126 комісії з розгляду земельних спорів, згідно з яким було погоджено межі земельної ділянки площею 351,00 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької міської ради, третя особа - ОСОБА_2 з вимогами визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 09 листопада 2017 року за № 2551 про внесення змін до рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 05 жовтня 2017 року за № 2243.

Згідно з частиною 3 статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Згідно з положеннями статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування у Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

За положеннями статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування у Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18 Закону України "Про місцеве самоврядування у Україні").

У стаття 18 Закону України "Про місцеве самоврядування у Україні" визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, звернення до суду про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Аналіз зазначених норм Закону дає підстави для висновку про те, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад несуть також цивільно-правову відповідальність. Юридична відповідальність виконавчих органів міських громад як елемент їх правового статусу є гарантією реалізації ними своїх завдань та функцій, основою контролю за їхньою діяльністю.

Таким чином, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад мають усі ознаки самостійно структурованих органів місцевого самоврядування. Вони є юридичними особами, наділеними виконавчо-розпорядчими функціями і повноваженнями, від свого імені видають нормативно-правові акти, які є обов'язковими для виконання на території відповідної ради. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад відповідальні та підзвітні перед відповідною радою. Вони не можуть самостійно здійснювати державно-владні повноваження, оскільки не належать до органів виконавчої влади, проте відповідно до Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування у Україні" виконавчі органи рад здійснюють наЗакону України "Про місцеве самоврядування у Україні" (делеговані) повноваження органів виконавчої влади; з цих питань вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частиною 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частиною 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Відповідно до частини 1 статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Враховуючи обсяг процесуальних прав та обов'язків, визначених статями 4, 43 та 49 ЦПК України, учасниками спірного матеріального правовідношення, є сторони.

Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших осіб, які беруть участь у справі є те, що між ними виник спір про право, який вирішується у судовому порядку, після прийняття судом рішення, вони зобов'язані його виконати, тобто законна сила рішення суду поширюється на сторони.

Статтею 175 ЦПК встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок з предметом спору та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси.

Частиною 1 та 2 статті 51 ЦПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Зі змісту зазначених статей вбачається, що саме позивач визначає відповідача у справі. Під час розгляду справи суд має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем, а також відповідно до вимог цивільного процесуального закону вирішити питання заміни неналежного відповідача (залучення співвідповідачів). У разі пред'явлення позову, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача замінити неналежного відповідача на належного або залучати до участі у справі як співвідповідачів.

Згідно з частиною 4 , 5 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених частиною 4 , 5 статті 12 ЦПК України;

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Водночас під час розгляду справи суд зобов'язаний перевірити чи є особа, до якої пред'явлений позов належним відповідачем у справі.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Таким чином, спосіб захисту порушеного права обирає позивач, ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який має подати клопотання, в якому обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним, а суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких зазначила позивач.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, що висловлена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 127/4819/16-ц (провадження № 61-908св18).

Отже, встановивши, що предметом спору у цій справі є рішення, видане Виконавчим комітетом Вінницької міської ради, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що належним відповідачем у цій справі є орган, який видав такий розпорядчий акт, тобто, Виконавчий комітет Вінницької міської ради.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, шо оскільки позивач ОСОБА_1, звернувшись до суду з вищевказаним позовом, зазначив відповідачем іншого суб'єкта владних повноважень - Вінницьку міську раду та у процесі розгляду справи не заявляв клопотань про залучення належного відповідача, то у задоволенні його позову необхідно відмовити.

Доводи касаційної скарги про те, що Виконавчий комітет Вінницької міської ради є підзвітним і підконтрольним Вінницькій міській раді, а тому остання є належним відповідачем у даній справі, Верховний Суд відхиляє, оскільки виконавчі органи міських рад мають усі ознаки самостійно структурованих органів місцевого самоврядування. Вони є юридичними особами, наділеними виконавчо-розпорядчими функціями і повноваженнями, від свого імені видають нормативно-правові акти, які є обов'язковими для виконання на території відповідної ради, а тому самостійно від міських рад несуть цивільно-правову відповідальність.

Посилання заявника на те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 850/8/19, є безпідставними, оскільки у зазначених справах були суттєво відмінні від справи № 127/18101/20 обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм права, а також відмінний предмет спору.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи переважно зводяться незгоди із обставинами встановленими судами, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

Отже, зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди розглянули судові рішення відповідно до такого висновку.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі "Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції", пункти 37,38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі "Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії").

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування рішення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик