Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.01.2021 року у справі №199/9182/19

Ухвала

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 199/9182/19

провадження № 61-840ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу, мотивуючи його тим, що 13 жовтня 2014 року ОСОБА_1 взяв у нього у борг 70 000 грн та зобов'язався повернути отримані грошові кошти до 30 грудня 2016 року, про що, у присутності свідків, власноручно написав розписку.

Зазначав, що у розписці зазначено про те, що у разі прострочення боргу та неповернення його до 30 грудня 2016 року він сплатить йому 200 грн за кожен день прострочки до часу повного розрахунку.

Вказував, що протягом двох років мав численні переговори з ОСОБА_1 з приводу повернення останнім отриманих за розпискою грошових коштів.

Посилаючись на те, що на даний час грошові кошти не повернуті, ОСОБА_1 став уникати зустрічей з ним та, крім матеріального збитку, спричинив йому ще й моральні збитки, а тому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на його користь 294 000 грн, з яких 70 000 грн сума основного боргу, 219 000 грн пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання та 5 000 грн моральної шкоди.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 травня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у загальному розмірі 289
000 грн, яка складається з суми основного боргу у розмірі 70 000 грн та суми неустойки, у вигляді пені за невиконання зобов'язань у розмірі 219 000 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 травня 2020 року залишено без змін.

15 січня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у вказаній вище справі, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей Пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 9 статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей Частиною 9 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270 грн.

Ціна позову у даній справі становить 294 000 грн, яка складається з основного боргу у розмірі - 70 000 грн; 219 000 грн - сума неустойки у виді пені за невиконання зобов'язання та моральної шкоди у розмірі - 5 000 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 250 = 567 500 грн).

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному перегляду, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу retione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ("Brualla Gomez de la Torre v.

Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), "Brualla Gomez de la Torre v.

Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі "Zubac v.

Croatia" (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький