Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.12.2020 року у справі №127/17970/20

Ухвала

23 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 127/17970/20

провадження № 61-18585ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, приватного виконавця Турського Олександра Віталійовича, приватного нотаріуса Вінницької міської нотаріального округу Рудик Людмили Вікторівни про визнання недійсною постанови приватного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок боргу, про визнання недійсним акту приватного виконавця про передачу майна стягувачу в рамках боргу, про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_1, приватного виконавця Турського О. В., приватного нотаріуса Вінницької міської нотаріального округу Рудик Л. В. про визнання недійсною постанови приватного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок боргу, про визнання недійсним акту приватного виконавця про передачу майна стягувачу в рамках боргу, про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Разом із позовом позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив накласти арешт на майно, право власності на яке зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1, а саме: на земельну ділянку, площею 0,0393 га, кадастровий номер 0510137000:03:064:0406, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та садовий будинок, загальною площею 147,6 кв. м, що знаходиться за вказаною адресою.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2020 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на майно, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1, а саме: на земельну ділянку, площею 0,0393 га кадастровий номер 0510137000:03:064:0406, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та садовий будинок, загальною площею 147,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 11 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалуВінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2020 року - без змін.

11 грудня 2020 року засобами поштового зв'язку до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 листопада 2020 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Підставою для скасування оскаржених судових рішень заявник вказує порушення судами норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно частини 1 статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач посилався на те, що маючи умисел на неправомірне заволодіння його часткою садового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 вже здійснили перереєстрацію права власності майна на ОСОБА_1, щоб унеможливити виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 грудня 2018 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 18 квітня 2019 року та постановою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 127/14517/16-ц, згідно якого позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задоволено. Для цього відповідачі використали рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 вересня 2017 року по справі № 127/18601/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 1 409 524,34 грн.

Позивач стверджував, що одразу після того, як відповідачі дізнаються про подання до суду цього позову, ОСОБА_1 спробує відчужити садовий будинок та земельну ділянку на користь інших осіб, щоб ускладнити виконання рішення суду у справі № 127/14517/16-ц, а тому для забезпечення ефективності судового захисту його прав, як власника нерухомого майна, належить накласти арешт на спірну земельну ділянку та садовий будинок.

Згідно частини 2 статті 149 ЦПК Українизабезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частини 2 статті 149 ЦПК України, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Згідно зі статтею 151 ЦПК України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини її звернення.

Встановлено, що предметом спірних правовідносин є майно, а саме: земельна ділянка, площею 0,0393 га, кадастровий номер undefined, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та садовий будинок, загальною площею 147,6 кв. м, що знаходиться за цією ж адресою.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач стверджував, що вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4, це майно було відчужене без його згоди і право власності на нього зареєстровано за ОСОБА_1.

Отже ОСОБА_3 оспорює перехід до ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно (земельної ділянки і садового будинку), яке набуто у шлюбі та являється спільною власністю подружжя, що підтверджується рішенням Вінницького міського суду Вінницького області від 06 грудня 2018 року у справі № 127/14517/16-ц.

Врахувавши вищезазначені обставини, а також зміст позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки предметом спору у цій справі є визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень й скасування запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1, а у випадку задоволення позову відповідні підстави для набуття відповідачем у власність майна перестають існувати, наявна необхідність і доцільність забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказаний будинок та земельну ділянку, що не порушує балансу інтересів сторін, а спрямоване на створення умов для безперешкодного виконання у майбутньому рішення суду та запобігання ускладненню ефективного захисту прав позивача у випадку задоволення його позову.

Застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову не є надмірно обтяжливим для ОСОБА_1, є тимчасовим та не обмежує її прав щодо користування нерухомим майном.

Згідно частини 1 статті 159 ЦПК України у випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших, ніж зазначені у частини 1 статті 159 ЦПК України підстав або у випадку ухвалення рішення суду (третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу) щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.

Колегія суддів вважає, що правильне застосовування судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції положень статей 149, 150 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів.

Частиною 4 статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права

є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування

чи тлумачення.

Згідно з частиною 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 листопада 2020 рокуне може вважатись обґрунтованою.

Керуючись частинами 1 , 4 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, приватного виконавця Турського Олександра Віталійовича, приватного нотаріуса Вінницької міської нотаріального округу Рудик Людмили Вікторівни про визнання недійсною постанови приватного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок боргу, про визнання недійсним акту приватного виконавця про передачу майна стягувачу в рамках боргу, про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович