Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.09.2019 року у справі №336/2409/17

Ухвала

24 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 336/2409/17

провадження № 61-17086ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Осіяна О. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 16 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до прокуратури Запорізької області з заявою про вчинення злочину, однак листом слідчого відділу прокуратури Запорізької області Пересада А. В. від 30 вересня 2016 року ОСОБА_1 було повідомлено про відсутність підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1. Не погодившись з бездіяльністю слідчого відділу прокуратури Запорізької області щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, ОСОБА_1 17 жовтня 2016 року звернувся до суду зі скаргою щодо бездіяльності органів досудових розслідувань.

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2016 року відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 щодо бездіяльності органів досудових розслідувань

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано ухвалу слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2016 року, визнано протиправною бездіяльність виконуючого обов'язки начальника слідчого відділу прокуратури Запорізької області Пересада А. В. щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1

Обґрунтовуючи свій позов тим, що внаслідок бездіяльності виконуючого обов'язки начальника слідчого відділу прокуратури Запорізької області Пересада А. В. щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою про скоєння злочину, чим було завдано ОСОБА_1 моральної шкоди, яка полягала у душевних та моральних стражданнях, нервових стресах через необхідність докладати додаткових зусиль для захисту своїх прав, просив стягнути з Державної казначейської служби України кошти, а саме: на відшкодування моральної шкоди у розмірі 6 592 грн 06 коп. ; на відшкодування матеріальної шкоди, завданих внаслідок протиправної бездіяльності прокуратури Запорізької області у розмірі 10 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 30 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2019 року залишено без змін.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Станом на 01 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 1 921 грн.

Ціна позову у цій справі становить 16 592 грн 06 коп., яка станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100).

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом

а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, а саме: стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

За змістом підпункту а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Проте, заявником не наведені доводи щодо застосування підпункту а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, а тому не дають підстав для висновку про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Суди попередніх інстанцій дали оцінку доводам сторін. Отже, у Верховного Суду відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарги не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 липня 2019 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя О. М. Осіян