Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.12.2019 року у справі №569/1015/18
Ухвала КЦС ВП від 14.01.2019 року у справі №569/1015/18

Ухвала

16 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 569/1015/18

провадження № 61-402св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - приватне акціонерне товариство "Рівнеазот",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду в складі колегії суддів: Хилевич С. В., Шимків С. С., Боймиструк С. В. від 22 листопада 2018 року

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" (далі - ПрАТ "Рівнеазот") про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і компенсації втрати частини доходів.

Позовні вимоги мотивовано тим, що при його звільненні з роботи належні суми роботодавцем виплачено не було, що є підставою для стягнення з відповідача 56
853,70 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 3
206,39 грн компенсації втрати частини доходів.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ПрАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 квітня по 06 жовтня 2017 року у розмірі 59 861,40 грн та компенсацію втрати частин доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати в сумі 3 206,39 грн.

Вирішено питання про судовий збір.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року апеляційну скаргу ПрАТ "Рівнеазот" задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 квітня 2017 року по 06 жовтня 2017 року в сумі 59 861,40 грн скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про судовий збір.

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Касаційного цивільного суду складі Верховного Суду від 14 січня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року; відкрито провадження за вказаною касаційною скаргою та витребувано цивільну справу № 569/1015/18 з Рівненського міського суду Рівненської області.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про закриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судове рішення апеляційного суду у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на

01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Предметом позову ОСОБА_2 є стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 7
787,23 грн та компенсації у зв'язку з порушенням строків її виплати в сумі 6
514,39 грн, у зв'язку з чим ціна позову в указаній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн х 100 = 176 200
грн).

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (Zubac v.

Croatia (Зубак проти Хорватії), від 05 квітня 2018 року).

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховним Судом перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.

Судом касаційної інстанції досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, доводи касаційних скарг, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України

суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services

v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки Верховним Судом помилково відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, касаційне провадження необхідно закрити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389,

пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і компенсації втрати доходів, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року - закрити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун