Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.05.2021 року у справі №199/627/16

Ухвала

20 травня 2021 року

м. Київ

справа № 199/627/16

провадження № 61-8124ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ
КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позов мотивований тим, що відповідно до укладеного договору від 17 травня 2012 року відповідач отримав кредит у розмірі 8 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Свої зобов'язання за кредитним договором позичальник не виконував, у зв'язку з чим станом на 30 листопада 2015 року має заборгованість у сумі 15 169,84 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7

800,47 грн, заборгованість за відсотками - 5 344,08 грн, заборгованість за пенею та комісією - 826,73 грн, штраф (фіксована частина) - 500,00 грн, штраф (процентна складова) - 698,56 грн.

Вказану суму кредитної заборгованості позивач просив стягнути з відповідача на його користь.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2020 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за тілом кредиту в розмірі 7 800,47 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку банку не повернуті, а тому вимоги у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за відсотками, пенею та комісією, штрафами, суд першої інстанції виходив з того, що Умови та Правила надання банківських послуг, які позивач надавав суду на обґрунтування своїх вимог, не містять підпису відповідача. У матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, які б підтверджували, що саме з цими умовами був ознайомлений відповідач, підписуючи заяву позичальника. У заяві позичальника процентна ставка не зазначена, дані про те, з якими саме умовами був ознайомлений відповідач, відсутні.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.

Дніпропетровська від 22 жовтня 2020 року скасовано. У задоволенні позову АТ КБ "Приватбанк" відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надані позивачем докази не містять підтвердження факту надання відповідачу 17 травня 2012 року кредитних коштів у сумі 8 000,00 грн.

14 травня 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року, у якій посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

За правилом пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості у розмірі 15 169,84, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (227 000,00 грн), а тому у розумінні ЦПК України справа є малозначною.

При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Касаційна скарга містить посилання заявника на те, що у цій малозначній справі наявні підстави, передбачені підпунктами "а ", "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суди не застосували єдиної правозастосовчої практикита не взяли до уваги постанови Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 534/1072/18-ц, від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 355/1091/17, у яких зроблено висновок про те, що виписка по картковому рахунку є належним доказом заборгованості за тілом кредиту.

Такі доводи касаційної скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, а саме: виписки по картковому рахунку.

Проте, підпунктом "а" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України як підставу для оскарження у касаційному порядку судових рішень у малозначних справах визначено саме ситуацію, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що питання оцінки виписки по картковому рахунку, як доказу, який може підтверджувати ті, чи інші обставини у справі, не є питанням права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, відповідно доводи касаційної скарги про те, що у цій малозначній справі наявні підстави, визначені підпунктом "а" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про те, що зазначена справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника, є необґрунтованими, оскільки нічим не підтверджені.

Оскільки, касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись пунктом 1 частини 6 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик