Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.10.2020 року у справі №188/837/19

Ухвала

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 188/837/19

провадження № 61-15315ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Зайцева А.

Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Петропавлівської селищної ради Петропавлівського району Дніпропетровської області про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, Петропавлівської селищної ради Петропавлівського району Дніпропетровської області про визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що починаючи з 2005 року позивач почала проживати та користуватися житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, який і на цей час перебуває у її безперервному, відкритому та добросовісному володінні та користуванні.

Позивач зазначала, що більше 10 років проживає у спірному житловому будинку, однак зареєструвати своє місце проживання у вказаному будинку змоги не має у зв'язку з відсутністю у неї правовстановлюючих документів на вказане майно.

Вказувала, що з 2005 року проживає та господарює у вказаному житловому будинку, обробляє прилеглу земельну ділянку, відновила електропостачання та уклала договір про користування електричною енергією для побутових споживачів від 23 серпня 2005 року і з того часу сплачує за спожиту електроенергію та вносить земельний податок.

З 1987 року 51/100 частина цього будинку належала ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а 49/100 частин - його дружині ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2. Спадкові справи після їх смерті не заведені.

Спадкоємцем ОСОБА_3 є його син - відповідач у справі ОСОБА_2.

На час смерті батька він був зареєстрований разом з батьком за однією адресою, але до цього часу не вжив жодних заходів для оформлення правовстановлюючих документів на спадкове майно, будинок занедбав та покинув.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Петропавлівської селищної ради Петропавлівського району Дніпропетровської області про визнання права власності задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.

Судові витрати по сплаті судового збору залишено за позивачем ОСОБА_1.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення у справі, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

16 жовтня 2020 року (згідно з відміткою на поштовому конверті) ОСОБА_1 звернулосьдо Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на

1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що за висновком ТОВ "Севен груп плюс" від 24 травня 2019 року ринкова вартість спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 складає 65 023 грн.

Таким чином, ціна позову в даній справі станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн).

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків також не встановив.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Згідно з вимогами пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, держави-члени Ради Європи мають вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З огляду на викладене та відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389, пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження в даній справі слід відмовити.

Керуючись пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Петропавлівської селищної ради Петропавлівського району Дніпропетровської області про визнання права власності.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев