Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.09.2021 року у справі №373/906/19

УХВАЛА

07 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 373/906/19

провадження № 61-13896ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Крата В. І., Русинчука М.

М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області про визнання незаконною передачу фондів військового містечка в комунальну власність,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом, в якому просив визнати незаконним:

- наказ Міністерства оборони України від 31 жовтня 2018 року № 544 "Про передачу фондів військового містечка № 1 в комунальну власність територіальної громади села Дівички Переяслав-Хмельницького району Київської області";

- рішення Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області сьомого скликання від 5 квітня 2018 року № 173-6-VІІ "Про надання згоди на прийняття до комунальної власності Дівичківської сільської ради житлових будинків та об'єктів соціальної сфери військового містечка" та від 20 червня 2018 року № 255-8-VІІ "Про внесення доповнень до рішення № 173-6-VІІ від 5 квітня 2018 року "Про надання згоди на прийняття до комунальної власності Дівичківської сільської ради житлових будинків та об'єктів соціальної сфери військового містечка".

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він як колишній військовослужбовець у 2003 році отримав житло у військовому містечку Дівички-1, в якому проживає до цього часу як ветеран військової служби після звільнення з лав Збройних сил України за станом здоров'я у вересні 2004 року.

Під час служби він висловив бажання після звільнення зі служби бути відселеним з військового містечка Дівички-1 до м. Бровари Київської області, однак до цього часу таке відселення з наданням іншого житла в іншому населеному пункті не відбулося з вини військового командування.

12 грудня 2018 року з тексту об'яви, яку оприлюднило командування військової частини, йому стало відомо, що наказом Міністерства оборони України в комунальну власність Дівичківської сільської ради передано шість багатоквартирних будинків військової частини, що розташовані на території військового містечка і в одному з яких проживає він, як особа, яка має право на відселення за рахунок Збройних сил України. Дівичківська сільська рада надала згоду на прийняття у власність вищезазначеного нерухомого майна.

Уважає, що наказ Міністерства оборони України та рішення Дівичківської сільської ради про передачу та прийом військового майна - житлових будинків, є такими, що порушують його право на соціальний захист в частині вільного вибору місця проживання після звільнення з військової служби та забезпечення його державою житлом відповідно до норм військового, соціального та житлового законодавства, оскільки він проживає у віддаленому військовому містечку і втрачає право на відселення в інше місце з розвинутою інфраструктурою. Передача відомчого житлового фонду (багатоквартирних будинків з кількістю поверхів п'ять) до житлового фонду села є неправомірним, оскільки суперечить статті 5 ЖК УРСР.

Зазначає про те, що оспорюваний ним наказ не відповідає вимогам законодавства, адже лише Кабінет міністрів України може прийняти рішення про передачу житлового фонду як цілісного майнового комплексу. Передача житлових будинків у власність сільрад є протиправною, так як вони є військовим майном діючої, а не реформованої військової частини.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 вересня 2020 року в складі судді Реви О. І. позов задоволено. Визнано незаконним наказ Міністерства оборони України від 31 жовтня 2018 року № 544 "Про передачу фондів військового містечка № 1 в комунальну власність територіальної громади села Дівички Київської області" та рішення Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області від 05 квітня 2018 року № 173-6-VII "Про надання згоди на прийняття до комунальної власності Дівичківської сільської ради житлових будинків та об'єктів соціальної сфери військового містечка" та рішення Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області від 20 червня 2018 року № 255-8-VII "Про внесення доповнень до рішення № 173-6-VII від 05.04.2018 року "Про надання згоди на прийняття до комунальної власності Дівичківської сільської ради житлових будинків та об'єктів соціальної сфери військового містечка".

Постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року в складі колегії суддів Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О. рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 вересня 2020 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд першої інстанції не вірно розтлумачив два окремо визначених законодавчих поняття, які є підставою для передачі майна у комунальну власність територіальної громади села, а саме: передача військового містечка, іншого нерухомого і рухомого військового майна, при якому необхідний процес вивільнення та реформування ЗСУ, та передача житлового фонду, при якому не вимагається таких обов'язкових вимог як вивільнення та реформування ЗСУ. За змістом оскаржуваного наказу Міністерства оборони України від 31 жовтня 2018 року № 544 "Про передачу фондів військового містечка № 1 в комунальну власність територіальної громади села Дівички Київської області", він містить положення щодо передачі фондів, тобто житлових фондів, військового містечка, а не військового містечка в цілому, як про це зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні. Приписи Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", зокрема Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності"), на яку послався суд першої інстанції, не містить обмежень щодо можливості передачі житлових фондів військового містечка у комунальну власність територіальної громади лише під час вивільнення в процесі реформування Збройних Сил України.

Висновки суду першої інстанції про те, що в додатках до оспорюваних рішень Дівичківської сільської ради зазначено інше майно, яке не міститься в переліку Міністерства оборони України, тобто відбулося прийняття у власність майна, відносно якого власником не приймалося рішення про його безоплатну передачу, ґрунтуються на неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, адже відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31 липня 2019 року № 419 "Про передачу фондів військового містечка № 1 у комунальну власність територіальної громади села Дівички Київської області" було прийнято рішення про передачу у комунальну власність села додаткового майна, визначеного в додатку до цього наказу, а саме: насосної станції II підйому за ГП № 81; каналізаційно-насосної станції № 1 за ГП № 80; каналізаційно-насосної станції № 2 за ГП № 12; резервуарів питної води за ГП № 78; свердловини № 1 за ГП № 78; свердловини № 2 за ГП № 79; мереж водовідведення. Таким чином суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що з боку Міністерства оборони України, як власника цього майна, не приймалося рішення щодо безоплатної передачі таких об'єктів у комунальну власність територіальної громади села Дівички Київської області.

Водночас посилання суду першої інстанції на те, що передача житлових будинків військового містечка військової частини А3085 відбулася не у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в частині відсутності правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомості - житлові будинки та земельні ділянки, на яких вони розташовані, та з порушенням власників частини квартир у будинках, що передалися з балансу МО на баланс сільради, деякі з яких уже приватизовані або ж є службовими, або ж взагалі не містять даних про їх статус, виходять за межі підстав заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі. Суд фактично ухвалив рішення в цій частині в інтересах власників таких квартир, які до суду з позовом про захист їх права власності не звертались і ОСОБА_1 представляти їх інтереси в суді не уповноважували.

12 серпня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказане судове рішення.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, пункт 9 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про визнання незаконною передачу фондів військового містечка в комунальну власність.

Справа № 373/906/19 є справою незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення в малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

З огляду на викладене та відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389, пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Крат

М. М. Русинчук