Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.03.2019 року у справі №161/15427/18

Ухвала

05 березня 2019 року

м. Київ

справа № 161/15427/18

провадження № 61-3699ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 10 січня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила збільшити розмір аліментів та стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 3 000 грн щомісячно, до досягнення сином повноліття.

Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що з 03 жовтня 2009 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2013 року з відповідача на її користь стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 в розмірі 700 грн щомісячно, починаючи з 28 січня 2013 року і до досягнення дитиною повноліття. На даний час витрати на утримання дитини значно зросли, суттєво змінилися обставини, з яких суд виходив при визначенні такого розміру аліментів. Дитина має проблеми із здоров'ям, потребує постійного спостереження у лікаря-кардіолога. В серпні 2018 року сину було проведено хірургічне втручання та в подальшому відповідно до консультативного висновку лікаря державної установи "Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії" також потрібне оперативне втручання. Розмір її мінімальної заробітної плати та пенсії, яку вона отримує на сина, не вистачає для забезпечення потреб дитини у повному обсязі. Відповідач отримує доходи від надання послуг з фото-, відеозйомок, є здоровим та працездатним, інших осіб на утриманні не має, тому він має можливість надавати допомогу на утримання дитини в більшому розмірі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Збільшено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 700 грн на 1 400 грн щомісячно. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1 400 грн щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 704,80 грн судового збору.

Постановою Волинського апеляційного суду від 10 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2018 року в частині визначення розміру аліментів змінено, викладено абзаци другий та третій його резолютивної частини в такій редакції: "Збільшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 700 грн на 2
500 грн щомісячно. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 2 500 грн щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття". В решті рішення суду залишено без змін.

18 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 10 січня 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" передбачено, що у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2019 року (на час подання касаційної скарги) - 1 921 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення аліментів ціна позову визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.

Предметом спору у цій справі є збільшення розміру аліментів до 3 000 грн щомісячно (3 000 грн х 6 = 18 000 грн), що станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 100 = 192 100 грн). Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", тобто після 15 грудня 2017 року.

Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Зазначення у постанові Волинського апеляційного суду від 10 січня 2019 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для її розгляду судом касаційної інстанції, оскільки такий розгляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі "Zubac v. Croatia" (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 10 січня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. А. Стрільчук