Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.04.2021 року у справі №369/12218/15

Ухвала

Іменем України

04 червня 2021 року

м. Київ

справа № 369/12218/15-ц

провадження № 61-4916ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: ОСОБА_3, Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 лютого 2017 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 році ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку і усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов мотивовано тим, що 12 серпня 2011 року він уклав з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3222485901:01:028:0002, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з договором купівлі-продажу він отримав у власність земельну ділянку загальним розміром 0,0805 га, проте згодом виявилася, що він фактично користується земельною ділянкою значно меншого розміру, за рахунок збільшення розміру земельної ділянки відповідача, унаслідок чого відомості, які зазначені в державному акті на право приватної власності на земельну ділянку від 04 листопада 2003 року, виданому на ім'я відповідача, не відповідають дійсності. А саме: згідно з вказаним державним актом загальна площа земельної ділянки складає 0,1548 га, згідно з планом забудови садиби ОСОБА_5 по АДРЕСА_1, затвердженого головним архітектором Києво-Святошинського району, площа сусідньої земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_2, складає 0,11 га, з якого видно, що у її матері ОСОБА_2 ділянка лише 0,11 га, а фундамент розміщений у центрі ділянки ОСОБА_5.

Таким чином, різниця між фактичною площею земельної ділянки та зазначеною в Державному акті, становить 0,04 га.

Загальна площа земельної ділянки № НОМЕР_1, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, складає відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 серпня 2011 року № 31518-0,0805 га. Фактично лише - 0,04 га.

Таким чином, різниця в площах між придбаною ним земельною ділянкою та фактичною на місцевості складає 0,03 га.

Внаслідок такої невідповідності фактичної та офіційно документально зафіксованої площі земельної ділянки АДРЕСА_2, порушені його права, як власника сусідньої земельної ділянки під № НОМЕР_1.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, з посиланням на положення статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 317 321 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просив визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 04 листопада 2003 року, виданий на ім'я ОСОБА_2, та усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, належною на праві власності ОСОБА_1, кадастровий номер 3222485901:01:028:0002, шляхом зобов'язання ОСОБА_2 перенести огорожу з північної сторони її земельної ділянки на 20 метрів на південь від межі фундаменту, розташованого на його земельній ділянці, та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 лютого 2017 року, залишеним без зміни постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції з висновками якими погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували заявлені позовні вимоги про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку і усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Постановою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року скасовано і справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції, виходив із того, що апеляційний суд погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, при цьому з урахуванням проведеної не в повному обсязі експертизи від 28 січня 2019 року № 20221/17-41/1975-1981/19-41, доводів, на які посилався позивач, не з'ясував дійсних розмірів та меж земельних ділянок сторін, якими вони фактично користуються, місця розташування фундаменту на земельній ділянці позивача відповідно до наданих дозволів на будівництво, унаслідок чого не встановив наявність чи відсутність порушення прав позивача, як власника земельної ділянки з боку відповідача, або інших суміжних землекористувачів.

Останньою постановою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 лютого 2017 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що, розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.

У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, зокрема запропоновано заявнику надати суду нову редакцію касаційної скарги разом із копіями скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, оформлену відповідно до положень статті 392 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) із зазначенням конкретного (конкретних) пункту (пунктів) частини 2 статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтуванням (мотивуванням) наявності цієї підстави (підстав).

У травні 2021 року, на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 із застосуванням засобів поштового зв'язку подав до Верховного Суду нову редакцію касаційної скарги із додатками.

Як на підставу касаційного оскарження представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 посилається на пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано положення статті 152 ЗК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц

Вказує на те, суди попередніх інстанцій не з'ясували належним чином підстав надання спірної земельної ділянки за первинною правовстановлюючою документацією, не встановили всіх обставини справи та надали належної оцінки усім наявним у справі доказам.

Переконує, що висновками додаткової комплексної земельно-технічної експертизи від 08 жовтня 2020 року № 193/20-41 встановлено факт порушення ОСОБА_2 законних прав ОСОБА_1 шляхом встановлення на його земельній ділянці паркану і як наслідок зменшення площі земельної ділянки, тому у апеляційного суду були підстави для задоволення позову.

Крім того, наполягає на тому, що апеляційний суд, з'ясувавши дійсні розміри та межі земельних ділянок сторін, якими вони фактично користуються, не звернув увагу на місце розташування фундаменту не земельній ділянці позивача відповідно до наданих дозволів на будівництво, що є одним із ключових питань у цій справі.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 26 червня 1999 року № 87 "Про надання земельної ділянки в постійне користування для обслуговування житлового будинку та господарських будівель ОСОБА_2, АДРЕСА_2" було припинено право користування земельною ділянкою ОСОБА_6 в АДРЕСА_2 площею 0,15 га в зв'язку зі смертю; надано ОСОБА_2 в постійне користування для обслуговування житлового будинку та господарських будівель земельну ділянку площею 0,15 га в АДРЕСА_2; землевпоряднику сільської ради Дімітрову О. С. внести зміни у земельно-шнурову книгу.

Рішенням Виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 24 вересня 1999 року № 380 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам села Петропавлівська Борщагівка" було безоплатно передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель площею 0,15 га, місцезнаходження якої: АДРЕСА_2.

Рішенням Виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 вересня 2000 року № 490 "Про надання додатково земельної ділянки в постійне користування ОСОБА_2 в АДРЕСА_2" надано ОСОБА_2 в постійне користування земельну ділянку площею 0,04 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель в АДРЕСА_2, за рахунок земель запасу сільської ради; Землевпоряднику сільської ради Дімітрову О. С. виготовити схему, встановити межі, внести зміни в земельно-шнурову книгу, рахувати за гр. ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,19 га в АДРЕСА_2; Секретарю виконкому Коваленко Л. М. внести зміни в облікову документацію; попередити ОСОБА_2, що будь-яке будівництво зі сторони берега/північної частини городу забороняється.

У грудні 2000 року до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області звернулась дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_5 з листом від 09 грудня 2000 року на ім'я сільського голови Кодебського О. І., у якому просила надати їй в постійне користування 0,04 га земельної ділянки, які виділялись для її матері.

В свою чергу, мати ОСОБА_5 - ОСОБА_2 подала заяву голові Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради 09 грудня 2000 року, в якій просила вилучити з її присадибної ділянки 0,04 га її дочці ОСОБА_5.

Рішенням виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22 грудня 2000 року № 630 "Про надання земельної ділянки ОСОБА_5 під будівництво житлового будинку в АДРЕСА_1" вирішено припинити право постійного користування земельною ділянкою площею 0,04 га ОСОБА_2 за її згодою у АДРЕСА_2; надати в постійне користування для будівництва житлового будинку ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,08 га у АДРЕСА_1 за рахунок земель з городу матері та 0,04 га додатково із земель, що прилягають до їх земельної ділянки з виходом на північну сторону із земель запасу Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Рішенням виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 30 березня 2000 року № 108/5 "Про передачу у приватну власність земельної ділянки" ОСОБА_5 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,08 га, розташовану по АДРЕСА_1, для обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

30 березня 2001 року рішенням виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області № 185 "Про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку та господарських будівель ОСОБА_5 в АДРЕСА_1" ОСОБА_5 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку та господарських будівель за типовим проектом 184-24-179.84 на 4 кімнати загальною площею 60,29, корисною площею - 87,74 у АДРЕСА_2, і зобов'язано ОСОБА_5 одержати в архітектора села план на забудову, і будівництво будинку провадити за обраним проектом.

Відповідно до державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 04 листопада 2003 року серії КВ № 027409 ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 30 березня 2000 року № 108/5 є власником земельної ділянки площею 0,0805 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення (використання) земельної ділянки-для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222485901:01:028:0002.

04 листопада 2003 року ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 027410 площею 0,1548 га, кадастровий номер 322485901:01:028:0001, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення (використання) земельної ділянки-для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 12 серпня 2011 року ОСОБА_5, як продавець, передала належну їй на праві власності земельну ділянку площею 0,0805 га (сільськогосподарські угіддя-рілля 0,0805 га), кадастровий номер земельної ділянки undefined, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, у власність покупцеві ОСОБА_1, а покупець прийняв земельну ділянку у власність і сплатив за неї обговорену грошову суму.

За умовами пункту 2 вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки цільове призначення (використання) земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Як вбачається з копії свідоцтва про одруження від 06 вересня 2002 року серії НОМЕР_2, ОСОБА_10 і ОСОБА_5 06 вересня 2002 року зареєстрували шлюб, і прізвище після одруження дружини - ОСОБА_11.

Згідно з відповіддю від 22 жовтня 2015 року № Ф-1173 сільського голови Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Кодебського О. І., виконавчий комітет Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради повідомив, що в зв'язку з тим, що межі земельних ділянок по АДРЕСА_2 не відповідають оформленим та виданим Державним актам, для врегулювання спірного питання на вказані земельні ділянки комісія рекомендує землевласникам (землекористувачам) звернутися в землевпорядну організацію провести інвентаризацію з виконанням топографо-геодезичної зйомки в М 1:500 з нанесенням схем земельних ділянок згідно державних актів на право власності на землю.

Відповідно до відповіді на запит від 08 квітня 2016 року №1-12/415 сільський голова Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Кодебський О. І. зазначив, що виконавчий комітет Петропавлівсько- Борщагівської сільської ради повідомив, що з урахуванням рішень Виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 24 вересня 1999 року № 380, від 30 вересня 2000 року № 490, від 22 грудня 2000 року № 630 та від 30 березня 2000 року № 108/5 ОСОБА_2 отримала право зареєструвати земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель площею 0,11 га, місцезнаходження якої АДРЕСА_2, а ОСОБА_5 отримала право зареєструвати право власності на земельну ділянку площею 0,08 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 в обґрунтування вимог зазначав, що рахунок придбаної ним земельної ділянки неправомірно збільшено розмір земельної ділянки відповідача ОСОБА_2, чим порушуються його права й чиняться перешкоди у користуванні земельною ділянкою.

Ухвалою колегії суддів Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у цій справі була призначена додаткова комплексна земельно-технічна експертиза та будівельно-технічна експертиза, проведення якої було доручено Київському науково - дослідному інституту судових експертиз.

08 жовтня 2020 року судова додаткова земельно-технічна експертиза у цивільній справі № 369/12218/15-ц була проведена та надано висновок експерта № 193/20-41, відповідно до якого земельна ділянка ОСОБА_1 згідно до державного акту має конфігурацію, наближену до прямокутної та має площу 0,0805 га. Площа земельної ділянки ОСОБА_1 за фактично існуючими межами (парканами, огорожами) становить 0,0350 га, та земельна ділянка вже не має конфігурацію, наближену до прямокутної, оскільки суттєвою частиною земельної ділянки ОСОБА_1 (яка відгороджена парканом) користується сусідка, що підтвердив судовому засіданні сам позивач.

Крім того, відповідно до попереднього висновку експертів від 28 січня 2019 року, площа земельної ділянки ОСОБА_1 на дату проведення експертизи за фактично існуючими межами (парканами, огорожами) становила 0,0530 га.

Таким чином, за період часу від 28 січня 2019 року до 08 жовтня 2020 року від ОСОБА_1 відійшла у користування сусідам ще частина його земельної ділянки розміром 0,018 га, у зв'язку з чим земельна ділянка стала не відповідати розмірам у 0,0805 га відповідно до державного акту.

Щодо земельної ділянки відповідача ОСОБА_2, то відповідно до висновку експертів від 28 січня 2019 року, площа земельної ділянки ОСОБА_2 на дату проведення експертизи за фактично існуючими межами (парканами, огорожами) становила 0,1538 га, що на 0,0010 га (10 кв. м) менше від її розмірів, визначених згідно правовстановлюючих документів (0,1548 га).

Відповідно до додаткової земельно-технічної експертизи від 08 жовтня 2020 року № 193/20-41 земельна ділянка ОСОБА_2 на дату проведення експертизи за фактично існуючими межами (парканами, огорожами) становила 0,1543 га, що на 0,0005 га (5,0 кв. м) менше від її розмірів, визначених згідно правовстановлюючих документів (0,1548 га), що є незначним відхиленням в сторону зменшення, та не може ніяким чином порушувати права позивача. Отже, фактична площа земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2, співпадає з розмірами, визначеними згідно правовстановлюючих документів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив з того, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували заявлені позовні вимоги про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку і усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив у повному обсязі доводи апеляційної скарги, виконав вимоги викладені у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року та виніс законну й обґрунтовану постанову, яка відповідає вимогам статті 382 ЦПК України.

Верховний Суд вважає, що висновки судів є обґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша стаття 55).

Частиною 1 статті 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною 1 статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За приписами частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України, статті 391 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

На підставі статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку встановленому законом.

Частинами 2, 3 статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Разом з тим, відповідно до положень частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 -3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення у відповідності з актуальними висновками Верховного Суду щодо питань застосування права у спірних правовідносинах, зокрема щодо обґрунтування способу захисту прав на земельну ділянку, визначеного статтею 152 ЦК України, перевірки судами підстав такого позову, встановлення обставин справи, дослідження зібраних у справі доказів, які викладені у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц.

Доводи представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 у касаційній скарзі щодо неврахування висновків Верховного Суду зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги про те, що висновками додаткової комплексної земельно-технічної експертизи від 08 жовтня 2020 року № 193/20-41, встановлено факт порушення ОСОБА_2 законних прав ОСОБА_1 шляхом встановлення на його земельній ділянці паркану і як наслідок зменшення площі земельної ділянки, то у апеляційного суду були підстави для задоволення позову, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до суб'єктивного тлумачення заявником змісту такої експертизи та її висновків.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень.

Отже, зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди розглянули судові рішення відповідно до такого висновку.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі "Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції", пункти 37,38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі "Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії").

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик